Реферат: Захист программного забезпечення
2.2 Класифікація захисту програмного забезпечення
У відповідності з різними підходами до захисту прав творців комп'ютерних програм, захист програмного забезпечення можна класифікувати таким чином:
• • захист від власне незаконного копіювання
(відтворення);
• • захист від незаконного використання;
• • захист від дослідження програм;
• • ідентифікація програмних продуктів.
Очевидно, що комплексний підхід до захисту програмного продукту з використанням одночасно декількох методів підвищу надійність захисту. Саме тому частіше говорять про технології або системах захисту, заснованих на тому чи іншому підході.
2.3 Види технічних засобів захисту
Технічні засоби захисту можна розділити на
програмні,
апаратні
програмно-апаратні засоби.
Програмними є засоби захисту, реалізовані програмним чином.
Це найбільш доступні засоби.
Щодо програмного захисту необхідно взяти до уваги наступне.
Будь-яка програмна захист може бути розкрита в кінцевий час.
Відомий спеціаліст з програмно захисту від копіювання А. Щербаков роз'яснює: «Вірність цього твердження виплива з того, що команди програми, що виконує захист, достовірно розпізнаються комп'ютером в момент виконання присутні у відкритому вигляді як машинні команди. Отже, достатньо відновити послідовність цих команд, щоб зрозуміти роботу захисту. А таких інструкцій, вочевидь, може бути лише кінцеве число [4]
Апаратними називаються засоби захисту, що використовують спеціальне апаратне обладнання.
Апаратний захист є найбільш надійною, але занадто дорога і розрахована тому в основному на корпоративних замовників. В даний час багато фірм і організації в усьому світі працюють над тим, щоб зробити апаратну захист зручною і дешевої, а також розрахованої і на масового індивідуального користувача.
До програмно-апаратних засобів відносяться засоби, що комбінує програмну і апаратну захист. Це найбільш оптимальн засоби захисту. Вони володіють перевагами як апаратних, так і програмних засобів.
2.4 Надійність механізмів, алгоритмів, методів захисту
Для визначення надійност механізмів, алгоритмів і методів, що використовуються для захисту авторських прав в галузі програмного забезпечення, візьмемо за основу базові поняття і положення снуючих стандартів з оцінки безпеки інформаційних технологій.
Основними документами в област оцінки безпеки інформаційних технологій є:
«Критерії оцінки надійних комп'ютерних систем» (Trusted Computer Systems Evaluation Criteria, TCSEC) [5], відомі під назвою «Оранжева книга» (за кольором обкладинки), опубліковані в 1983 році Міністерством оборони США;
«Критерії оцінки безпеки інформаційних технологій» (Information Technology Security Evaluation Criteria, ITSEC) [6], відом під назвою «Гармонізований критерії Європейських країн», опубліковані в 1991 роц від імені відповідних органів Франції, Німеччини, Голландії та Великобританії;
Керівні документи Гостехкоміс Росії [7-11], які є російськими нормативними документами за критеріями оцінки захищеност засобів обчислювальної техніки і автоматизованих систем, прийняті в 1992 році.
І нарешті, «Загальні критер оцінки безпеки інформаційних технологій» (далі - Загальні критерії), що є міжнародним стандартом, в якому відображена сучасна нормативна база оцінки безпеки інформаційних технологій; прийняті в червні 1999 року. У розробці цього стандарту брали участь США, Канада, Англія, Франція, Голландія.
З позицій перерахованих нормативно-технічних документів оцінка безпеки інформаційних технологій - це методологія дослідження властивостей безпеки продукту або системи інформаційних технологій.
Зауваження. Під безпекою тут розуміється забезпечення цілісності, доступності, конфіденційності об'єкта оцінки.
Оцінка безпеки інформаційних технологій має якісне, а не кількісне вираження, і являє собою певним чином впорядкован якісні вимоги до механізмів забезпечення безпеки, їх ефективності та гарантованост реалізації.
Розглянемо базові поняття документів з оцінки безпеки інформаційних технологій, які слід застосовувати для оцінки надійності методів і механізмів захисту.
