Реферат: Влада як феномен екзистенції

У підрозділ 1.2. “Методологічна основа дослідження влади як феномену екзистенції” представлено методологічне підґрунтя дисертаційного дослідження, в основі якого лежить положення про те, що метод є передумовою розуміння об’єкта і того смислу, керуючись яким дослідник застосовує метод (А. Лой). Метод є втіленням єдності суб’єкта, який пізнає, й об’єкта пізнання (К. Жоль). Одним із феноменів всезагального зв’язку явищ, котрий є визначальним фактором розвитку наукового знання, є феномен влади. Враховуючи те, що влада завжди є прихованою сутністю, присутність яко доводиться виявляти і дешифрувати (С. Пролеєв), філософське дослідження влади вимагає не лише синтезу різних форм знання та методів дослідження, котр обумовлюються особливістю вирішуваної наукової проблеми (В. Чуйко), але й творення нових методів (В. Рижко). Тому є необхідним конструктивне структуруюче використання світоглядних парадигм (В. Ярошовець). З огляду на це, філософське дослідження феномену влади потребує синтезу методів, а також звернення до розгляду особливостей певних історичних феноменів, якими, зокрема, філософські концепції видатних мислителів, котрі відображають ті чи інш світоглядні парадигми. Застосування історико-філософського підходу, зокрема до аналізу вчень поглядів представників екзистенціалізму та представників інших філософських напрямів, дозволяє зрозуміти сутність влади як феномену екзистенції. Враховуючи те, що влада пронизує всі сфери людського буття, теоретичне дослідження даного феномену є винятково складною сферою дослідження (М. Фуко), яке вимагає нових засобів і підходів вивчення феномену влади (Е. Канетті). Аналіз теорії влади вимагає її розподілу на певні засадничі положення, виокремлення яких обумовлює можливість її розгляду як цілісної теорії (А. Конверський). Основними способами здійснення влади виявляються її прояви у різноманітних формах владарювання, що знаходять своє вираження у людському бутті у світі. Тому дослідження феномену влади потребує антропологічного підходу до вивчення даного феномену. Це обумовлює застосування феноменологічного методу, який дозволяє відкрити даний феномен в екзистенційному досвіді людини. Феноменологічний аналіз дозволяє розкрити владу, виходячи з особистих переживань людини, котрі становлять основу її справжнього існування (Є. Причепій). Апелювання до вічної людської природи з притаманними їй атрибутивними ознаками однією з характерних рис філософії (А. Лой) як такої, що вимагає постановки питання про домінування на кожному рівні й у кожній формі, в якій воно існу (М. Фуко). Тому дослідження влади вимагає звернення до аналізу джерел сутності даного феномену, який виявляє себе у повсякденному людському снуванні. Можливість розкрити сутність існування людини в усіх сферах життєдіяльності, осмислюючи владу як фундаментальний вимір екзистенції, ми отримуємо завдяки використанню герменевтики як способу витлумачення текстів філософів у межах висвітлення ними феномену влади.

У підрозділ 1.3. “Воля та влада в контексті розуміння дії” здійснено огляд основних підходів до висвітлення влади в західноєвропейській філософії від часів Середньовіччя до початку ХХ століття. В середні віки було вперше висвітлено сутність екзистенції, яка розглядалася як похідна від Божої волі, а влада людини тлумачиться як її здатність налаштовуватись у власній діяльності на сприйняття божественного Одкровення. За доби Відродження влада людини тлумачиться як здатність діяти і підпорядковувати фортуну своїй волі. У Новий час влада приписується людині як єдиному суб’єкту, який покладає все суще. І. Кант вбача владу людини у здатності її автономної волі визначати і встановлювати над собою моральнісні закони. Г.В.Ф. Гегель тлумачить владу як таку, що є вираженою у діалектичній єдності суб’єкта й об’єкта. К. Маркс висвітлює владу як силу, що притаманною матерії й яка визначає існування людини. Владу як притаманну світовій волі, засобом здійснення якої виявляється людина, висвітлює А. Шопенгауер. Владу як притаманну життю в цілому й як таку, що є метою й основою себе самої у власному зростанні, осмислює Ф. Ніцше. Владу як притаманну життю в цілому зображує М. Шелер в образі “чуттєвого пориву”, від якого є залежною людина, котра увібрала в себе всі рівні розвитку життя.

