Реферат: Зміст і форми роботи соціального педагога з різними типами сімей
Буває, що мати категорично заперечує, щоб дитина бачилася з батьком, вважаючи, що він негативно впливає на виховання, стан здоров’я, нервову систему дитини. Батька розглядають лише як того, хто матеріально забезпечує дитину. Таких жінок у літературі називають амазонками: у них незалежність переходить у самоціль, а нстинкт материнства - в інстинкт власності. Батьківські почуття чоловіка гноруються повністю. У таких умовах доля дитини складна. З її свідомості викорінюється поняття "батько", про нього розповідають тільки погане. Це не може не впливати на психіку дитини, її духовність, розвиток емоційної сфери.
Матері слід роз’яснити, що тільки волею вона не може заборонити батькові бачитися з дитиною. Конвенція ООН про права дитини, Кодекс про шлюб та сім’ю України підтверджують це: дитина не може бути предметом спекуляцій, використовуватися для зведення рахунків між батьками. Стверджуючи рівні права розлучених батьків на виховання дитини, Кодекс ставить обох у рівні права і обов’язки. Отже суперечливі питання участі розведених батьків у вихованні дитини допомагають розв’язувати органи опіки і піклування.
Соціальний педагог, працюючи з неповною сім’єю і регулюючи непорозуміння між батьками, як розійшлися, ставить мету - захист інтересів дитини. Він має бути не пасивним спостерігачем того, що відбувається з дитиною, а активним, терплячим провідником педагогічної доцільності своїх порад і пропозицій.
Певна складність виникає у роботі з одинокими матерями. Звичайно, таким матерям важко виховувати дитину внаслідок невпорядковуваності особистого життя, вони обмежують сво можливості у задоволенні духовних, культурних і моральних потреб. Діти в таких сім’ях більше страждають від недогляду, відсутності повноцінного спілкування з матір’ю, зовсім не знають батька. Усе, це, звичайно, позначається на формуванн х особистості (діти з таких сімей більш знервовані, закомплексовані). Крім того, виховання дитини залежить від культурного освітнього рівня матері, способу її життя, ставлення до виховання дитини, до свого становища одиноко матері, від її ціннісних орієнтацій. Така жінка може бути постійно у стан хронічного стресу, що негативно позначається на її здоров’ї, самопочутті.
Матері-одиночки хворобливо ставляться до того, коли цікавляться їхнім сімейним життям, хоч потребують педагогічних порад і допомоги. Тому потрібний особливий педагогічний такт, чуйність, доброзичливість, довіра до матері і дитини. Важливо допомогти таким матерям знайти роботу з більш високою оплатою у режимі неповно зайнятості, розв’язати юридичні проблеми, залучити дітей до занять у гуртках, секціях безплатно.
Отже , неповн сім’ї мають багато різних проблем, складностей і тому потребують допомоги соціальних педагогів.
2.2 Особливості соціально-педагогічної діяльності із конфліктними родинами
У роботі із сім’ями, у яких мають місце стійкі конфлікти між батьками, соціальному педагогу слід більше уваги звертати не на сімейні конфлікти, а на необхідність створення сприятливого сімейного мікроклімату. Особливу увагу подружжя слід звернути на те, що нормальні взаємостосунки між батьками (взаємна повага, взаємодопомога взаєморозуміння, повага до запитів і інтересів один одного, справедлива оцінка вчинків і дій, зусиль. спрямованих на благо сім’ї, конструктивне розв’язання складних сімейних проблем) створюють сприятливу атмосферу для психічного здоров’я та врівноваженості всіх членів сім’ї, допомагають уникати нервово-психічних захворювань, позитивно позначаються на трудовій активност батьків і дітей. Якщо ж у сім’ї панує атмосфера недоброзичливості, людина починає почувати себе відчуженою, ображеною, непотрібною. Незатишно почувають у такій сім’ї всі її члени. Подібна обстановка спричинює депресії, байдужість, неврози. Негативна оцінка дій, вчинків один одного, як правило, позитивних результатів не дає.