Надійність об'єкта оцінки розглядається як ступінь довіри, яку розумно надати даному об'єкту.
Гарантованість визначається як міра упевненості, з якою можна стверджувати, що заходи безпеки об'єкта ефективн коректно реалізовані.
Для перевірки спроможност механізмів (методів) захисту протистояти зовнішнім (спроби злому) і внутрішнім (неправильна експлуатація) загрозам необхідно провести оцінку вразливості механізму (методу) захисту.
При оцінці вразливості з точки зору протидії зовнішнім загрозам необхідно:
провести аналіз вразливост (слабких місць) механізму;n n
оцінити потужність механізму.n n
Аналіз вразливості передбача виявлення можливих недоліків механізму захисту, які могли б бути використані зловмисником для злому захисту. Передбачається різний рівень підготовленості та оснащеності зловмисника.
На основі аналізу уразливост оцінюється потужність механізму захисту.
Потужність механізму захисту - здатність захисного механізму протистояти прямим атакам.
Зауваження. У Загальних критеріях потужність механізму захисту отримала назву сили функції безпеки.
Для потужності механізму захисту визначені три градації потужності - базова, середня і висока.
Потужність механізму захисту оцінюється як базова, якщо аналіз показує, що механізм забезпечує адекватний захист проти ненавмисного або випадкового порушення безпеки об'єкта оцінки нападниками, що володіють низьким потенціалом нападу.
Іншими словами, механізм захисту має базової потужністю, якщо він здатний протистояти окремим випадковим загрозам (атак).
Потужність механізму захисту оцінюється як середня, якщо аналіз показує, що механізм забезпечує адекватний захист проти нападників, що володіють помірним потенціалом нападу.
Іншими словами, механізм захисту володіє середньою потужністю, якщо він здатний протистояти зловмисникові з обмеженими ресурсами і можливостями.
Потужність механізму захисту оцінюється як висока, якщо аналіз показує, що механізм забезпечує адекватний захист проти нападників, що володіють високим потенціалом нападу.
Про високої потужності механізму захисту варто говорити у разі, якщо захист може бути порушена тільки зловмисником з високою кваліфікацією, набір можливостей і ресурсів якого виходить за межі практичності.
3. ЮРИДИЧНІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ АВТОРСЬКИХ ПРАВ НА КОМП'ЮТЕРНІ ПРОГРАМИ
3.1 Основні положення законодавства про авторське право
Авторські права охороняються спеціальними законами як на національному, так і на міжнародному рівні. Республіка Білорусь має сучасне законодавство про авторське право.
Законодавство Республіки Білорусь про авторське право складається з положень Конституції Республіки Білорусь, Цивільного кодексу Республіки Білорусь, Закону «Про авторське право і суміжні права», декретів указів Президента та інших актів законодавства.
Розглянемо найбільш істотн для розробників програмних продуктів положення законодавства про авторське право, що застосовується до комп'ютерних програм.
Комп'ютерні програми Законом Республіки Білорусь «Про авторське право і суміжні права» належать до об'єктів авторського права [13, ст. 6]. Комп'ютерна програма визначається в Законі як «впорядкована сукупність команд і даних для одержання певного результату за допомогою комп'ютера, записана на матеріальному носії, а також супутня електронна документація» [13, ст. 4]. «Комп'ютерн програми охороняються як літературні твори, і така охорона поширюється на всі види програм, в тому числі на прикладні програми та операційні системи, які можуть бути виражені на будь-якій мові і в будь-якій формі, включаючи вихідний текст і об'єктний код» [13, ст . 7 п. 3].
Авторське право на комп'ютерну програму виникає в силу факту її створення, а «для виникнення і здійснення авторського права не вимагається дотримання будь-яких формальностей» [13, ст. 9 п.1].
Тут розробникам слід звернути увагу на те, що для визнання і здійснення авторського права на комп'ютерну програму закон не вимагає обов'язкової реєстрації програм.
Автором комп'ютерної програми визнається фізична особа, творчою працею якої вона створена.