Другий розділ Влада як екзистенційна потуга бути” присвячено розгляду здатності людини здійснювати власне існування у світі.

У підрозділ 2.1. “Прихована сутність влади” вказано на сутнісну неможливість дати визначення таких понять, як “влада” та “екзистенція”, позаяк визначення передбачає обмеження того феномену, який визначається, шляхом вказування на його сутнісні межі. Інша складність у визначенні поняття “влади” пов’язана з великою кількістю синонімів, які окреслюють буття та стан влади. Сутнісна неможливість визначення поняття “екзистенції” полягає в тому, що екзистенція як така, що завжди можливістю самої себе, не є чимось сталим, раз і назавжди застиглим у власній сутності. У підрозділі висвітлено етимологію понять “влада” та “екзистенція”. Показано, що поняття “влада” є етимологічно пов’язаним зі словами “сила”, здатність”, “можливість”, “дія”, “володіння” тощо, а поняття “екзистенція” ма значення постійної можливості здійснення людиною своєї потенційної сили (здатності). Вказано на різні сфери здійснення людиною влади у власному снуванні у світі. Показано, що влада, знаходячи вираження в людському бутті, виявляється як притаманна або як дарована їй сила. Зроблено висновок, що екзистенція є владною за самою своєю суттю.

У підрозділ 2.2. “Влада та цінності” показано, що влада за своєю суттю є постійним становленням самої себе, підґрунтям і метою якого є вона сама як найвища цінність. Пронизуючи всі сфери життя, влада постає основою всіх сфер людського існування, зокрема, сфери моралі, в якій регулюється діяльність людини. Продемонстровано, що влада основою та принципом оцінювання й покладання цінностей. Встановлено, що цінність є владною у власній сутності, влада якої полягає в тому, що вона визначає те, яким чином людина постає у своєму бутті. Зроблено висновок, що людина владна або прийняти вже існуючу істину про суще як ціннісну міру само себе, або ж самій встановити ціннісну міру сущого в цілому.

У підрозділ 2.3. “Становище та влада людини” проаналізовано вчення М.Шелера й показано, що людина, будучи фізіологічно недосконалою і тому вітально залежною (підвладною) істотою, займа особливе положення у світі. Будучи фізіологічно недосконалою істотою, людина виявляється здатною перевершувати світ (ставати над ним) і саму себе. Постаючи як духовна істота, людина виявляється владною в своїй сутності. Показано, що влада людини полягає в її здатності здійснювати акти опредметнення (ідеації) власних фізіологічних і психологічних станів та оточуючого її світу, який вона сприймає як “центри опору”. Зазначено, що людина, здійснюючи духовні акти разом з іншими людьми, ідентифікує себе з ними. Ідентифікуючи себе з іншими людьми, вона постає владним суб’єктом по відношенню до кожної іншої людини, сутність якої вона визначає. Показано, що у здійсненні акту ідентифікації (між людьми) відбувається дереалізація світу, в якій людина виявляється учасницею єдиного духу як першоджерела всіх речей світу. Зроблено висновок, що, будучи духовною стотою, людина постає як владна над самою собою та світом в цілому.