З практики відомо, що дуже важко буває з’ясувати стосунки між батьками у сім’ї, і діти не завжди про це скажуть. Для цього соціальний педагог може використати методику, запропоновану дослідником В.А. Сисенко (додаток 4).
Ліквідувати конфліктність може допомогти спеціальна сімейна психотерапія. Батькам треба порадити замислитися над тим, що відбувається у їхній сім’ї, закликати до того, щоб заради дитини вони конструктивніше підходили до розв’язання різних проблем. Одночасно в процесі індивідуальних бесід слід рекомендувати їм розібратися у сімейних проблемах., знайти спільну мову, виявити терпимість один до одного заради нормального психічного і духовного розвитку дитини, роз’яснити, як негативні наслідки має виховання дитини у конфліктній сім’ї. І починати слід з елементарного - вчитися стримуватися, спробувати не сваритися, не ображати, поступатися один одному...
Сімейні чвари, сварки позначаються на поведінці дитини, на її навчальній діяльності: вигляд у неї втомлений, вона неуважна, часто відволікається, не завжди може відповісти на запитання вчителя. Тому, якщо педагог знає, у яких умовах виховується дитина, він враховує це: не питає на уроках, не чіпає учня в такі моменти. Неврахування цих обставин призводить до конфліктів дитини зі школою, що може стати причиною важковиховуваності. Це слід роз’яснити вчителям.
Соціальн педагоги в роботі з конфліктними сім’ями можуть застосовувати деяк рекомендації психологів, що допоможуть подружжю розв’язати свої конфліктн ситуації (додаток 5).
2.3 Соціальна допомога сім’ям, де батьки зловживають алкоголем, наркотиками
Сім’ї, у яких батьки зловживають спиртними напоями, перестають нормально функціонувати, тому ніколи не розв’язують на належному рівні свої проблеми, живуть ілюзіями. Крім того, у таких сім’ях розірвані інтимні зв’язки, сталі рольові функції членів сім’ї, постійні конфліктні взаємостосунки. Для того, щоб уникнути такого становища, психологи рекомендують не спілкуватися з чоловіком, коли він не тверезий. Для такої розмови повинні об’єднатися мати і дитина.
Як треба працювати соціальному педагогу із сім’ями алкоголіків? Звичайно, відвадити батьків або одного з них від спиртного дуже важко. Соціально-педагогічна робота повинна бути спрямована на те, щоб захистити дитину від негативного впливу сім’ї. Насамперед слід врахувати, що така дитина вимагає емоційної підтримки. Для неї дуже важко розповісти комусь про те, що її турбує. Тому співчуття, розуміння, порада вкрай необхідні їй, інакше накопичення негативних емоцій може призвести до агресивності.
У тому разі, коли життя дитини в такій сім’ї стає неможливим, слід рішуче поставити питання про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав, ізоляцію дитини із сім’ї, де вона не має самого необхідного (одежі, їжі та ін.). Разом з нспекцією у справах неповнолітніх активніше порушувати питання про лікування батьків-алкоголіків, наркоманів, застосування до них засобів правового впливу.
Робота соціального педагога з такими батьками має проводитися разом з дирекцією, батьківським комітетом, класним керівником, сполучатися з громадським юридичним впливом: такі сім’ї мають стояти на обліку в інспекції, комісіях у справах неповнолітніх.
2.4 Робота соціального педагога з батьками, які мають низький морально-культурний рівень
Головне завдання школи, соціально-психологічної служби - компенсувати недоліки сімейного виховання, духовно-культурного розвитку дитини, враховуючи ндивідуально-психологічні особливості, залучати її до позашкільної гуртково діяльності тощо. Певна робота повинна проводитися і з батьками. Проведен дослідження, шкільна практика, свідчать, що таких батьків слід активно залучати до організації та проведення екскурсій, походів, участі у різних шкільних святах, спортивних змаганнях. Наприклад, батьки залучаються разом із дітьми до активної участі у туристичній роботі. Спочатку вони можуть насторожено сприймати залучення до такої діяльності, але поступово зацікавлюються і стають активними її організаторами. А це допомагає педагогам у невимушеній обстановц спілкуватися з батьками, зрозуміти педагогічні вимоги школи, вчителів.