Право авторства, право на м'я і право на захист репутації автора охороняються безстроково. Майнові права діють протягом усього життя автора і 50 років після його смерті. Щодо анонімного твори або твори під псевдонімом термін охорони становить 50 років з моменту першого правомірного опублікування твору [13, ст. 22].
Розробники програм слід враховувати, що надається охорона не поширюється на ідеї і принципи, що лежать в основі комп'ютерно програми. У тому числі ця охорона не поширюється на методи функціонування програми [13, ст. 8, п. 2]. Отже, охороняється Законом не ідея, закладена в алгоритм, а лише конкретна реалізація цього алгоритму у вигляді послідовності операторів і дій над цими операторами.
Таким чином, захищати розробнику необхідно насамперед цю конкретну форму - вихідний текст і / або об'єктний код програми.
Особливо необхідно підкреслити, що Закон визначає поняття інформації про управління правами. «Інформація про управління правами - будь-яка інформація, яка ідентифікує автора, твір ... або інформація про умови використання твору ... і будь-які цифри або коди, в яких представлена така нформація, коли будь-який з цих елементів інформації прикладений до примірника твору ... »[13, ст. 4]. Усунення або зміну будь-якої електронної інформації про управління правами без дозволу правовласника є порушенням авторського права [13, ст. 39, п.5].
Для оповіщення про своїх виключних майнових правах їх власник має право використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і обов'язково складається з трьох елементів:
латинської літери "С" у колі:ã;
імені (найменування) власника виключних майнових прав;
року першого опублікування твору [13, ст. 9, п. 2].
Специфічною рисою авторського права є його суворо територіальний характер, тобто сфера дії права на програму визначається територією держави, де це право виникло і обмежується межами цієї держави. В іншій державі за відсутності міжнародної угоди це право не визнається. Для того, щоб комп'ютерн програми забезпечувалися захистом в інших державах, необхідно, щоб ці держави або уклали між собою угоди про взаємне визнання та захисту авторських прав, або були учасниками міжнародних актів про авторське право.
При наданні на території Республіки Білорусь охорони твору відповідно до міжнародних договорів Республіки Білорусь володар авторських прав твору визначається за законодавством держави, на території якої мала місце дія або подія, що стали підставою для володіння авторським правом [ст. 991 п.3 ГК РБ].
3.2 Права авторів комп'ютерних программ
Права авторів комп'ютерних програм підрозділяються на особисті немайнові та майнові права. Необхідно підкреслити, що особисті немайнові права належать авторові незалежно від його майнових прав.
Звернемо увагу на особист немайнові права, що належать автору програми:
право авторства - тобто право визнаватися автором твору [13, ст. 15].
Розробники програм у зв'язку з цим слід мати на увазі, що відповідно до п.3 ст. 9 Закону «Про авторське право суміжні права» за відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторського права). А якщо виникають сумніви в авторство якого-небудь особи відносно певної комп'ютерної програми, то ці сумніви можуть бути дозволені тільки судом.
Право на ім'я - тобто «право використовувати або дозволяти використовувати твір під справжнім ім'ям автора, псевдонімом або без зазначення імені, тобто анонімно» [13, ст. 15].
Зауважимо, що якщо програма для ЕОМ не має вказівки на ім'я автора, організація, назва якої зазначена на програмний продукт, за відсутності доказів іншого вважається представником автора і в цій якост має право захищати права автора, а також забезпечувати їх здійснення.
Право на захист репутац - тобто «право на захист твору, включаючи його назву, від усякого перекручування чи іншого посягання, здатного завдати шкоди честі і гідності автора» [13, ст. 15].
Це право у відношенні до комп'ютерних програм передбачає, що для цих творів найбільше значення має внесення до них без відома автора таких змін і уточнень, які можуть позначитися на функціональних властивостях характерстіках. Збиток честі і гідності автора програми може бути наслідком несанкціонованого втручання інших осіб.
Тобто ніхто не може використовувати програму і не може вносити до неї зміни без згоди автора.
право на оприлюднення - тобто право оприлюднити або дозволяти оприлюднити твір у будь-якій формі [13, ст. 15].
