Реферат: Архітектура та історія створення найстаріших університетів Європи
Фасад Університетьської Науково Бібліотеки імені М. Максимовича
Будинок Бібліотеки університету ім. М.Максимовича, збудований у 1939-40 рр. у стилі неокласицизму за проектом архітекторів В.О.Осьмака та П.Ф.Альошина як гуманітарний корпус університету. Бібліотечні фонди складають 3.52 млн. видань. Це найбільша за розмірами своїх фондів наукова університетьська бібліотека в Україні. Будинок бібліотеки разом з будинком філії №1 Національної бібліотеки України мені В.І. Вернадського, збудованим за проектом тих же архітекторів у 1929-30 рр., та Головним («Червоним») корпусом університету складає цілісний архітектурний ансамбль. Корпуси радіофізичного та механіко-математичного факультетів Київського університету. Корпус біологічного та географічного факультетів Київського університету. Забудова комплексу нових корпусів університету ведеться з 60-х років XX століття на південно-західній околиці Києва (навпроти Національного Центру Виставок і
Ярмарків (автори проекту — архітектори В.Є. Ладний, М.П. Будиловський, В.Є. Коломіець, інженер В.Я. Дризо). Проект комплексу споруд інститутів міжнародних відносин журналістики розробили архітектори «Київпроекту» О. Носенко, І. Шпара, Ю. Духовичний, О. Кліщук та Я. Віг. Їх проект у 1995 р. був удостоєний Державної премії України в галузі архітектури.
Університети Оксфорду та Кембриджу
Університет Оксфорду (Додаток 6) бере свій початок з кінця XI століття, хоча точна дата його заснування залишається невідомою. Після того, як у 1209 році між студентами й горожанами вибухнула суперечка, деякі з академіків в Окфорді збігли у місто Кембридж, де був заснований Університет Кембриджу (Додаток 7 )
З тих пір два університети весь час знаходяться в конкуренції один з одним.
Академічно, Оксфорд вважається одним з найкращих університетів світу.
Місту Кембриджу близько 2000 років. Початок дали римляни, розташувавши одного разу на березі річки Кем свій воїнський гарнізон. Місце, як потім виявилося, гарне: від Лондона недалеко (60 міль), зручний вихід до моря. Сюди потягнулися торговці, за ними – монахи, як відкрили у Кембриджі (так називали це місце: «Міст через річку Кем») кілька монастирів. А монастирі у середні віки, як відомо, були сховищами знань.
Була й така «професія» - мандруючий вчитель. Ці люди бродили містами й країнами та розповсюджували знання, переважно з теології, церковним й громадянським (у той час римським) законам, логіці. Вони-то, власне, й дали початок університету, який став потім відомим на весь світ. Й визначили долю міста. Це сталося на самому початку XIII століття. Як основу взяли оксфордську модель (університет в Оксфорді з’явився раніше) – це коли університет має у своєму складі кілька автономних коледжа, кожен з яких є навчальним, науковимй адміністративним центром й нікому не підкорюється.
Сам університет – як середньовічний замок ( він, власне, так і будувався): за кам’яним муром – свій світ, чужих туди не пускають, всюди стоять таблички «Private».
Кембридж – у першу чергу університет, діючий навчальний та науковий заклад, і вже потім – пам’ятник історії та архітектури.
Архітектура Кембриджа, яка налічу близько 700 років будівництва й перебудов, гордо вписується у навколишній сельський пейзаж. У Кембриджі безліч відкритих зелених просторів і, не звертаючи увагу на те, що вони знаходяться у центрі міста, на них нерідко можна побачити корів, що пасуться.
Кожен коледж міста відомий чимось своїм. Так, найперший коледж Кембриджа – Пітерхаус – був заснований у1284 році. У бібліотеці Коледжа Корпус Крісті, заснованому у 1352 році, міститься незрівнянна колекція манускриптів. Квінс Коледж відомий своєю чудовою баштою головних воріт й дивовижним сонячно-місячним циферблатом XVII століття. Гонвілль єнд Киз Колледж відомий своїми трьома воротами, які символізують академічні стадії життя студента: він входить у Ворота Смирения, проходить крізь Ворота Добродетели й виходить крізь Ворота Чести.
Вузькими середньовічними вулочками та площами ходять сучасні молді люди – гарні, інтелектуальні, стильні. Одні кудись весь час поспішають, ковтаючи на ходу сендвич й запиваючи його мінеральною водою, інші – не поспішають, зупиняються біля вітрін крамниць, заглядаючи у риночні лавки, зустрічаються з друзями. А Кембридж такий, як і дві тисячі років тому.