2.5 Зовн благополучні сім’ї та допомога їм у вирішенні родинних проблем
Значної уваги соціальних педагогів у процесі індивідуальних консультацій, а також спільно роботи з педагогами школи вимагають так звані зовні благополучні сім’ї. Соціальні педагоги в роботі з батьками, які виявляють надмірну, нерозумну любов до своїх дітей, у індивідуальних бесідах мають пояснювати батькам про їх велику відповідальність перед суспільством і перед самою дитиною за формування гідного громадянина, з високими моральними якостями, високим рівнем духовності, фізично розвинутого, соціально активного, надійного опору своїм батькам у старості. А батьки в свою чергу, виховуючи дитину, повинні реально оцінювати позитивн негативні якості дитини, розвивати все краще, що в ній є. Батьківська любов ма поєднуватися з вимогливість, спрямувати дитину на подолання її недоліків труднощів у досягненні поставленої мети.
Батькам потрібно на конкретних прикладах показати, що надмірна опіка утруднює навчання дитини, спілкування у класному колективі з однолітками, а в майбутньому позначиться на ставленні дитини до батьків. Може статися так, що діти не зуміють оцінити самопожертви батьків, які відмовляли собі в усьому на її користь. Такі діти часто не стають опорою батьків у старості, бо виростають непристосованими до життя. Допоможуть учителеві в бесідах з батьками висловлювання А.С. Макаренка:
"Треба ставити питання так: ніяких жертв, ніколи і нізащо. Навпаки, нехай дитина поступається батькам.
Ви знаєте манеру деяких дівчаток говорити матерям:
- Ти сво віджила, а я ще нічого не бачила.
Це говориться матері, якій іноді всього 30 років.
- Ти сво віджила, а я ще не жила, тому все мені, а тобі нічого!
Дівчинка повинна подумати:
- У мене все життя попереду, а тобі, мамо, менше лишилося...
Нові плаття - в першу чергу матерям. Якщо у вас є зайві гроші і ви думаєте, кому купити плаття - матері чи дочці, то я скажу - тільки матері.
Батько і мати в очах дітей повинні мати право на щастя. Немає ніякої рації ні для мам, ні для дочок, ні тим більше для держави виховувати споживачів материнського щастя. Найстрашніше - виховувати дітей на материнському або батьківському щасті".
Батькам слід роз’яснити, що вони допускають грубу педагогічну помилку, коли дитина ста центром турбот усієї сім’ї. Вона повинна відчувати себе повноправним членом сімейного колективу і мати, крім своїх прав й обов’язки, додержуватися сімейно дисципліни, брати участь у розподілі сімейного бюджету і розуміти, що необхідно задовольняти потреби інших членів сім’ї. При цьому батьки повинні усвідомити, що турбота про дитину, любов до неї мають виявлятися не тільки в тому, щоб підготувати її до життя, виховати справжнім громадянином держави, а й самим ставити до себе певні вимоги і виконувати їх: заради дитини відмовитися від поганих звичок не палити, не лаятися, не вживати алкогольних напоїв, не конфліктувати з членами сім’ї, вчитися стримувати себе, намагатися створювати нормальний мікроклімат у сім’ї, приділяти вільний час дитині.
Звичайно робота з такими батьками складна, бо вони, як правило не усвідомлюють своїх педагогічних прорахунків, помилок, і переконати їх у чомусь дуже важко. Проте заради благополуччя дитини саме це слід намагатися робити, тим більше, що вже у шкільному віці батьки почнуть відчувати результати свого виховання - в дитин починають виявлятися негативні якості не тільки відносно школи, вчителів, однолітків, а й батька, матері, інших членів родини.
Значної уваги вимагають до себе сім’ї, у яких батьки формально виконують свої батьківськ обов’язки. Як допомогти таким батькам та їх дітям? У процесі індивідуально роботи із цими батьками необхідно роз’яснити, що причина педагогічних невдач - відсутність у них інтересу до духовного життя дитини; вони живуть з дітьми духовно різним життям, за зовнішнім благополуччям криється внутрішня відчуженість батьків і дітей, які не розуміють один одного. Соціальний педагог має роз’яснити батькам, що не зважаючи на сприятливі матеріально-економічн умови в сім’ї, і зокрема дитини, таке становище негативно позначається на формуванні духовності, моральних якостей дитини. Вона рано втрачає потребу в спілкуванні з батьками, може вирости замкненою, почувається чужою вдома, шука порад, розуміння і підтримки поза домівкою. Саме в таких сім’ях підлітки найчастіше підпадають під вплив вулиці.
