Реферат: Вимоги до експлуатації і технічного обслуговування машин
Найбільш зручні в експлуатації теплоелектронагрівач (ТЕНи) з закритою спіраллю, які серійно випускаються промисловістю. Так нагрівачі добре витримують вібрації й ударні навантаження протягом п'яти років експлуатації, їх приєднують до системи охолодження двигуна (до відвідного патрубка радіатора) або до охолоджувальної оболонки блоку двигуна.
6. Очищення двигунів
Під час експлуатації машини (особливо в літній період) поверхня двигуна покривається забрудненнями, у складі яких можуть бути олива, рештки комах, пил, продукти корозії металів, сажа та ін. Суміш забруднень поступово перетворюється в щільну плівку, яка має досить високу адгезію до поверхні двигуна. Така плівка є і30ляційним матеріалом, який ускладню конвективний теплообмін між поверхнею двигуна і навколишнім повітрям. В жарку погоду забрудненість двигуна може стати причиною його перегріву з усіма небажаними наслідками (підвищеною витратою палива, зниженням потужності, передчасним зношенням тощо).
Крім цього, плівка бруду посилює утворення корозії на межі її стикання з металом. Отже, утримання двигуна в чистоті - технічна необхідність.
Вилучення з поверхні двигуна забруднень звичайним способом механічного очищення не допускається. Найкраще для цього використовувати мийн композиції, до складу яких входить водний розчин лужних електролітів (кальциновано соди, тринатрійфосфату та ін.) з домішкою поверхнево-активних речовин. Концентрація розчину - 10...3О г/л. Температура використання-70...90 °С.
При температурі 15...25 °С очищати двигун лужними розчинами важко. У таких випадках забруднення виводять різними синтетичними речовинами з домішками поверхнево-активних речовин.
До аліфатичних вуглеводнів належать дизельні палива, гас, уайт-спірит, бензин; до ароматичних - бензол, ксилол, толуол та ін; до хлорованих дихлоретан, трихлоретан, перхлоретилен, хлорбензол та ін.
Аліфатичні вуглеводні малотоксичні і добре розчиняють мінеральні оливи, пластичні мастила й різні консервуючі сполуки на їх основі. Ароматичні вуглеводні розчиняють смолисті забруднення. Найбільш ефективними розчинниками є хлоровані вуглеводні, які розчиняють навіть старі лакофарбов покриття, але вони дуже токсичні, тому використовувати їх можна лише з суворим дотриманням техніки безпеки.
Загальним недоліком усіх розчинників є те, що вони залишають тонку плівку з рештками олив і смолистих речовин. Випаровуючись, ця плівка стає липкою, на ній осідає пил і двигун знову швидко забруднюється. Крім цього, використання більшості розчинників призводить до руйнування лакофарбових матеріалів і гумових деталей.
Автоочищувачі двигуна позбавлені цих недоліків їх випускають в аеро30льних упаковках, куди входять розчинники, поверхнево-активн речовини та інші домішки. Поверхнево-активні речовини поліпшують змочуваність водою, емульсують і стабілізують в мийному розчині забруднення. Щоб запобігти негативному впливу на метал, до складу очищувачів вводять інгібітори корозії.
Частота очищення двигуна залежить від його технічного стану, а також від умов та інтенсивності експлуатації машини. В середньому достатньо чистити двигун один раз на три місяці для автомобілів та під час сезонного обслуговування (два рази на рік) для будівельно-дорожніх машин.
У приміщеннях двигун очищають лише за наявност якісної вентиляції. Акумулятори на час очищення та миття від'єднують. Розчин на двигун наносять щіткою і через деякий час змивають водою за допомогою шланга. Якщо двигун дуже забруднений, то інколи потрібно виконувати повторне очищення.
7. Зовнішній догляд за машинами під час експлуатації
Зовнішній догляд за машинами всіх типів слід розглядати обов'язковим заходом технічного обслуговування, здійснюваним систематично в міру їх забруднення. Він полягає в попередній діагностиці та проведенні контрольно-регулювальних робіт, змащування й поточного ремонту в умовах експлуатації.
До зовнішнього догляду входять такі операції, як прибирання кабіни та робочого місця машиніста (водія), очищення та миття робочих органів, миття рами, ходової частини й інших 30внішніх частин машини. Обсяг робіт із зовнішнього догляду залежить від типу машини, умов експлуатації та наявності можливостей.
Догляд за машиною полягає в очищенні її від пилу та оливи, протиранні сидінь, скла, арматури, двигуна й основних механізмів. Під час очищення слід дотримуватися таких правил: бруд і грунт потрібно зчищати тупим металевим скребком; пофарбовані поверхні протирати ганчіркою, трохи зволоженою протиральною оливою; контрольно-вимірювальні прилади, детал гідравлічного приводу та двигуна протирати чистою і м'якою бавовняною тканиною; вікна і кузов (кабіну) ретельно почистити й після миття машини протерти.