Висновки
Архітектуру можна вважати одним із способів естетичного самовираження суспільства. Здавна мислителі намагалися дати пояснення цьому феномену. Леон Батіста Альберті у своєму знаменитому трактат про архітектуру визначив її як „мистецтво, без якого ніяк не можна обійтися яке приносить користь, поєднану з насолодою та гідністю” (1, с.5). Він наголошував на гуманній спрямованості архітектури, виділивши головну її мету служіння людям.
Це служіння полягає не лише у використанні за призначенням. Архітектурне середовище служить для організац людської діяльності: визначає простори для її процесів, ізолює їх або поєднує в необхідній послідовності, забезпечує можливості спілкування або усамітнення.
Можна сказати, що архітектура матеріалізована в монументальних формах інформація про час, суспільство, людей, стосунки між ними, їх культуру, смаки, спосіб мислення. Ця інформація не лише активно впливає на формування поведінки людей одного часу, але й пов’язує різн покоління та епохи, утворює важливу частину колективної пам’яті людства. Кращі, так звані „знакові” споруди кожної епохи втілюють її ідеали, етичні та естетичні, надаючи їм матеріальності.
Перелік функцій архітектури настільки багатоплановий, що він практично співпадає з основними функціями культури. Як культура, вона проходить через постійне оновлення, зберігаючи наступність, використовуючи досвід минулого та його спадщину. Створені архітектурою просторові структури набувають обрисів, відповідних укладеним схемам діяльності, та фіксують пов’язані з ними значення. У той же час система в цілому залишається відкритою подальшим змінам, щоб задовільняти нові потреби. Поєднання нового і старого в оточенні людини, досягнутого фізичним та духовним зусиллям різних епох, становить одну з форм „пам’яті” культури, яка забезпечу неперервність її розвитку та неповторний зміст її національних і місцевих типів. Недаремно час називають „четвертим виміром” буття культури, а, отже, й архітектури як особливого способу матеріальної фіксації культурних кодів різних епох.
Естетичні цінності архітектури впливають на те, як складається ставлення людини до життя, її ціннісн орієнтації. Організоване архітектурою оточення впливає на емоції, свідомість та поведінку людей. Естетичний вплив – необхідна частина функції соціалізац особистості, яку виконує архітектура. Втілені в архітектурі ідеї, уявлення про життя та його закономірності належать до найактивніших засобів ствердження певного світогляду та ідеології. Завдяки матеріальності творів архітектури та х прямій участі в життєвих ситуаціях архітектурні художні образи стають надзвичайно впливовими.
Серед інших видів мистецтва архітектура посідає особливе місце. Як і дизайн, її виділяє участь у формуванн середовища людської діяльності. Системність останньої визначає системний характер того, що їй служить. Тому творам архітектури властиве існування в системі, в ансамблі. Звідси походить організуюча функція архітектури по відношенню до інших мистецтв. Архітектура утворює основу середовища, в якому снують їх твори, визначає можливості їх синтезу.
У системі видів мистецтва архітектуру звичайно відносять до мистецтв просторових, у яких образ існує у просторі й не змінюється з часом. Архітектурні структури тривимірні, їх величини значні; уявлення про них складається внаслідок співставлення картин, які послідовно відкриваються з різних точок зору. Образ архітектурного твору набуває повноти лише у єдності матеріально-просторових структур та тих життєвих функцій, як вони забезпечують.
Об’єктом сприйняття, через який людина осягає архітектуру, служить форма. Через неї висловлюються та сприймаються образи, що несуть загальнокультурну інформацію, на неї спрямован естетична творчість та естетична оцінка. Форма архітектурного твору – це внутрішній зв’язок та спосіб взаємодії матеріальних елементів і просторів твору архітектури між собою та оточенням, дані нам у чуттєвому сприйнятті... Разом з тим, це естетично впорядкована конструкція, створена за „законами краси” й наділена естетичною цінністю” (3, с.10). Незмінною основою для уявлень про архітектурну форму залишається класична тріада Вітрувія – firmitas, utilitas, venustas ( „міцність, користь, краса”) (2, с.28).
Матеріальні та просторові елементи архітектури можна розглядати також як знаки – носії інформації. Система архітектурних форм виступає в якості засобу комунікації між людьми й має власне семіотичне значення. Окрім сигналів суто практичної спрямованості, існу комплекс значень, що становить ідейно-образний зміст споруди. Саме він утворю художню мову архітектури.