Батьки мають усвідомити, що найважливіша умова успішного виховання - встановлення правильних взаємостосунків з дітьми. Спілкування у сім’ї - основа успіхів дитини у навчанні, основа її здоров’я, загального життєвого тонусу, нормальних стосунків з однолітками, вчителями, іншими дорослими. Для того, щоб добитися взаєморозуміння з дітьми, треба усвідомити, що основа спілкування з ними - доброзичливість.
Слід враховувати вікові та індивідуальні особливості дитини. Батьки - приклад для дітей, взірець для наслідування, джерело знань про моральні норми і правила оточуючого життя. Не забувати і душевний стан дитини у кожний конкретний момент спілкування, умов ситуацій, в яких воно відбувається. Даючи поради батькам щодо стилю спілкування з дітьми, важливо їм роз’яснити, що у стосунках з дитиною не припустимі грубість, нетактовність, неповага до неї, недовіра, зверхність.
Дуже помиляються батьки, які вважають, що в основі правильних взаємостосунків з дітьми - слухняність у найгіршому розумінні цього слова: без зайвих розмов робити тільки так, як кажуть батьки. Вони вважають, що дитина немає права на власну думку, вчинок. Таким батькам слід допомогти усвідомити, що на негативних емоціях позитивну особистість ще ніхто не виховав. Пригнічення особистості дитини закінчується завжди великим вибухом, і статися це може у різному віці: підлітковому, юнацькому, навіть тоді, коли дитина стає дорослою. Сліпа слухняність призводить до того, що дитина стає безініціативною, пасивною, не вміє самостійно організувати і виконувати завдання, або ж стає агресивною, вдається до відкритого протесту. У майбутньому такі діти мають значні життєв проблеми, не вміють брати на себе відповідальність, можуть легко стати виконавцями чужої волі. У роботі з батьками можна використати педагогічн ситуації.
Соціальн педагоги мають роз’яснити батькам що повсякденна, повсякчасна жорстока опіка дитини, намагання примусити за будь-яку ціну виконувати всі вимоги, карати їх за невиконання, небажання зрозуміти, що особистість дитини слід поважати - усе це негативно позначається на результатах виховання. Можна дати батькам ряд порад, які дадуть змогу їм встановити добрі стосунки з дітьми. Ніякі нотації, повчання, моралізування не допоможуть знайти з нею спільної мови. І чим більше повчань, тим менша їх результативність. Необхідні чуйність, гнучкість у розв’язуванні виховних завдань, щоб у сім’ї панували спокій, злагода і довіра: своєчасно відмінити якісь заборони, не наполягати, доводячи до конфлікту, на якихось вимогах, обговорювати спірні питання, враховуючи побажання дітей. Крім того:
- не дозволяти собі в розмові з дитиною дратуватися, кричати, тупати ногами;
- не повторювати одне й те саме багато разів, лише у розумних межах, звичайно це спричинює протилежну реакцію;
- не робити трагедій з того, що дитина зробила щось не так;
- ставлення до дитини не повинно бути перебільшеним - ні в покараннях, ні в заохоченнях, н в одежі, ні в їжі - усе має бути справедливим;
- не боятися бути ввічливим зі своїми дітьми;
- не лаяти дитину при людях, інших дітях.
За таких умов сімейного виховання зростає роль соціально-психологічної служби. По-перше, це допомога батькам у встановленні взаєморозуміння з дитиною. По-друге, допомога самій дитині, яка не повинна залишатися ізольованою у класному колективі, допомога у стосунках з класним керівником, вчителями. У цих випадках особливо важливі доброзичливість вчителя, організація позитивних взаємостосунків з класним колективом (наявність друзів у класі, залучення до громадських справ відповідна своєчасна оцінка зробленого, оцінка успіхів у навчально-трудовій діяльності тощо).