Майнові права автора комп'ютерно програми зводяться до виключного права здійснювати або дозволяти здійснення ряду дій:
відтворення, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, включаючи постійне або тимчасове зберігання у цифровій формі в електронному засобі;
розповсюдження оригіналу або примірників твору шляхом продажу або іншої передачі права власності,
прокат оригіналів або примірників комп'ютерних програм, ... незалежно від приналежності права власності на оригінал або примірники творів. Зауважимо, що дане право не застосовується до комп'ютерних програм, якщо сама програма не є основним об'єктом прокату,
переклад твору на іншу мову,
переробку або іншу переробку програми та інші [13, ст. 16].
3.3 Положення про відтворення комп'ютерних програм
Розглянемо положення білоруського авторського права.
1. «Особа, що правомірно волод примірником комп'ютерної програми, має право виготовити копію комп'ютерної програми за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, коли оригінал комп'ютерної програми втрачений, знищений або став непридатним для використання. При цьому копія комп'ютерної програми не може бути використана для інших цілей і повинна бути знищена у разі, якщо володіння примірником цієї комп'ютерної програми перестане бути правомірним »[13, ст. 21, п.1].
2. «Особа, що правомірно волод примірником комп'ютерної програми, має право адаптувати комп'ютерну програму для забезпечення спільної роботи з іншими програмами за умови, що отримана при адаптац нформація не буде використовуватися для створення інших комп'ютерних програм, аналогічних адаптується, або для здійснення будь-якої дії, що порушує авторське право» [13, ст. 21, п.2]
Безсумнівно, інтерес білоруських авторів викликають положення Російського законодавства. У нормах Російського авторського права дії, які можна і не можна здійснювати без згоди автора, розмежовуються за допомогою понять адаптації, модифікації і декомпіляції програми для ЕОМ. Ці поняття визначені у Законі «Про правову охорону програм для ЕОМ і баз даних» в такий спосіб.
«Адаптація програми для ЕОМ чи бази даних - це внесення змін, що здійснюються виключно з метою забезпечення функціонування програми для ЕОМ чи бази даних на конкретних технічних засобах користувача або під управлінням конкретних програм користувача» [14, ст. 1].
Адаптація може здійснюватися законним користувачем примірника програми без згоди правовласника і без виплати йому додаткової винагороди.
«Модифікація (переробка) програми для ЕОМ чи бази даних - це будь-які їх зміни, що не є адаптацією» [14, ст. 1].
Переклад програми для ЕОМ окремим випадком модифікації. Для здійснення модифікації потрібна згода правовласника. При цьому виправлення явних помилок [14, ст. 1, 15] не відноситься до модифікації, тому ця дія може здійснюватися законним користувачем примірника програми також без згоди правовласника і без виплати додаткової винагороди.
Необхідно звернути увагу на відносну умовність межі між адаптацією і модифікацією комп'ютерної програми. Якщо будь-яка особа справило зміни в програмі для свого особистого комп'ютера в режим кінцевого користувача, то ця дія може розглядатися як адаптація даної програми. Але якщо це сама особа надалі почне поширення зміненої таким чином програми для нших користувачів даного класу ЕОМ, то ця дія буде розглядатися як модифікація. При цьому подальше поширення модифікованої програми потребує спеціального дозволу законного правовласника [15].
«Декомпіляції програми для ЕОМ - це технічний прийом, що включа перетворення об'єктного коду у вихідний текст з метою вивчення структури та кодування програми для ЕОМ» [14, ст. 1].
Законний користувач може здійснювати декомпіляції або доручати іншим особам виконувати цю дію без згоди правовласника без виплати додаткової винагороди, якщо отримана в результаті інформація необхідна для організації взаємодії незалежно створеної цією особою програми з іншими програмами недоступною з інших джерел. При цьому не допускається використовувати отриману в результаті декомпіляції інформацію для складання нової програми, за своїм виглядом стотно схожої з декомпіліруемой або для здійснення будь-якої іншої дії, що порушу авторське право [14, ст. 1, 15].
3.4 Положення законодавства про співавторство, про авторське право на службові твори, про захист порушених прав автора
На практиці програмне забезпечення часто створюється колективом розробників.
