Реферат: Флотація на фондовому ринку
Ми будемо розглядати поняття інвестиційного ринку більш поширено - як ринок об’єктів інвестування у всіх його формах. Виходячи з цього поняття інвестиційного ринку можна розглядати як сукупність окремих ринків (об’єктів реального та фінансового інвестування), у складі яких можна виділити:
- ринок прямих капітальних вкладень;
- ринок об’єктів, що приватизуються;
- ринок нерухомості;
- ринок інших об’єктів реального інвестування;
- ринок цінних паперів (фондовий ринок);
- грошовий ринок.
Для більш яснішого розуміння представимо структуру інвестиційного ринку на малюнку 3.
Малюнок 3 . Структура інвестиційного ринку.
Щодо фінансового ринку, то на сучасному етапі розвитку економіки він займає особливе місце у фінансовому забезпеченні інвестиційного процесу.
Фінансовий ринок - це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та заставодавцями за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал. Фінансовий ринок є сукупністю кредитно-фінансових інститутів, що спрямовують потік грошових коштів від власників до заставодавців і назад. Головна функція фінансового ринку полягає у трансформації недіючих коштів у позиковий капітал. Структуру цього ринку представимо на малюнку 4.
Малюнок 4 . Структура фінансового ринку.
Під грошовим розуміється ринок короткострокових кредитних операції (до одного року). У свою чергу грошовий ринок поділяється звичайно на обліковий, міжбанківський та валютний ринки.
До облікового ринку відносять той, на якому основними інструментами є казначейські та комерційні векселі, інші види короткострокових зобов’язань. Таким чином на обліковому ринку обертається величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких - висока ліквідність та мобільність.
Міжбанківський ринок - це частина ринку позикових капіталів, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються та розміщуються банками між собою, переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі строки. Найбільш поширені строки депозитів - 1, 3 та 6 місяців, граничні строки - від 01 дня до 2 років (іноді 5 років). Кошти міжбанківського ринку використовуються банками не тільки для короткострокових але й для середньо та довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог державних регулюючих органів.
Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний оборот, пов’язаний зі сплатою грошових зобов’язань юридичних та фізичних осіб різних країн. Специфіка міжнародних розрахунків полягає у відсутності загальноприйнятого для всіх країн платіжного засобу. Тому необхідною умовою розрахунків у сфері зовнішньої торгівлі, послуг, інвестицій, міждержавних платежів є облік однієї валюти на іншу у формі купівлі або продажу іноземної валюти платником або покупцем. Валютні ринки - офіційні центри, де відбувається купівля продаж валют на основі попиту та пропозиції.
Ринок цінних паперів (фондовий ринок) сьогодні швидко розширюється в організованій та неорганізованій формах. Розширення приватизацій великих державних підприємств і їх корпоратизація та акціонування будуть сприяти його подальшому розширенню.
Отже фінансовий ринок - це складна структура з багатьма учасниками - фінансовими посередниками, що оперують різноманітними фінансовими інструментами та виконують широкий набір функцій з обслуговування та управління не тільки інвестиційними, але й усіма економічними процесами. Проте це ринок, на якому присутні продавці та покупці, є товар, що продається та купується. Але товар цей особливий - гроші, надані у користування, на час, у формі позик під зобов’язання, або назавжди, під акції.
Що стосується взаємовідносин держави та фінансового ринку то вони багатопланові. Держава може виступати кредитором та заставодавцем, встановлювати загальні правила функціонування ринку та здійснювати повсякденний контроль за ним, проводити через ринок офіційну грошово-кредитну політику і навіть більш широкі економічні заходи. Фінансовий ринок, в свою чергу, як сукупність операцій з купівлі-продажу цінних паперів урівноважує фінансовий попит та пропозицію.
Згідно з Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:
- акції;
- облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик;
- облігації підприємств;
- казначейські зобов’язання республіки;
- ощадні сертифікати;
- сертифікати;
- векселі;
- приватизаційні папери.
Крім того, фінансовий ринок містить такі об’єкти, як опціони та ф’ючерси .
Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управленні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку вигляді дивіденду, а також участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства .
Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими. Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на приоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають право брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів проводиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів акціонерного товариства, і оформляється протоколом.
Класифікацію акції за різними ознаками представимо на схемі 2.
