Реферат: Юридическая платформа ОУН

У ці важкі роки ОУН відстояла не тільки моральні позиції української національ­ної революції — ОУН створила в цей час всі практичні передумови для того, щоб перейти у наступ і здобути остаточну перемогу. Поруч пропагандивної роботи, багато уваги, часу й енергії приділено поширенню організаційного апарату. В результаті ор­ганізаторської роботи ціла українська територія покрита сьогодні всеціло організацій­ною мережею. Таким чином політичний провід має в своїх руках міцний виконавчий апарат, який дає можливість переводити політичні дії та реалізувати політичні плани на території цілої України.

Поширюючи організаційну мережу, залучаючи активний елемент в організовані ла­ви, ОУН постійно тримала руку на пульсі світових політичних подій. Час відносної стабілізації на фронтах використано не лише для розбудови організації. Будуючії ор­ганізовану політичну силу на всіх землях України, Провід ОУН приглядався пильно до життя в Україні і реагував на кожну подію так, як цього вимагало добро найширших мас українського народу. Інакше бути не могло, бо ж ОУН стала з гущі народу поповнюватись найкращими й найактивнішими його представниками. Тому й Провід Організації, не зважаючи на жертви своїх кадрів, тримав її постійно в стані боротьби з ворогом за найелементарніші життєві права народу.

Віссю оборони народу перед окупантським терором були дві справи — вивіз до Німеччини на каторжну роботу і грабунок хліба. Оцінюючи обидві ці справи як свідому і планову акцію ворога, розраховану на фізичне винищування народу, ОУН виступила зразу з гострою протидією. Натуга і форма організованого опору стояла в залежності від сили організаційної мережі в даному терені, від того, наскільки насе­лення розуміло загрозу ворожої акції та було психічно підготовлене підняти боротьбу, вкінці, від вимог тактики нашої боротьби на поодиноких теренах України. Тому й практичні результати акції були в окремих теренах різні. Найбільші успіхи в цьому відношенні мали північно-західні області Волині й Полісся, де було повністю зірвано вивіз робочої сили в самих її печатках, тобто весною 1942 р. Селянство тих теренів також не допустило ограбити себе з харчових продуктів. Крім названих двох справ, актуальних для цілої України, в програму самооборони й боротьби включались також інші справи, більш чи менш пекучі для окремих теренів.

Так в постійному русі і боротьбі активізувався народ, росла й міцніла його ор­ганізована політична сила — ОУН. Жертви ОУН не пішли на марне. На місце поляглих у боротьбі приходили нові численні загони.

Провід ОУН на ІІІ-ій Конференції в лютому 1943 р. зважив стан внутрішніх сил та сил ворога, розглянув зовнішні політичні обставини і ствердив, що наступили сприятливі обставини для військової дії. Після цього на терені Полісся і Волині вис­тупили перші збройні відділи Української Повстанчої Армії (УПА). З того часу обо­рону українського населення Полісся й Волині взяла на себе українська військова си­ла. УПА, крім завдань самооборони, прийняла зразу також завдання кадрової ор­ганізації майбутньої Української Народньої Армії.

Крім радикальної зміни в тактиці, життя висунуло потребу зміни в самій організаційній структурі та в програмі ОУН. Тому що потрібні зміни йдуть дальше урядових компетенцій Проводу, скликав Провід в серпні 1943 р. Надзвичайний Великий Збір ОУН. Таким чином був завершений дволітній період політичної боротьби, який своїм змістом і характером творить в історії ОУН окрему епоху.

Рівночасно ІІІ-ій Надзвичайний Збір ОУН займався цілим рядом питань сучасної політичної дійсності. Тут згадаємо справу приходу большевиків, справу збройної сили і справу об'єднання. Вирішення Великого Збору знайшли частинне свій вислів у на­ведених тут постановах, частинно у напрямних праці і конкретних вказівках для Проводу і Організації. Прийняті напрямні й інструкції вже реалізуються й будуть ре­алізуватися в міру розвитку внутрішніх і зовнішніх подій.