Якщо програма створена в результат спільної творчої діяльності двох або більше осіб, то авторське право «належить співавторам спільно незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких має самостійне значення» [13, ст. 10].
Підставою для співавторства спільний творчу працю у вирішенні поставленої задачі. При цьому не важливо, яка частка участі кожного з співавторів, важливий сам факт такої участі. Право на використання твору в цілому належить співавторам спільно. Кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору, що має самостійне значення (якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору), на свій розсуд, якщо інше не передбачено угодою між ними.
Більшість комп'ютерних програм створюється як виконання службового завдання наймача. Тому розробникам програм ¬ багато забезпечення необхідно знати положення законодавства про авторське право, що регулюють відносини між автором і роботодавцем в частині службових творів.
Майнові права на створений в порядку виконання службового завдання або за прямою вказівкою роботодавця твір належать наймачеві, якщо в договорі між ним і автором не передбачено інше [13, ст. 14]. Автор службового твору також не має права перешкоджати його оприлюднення наймачем.
А ось особисті немайнові права на твір, створений в порядку виконання службового завдання або службових обов'язків (службовий твір), належать автору [13, ст. 14].
Необхідно відзначити, що якщо роботодавець не бажає укладати договір з автором, то виключні майнові права на використання належать роботодавцю.
Cледовательно, за відсутност відповідного договору або відсутності відповідного запису в договорі з автором роботодавець (за замовчуванням) є власником виключних майнових прав на службові твори, створен особами, які перебувають з ним у трудових відносинах.
Володіння виключними майновими правами на твір накладає на роботодавця по відношенню до авторів певні обов'язки. При наявності договору між ними автор може претендувати на винагороду як за створення, так і за каж ¬ дий вид використання твору. Порядок виплати та розмір винагороди встановлюються договором між працівником і роботодавцем.
За захистом своїх порушених прав автор комп'ютерної програми може звернутися до судових або інші органи відповідно до їх компетенції. При цьому він може вимагати:
визнання авторського права;
відновлення становища, яке снувало до порушення авторського права;
припинення дій, що порушують авторські права або створюють загрозу їх порушення;
а також за вибором або відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення авторського права, або виплати компенсації в сумі від 10 до 50 тисяч мінімальних заробітних плат, яка визначається судом, з урахуванням істоти правопорушення;
а також прийняття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних із захистом авторського права.
Однак слід враховувати в цілому складність справ, пов'язаних із захистом інтелектуальної власності, а особливо справ, пов'язаних із захистом авторських прав на програмні продукти. Справа в тому, що згідно із законом автор, що вимагає визнання своїх прав на програму, в обгрунтування своїх вимог повинен навести докази, що підтверджують його авторство.
3.5 Реєстрація комп'ютерних программ
Розробник може заздалегідь зробити певні попередні дії по захисту своїх авторських прав. Попередніми діями по захисту авторських прав може служити реєстрація програм.
Реєстрація авторських прав на певний твір ставить автора цього твору у привілейоване становище по відношенню до авторів незареєстрованих робіт. Хоча норми російського і білоруського авторського права (на відміну від норм американського авторського права) не вимагають обов'язково реєстрації програмних продуктів, така реєстрація в більшості випадків суттєво спростила полегшила б підтвердження факту авторства при наявності спору між потенційними авторами комп'ютерної програми.
Система реєстрації об'єктів нтелектуальної власності дає ряд переваг.
По-перше, за допомогою реєстрац встановлюється презумпція того, що робота захищена авторським правом, і що всі трет особи попереджені про відповідальність за незаконне (несанкціоноване автором) користування даним об'єктом інтелектуальної власності. Користь від цього в тому, що потенційний відповідач (порушник авторських прав) не зможе в суді оскаржити саме існування авторських прав позивача.
По-друге, реєстрація сприя захисту прав у випадках виникнення конфліктних ситуацій. Депоновані матеріали розглядаються судом в якості першочергового свідчення наявності відповідних прав.
