Дипломная работа: Гендерні аспекти епідемії ВІЛ/СНІД
1.2 Фактори вразливості до ВІЛ/СНІДу в гендерному аспекті
Згідно існуючих гендерно чутливих програмах та дослідженнях в даній тематиці, фактори вразливості до ВІЛ/СНІД розглядається в двох аспектах: - гендерні стереотипи, які необхідно руйнувати як метод попередження поширення ВІЛ/СНІД; - гендерні стереотипи, які необхідно враховувати в програмах допомоги хворим на ВІЛ/СНІД.
Деякі фактори безпосередньо сприяють інфікуванню як жінок, так і чоловіків. Інші, ускладнюють життя жінок або чоловіків, яких так чи інакше торкнулась епідемія [36].
Фактори вразливості напряму пов’язані з гендерними розбіжностями в сприйманні ряду інформації, що пов’язана з хворобою. Ці розбіжності є стереотипами, що впливають на поширення епідемії [3].
Існують декілька визначених гендерно-орієнтованих факторів вразливості як і в міжнародних, так і в українських дослідженнях. Вони загалом об’єднують фактори вразливості на двох рівнях: біологічному, соціальному. Соціальний поєднує існування стереотипів в суспільстві, соціальних нерівностей, що так чи інакше пов’язані зі стереотипами [52]. Окремо можна виділити психоемоційну залежність партнера від іншого, та сімейний статус жінки, що також може бути фактором вразливості.
До біологічних факторів вразливості відноситься те, що біологічні особливості роблять можливість зараження для чоловічої та жіночої статі різна. Біологічні особливості жінки роблять її ще більш вразливою до ВІЛ/СНІД: вона має в кілька разів вищу ймовірність інфікуватися через статевий контакт, ніж чоловік [10]. Також жінки частіше хворіють іншими захворюваннями, які передаються статевим шляхом [30].
Спроба визначити фактори вразливості українськими авторами була презентовано в гендерно чутливій програмі Всеукраїнської мережі ЛЖВ. Вона була створена на базі міжнародних матеріалів та українських досліджень і включала в себе такі фактори вразливості:
Сексуальне насильство, щодо жінок;
Залученість до комерційного секс бізнесу;
Недоступність медичного обслуговування;
Наркотична залежність;
Нерівний доступ до економічних ресурсів.
Загалом, фактори стосуються жінок, адже жінки більш вразливі до епідемії з багатьох причин, що будуть зазначатись надалі. Можна простежити, що зазначені фактори включають в себе і поширені стереотипи і результати існування цих стереотипів в суспільстві [20].
Менш відомими, але дуже важливими, є соціальні та психоемоційні фактори. В міжнародній програмі “Інтеграція гендероно- орієнтованих програми боротьби з ВіЛ/СНІД-ом ” визначаються такі фактори як: нестача знаннь про сексуальні стосунки, певні уявлення про кількість сексуальних партнерів, стереотипізовані уявлення про жіночі обов’язки (материнство та виховування дітей), і існування нерівноправ’я, щодо жінок, що існує в світі [19]. Психоемоційна залежність і рівень проінформованості у жінок та чоловіків визначаються окремо. А також досліджується ставлення до сексуальних стосунків, а саме: щодо використання презервативів та до зміни сексуальних партнерів [12].
Це різнопланові дослідження об’єднані однією метою: визначити, на які гендерні аспекти треба звернути увагу в програмах боротьби з ВІЛ/СНІД-ом.
У соціологічному дослідженні „Взаємозв’язок гендерних стереотипів і нерівностей з поширенням епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні”, що було проведене Аналітичним центром „Соціоконсалтинг” у 2004 році вивчається існування гендерних стереотипів і ставлень до ролей жінки та чоловіка в суспільстві і впливу даних явищ на поширення ВіЛ/СНІДу. Це єдине дослідження в Україні, що спрямоване саме на цю проблематику. Також в дослідженні окремо визначаються демографічні розбіжності у рівні знань та загальний рівень проінформованості щодо ВІЛ/СНІД у чоловіків та жінок. За отриманими результатами існують певні гендерні особливості усвідомлення загрози інфікування ВІЛ.