Одним з головних питань, до яких мусів Великий Збір зайняти становище, є нова большевицька окупація українських земель. Тут не місце говорити про цілий план дальшої нашої боротьби, тут треба тільки ствердити, що по думці Великого Збору, єдино політично і мілітарно зорганізований народ зможе зберегти себе перед вини­щенням большевиками та продовжувати свою боротьбу за власну державу. Практика большевицького наступу з весною ц. р. й до теперішнього наступу показує, що большевики йдуть на свідоме знищення українського народу. Не важно, чи це діється шляхом нещадних розстрілів, чи насильним гоненням невишколених мужчин і жінок на першу лінію фронту під німецькі кулемети. Для нас важно, що большевики продовжують в цей спосіб методи насильної мобілізації українців до Червоної Армії та наслідують тактику німців забирати з України воєнно здібний елемент.

В зв'язку з сучасною політичною ситуацією й нашими завданнями стоїть справа участи цілого народу у боротьбі. Це питання також основне розглянув Великий Збір. Українська держава — це добро всіх громадян України, тому за неї мусять всі боро­тися. З другого боку, сьогодні небезпека грозить всьому народові, тому всі його сини мусять стати до боротьби. Навіть тисячі найбільш відданих борців не здобудуть Ук­раїни, коли ввесь нарід не прийме участи у боротьбі. Хто цього не розумів, або хто, розуміючи, відтягається від боротьби, — той дезертир і народний шкідник, і так його нарід буде трактувати.

Тому ОУН як керівник революційно-визвольної боротьби взиває до безпосередньої участи в боротьбі всіх громадян. ОУН не бореться за Україну для себе, вона не бо­реться за владу ані за форму влади. Про владу і її форму буде рішати сам нарід і його найкращі представники.                              

ОУН вва­жає, що обов'язком кожного українського громадянина є служити українській виз­вольній справі і цю вимогу буде консенктентно здійсняти. Завдяки цьому в цей спосіб будуть також, по думці Великого Збору, створені передумови для об'єднання всього народу, яке доконається єдино у боротьбі. Тому розбудовуючи поодинокі фор­ми визвольної боротьби та притягаючи до неї якнайширші маси, ОУН рівночасно визнає, що ліквідація партійних спорів і всеукраїнське об'єднання є одним з основних завдань в сучасний момент.

Серпень 1943 р.

І. Програмові постанови

Організація Українських Націоналістів бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації, система вільних народів у власних самостійних державах — це єдиний лад, який дасть справедливу розв'язку національного і соціального питання в цілому світі.

ОУН бореться проти імперіялістів і імперій, бо в них один пануючий народ поне­волює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому ОУН бореть­ся проти СРСР і проти німецької „Нової Європи".

ОУН з усією рішучістю бореться проти інтернаціоналістичних і фашистсько-націонал-соціялістичнпх програм і політичних концепцій, бо вони є інструментом за­войовницької політики імперіялістів. Тому ми проти російського-комуно-большевизму і проти німецького націонал-соціалізму.

ОУН проти того, щоб один народ, здійснював імперіялістпчні цілі, „визволяв", „брав під охорону", „під опіку" інші народи, бо за цими лукавими словами криється огидний зміст — поневолення, насильство, грабунок. Тому ОУН бореться проти російсько-большевицьких і німецьких загарбників, поки не очистить України від усіх „опікунів" і „визволителів", поки не здобуде Української Самостійної Соборної Держа­ви (УССД), в якій селянин, робітник і інтелігент могтиме вільно, заможньо і куль­турно жити та розвиватися.

ОУН за повне визволення українського народу спід московсько-більшовнцького та німецького ярма, побудову УССД без поміщиків, капіталістів, та без большевицьких комісарів, енкаведистів і партійних паразитів.

В українській державі влада вважатиме за найвищий свій обов'язок інтереси наро­ду. Не маючи загарбницьких цілей та поневолених країн і пригноблених народів в своїй державі, народна влада України не витрачатиме часу, енергії та коштів на тво­рення апарату гноблення. Українська народня влада всі економічні ресурси та всю людську енергію спрямує на побудову нового державного порядку, справедливого со-ціяльного ладу, на економічне будівництво країни та культурне піднесення народу.

У лавах ОУН боряться українські селяни, робітники та інтелігенти проти гноби­телів, за УССД — за національне й соціяльне визволення, за новий державний поря­док та новий соціяльний лад:

1. а) За знищеня большевицької й німецької експлуататорсько-кріпацької системи в організації сільського господарства. Виходячії з того, що земля є власністю народу, українська державна влада не накидуватиме селянам однієї форми користування зем­лею. Тому в Українській Державі допускатиметься індивідуальне та колективне корис­тування землею, в залежності від волі селян.