Схема 2 . Класифікація акцій за ознаками.
Тривалість обігу акцій на фондовому ринку обумовлює різність цін на акції.
Ціна існує:
- номінальна;
- емісійна;
- ринкова.
Номінальна ціна визначається слідуючою формулою:
РН = Ук : К
Ук - уставний капітал акціонерного товариства;
К - кількість випущених акцій.
Номінальна ціна являється базою для визначення емісійної і ринкової ціни, а також розміру дивіденду. Ціна, за якою інвестори можуть придбати акції називається ціною придбання. Якщо акція купується у емітента, тоді ціна придбання являється емісійною ціною. Якщо купується акція на біржовому та небіржовому ринку, то ціна придбання являється ринковою ціною. Ринкова ціна складається з урахуванням співвідношення попиту і пропозиції на акції відповідного класу. Ціну пропозиції установлює продавець, ціну попиту покупець. Різниця між цими цінами утворює маржу (спред).
С = Рmin проп - Р max попиту
Рmin проп - ціна пропозиції мінімальна;
Рmax попиту - ціна попиту максимальна.
Ліквідність акції визначається такою формулою :
|
|
Рmin проп - Р max попиту
Р max попиту
Найбільш ліквідними являються акції, в яких дане відношення доходить до 3 % . Ринкова ціна акції, в розрахунку на 100 грошових одиниць номіналу, називається курсом акції.
Кр = Рр : Рн х 100 %
Дохідність акції визначається двома факторами:
- Отриманням частини розподіленого прибутку акціонерного товариства, тобто дивідендом.
- Можливості продажу акцій на фондовій біржі за ціною більше ніж ціна придбання.
Дивіденд - це доля розподіленого прибутку акціонерного товариства, яка припадає на одну акцію. Він може задаватися в відсотках чи в грошових одиницях. Дивіденд в абсолютному виразі називається дивідендним доходом, і визначається:
Уд = Ід - Р н
Ід - ставка дивіденда .
Відношення дивідендного доходу до ціни придбання акції визначають її поточну дохідність .
R = Ід : Р прид.
Дохідність характеризує скільки гривень доходу отримано акціонером на кожну інвестовану гривню. Основним джерелом виплати дивідендів являється чистий прибуток акціонерного товариства, який зістається в його розпорядженні після сплати податків, процентів за банківський кредит, виплат по облігаціям, привілейованим акціям, відрахувань на розвиток виробництва, соціальний розвиток, заохочення, формування резервного фонду. Ринкова ціна на акцію складається в результаті попиту і пропозиції певний клас акцій, але при цьому великий вплив на ринкову ціну робить стан економіки країни. Економічний спад спонукає інвесторів вкладати гроші не в банк, а в реальний товар, в тому числі і в цінні папери. В такий період курси акцій акціонерних товариств, випускаючих продукцію, підіймається і суттєво відрізняються від номінальної ціни.
Облігація - цінний папір, який засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента, якщо інше не передбачено умовами випуску. Класифікацію облігацій за різними признаками відобразимо на схемі 3.
Схема 3. Класифікація облігацій за ознаками.
Орієнтиром для визначення доходу облігацій, так як і для акцій являється номінальна ціна паперу, фіксуюча на бланку :
Р нІ = З І : К І , де
ЗІ - сума позики, яка приходиться на всі боргові зобов’язання певного достоїнства;
КІ - кількість емітованих паперів певного достоїнства.
Як правило облігація випускається з високою номінальною ціною, і цим відрізняється від акцій. Ціна первинного розміщення первинних зобов’язань (емісійна ціна) може бути менше, більше або рівна ціні номінальній . Якщо Ре > Рп, то ціна з премією. Якщо,
Ре < Рп, то ціна називається з дисконтом (чи зі скидкою). Ціна, за якою облігація продається на вторинному ринку цінних паперів, називається ринковою або курсовою .
Курс облігації :
К Р = РР : Р н х 100 %
Інвестор купує боргове зобов’язання по ціні придбання: Р ем. та РРин., а покриває, як правило, по Рном. Дохідність облігації визначається двома факторами:
- винагорода за представлений емітенту займу (купонні виплати);
- різницею між ціною покриття і придбання цінних паперів.