Ця художня мова невіддільна від національної культури, що втілюється через архітектуру в характер предметно-просторового середовища. Свого часу тенденції самоствердження націй спонукали розвиток самобутніх художніх засобів архітектури в межах національних шкіл (в українському історичному ареалі були три такі періоди: Київська Русь, козаччина, початок ХХ століття). Інтерес до національно-своєрідного піднявся з новою силою у наш час як спосіб протистояння нівелюючим глобалізаційним тенденціям.
В самобутній архітектурі України знайшов відображення довгий і складний шлях її історичного розвитку. Вона сяга своїм корінням в дохристиянську добу, багату спадщину Київської Русі, барокову культуру, період „нового часу”. В процесі її становлення ніколи не переривався зв”язок часів, зберігалась історико-культурна спадкоємність багатовікових національних традицій.
За словами доктора архітектури Віктора Соченка, „проблема національної неповторності, своєрідності, спадкоємності та розвитку національних традицій в українській архітектур протягом багатьох років привертає глибоку увагу науковців, майстрів архітектури та мистецтва. Це одна з найбільш складних теоретичних проблем, яка має велике практичне значення для сучасного розвитку української архітектури як великого мистецтва формування гармонійного життєвого середовища. Ця проблема тісно пов”язана з освоєнням та дбайливим ставленням до вітчизняно сторико-культурної спадщини – творчих надбань народного генія та майстрів архітектури різних епох, без чого неможливий усталений розвиток учасного архітектурного потенціалу нашої країни” (5, с.19).
Список використаної літератури:
1. Альберті Л.Б. «Десять книг про зодчество», Т.1. М.: Всесоюзная Академія архітектури, 1996. – 318с.
2. Асєєв Ю.С. «Шедеври світової архітектури» К.: Радянська школа, 1982. – 87с.
3. Барбарига А.А. «Британские университеты» М.: Просвещение, 1979.
4. Безпалова Н.Ю. Дитяча енциклопедія «Архітектура» Х,: «Фоліо», 2002.- 318с.
5. Вітрувій «Десять книг про архітектуру» М.: Всесоюзная Академія Архітектури, 1996. – 288с.
6. Конституція України Х.: «Фоліо», 2006. – 46с.
7. Мирошнікова В.В. Дитяча енциклопедія. «Країни світу. Європа» Х.: «Фоліо», 2005. – 316с.
8. Пономарьова Г.Ф. «Вища освіта України в парадигмі Євроінтеграції» Х.:, 2008. – 336с.
9. Толстих В.В. «Естетичні виховання» М.: «Вищі школа», 1987.
10. Bruce Truscot Redbrick University London, 1943.
СПІЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ГАРМОНІЗАЦІЮ АРХІТЕКТУРИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ
чотирьох міністрів, як представляють Великобританію, Німеччину, Францію й Італію,м. Париж, Сорбонна, 25 травня 1998 року
У Європейському процес зовсім нещодавно було зроблено декілька надзвичайно важливих кроків уперед. За всієї їхньої доречності не варто забувати, що Європа - це не тільки євро, банки й економіка: вона повинна стати також і Європою знань. Отже необхідно будувати посилювати інтелектуальну, культурну, соціальну й технічну базу нашого континенту. Більшою мірою це стосується університетів, що продовжують відігравати переломну роль у такому розвитку.
Університети з'явилися в Європі, окремі з них понад три століття. Наші чотири країни пишаються деякими найстарішими університетами, що зараз повсюдно святкують свої важливі річниці, як це робить сьогодні Університет Парижа. У ті часи студенти і вчені могли вільно переміщатися і швидко поширювати знання на цілім континенті. Сьогодні ж багато хто з наших студентів закінчує своє навчання, не одержуючи вигоди від часткового навчання поза національними кордонами.
Ми йдемо до періоду істотних змін в освіті й умовах праці, до розмаїтості шляхів становлення фахової кар'єри з очевидною необхідністю навчання й підготовки протягом усього життя. Ми заборгували нашим учням (і нашому суспільству в цілому) систему вищої освіти, у якій їм давалися б кращі можливості шукати й знаходити галузі, в яких вони мали б перевагу перед іншими людьми.
Відкрита Зона європейсько вищої освіти несе багатство позитивних перспектив, звісно ж, із повагою до наших розходжень, але потребує, з іншого боку, продовження зусиль для ліквідації бар'єрів і розробки таких рамок для викладання й навчання, що розширили б мобільність і зробили співробітництво більш близьким, ніж будь-коли досі.