Загалом, попри високу поінформованість населення про окремі шляхи передачі ВІЛ інтегрований показник знань, який вимагає правильно зазначити усі проаналізовані вище ризиковані ситуації, становить лише 12%. Краще за інших орієнтуються в шляхах передачі ВІЛ 18–29-річні жінки (19%) та покоління їх матерів (50–59-річні) (16%). Незначно від них відстають 30–49-річні жінки (13–14%). Рівень знань чоловіків репродуктивного віку майже однаковий (11–13%). Виключення складають 16–17-річні юнаки (8%). Такий самий рівень знань мають їх однолітки-дівчата. Недостатній рівень проінформованості, що може стати фактором вразливості чоловіків в сфері профілактики поширення ВІЛ/СНІД [1].
Насильство щодо жінок є важливим фактором вразливості. ВІЛ-інфіковані жінки часто стають об’єктом насильства з боку чоловіків через свій статус, який виступає додатковим приводом агресії, особливо в кризових сім’ях, в яких насильство - поширений стиль поведінки. Бувають випадки, коли чоловіки дискримінують жінок, яких самі ж інфікували [36].
Достатньо частими є випадки примушування жінки до вступу в небажані для неї статеві стосунки – за даними представленими Міжнародною Амністією на 2005 рік з загальної кількості жінок, що страждають від насильства в сім’ї над 70% жінок, счинювалось сексуальне насильство [44]. За даними зазначеними в програмі “Інтеграція гендероно- орієнтованих програми боротьби з ВіЛ/СНІД-ом ” більшість (79%) опитуваних жінок за період створення дослідження зазначали, що ставали жертвами сексуальних домагань [19]. Насильницький статевий акт різко підвищує ризик жінки інфікуватись ВІЛ та іншими інфекціями завдяки утворенню мікротріщин [37]. З різноманітних причин жінці часто бракує сили самій вирішувати, як, коли і з ким вступати в статеві стосунки. Через це вона може інфікуватися ВІЛ, оскільки в таких обставинах не наважується обговорювати використання презерватива [27].
Ставлення до використання презерватива окремо досліджується у жінок та чоловіків, під час вивчення гендерного виміру ВІЛ/СНІД. За результатами дослідження „Взаємозв’язок гендерних стереотипів і нерівностей з поширенням епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні”, суспільні погляди щодо використання у практиці статевих зносин презервативів є диференційованими, а саме: уявлення про жіночість та мужність під час обговорення та прийняття рішення щодо використання презервативів. Респонденти схиляються (43% повністю згодні і 29% скоріше, згодні) до того, що „якщо жінка схоче, то вона завжди зможе умовити чоловіка використовувати презерватив”. Лише 10% різною мірою заперечують цей факт [1].
Враховуючи епідемічну ситуацію, важливо, щоб чоловіки на практиці визнавали право наполягати на використанні презервативів за жінкою. Проте соціологічні дані свідчать, що це не зовсім так. Відносно більша частка чоловіків у віці 16 - 28 років (42%) вважають, що остаточне рішення з цього приводу зазвичай приймає чоловік, і лише 28% не згодні з ним. З віком саме такі уявлення про мужність дещо послаблюються. Проте чимало чоловіків дійсно грають домінуючу роль у прийнятті рішення про безпеку під час сексуальних зносин. Це визнається, зокрема, не менше, як 33% опитаних жінок [37].
Використання презерватива особливо актуальне для осіб, що приймають антиретровірусну терапію, у зв’язку з попередженням небажаної вагітності, оскільки планування вагітності в цьому випадку обов’язково потрібно обговорювати з лікарем [35]. Також презерватив потрібно розглядати як один із найдоступніших методів контрацепції в умовах, коли антиретровірусна терапія знижує ефективність оральних контрацептивів [49].
Можна зробити висновок, що домінування ролі чоловіків в виборі чи користуватися презервативами робить жінку більш вразливою до зараження ВІЛ. З цим можна пов’язати і сімейний статус жінки: світова практика свідчить, що одружена жінка має більше шансів інфікуватися ВІЛ статевим шляхом, ніж неодружена, оскільки останні більш схильні використовувати презервативи [20].
За даними представленими в програмі гендерної політики в недержавній організації “Всеукраїнська мережа ЛЖВ” одружена жінка не завжди наважується запропонувати використання презерватива з таких причин:
- через боязнь почути докір у недовірі;
- через боязнь накликати на себе підозри у невірності;
- тому що погодитись чоловіку на використання презерватива – це значить взнати, що його є в чому підозрювати (тобто в зраді);
- тому, що це не прийнято в подружньому житті [47].