У підрозділ 2.4. “Влада і безвладдя як сутність людського існування” проаналізовано такі поняття, як буття, суще, феномен, Dasein, свідомість тощо. На основі цього аналітичного підґрунтя висвітлено різницю у тлумаченні феномену людської влади М. Гайдеґером і Ж.-П. Сартром. З метою висвітити владу як таку, що полягає у здатності людської свідомост покладати буття в його видимості, стало доцільним звернення до вчення Ж.-П. Сартра. Показано, що впродовж свого існування людина постає як владна у власній сутності, влада якої полягає в її здатності визначати та покладати буття як таке. Продемонстровано, що людина єдина має владу покладати як буття, так небуття. Встановлено, що неантизація, яку здійснює людина по відношенню до буття, є сутнісною рисою людини, проявом її свободи і влади. Доведено, що людина у власній сутності постає як владна істота. Продемонстровано, що людина отримує можливість здійснення власного існування та сутності, а отже і влади лише на основі буття, котре постає в якості умови існування людини та можливості здійснення нею актів неантизації. Зазначено, що буття, будучи основою та підґрунтям здійснення сутності людини, формує та визначає існування людини, постаючи тим самим основою й умовою (суб’єктом) виникнення та здійснення її влади. Розглянуто владу буття, що знаходить вираження у різноманітних ситуаціях людського існування та висвітлену такими філософами, як К. Ясперс, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр та А. Камю. Зазначено, що людина у власному снуванні потребує основи та меж в якості умов її становлення, котрі визначають формують її сутність. Вказано, що людина у власному бутті виявляє сво безсилля (безвладдя) щодо тих основ, які її владно визначають і за умови наявності яких уможливлюється здійснення її свободи і влади. Тож владна взаємодія між людиною і буттям постає як суб’єкт-суб’єктні відносини, в яких кожний їх член постає одночасно як наділений владою та позбавлений її. Зроблено висновок, що влада є трансцендентною сутністю, котра, пронизуючи буття та різноманітні його вияви, утворює сферу становлення буття та екзистенції в їхній взаємодії.

У підрозділ 2.5. “Буття і розуміння” показано, що людина, будучи слухняно підпорядкованою буттю, виявляється владною істотою, влада якої полягає в її здатності до осмислення (розуміння). Вказано, що, осмислюючи буття в його сутності, людина розкрива його владу. Розкрито, що влада буття полягає в тому, що буття є началом та основою всього сущого, у вигляді якого воно являє себе. Продемонстровано, що у власному виявленні буття владно призиває людину як те суще, котре у власному бутті осмислює істину буття в цілому, розкриваючи у такий спосіб його сутність владу. Вказано, що мова (слово) надає можливість будь-якому сущому і буттю висловлювати себе через людину, у здійсненому нею осмисленні. Зазначено, що людина, осмислюючи буття, повинна бути підвладною буттю. Мислення людини повинно бути підпорядкованим буттю, котре є основою виникнення можливості здійснення людиною своєї мислячої, а отже, владної сутності. Буття владно закликає людину для здійснення нею своєї власної сутності, в мисленні якої буття отриму можливість власного виявлення, тобто явлення своєї владної сутності. Зроблено висновок, що влада виявляється як взаємопроникна єдність людини та буття. Вона становить сутність взаємодії буття та його виявів.

Третій розділ Інтерекзистенційний аспект влади в ситуації” присвячено аналізу влади, виражено на різних рівнях людських стосунків.

У підрозділі 3.1. Влада та взаємозалежність” здійснено аналіз учення М.Бубера, який висвітлює владу як таку, що знаходить вираження у взаєминах між людьми та постає у формі відносин, які можна визначити як суб’єкт-суб’єктні відносини. Показано, що М. Бубер у власному вченні розглядає людину (Я) як таку, що отримує автентичне буття лише у відносинах “між” нею та іншою людиною (Ти). Саме сфера “між” є сферою взаємного формування та визначення сутності людей (Я і Ти) та реалізації влади та їхнього автентичного буття. У сфері “між” знаходить вираження “інакшість ншої людини (Ти), по відношенню до якої людина (Я), з одного боку, постає як владна, а з іншого боку, як віддана під владу іншої людини (Ти). Продемонстровано та доведено, що влада, знаходячи вираження у відносинах, члени яких не зводять один одного до рівня об’єкта, постає у формі взаємного обумовлення й взаємозалежності.