Таке міжнародне визнання високий потенціал наших систем освіти безпосередньо пов'язані з їх зовнішньою внутрішньою зрозумілістю. Здається, що з'являється необхідність у системі, в котрій для міжнародного порівняння й еквівалентності повинні існувати два основних цикли: до ступеневий і після ступеневий.
У цій системі багато новизни гнучкості може бути досягнуто через використання семестрів і кредитів (як це зроблено в схемі ЕСТ8). Це забезпечить перевірку правильності отриманих кредитів для тих, хто вибирає початкову освіту або продовження навчання в різноманітних європейських університетах і тих, хто хотів би мати можливість одержати ступінь у будь-який зручний для себе час протягом життя. Дійсно, ті, котрі навчаються, повинні мати право ввійти в академічний світ у будь-який час хнього фахового життя та незалежно від їхньої попередньої підготовки.
Студенти до ступеневого циклу мусять мати доступ до диверсифікованих програм, що залучають можливість міждисциплінових занять, розвитку знання іноземних мов і використання нових нформаційних технологій.
Міжнародне визнання першого, який відповідає сумірному рівневі кваліфікації, важливе для успіху цієї спроби, в якій ми хотіли б зробити наші схеми розвитку вищої освіти зрозумілими для усіх.
У після ступеневому цикл мусить бути вибір між більш короткою за тривалістю програмою отримання ступеня магістра і більш тривалою програмою одержання докторського ступеня з можливістю переходу від однієї програми до іншої. І в тій і в іншій програмах відповідний акцент повинен бути зробленим на дослідницькій і самостійній роботі.
Студенти як доступеневого, так і післяступеневого циклів мають заохочуватися до навчання, принаймні один семестр, в університетах поза межами своєї власної країни. Водночас, усе більша кількість викладацького й дослідницького персоналу повинна працювати в вропейських країнах, відмінних від своєї власної. Підтримка Європейською спілкою мобільності студентів і викладачів має використовуватися повністю.
У більшості країн, не тільки в межах Європи, стала дуже відчутною потреба в такій еволюції. Що спонукало до широкого обговорення цієї проблеми на конференціях європейських ректорів, президентів університетів, груп експертів і вчених у деяких наших країнах.
Торік у Лісабоні була узгоджена конвенція про визнання в Європі кваліфікацій вищої освіти для академічних цілей. Вона впровадила велику кількість базових вимог підтвердила, що окремі країни можуть брати участь у більш конструктивній схем визнання. Приймаючи цю позицію, можна користуватися вимогами Конвенції і йти далі. Уже зараз є багато точок дотику у сфері взаємного визнання ступенів вищо освіти для фахових цілей із використанням перспективних директив Європейсько спілки.
Наші уряди, однак, продовжують відігравати визначальну роль у досягненні цих цілей, заохочуючи засоби підтвердження надбаних знань і кращого визнання відповідних ступенів. Ми очікуємо, що це буде сприяти подальшим міжуніверситетським угодам. Прогресивна гармонізація всіх наших ступенів і циклів навчання може бути досягнута через зміцнення вже існуючого досвіду, спільні дипломи, експериментальні ініціативи, через діалог із усіма зацікавленими особами.
Ми, тим самим, погоджуємося схвалити створення загальної системи, націленої на поліпшення зовнішнього визнання й полегшення мобільності студентів, а також і на розширення можливостей їх працевлаштування. Сьогодні тут у Сорбонні ювілей Університету Парижа дає нам прекрасну можливість брати участь у спробі створення Зони вропейської вищої освіти, де національні особливості й спільні інтереси можуть взаємодіяти й посилювати один одного для вигоди Європи, її студентів, та в більш загальному сенсі, її громадян. Ми закликаємо інші держави, членів Спілки та інші європейські країни приєднатися до нас для досягнення цієї мети, а вс вропейські університети - об'єднатися для підсилення становища Європи у світ через плавно регульоване поліпшення й модифікацію освіти для своїх громадян.
Клод АЛЛЕГРІ
Міністр у справах національно освіти, досліджень і технології (Франція)
Лущжі БЕРЛІНГУЕР
Міністр суспільного розвитку, університетів і досліджень (Італія)
Тесса БЛЄКСТОУН
Міністр вищої освіти (Великобританія)
Юрген РУТТГЕРС
Міністр у справах освіти, науки, досліджень і технології (Німеччина)