- Цьому також сприяє те, що чоловіча подружня невірність і полігамія знаходить набагато краще розуміння в суспільстві, ніж жіноча [12]. Вивчення ставлення до невірності сексуального партнера також було досліджено в рамках виконання проекту ПРООН організацією “Соціоконсалтинг”. Існуючі в сучасному українському суспільстві гендерні норми щодо сексуального життя, як свідчать соціологічні дані, забезпечували до недавніх пір „стримуючий ефект” щодо розвитку епідемії. Більшість опитаних поділяє думку про необхідність рівних і досить строгих вимог до чоловіків і жінок як сексуальних партнерів.
- Але різняться відповіді в питаннях, що стосуються можливості зносин з декількома статевими партнерами для чоловіка та жінки.
- Жіноча аудиторія к розгляду цієї проблеми підходить з позиції гендерної рівності, а саме: 75% респонденток заперечують прийнятність і для жінок, і для чоловіків. У чоловічому сегменті опитаних спостерігається відхилення у бік подвійних гендерних стандартів. Згідно з отриманими даними чоловіки (77%) більш строго оцінюють жіночу невірність, лише 9% визнають право жінок на стосунки з декількома партнерами [2].
- Порівняння думок респондентів стосовно того, як слід ставитися чоловікам і жінкам до можливих інтимних зв’язків їх партнерів з іншими, підтверджує наявність у свідомості чоловіків подвійних стандартів і відсутність таких стандартів у жінок. На думку 29% чоловіків, жінка має з розумінням ставитися до можливих інтимних зв’язків її партнера з іншими жінками”. Аналогічне право для жінок визнають лише 13% чоловіків. Серед жінок „вільних поглядів” на невірність чоловіків і жінок дотримуються відповідно 16% і 15% опитаних.[52] Така статистика підтверджує існування подвійних сексуальних стандартів. Для жінки це: бути вірною одному партнеру; підкорятися в статевих стосунках навіть невірному або такому, що чинить насильство, партнеру. І для чоловіка: мати кілька партнерок та демонструвати владу над жінкою [1].
- Пов’язані з представленими поняттями, щодо подружньої вірності є ряд існуючих уявлень щодо сексуального бізнесу. За даними Українського інститутут соціальних досліджень на 2006 рік приблизно 70% залучених до надання послуг комерційного сексу є жінки [2]. Але в зоні ризику знаходяться не тільки жінки, які надають ці послуги. А і клієнти, які їх отримують. Для жінок ситуація ускладнюється тим, що суспільством засуджуються робітниці сексуального бізнесу, але не чоловіки, які користуються їхніми послугами [20]. Іншою проблемою є поведінкові аспекти цієї діяльності.
- За даними представленими у аналітичному звіті “Вторинний аналіз соціологічних і поведінкових досліджень щодо проблеми ВІЛ/СНІД, проведених в Україні . Жінки Секс-бізнесу” представленоно аналітичним ценром “Соціоконсалтинг” продовжує існувати гостра необхідність роботи з залученими до комерційного сексу: 19% жінок не використовували презерватив під час останнього контакту з клієнтами; 5% опитаних респондентом вважають за можливе завжди надавати секс-послуги без презерватива; 9% жінок вказали, що серед їхніх клієнтів були хворі на ЗПСШ; 5% - ВІЛ-інфіковані; 45% - споживачі ін’єкційних наркотиків [36]. Залученість жінок до комерційного секс-бізнесу є фактором вразливості для них, так і для чоловіків,що хоча і в меншій кількості але, є залученими до надання сексуальних послуг. Як заначається в документі “ВІЛ/СНІД, жінки та секс бізнес” представлений Фондом Народонаселення Організації Об’єднаних Націй (ФН ООН) робота с цими групами ризику повинна різнитися, адже існує біологічна різниця в захисті та лікуванні хвороб ВІЛ/СНІДУ та ЗПСШ між чоловіками та жінкам [10].