У підрозділ 3.2. “Влада у сфері людського співбуття” проаналізовано вчення представників екзистенціалізму й показано, що людина у власному бутті проявляє владу над речами й іншими людьми, буття яких її турбує. Проте, будучи здатною здійснювати власне становлення лише у світі серед речей та інших людей, людина виявляється залежною від них й тому впродовж усього свого життя прагне отримати над ними владу. Показано, що інші люди, постаючи в образі безособового das Man, владно нав’язують власний спосіб снування кожній окремій людині. Проаналізовано феномен володіння та вказано, що, володіючи речами, людина є залежною від них: річ приваблює людину, визнача та створює спосіб її буття, утворює ситуацію її існування. Будучи стурбованою речами і прагнучи влади над ними, людина стикається з іншою людиною, стурбованою тією ж самою річчю, в якій вона вбачає загрозу для власного снування та перешкоду у здійсненні своєї влади. Тому людина створює проект поневолення іншого, перетворивши його на річ (об’єкт), якою потрібно заволодіти й використати як засіб для власного становлення. Показано, що у ставленні до ншого як до власного засобу людина стає залежною від нього. Висвітлено, що влада Іншого полягає в його здатності формувати й визначати сутність та снування людини. Зазначено, що людські відносини, які висвітлюються екзистенціалістами як суб’єкт-об’єктні відносини, є взаємними. Отже, взаємн відносини, в яких кожен виступає суб’єктом для іншого, котрий сприймає його в якості свого об’єкта, постають як суб’єкт-суб’єктні відносини, поле здійснення яких й утворює влада.

У підрозділ 3.3. “Досягнення людиною влади за допомогою погляду” показано, що влада знаходить вираження на найнижчому рівні людських стосунків, на рівні погляду. Зазначено, що завдяки погляду Інший, що дивиться на людину, постає владним суб’єктом, який створює ситуацію існування людини, визначає її образ, засвідчує її існування й снування її сутності. Показано, що, розглядаючи людину, Інший обмежує людину в рамках утвореної ним ситуації. Вказано, що у відносинах між людьми погляд симетричним актом: Інший через розглядання конституює людину, яка також конституює образ і сутність іншого. Зроблено висновок, що на найнижчому рівн людських стосунків влада знаходить вираження у формі суб’єкт-суб’єктних відносин.

У підрозділ 3.4. “Кохання як один зі способів реалізації влади у стосунках між людьми” показано, що влада сутнісною рисою відносин кохання. Висвітлено, що сутністю відносин кохання взаємне прагнення людей оволодіти свободою іншого, визначати його існування та сутність. Людина у відносинах з іншим прагне сприйняти його вільну суб’єктивність. Доведено, що у відносинах кохання кожен проектує бути об’єктом кохання, на формування образу якого спрямовані дії іншого (суб’єкта). Спробою реалізації цього проекту є сексуальне бажання, що зводиться до двох первинних позицій (мазохізму та садизму). З метою висвітити феномен влади у відносинах кохання стало доцільним звернення до творів Ж.-П. Сартра. Зазначено, що прагнення оволодіти свободою та сутністю іншого є взаємним ставленням людей у відносинах кохання. Показано, що відносини кохання характеризуються постійним перетворенням об’єкта на суб’єкт і навпаки. Зроблено висновок, що відносини кохання є владними відносинами, які постають у формі суб’єкт-суб’єктних відносин, кожний член яких прагне отримати владу над іншим.

У четвертому розділі “Екзистенційний вимір влади в контексті публічності” розглянуто феномен публічності та його роль у здійсненні влади.