б) За безплатну передачу селянам західніх областей всіх поміщицьких, монас­тирських та церковних земель.

2. а) За те, щоб велика промисловість була національно-державною власністю, а дрібна кооперативно-громадською.

б) За участь робітників у керівництві заводами, за фаховий, а не комісарсько-партійний принцип у керівництві.

3. а) За загальний восьмигодинний робочий день. Понаднормова праця може бути тільки вільною, як і кожна праця взагалі, і робітник отримує за неї окрему плату.

б) За справедливу оплату праці, за участь робітників у прибутках підприємства. Робітник отримуватиме таку зарплату, якої потрібно для забезпечення матеріяльних і духовних потреб цілої його сім'ї. При річних підсумках господарського стану підпри­ємства, кожний робітник одержуватиме: у господарсько-кооперативних підприємствах дивіденд (належна йому частка річного прибутку), а в національно-державних — премію.

в) За вільну працю, вільний вибір професії, вільний вибір місця праці.

г) За свободу профспілок. За знищення стахановщини, соцзмагань, підвищування норм та інших способів експлуатації працюючих.

4. За вільне ремесло, за добровільне об'єднування ремісників у артілі, за право ре­місників вийти з артілі та індивідуально виконувати працю й вільно розпоряджатися своїм заробітком.

5. За національно-державну організацію великої торгівлі, за громадсько-кооператив­ну дрібну торгівлю та за дрібну приватну торгівлю, за вільні базари.

6. За повну рівність жінки з чоловіком в усіх громадських правах і обов'язках, за вільний доступ жінки до всіх шкіл, до всіх професій, за першочергове право жінки на фізично легшу працю, щоб жінка не шукала заробітку на праці в шахтах, рудни­ках та інших тяжких промислах і в наслідок цього не руйнувала свого здовров'я. За державну охорону материнства. Батько сім'ї одержуватиме, крім плати за свою працю, додаткову платню на утримання жінки й неповнолітніх дітей. Лише в таких умовах жінка матиме змогу виконувати свій важливий, почесний і відповідальний обов'язок матері й виховательки молодого покоління.

7. а) За обов'язкове середнє навчання. За піднесення освіти і культури широкої народньої маси шляхом поширення мережі шкіл, видавництв, бібліотек, музеїв, кіно, те­атрів тощо.

б) За поширення вищого й фахового шкільництва, за невпинний ріст висококвалі­фікованих кадрів фахівців на всіх ділянках життя.

в) За вільний доступ молоді до всіх вищих навчальних закладів. За забезпечення студентства стипендіями, харчами, мешканнями та навчальними приладдями.

г) За всебічний гармонійний розвиток молодого покоління — моральний, розумо­вий та фізичний. За вільний доступ до всіх наукових і культурних надбань людства.

8. За пошану до праці інтелігенції. За створення таких моральних основ праці, щоб інтелігент, будучи цілком спокійний про завтрашній день та про долю сім'ї, міг віддатися культурно-творчій праці, мав потрібні умовини для праці над собою, постій­но збагачував свої знання та підвищував свій розумово-культурний рівень.

9. а) За повне забезпечення всіх працюючих на старість та на випадок хвороби чи каліцтва.          

б) За широке запровадження охорони народнього здоров'я, за поширення сітки лікарень, санаторій, курортів та будинків відпочинку, за збільшення лікарських кадрів. За право працюючих на безплатне користування всіма закладами охорони здоров'я.

в) За особливу державну опіку над дітьми й молоддю, за поширення сітки дитя­чих ясел та садків, санаторій, таборів відпочинку та спортивних організацій. За охоп­лення всієї дітвори та молоді державними закладами опіки та виховання.

10. а). За свободу друку, слова, думки, переконань, віри й світогляду. Проти офіційного накидання суспільності світоглядних доктрин і догм.

б) За вільне визнавання і виконування культів, які не суперечать громадській мо­ралі.

в) За відокремлення церковних організацій від держави.

г) За культурні взаємини з другими народами, за право виїзду громадян за кор­дон для навчання, лікування та пізнавання життя й культурних надбань других на­родів.

11. За повне право національних меншостей плекати свою власну по формі й по змісту національну культуру.

12. За рівність всіх громадян України, незалежно від їх національности, в держав­них та громадських правах та обов'язках, за рівне право на працю, заробіток і відпо­чинок.