Соціальний педагог може провести з батьками ряд занять, де б вони могли практично оволодіти певними знаннями і вміннями щодо запобігання конфліктних ситуацій у спілкуванні з дітьми.
Діти важковиховувані, неслухняні, недисципліновані, з комлексами - за всім цим стоять неправильні взаємостосунки в сім’ї, нерозуміння дитини. Потрібно пам’ятати: якщо у дитини складаються несприятливі стосунки з батьками, в подальшому це може позначитися і на стосунках дитини із дітьми. Як свідчить доктор психологічних наук Ю. Гіппенрейтер, з покоління у покоління може наслідуватись стиль неправильного спілкування батьків з дітьми.
Дослідження показують, що все більше батьків застосовують фізичні засоби впливу на дитину. Соціальні педагоги повинні роз’яснювати батькам, до яких наслідків це може призвести, адже саме такий "вплив" руйнує емоційні основи сімейного виховання. Фізичні покарання свідчать про безпорадність батьків, неспроможність вплинути на дитину іншими засобами. Ось чому робота педагогів має бути спрямована на те, щоб довести суть методів сімейного виховання та ефективност такого засобу спілкування з дитиною, як терпимість, повага, взаємоповага у відносинах між членами сім’ї. При цьому роз’яснює, що існує Конвенція ООН про права дитини, за якою вона має право на громадсько-державний захист своїх прав, нтересів. Захисником фізичного, морального здоров’я учнів стає школа, соціально-психологічна служба.
Завдання соціальних педагогів полягає в тому, щоб спрямувати батьків на постійне вивчення, аналіз процесу розвитку дитини. Адже є батьки, які навіть не замислюються, що це необхідно робити. Крім того, вивчення дитини вимагає певно уваги, зосередженості, роздумів, уміння аналізувати і робити правильн висновки.
Значну допомогу може надати батькам вивчення творчої діяльності дитини: малюнків, різних моделей, шкільних зошитів тощо. Аналіз змісту і якості результатів творчо діяльності - це матеріал для вивчення творчих здібностей дитини, рівня розвитку, інтересів, схильностей, знань про навколишню дійсність, а також таких якостей, як уважність, акуратність, вміння доводити справу до кінця, старанність і терплячість.
Ми розглянули спрямованість змісту роботи соціальних педагогів із різними типами сімей, визначили у якому напрямі слід працювати з батьками, які допускають серйозні прорахунки в сімейному вихованні. Визначили також форми роботи з такими батьками. Звичайно, в роботі з неблагополучною сім’єю загально - шкільні, на рівні класу, ндивідуально-групові напрями роботи соціального педагога повинні тісно переплітатися і сполучатися. Обмеженість лише якимось одним напрямом результативності не матиме, а подекуди може призвести до загострення відносин сім’ї та школи. Усе це вимагає від соціального педагога підготовленості до роботи з неблагополучними родинами.
Успішне розв’язання завдань роботи соціального педагога із дисфункційними сім’ями великою мірою залежить від його особистості, професійної підготовленості та діяльності. Робота із сім’єю - складна і відповідальна. Соціальному педагогов мають бути властиві певні якості. Тут велике значення має комунікативна діяльність соціального педагога: здатність до спілкування, гуманний підхід у професійному спілкуванні. В його основі - упевненість в тому, що людина ма великі можливості до самовдосконалення, уміння розкрити потенціальні можливост кожної людини, поставити батьків у такі умови, щоб вони самостійно вибрали шляхи розв’язання сімейних і виховних проблем.
Список використаної літератури
1. Азаров Ю.П. Искусство воспитывать. - М., 1985.
2. Афанасьева Т.М. Семья. - К., 1986.
3. Бех І.Д. Від волі до особистості.- К., 1995.
4. Бодалев А.А. Личность и общение. - М., 1983.
5. Выготский Л.С. Проблема возраста // Собр. соч. в 4-х т. - Т.4. - М., 1981.
6. Ковалев С.В. Психология современной семьи. - М., 1988.