У підрозділ 4.1. “Безособова влада публічності” висвітлено владу як таку, що є можливою лише у спільноті людей. Вказано, що поняття “влада” отримує власне значення лише у спільній і злагодженій людській взаємодії, в якій стає можливим здійснення свободи і влади. Продемонстровано, що людина отримує власну сутність лише завдяки відкритій публічності (спільноті), перебуваючи в якій вона отриму здатність і можливість вільного мовлення та дії. Доведено, що будь-які прояви свободи людини є підпорядкованими безособовій владі публічності. Показано, що за умови залежності від безособової влади публічності людина отримує власну свободу і владу. Зроблено висновок, що влада як така існує лише тією мірою, якою вона виявляється та здійснюється між людьми, у відкритій публічності. Зв’язок між людьми є простором здійснення влади та становлення її глибинно сутності.

У підрозділ 4.2. “Влада і дискурс публічності” показано, що безсуб’єктні форми комунікації є умовою функціонування відкритої публічності й здійснення влади. Розкрито, що у комунікативному дискурсі за допомогою інтерсуб’єктивно значимих норм відбувається керування потоком утворення думок кожної людини. Висвітлено, що принципом ненасильницького існування людей у спільноті виступають суб’єкт-суб’єктні відносини між членами публічності, існування яких відбувається відповідно до комунікативно значимих норм. Продемонстровано, що дискурс є сферою здійснення влади, яка, знаходячи власне підґрунтя у відкритій публічності, втілюється у безособових формах комунікації. Зроблено висновок, що влада здійснюється за наявності комунікативної передумови у формі дискурсу публічності.

У результат проведеного дослідження були зроблені наступні висновки, в яких висвітлюються проблематика та загальна структура роботи:

–          Базуючись на результатах критичного аналізу текстів представників екзистенціалізму та представників інших напрямів у філософії у дисертації, по-перше, представлено можливість висвітлення й осмислення сутності влади та способи її вираження в людському бутті, по-друге, розкрито владу як трансцендентну сутність, яка реалізується у взаємодії між її різними за формою екзистенційного вираження проявами.

–          Осмислюючи людське буття, представники екзистенціалізму висвітлюють владу, розкриваючи значення таких понять, як екзистенція, буття, ситуація, феномен, проект, образ, рішучість, явлення та ін. Влада тлумачиться ними як суб’єкт-суб’єктні відносини між буттям і його виявами. Базуючись на різному в своїй основі розумінні сутност людини та її буття, представники екзистенціалізму та представники інших напрямів у філософії, осмислюють владу як трансцендентну сутність, що знаходить вираження і здійснюється між різними (за своєю формою) виявами буття та поста фундаментальним виміром становлення існування та сутності людини.

–          Висвітлюючи у власних ученнях людину як буття-у-світі, філософи осмислюють владу як таку, що пронизує всі рівні повсякденного існування людини. Повсякчас перебуваючи у ситуації”, представленій речами й іншими людьми, людина опиняється, з одного боку, підвладною “ситуації”, а з іншого боку — такою, що визначає та власним снуванням утворює ту чи іншу “ситуацію”. Власне, ситуація відносин людини з оточуючим її світом (представленим речами та іншими людьми) утворює сферу (й обумовлює межі) виявлення влади на різних рівнях людського існування.

–          На підставі дослідження творів представників екзистенціалізму та інших філософів було виявлено, що влада як сутнісна риса буття в цілому є передумовою людського снування, котре, постаючи як суще, є місцем здійснення влади. Тож людина у власному існуванні внутрішньо й зовнішньо обумовлена владою. Вона, власне кажучи, існує завдяки тому, що її сутність становить влада, знаходячи власне вираження в людській здатності існувати, у відношенні людини до оточуючого світу, а також у вільній структурованій спільноті.