Купонні виплати проводять щорічно (іноді раз в квартал чи в півріччя) і визначають слідуючим чином:
І к = ік х Рн, де
і к - купонна щорічна % ставка;
Р н - номінальна ціна;
І к - поточний (купонний ) доход по облігаціям в абсолютному виразі.
Ставка дохідності (ік) залежить від строку позики. Чим далі строк покриття позики, тим вище ставка дохідності із-за можливого обезцінювання грошей. На основі купонного річного доходу визначається поточна дохідність облігації:
і к.д. = І к : Р прид = І к х Р н : Р прид.
Різниця між ціною покриття і придбання облігації визначає величину приросту чи збитку капіталу за весь строк позики. Якщо покриття проводиться по номіналу, а облігація куплена з дисконтом, то інвестор має приріст капіталу .
Δ P = P н - Р д., де Δ Р > 0
Якщо облігація куплена по ціні з премією, а покриття йде по номіналу, то власник отримає збиток:
Δ P = P н - Р прем ., де Δ Р < 0
Якщо облігація придбана по номіналу, то інвестор не має ні приросту ні збитку капіталу.
ΔP = P н - Р п, де Δ P = 0
Річний приріст (збиток) капіталу (Δ P річ) рівний:
Δ P річ = Δ P: п, де п- кількість років позики.
Для визначення ринкової ціни облігації необхідно керуватися основним правилом інвестування: вкладання грошей в облігацію повинно забезпечити той же доход, що й розміщення капіталу в банк.
і б х Р р = і к х Рн + Δ P річ
тоді виходячи з попереднього:
Р р = (і к х Рн + Δ P рч ) : і б.
Ощадний сертифікат - письмове свідотство банка про депонування (збереження + проценти, обговорені в умовах договору) грошових коштів, яке свідчить право вкладника на отримання по закінченню встановленого строку депозиту і проценту по ньому.
Ощадні сертифікати видаються строкові або до запитання , іменні та на пред’явника. Ощадні сертифікати відрізняються від облігацій тим, що вони являються короткостроковими борговими зобов’язаннями. Випускаються на строк від 30 днів до року, як правило на 3, 6, 9, 12 місяців. При передачі іменного сертифікату оформлюється на зворотній стороні документа двохстороній договір осіб - уступаючої свої права особи і особи, яка набуває ці права. Договір передачі права по іменному сертифікату називається цессією.
Вкладаючи гроші в ощадний сертифікат власник набуває такі права:
- на повернення боргу по закінченню позики;
- на доход, при покритті сертифікату, за наданий банку капітал;
- на дострокове вилучення вкладу, якщо це обговорено при емісії ощадного сертифікату;
- на передачу сертифікату іншій особі.
Ощадний сертифікат не може служити розрахунковим чи платіжним документом за продані товари та послуги.
Абсолютний розмір доходу по сертифікату може визначатися двома способами:
1. Якщо в умовах позики визначена річна % - на ставка:
І с = ( іс х Рн х t ) : 12, де
іс - річна процентна ставка по ощадному сертифікату;
Рп - величина позики;
t - строк позики в місяцях ;
12 - місяців;
Іс - ставка за місяць.
2. Якщо сертифікат розміщений по дисконтній ціні, а покривається по номінальній, доход власника визначається різницею ціни покриття і придбання.
І = Рпок - Рприд.
Дохідність сертифікату визначається:
ід. = Іс : Рприд.
І - доход сертифікату ;
Рприд. - ціна придбання.
При продажі сертифікату на вторинному ринку цінних паперів, ринкова ціна визначається за принципом рівності доходів: інвестор, купуючи ощадний сертифікат повинен отримати той доход, що й по іншим сертифікатам того ж самого терміну, який лишився до покриття придбаного сертифікату. При покритті купленого сертифікату його власник отримає збільшену вартість цінного паперу.
S = Pн + Іс, де
Іс - процентні гроші;
Рн - номінальна ціна.
Витрати покупця визначаються ринковою ціною покупки сертифікату, а отже кінцевий дохід покупця сертифікату рівний різниці між збільшеною вартістю і ринковою ціною.
Іпо = S - Рр = Рн + Іс -Рр
Витрати продавця - ціна придбання сертифіката (номінальна ціна).
Доходи продавця - ринкова ціна мінус номінальна ціна .