7. Кононко Е.Л. Чтобы личность состоялась. - К., 1991.
8. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві): Навч. посіб. для вищих навчальних закладів. - К., 1998.
9. Моргун В.Ф., Ткачева Н.Ю. Проблема периодизации развития личности в психологии. - М., 1982.
10. Нельсен Д., Лотт Л., Гленн Х. Стефен. 1001 совет родителям по воспитанию детей от А до Я: Пер. с англ. - М., 1995
11. Островська Л.Ф. Сімейне виховання. Дошкільник. - К, 1977.
12. Популярная психология для родителей / Под ред. А.А. Бодалева. - М., 1988.
13. Разумихина Г. Мир семьи.- М., 1986.
14. Ребенок как личность: Пер. с англ. - М., 1994.
15. Реттер М. Помощь трудным детям: Пер. с англ. - М., 1987.
16. Сатир В. Как строить себя и свою семью. - М., 1992.
17. Семейное воспитание: Краткий словарь / Сост. И.В. Гребенников, Л.В. Ковинько - М., 1990.
18. Флейк-Хобсон К., Робинсон Б. и др. Развитие ребенка и его отношений с окружающими: Пер. с англ. - М., 1993.
19. Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. В семье сын и дочь. - М., 1985.
Додаток 1.
Анкета для батьків
1. Чи вважаєте Ви, що у вашій сім’ї є взаєморозуміння із дітьми?
2. Чи розмовляють з Вами ваші діти " душевно", радяться із "особистих питань"?
3. Чи цікавляться діти Вашою роботою?
4. Чи знайомі Ви з друзями вашої дитини?
5. Чи бувають вони у Вас дома?
6. Чи беруть участь діти разом із Вами у господарській діяльності?
7. Ви перевіряєте, як діти виконують домашнє завдання?
8. Чи є у Вас спільні заняття та інтереси?
9. Чи беруть участь діти у підготовці сімейних свят?
10. А в "дитячі свята" вони бажають, щоб ви були поруч, чи хочуть проводити х без вас?
11. Обговорюєте Ви з дітьми прочитані книги?
12. А телевізійн передачі та фільми?
13. Чи буваєте разом у театрах, музеях, на виставках і концертах?
14. Разом прогулюєтесь, ходите в похід?
15. Намагаєтесь проводити відпуску з дітьми, чи без них?
Додаток 2
Методика В.А. Сисенко
Дітям пропонується виконати таке завдання: оцінити за 5-ти бальною шкалою свої сім (найвищий бал - 5 . найнижчий - 1). Якщо якоїсь ознаки в сім’ї немає ставити прочерк.
Свою сім’ю я можу назвати:
· теплою, яка піклується про своїх членів;
· сварливою, де завжди з’ясовують відносини, сваряться;
· надихаючою;
· довірливою, побудованою на взаєморозумінні, взаємодії;
· щиро відвертою; суворою, надто вимогливою;
· несправидливою;
· байдужою.
Оцінка названих параметрів сім’ї залежатиме від взаємостосунків між батьками, батьками та дітьми, від загальної емоційної атмосфери у сім’ї, задоволення емоційно-психічних потреб дитини.
Додаток 3
Рекомендац щодо успішного розв’язання конфліктних ситуацій
Якщо конфлікт тільки починається, коли ніхто з подружжя не ставить собі за мету тримати образу, звинувачувати партнера, можна рекомендувати такі способи розв’язання конфліктів:
1. "Я хочу з тобою поговорити". Розмова - це перший крок до примирення. Якщо один з подружжя готовий до компромісу, слід шукати порозуміння через розмову, причому без звинувачень.
2. Часто буває легше розв’язати конфлікт в присутності третьої особи, але це має бути дуже близька людина, яка щиро прагне до примирення подружжя.
3. Можна написати записку, у якій висловити свої почуття. У листі легше зосередитися, розібратися у своїх почуттях, ніхто не перериватиме, не спонукатиме до нових конфліктів.
4. Засобом примирення може стати букет квітів, подарунок.
5. Зміна обстановки - театр, кіно, прогулянка, гості, подорож. Це поштовх до нового періоду у взаєминах.