У процес дослідження були виявлені питання, що визначають перспективу подальшої науково роботи, пов’язаною з представленою в дисертації проблематикою. Зокрема, аналізу потребує питання про можливий вплив учення про владу представників екзистенціалізму на вчення про владу М. Фуко, Р. Барта, Ж. Дельоза, Ж. Бодрійяра, Ж.-Ф. Ліотара. Додаткової уваги потребує дослідження філософського вчення С. К’єркегора в межах владної проблематики та його впливу на вчення про владу представників екзистенціалізму. Крім того, цікавим є питання про вплив історичної ситуації, що склалася в Європі в першій половині ХХ століття, на формування поглядів та дей представників екзистенціалізму.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1.         Вербицька І.В. Поняття ressentiment” у концепції волі до влади Ф.Ніцше й у моральному вченні М.Шелера // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. — Вип. 52. — К.: Український Центр духовної культури, 2006. — С. 96-104 (0,5 друк. арк.).

2.         Вербицька І.В. Влада Мitsein в екзистенціальній філософії М.Гайдеґера // Практична філософія. Науковий журнал. — № 1, 2007 (№ 23). — К.: ПАРАПАН, 2007. — С. 135-141 (0,5 друк. арк.).

3.         Вербицька І.В. Співвідношення влади і буття в філософії М. Гайдеґера // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. — Вип. 62. — К.: Український Центр духовної культури, 2007. С. 149-157 (0,5 друк. арк.).

4.         Вербицька І.В. Віра як втілення “волі до влади” (погляд Ф.Ніцше) // Міжнародна наукова конференція Дні науки філософського факультету — 2005” (26-27 квітня 2005 року): Матеріали доповідей та виступів. — К.: ВПЦ “Київський університет”, 2005. — Ч.ІІІ. 21-22 (0,08 друк. арк.).

5.         Вербицька І.В. Особливост типології” сил та їх владного співвідношення в аналізі Ж.Дельозом вчення про волю до влади Ф.Ніцше // Дні науки філософського факультету — 2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. — Ч.VІ. — 8-10 (0,15 друк. арк.).

6.          Вербицька І.В. Взаємообумовленість буття і людини в філософії М. Гайдеґера // Тези доповідей VI Всеукраїнської наукової конференц молодих вчених та студентів “Наукові розробки молоді на сучасному етапі”, 17-18 квітня 2007 року. — Т. ІІІ. — К.: КНУТД, 2007. — С. 160 (0,05 друк. арк.).

7.         Вербицька І.В. Концепція влади Іншого у “Критиці діалектичного розуму” Ж.-П. Сартра // Дні науки філософського факультету — 2007: Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. — К.: ВПЦ “Київський університет”, 2007. — Ч.ІІІ. — 43-44 (0,13 друк. арк.).

АНОТАЦІЇ

Вербицька І.В. Влада як феномен екзистенції. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню влади як феномену екзистенції. В дисертації представлений аналіз філософських учень представників екзистенціалізму та представників інших напрямів у філософії, в яких є відображеним їхнє розуміння влади як суб’єкт-суб’єктних відносин, що знаходять вираження на різних рівнях людського снування, сферу становлення та здійснення якого вони й утворюють. Базуючись на критичному аналізі текстів екзистенціалістів та інших філософів, а також на основі висвітлення значень таких понять, як екзистенція, буття, феномен, ситуація, проект, образ, явлення тощо, у дисертації розкривається сутність феномену влади та доводиться, що влада є трансцендентною сутністю, котра знаходить вираження у взаємодії між буттям і його виявами, одним з яких екзистенція. Визначаючи і формуючи екзистенцію та постаючи фундаментальним виміром її становлення, влада реалізується на всіх рівнях існування людини та утворює її глибинну сутність.

Ключові слова: влада, сила, здатність, можливість, суб’єкт-суб’єктні відносини, сутність, буття, екзистенція.

Вербицкая И.В. Власть как феномен экзистенции. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 философская антропология, философия культуры. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2007.