А право США явно ставить авторів зареєстрованих робіт у свідомо вигідне положення. Реєстрація робить можливим пред'явлення вимоги до відповідача про відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою адвокатських послуг, які складають значну частину від усього шкоди, завданої порушенням. Можливість отримати відшкодування своїх витрат на послуги адвоката у зв'язку з судовим розглядом надзвичайно важливою пільгою. По праву США, сторони в судовому розгляді, як правило, несуть ці витрати незалежно від результату розгляду. Іншими словами, навіть якщо позивач виграє справу, і суд присуджує певні збитки, плата за послуги адвоката до складу даних збитків не включається. При порушенні зареєстрованого авторського права суди роблять виняток із загального правила і зобов'язують порушника сплатити автору витрати на юридичні послуги, пов'язані з позовом. У випадку ж незареєстрованого авторського права суди застосовують загальне правило, і, як наслідок, захист прав авторів може виявитися менш ефективною [16].
На практиці при судовому розгляд справ у Росії серйозним аргументом визнається надання свідоцтва про реєстрацію програми, виданого Російським агентством з правову охорону програм для ЕОМ і баз даних і топологій нтегральних мікросхем (РосАПО). Однією з важливих обов'язків РосАПО є реєстрація програм для ЕОМ і баз даних, а також публікація відомостей про зареєстровані об'єктах (в офіційному бюлетені РосАПО). На зареєстровані програми Агентство видає свідоцтва, які носять правоудостоверяющій характер. Свідоцтва видаються під відповідальність заявника, експертиза об'єкту по суті не проводиться. Тому свідоцтво засвідчує, що на зазначену в ньому дату зазначені в ньому правовласник (чи) і (або) автори зареєстрували на своє ім'я програму для ЕОМ чи базу даних, а обсяг прав підтверджується доданою до заяви про офіційну реєстрацію належним чином завіреної роздруківкою вихідного тексту програми [15].
У Російській Федерації з'явилися також комерційні організації з надання послуг правовласникам і авторам при реєстрац ними в РосАПО програм для ЕОМ чи баз даних. Такі послуги надають як об'єднання патентних повірених, так і регіональні та спеціалізовані центри правової охорони, акредитован при РосАПО.
В США реєстрація авторського права на роботи здійснюється спеціальним державним органом - Бюро з авторських прав США при Бібліотеці Конгресу США. Реєстрація авторських прав - процедура щодо нескладна, принаймні в порівнянні з реєстрацією інших об'єктів інтелектуальної власності - винаходів, промислових зразків і товарних знаків.
Реєстрація авторських прав звичайно відсутня в країнах з романо-германської системою права (також використовуються такі терміни як "континентальна" або "кодифіковане" право). Це можна пояснити тим, що романо-германське право надає найбільше значення нематеріальним авторських прав. Основна ідея в тому, що творець твору володіє "природними" правами на свій твір. Твір є результатом його творчості як натуральне продовження ндивідуальності самого автора і, отже, має захищатися законом повною мірою незалежно від будь-яких формальностей. У той час як введення реєстрації авторських прав та нших формальностей означає "обтяження" чи "звуження" прав автора, що докорінно суперечить природі авторських прав як "природних" прав людини.
Навпаки, англосаксонське або "загальне" право (особливо право США) віддає пріоритет утилітарного (економічного) аспекту авторських прав. Такий підхід побудований на такій логіці. Створення та розповсюдження авторських творів вимагає значних витрат часу і капіталу. Ніхто не наважиться вкладати гроші, поки не буде правових гарантій, що інвестований капітал буде виправданий доходами від поширення публікацій шляхом продажу або копій твору, або ліцензій на виробництво копій. Зрозуміло, що незаконне (без ліцензії) копіювання тягне за собою скорочення доходів автора і тому має припинятися за законом. Таким чином, авторське право по суті прирівняне до інших інститутів інтелектуальної власност - патентів і товарних знаків. Відповідно автор шляхом реєстрації своїх авторських прав на твір публічно "заявляє" про свій намір використовувати об'єкт своєї творчості в економічних цілях і припиняти будь-які спроби копіювання без дозволу. Положення про депозит копії авторського твору робить можливим "фіксацію" самого об'єкта авторського права. У кінцевому підсумку передбачається, що всі ц формальності полегшують роботу суду, який розглядає спори про незаконне копіювання, тому що тому залишається вирішити тільки одне питання - проводилося чи "копіювання в обсягах, що призвели до значного подібності між роботою відповідача і захищеними законом елементами роботи позивача".