13. За вільну, українську по формі й по змісту культуру, за героїчну духовість, високу мораль, за громадську солідарність, дружбу та дисципліну.

II. Політичні постанови.

А. До міжнародньої ситуації.

І. Сучасна війна — це типова війна між конкуруючими імперіялізмами за пануван­ня над світом, за новий поділ матеріальних багатств, за здобуття нових сировинних баз і ринків збуту та за експлуатацію робочої сили.

2. Воюючі імперіалізми не несуть світові жодних прогресивних політичних або соціяльних ідей. Зокрема, т. зв. німецька „нова Європа" й московський „совєтський со­юз" являються запереченням права народів на свобідний політичний і культурний розвиток у власних державах та несуть всім народам політичне й соціяльне понево­лення. Тому перемога імперіялізмів у сучасній війні й побудова світа на імперіялістичних принципах, була б тільки хвилевою передишкою у війні та скоро довела б до нових ударів між імперіялізмами на тлі поділу воєнної добичі та нових суперечок. З другого боку, визвольні рухи поневолених імперіялізмами народів стали б зародком нових конфліктів та революцій. Таким чином перемога імперіялізмів у сучасній війні довела б до хаосу й до дальших страждань мільйонових мас поневолених народів.

3. В теперішній момент сучасна імперіялістична війна вступила у вирішальну стадію, яка характеризується:

а) вичерпанням сил імперіялізмів,

б) зростом суперечностей між імперіялізмами,

в) зростом боротьби поневолених народів.

Рівночасно сучасна війна являється зовнішнім допоміжним чинником, що зближає національні й соціяльні революції поневолених народів.

4. Реакційні й протинародні плани німецькоого расистського імперіялізму понево­лити інші народи, терористичні німецькі методи на окупованих теренах і боротьба по­неволених народів проти т. зв. Нової Європи приспішили повний політичний крах німецького імперіялізму. Тепер, під ударами своїх імперіялістичних противників та у висліді визвольної боротьби поневолених народів, зближається Німеччина також і до неминучої мілітарної поразки.

5. Большевицька Москва, ідейно-політично скомпрометована й матеріяльно ослаб­лена, використовує для себе терористичну політику німців на окупованих теренах та достави аліянтів на продовжування війни.

Тільки страх перед німецькою окупацією й внутрішній сталінський терор заставля­ють бійців Червоної Армії далі воювати. Величезні втрати людського й воєнного зна­ряддя поглиблюють внутрішню кризу московського імперіялістичного режиму. Скрут­на харчова ситуація в нутрі країни й висадка аліянтів в Європі та загроза большевицьким планам з того боку заставляють большевиків приспішити власний наступ.

Ціллю большевиків є, під ширмою т. зв. оборони батьківщини, відігрітого слов'я­нофільства й псевдореволюційної фразеології, здійснити напрямні московського імпе­ріялізму, а саме: опанувати Європу, а в дальшу чергу весь світ. Вихідною базою для здійснення московських імперіялістичних планів є Україна, з її природніми багатства­ми. Дальшими базами в планах московського імперіялізму являються Балкани, При­балтика й Скандінавія.

6. Незалежно від розбіжностей, які існують між аліянтами, ведуть вони війну за знищення своїх конкуренційних противників в першу чергу німецького імперіялізму. Черговим завданням аліянтів являється знищення японського імперіялізму. Для зни­щення отих противників аліянти використовують і будуть старатися якнайдовше ви­користовувати московський імперіялізм. Рівночасно в інтересі аліянтів не є опануван­ня Європи большевиками, й вони змагають у сучасній війні до послаблення, а в да­льшу чергу й до заломання московського імперіялізму. Продовжування війни на схід­ному фронті й взаємне винищування німецького й московського імперіялізмів іде по лінії інтересів аліянтів. Ціллю аліянтів, а зокрема Англії, на європейському суходолі являється розгромлення або принаймні істотне послаблення всіх великодержав Євро­пи та побудова такого ладу, що забезпечував би їм вирішальний голос в Європі й повну свободу англо-саксонських політичних і економічних впливів. Для здійснення цих цілей аліянти опановують або змагають до опанування найважливіших баз до­вкруги Європи або в самій Європі (Сіцілія, Апенінський і Балканський півострів, Скандінавія, Кавказ).

Страницы: 1, 2, 3, 4