Диссертация посвящена исследованию власти как феномена экзистенции, в ходе которого было отмечено, что власть как всепронизывающая сущность жизни и бытия в целом находит свое выражения во всех сферах человеческого существования, определяет его форму и сущность. В диссертации представлен анализ философских учений представителей экзистенциализма и представителей других направлений в философии, отображающих их понимание власти как субъект-субъектных отношений, которые проявляются на всех уровнях человеческого существования и образуют сферу его осуществления. Основываясь на критическом анализе текстов экзистенциалистов и других философов, а также на раскрытии значений таких понятий, как экзистенция, бытие, феномен, ситуация, проект, образ, явление, в диссертации освещается сущность феномена власти и доказывается, что власть является трансцендентной сущностью, проявляющейся во взаимодействии бытия и его выявлений. Определяя и формируя экзистенцию, а также являясь сферой ее становления, власть образует глубинную сущность как самого человека, так и его существования.

В первой главе представлена методологическая база исследования, прослежена история различных подходов к изучению проблемы власти, осуществленных такими философами, как Августин, Н. Макиавелли, Р. Декарт, И. Кант, Г.В.Ф. Гегель, К. Маркс, А. Шопенгауэр, Ф. Ницше, М. Шелер, рассмотрены работы экзистенциалистов и других философов, содержащие их учения о власти, а также работы, в которых последние исследуются.

Во второй главе исследуется власть как экзистенциональная способность быть. Показано, что власть, являющаяся всепроникающей сущностью жизни и бытия как такового, свойственна и человеку. Демонстрируется, что человек имеет власть над жизнью и над собой (как витальным существом), которая выражается в его способности осуществлять акты идеации как по отношению к окружающему его миру, так и по отношению к самому себе. Указывается, что человек имеет возможность осуществлять свою власть над бытием, определяя и устанавливая его сущность как такового, лишь на основании своего подвластного бытию положения.

В третьей главе рассматривается интерэкзистенциональный аспект власти. Показано, что в своей сущности отношения между людьми (на разных уровнях взаимодействия) являются отношениями власти и осуществляются в форме субъект-субъектных отношений. Как субъект-субъектные отношения власть проявляется как во взаимодействии равных между собой и не сводящих друг друга до уровня объекта людей, так и в тех отношениях, где каждый человек изначально проектирует собственное бытие объектом для наделенного властью другого, выступающего субъектом формирования и конституирования его образа. В таких отношениях взаимного проектирования собственного бытия объектом человек превращается в субъекта, определяющего существование и образ другого как собственного объекта.

В четвертой главе анализируется экзистенциальное измерение власти в контексте публичности. Указывается, что власть как таковая обусловлена сферой публичности, являющейся пространством ее становления и осуществления. Отмечается, что в основе организации публичности лежит коммуникативный дискурс, в котором посредством интерсубъективно значимых норм осуществляется управление каждым человеком. Будучи сферой существования и функционирования интерсубъективно значимых норм, коммуникативный дискурс публичности выступает сферой осуществления власти, воплощенной во всеобщей коммуникации.

Ключевые слова: власть, сила, способность, возможность, субъект-субъектные отношения, сущность, бытие, экзистенция.

Verbytska I.V. Power as phenomenon of existence. – Manuscript.

A thesis for obtaining of Candidate of Philosophical Sciences degree in speciality 09.00.04 philosophical anthropology, philosophy of culture. – Kyiv National Taras Shevchenko University. – Kyiv, 2007.

The dissertation is dedicated to analysis of power as phenomenon of existence. The doctrines of the important representatives of the existentialism, as well as those in other trends of philosophy in which the understanding of power as subject-subject relations reflected on different levels of human existence the scope of becoming and actualisation of which they make, are rewieved and scrutinised in length. Based on a critical analysis of texts of existentialists as well as other philosophers and on elucidation of meanings of such notions as existence, being, phenomenon, situation, project, image, appearance etc., it is also shown in the dissertation what the essence of the phenomenon of power is. Above all, it is demonstrated in the dissertation that power is a transcendent essence which expresses itself in interaction between being and its appearances (and existence is one of those appearances). Determining and forming existence, of which power appears to be the fundamental dimension, power realises itself on all the levels of human existence making the deep essence of it.

Key words: power, forth, faculty, ability, subject-subject relations, essence, being, existence.