- Загалом, існує тенденція, що безпека статевих зносин взагалі повинна покладатись на жінку: за даними дослідження „Взаємозв’язок гендерних стереотипів і нерівностей з поширенням епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні” респонденти критично оцінюють реальний розподіл гендерних ролей в практиці статевих зносин. Лише на думку половини опитаних, в Україні дійсно існує гендерний паритет у відповідальності щодо запобігання ІПСШ. Відповіді решти респондентів значною мірою варіюються залежно від їх віку і статі. Проте з набуттям досвіду статевого життя опитані, передусім жінки, визнають існування нерівної відповідальності за безпеку статевих зносин, яка значною мірою покладається на жінок [1].
- Причинами надання жінками послуг комерційного сексу можуть бути складнощі фінансового становища, нижчі можливості знайти оплачувану роботу, накладення суспільством на жінку більшої відповідальності за турботу про родину порівняно з чоловіком, залежність від чоловіка. В умовах, коли жінці немає на кого розраховувати – ні на чоловіка, ні на членів родини – ці проблеми можуть стати вирішальними аргументами на користь того, щоб почати надавати послуги комерційного сексу [10]. На це впливає економічна залежність жінки від чоловіка. Вона включає і додатковий соціальний фактор, що підвищує вразливість жінок: жінки дуже обмежено представлені в органах влади і тому мало можуть впливати на розподіл бюджетних коштів, наприклад, на пріоритетне направлення коштів на медичні та соціальні програми [21].
- Жінки займають в три рази менше керуючих посад, загалом в світі [15] Отже, вони є менш економічно спроможними, ніж чоловіки. Задля поліпшення свого соціального становища жінки часто виїжджають на заробітки і стають жертвами торгівлі людьми, через що інфікуються ВІЛ [62].
- У випадках, коли чоловіки виїжджають на заробітки, вони можуть мати позашлюбні стосунки та інфікувати своїх дружин після повернення додому.[24] Попри ризиковану поведінку тесту на ВІЛ не проходять і чверть з загальної кількості, тих хто повернувся з закордону.
- Через те, що чоловіки частіше можуть розпоряджатися значними сумами коштів, що дозволяє їм мати кількох партнерок, а також практикувати споживання алкоголю та наркотиків, які сприяють ризикованій поведінці [31, 42]. Економічна залежність впливає і на стан жінки, що вживає наркотики. Адже, жінки-СІН часто залежні не тільки від наркотиків, але і від чоловіка, який володіє ресурсами і зв’язками для добування наркотиків. В такій ситуації вона не наважується відстоювати свої потреби, боячись втратити чоловіка і постачальника наркотиків в одній особі. Існують випадки, коли чоловіки змушують жінок надавати послуги комерційного сексу для добування наркотиків і для жінки, і для чоловіка [40].
- Нерівний доступ до ресурсів проявляється і в отриманні різноманітних послуг. Так, доступ дівчат і жінок до медичних та немедичних послуг часто обмежений таким факторами, як брак грошей, домашня робота, яка на них покладена, турбота про членів сім’ї, отримання дозволу від чоловіка. Особливо часто це проявляється в сільській місцевості [39].
- На жінку покладається і знаходження роботи, попри нерівний доступ до ресурсів, обов’язки ведення домашнього господарства і виховання дітей. Будучи хворою, їй буває досить складно виконувати ці обов’язки. Крім того, жінка може відмовитись здійснювати дії щодо покращення свого життя, зокрема отримувати медичні або інші послуги, мотивуючи це тим, що їй потрібно піклуватися про сім’ю та дітей. Взагалі, жінка як берегиня домашнього затишку часто стає сама замкнена в цій своїй ролі. Прослідковується, що у випадку захворювання чоловіків жінки рідше йдуть з сім’ї, ніж чоловіки у випадку захворювання дружин. Існує певна закономірність: коли хворіє чоловік, дружина про нього піклується; коли хворіє дружина, чоловік часто покладає ці обов’язки на родичів дружини або просто не виконує їх, навіть якщо більше нікому потурбуватися про неї. Адже чоловіка, який не піклується про члена родини, суспільство осудить менше, ніж жінку [20].
- Жінки, що вживають наркотики і осуджується суспільством більше, ніж ті ж дії з боку чоловіків. Це може впливати на відмову жінки брати участь в програмах зменшення шкоди від вживання наркотиків. Додатковим фактором може виступати те, що таку жінку назвуть “поганою матір'ю” [33]. Традиційно в компаніях СІН жінка останньою вводить наркотик, що сприяє потраплянню в її організм залишків крові усіх тих людей, які скористалися цим шприцом до неї. [36]