Аргументи на захист збереження реєстраційної процедури видаються надто переконливими. Останнім часом і в американській юридичній науці значно збільшилося кількість прихильників заміни або, щонайменше, значною модифікації нинішньої системи з метою більшого зближення авторського права США з системою авторського права в країнах континентальної Європи [16].
Варто відзначити, що в останн роки авторське право Сполучених Штатів значно змінилося і принципово наблизилося до традицій романо-германської системи авторського права. Тим не менше, відмінност залишаються, і більше того, нюанси авторського права США можуть зачіпати істотн нтереси іноземних, зокрема, російських та білоруських авторів, що звертаються за захистом своїх прав в американські суди.
Російське законодавство. Правова основа охорони програмних продуктів як об'єктів інтелектуальної власності закладена в двох законодавчих актах:
• Закон РФ № 3523-1 від 23 вересня 1992 р. «Про правову охорону програм для електронно-обчислювальних машин баз даних»,
• Закон РФ № 5352-1 від 9 липня 1993 р. (з наступними змінами) «Про авторське право і суміжні права».
У цих основоположних актах містяться такі положення, що мають принципове значення для боротьби з комп'ютерним піратством:
• програми для ЕОМ і бази даних належать до об'єктів авторського права;
• автору чи іншому правоволодільцев належить виключне право здійснювати та / або дозволяти випуск у світ, відтворення, розповсюдження та інше використання програми для ЕОМ чи бази даних;
• майнові права на програмн продукти можуть бути передані кому-небудь тільки за договором;
• незаконне використання програм для ЕОМ або інше порушення авторських прав на програми для ЕОМ тягне за собою цивільно-правову, адміністративну, кримінальну відповідальність.
Таким чином, використання програми для ЕОМ ким би то не було (тобто будь-яким користувачем) відповідно до закону повинно здійснюватися на підставі договору з правовласником.
Стосовно до масових користувачам допускається особливий порядок укладення договору шляхом викладення його типових умов на переданих екземплярах програм для ЕОМ. Розтин покупцем упакування екземпляра програми для ЕОМ є дією, за допомогою якого він висловлює свою згоду з умовами так званої «обгорткової» ліцензії. Іншим прикладом такої дії, коли покупець висловлю свою згоду з умовами ліцензійної угоди, в яких описані його основні права по використанню продукту, є вибір опції «Згоден» в момент встановлення продукту на комп'ютер користувача.
Особа, яка правомірно волод примірником програми для ЕОМ, має право здійснювати її запис на згадку однієї ЕОМ або одного користувача в мережі, якщо інше не передбачено договором з правовласником.
Використання програмних продуктів без дозволу правовласника порушує майнові права на інтелектуальну власність і, отже, правопорушенням. Документи, що регулюють захист прав на інтелектуальну власність:
• Міжнародно-правові акти, що регулюють захист авторських прав в Російській Федерації
• Цивільно-правова відповідальність правопорушників
• Кримінальна відповідальність
• Адміністративна відповідальність
• Застосування антимонопольного законодавства в боротьбі з комп'ютерним піратством
• Заходи, вжиті митними органами
• Контроль за легальністю використовуваного програмного продукту під час перевірок фінансової діяльності підприємств
Більш докладну інформацію, включаючи тексти існуючих законів і нормативних актів, можна отримати, наприклад, в Інтернеті на сторінці www.fips.ru / avp / docs.htm.
Література
1. Закон РФ от 23 сентября 1992 г. "О правовой охране программ для электронно-вычислительных машин и баз данных"
2. Закон РФ от 9 июля 1993 г. (с последующими изменениями) "Об авторском праве и смежных правах".
3.Защита авторского права - сайт Национального агентства по авторским и смежным правам по адресу www.copyright.ru
4. Компьютерное право в России - cайт по адресу www.relcom.ru