За способом виконання робіт розрізняють миття ручне, механізоване та комбіноване.
Ручне миття виконують із шланга з брандспойтом або мийним пістолетом, а механізоване - спеціальними установками, які залежно від виду керування ними поділяються на автоматичні та з ручним приводом. Комбіноване миття полягає в тому, що одну частину машини (шасі або кузов) обмивають механізованим способом, а іншу - ручним.
Для вилучення вологи після миття існують спеціальн установки, які виконують це з використанням повітря, підігрітого до температури 40...50 °С при тиску 0,2...0,4 МПа. Для цього використовують також інфрачервон промені та ін.
Будівельно-дорожні машини миють найчастіше ручним напівмехані30ваним способом. Кращі результати дає використання гарячої води або мийних розчинів, підігрітих до температури 40...50 °С. У цьому разі різниця між температурами води та поверхні, яку обмивають, не повинна перевищувати 18...20 °С.
Важливими факторами, які впливають на якість миття, скорочення його тривалості та зниження витрат води, є тиск (напір) струменя води, діаметр отвору мийного пістолета і кут нахилу струменя до поверхні, яку обмивають.
З курсу гідравліки відомо, що витрата води Q яка подається до сопла, і вихідний переріз сопла пов'язані функціональною залежністю
де Fс - площа вихідного перерізу сопла, мм2; vв - швидкість витікання води із сопла, м/с; d - діаметр вихідного перерізу сопла, мм.
Швидкість витікання води із сопла
де m1 - коефіцієнт витікання, який для сопла з розпилювачами дорівнює 0,5...0,55, для сопла без розпилювачів - 0,7...0,75; g - прискорення сили тяжіння, м/с2; H- напір води, м.
З наведених формул видно, що, зменшуючи діаметр сопла збільшуючи напір води або відповідно швидкість витікання її з сопла, можна при збереженні сталої витрати води отримати струмінь, який має більшу кінетичну енергію, отже, більшу ефективність миття. Збільшення швидкості струменя для сопел однакового діаметра суттєво скорочує витрати води і тривалість миття. Ще більший ефект дає зменшення площі перерізу сопла. З одночасним збільшенням швидкості струменя і зменшенням площі перерізу сопла ефективність миття зроста ще більше.
Високу якість миття забезпечує пароводоструменевий очищувач ОМ-3360. Тривалість зовнішнього миття очищувачем ОМ-3360, порівняно з насосними установками ОМ-830 і ВСМ-1500, скорочується в 2-3 рази, а трудомісткість знижується на 30...40 %.
8. Кріпильні роботи
Кріпильні роботи забезпечують стабільність попереднього затягування з'єднань. Під час технічного обслуговування кріпильн роботи полягають у підтягуванні послаблених з'єднань і встановленні нових нарізних деталей замість загублених або тих, що стали непридатними. Проте слід пам'ятати, що періодичне підтягування нарізних з'єднань без особливої потреби може призвести до порушення їх затягнення. Якщо після першого затягування раніше затягненого з'єднання початковий натяг знижується на 20...25%, то при повторних затягуваннях для зберігання стабільності з'єднань потрібно прикласти моменти, у два рази більші від початкових (рис. 1). Для того, щоб з'єднання зберігало стабільність тривалий час, треба, щоб його натяг був на 15...20 % меншим від зусилля, при якому наступає текучість матеріалу гайки, болта чи шпильки. Тому потрібно підтягувати лише ослаблені з'єднання і користуватися динамометричними рукоятками.
Допустимі крутні моменти М, необхідні для затягування нарізних з'єднань, залежать від діаметра різі й:
D ,мм, 6 8 0 12 14 16 18 20 22 24
М, Нм 6...8 14...16 30...35 50...60 80...90 120...140 160.. .190 230...270 300...360 420...490
Ослаблені нарізні з'єднання легко виявити, постукуючи молотком по гайках і головках болтів. Недостатньо закручені з'єднання при цьому мають характерний тремтячий звук.
Для зменшення ймовірності розкручування болтового з 'єднання слід застосовувати контргайки, пружинні шайби, стопорний дріт, корончасті гайки з шплінтами, відгинальні шайби та круглі гайки з замковими шайбами (рис. 2). Слід пам'ятати, що контргайку можна встановлювати лише тоді, коли закріпна гайка повністю затягнена.
Старі пружинні шайби придатні до застосування лише в тому разі, коли величина розводу кінців становить не менш як півтори товщини шайби. Після затягування шайба повинна повністю прилягати до опорної поверхні. За30р у розрізі шайби допускається до половини її товщини, але не більш як 2 мм. Встановлення двох пружинних шайб під одну гайку забороняється.
Болти з відкритими головками слід попарно скріплювати м'яким дротом хрест-навхрест. Кінці скрученого дроту мають бути обрізані на 5...7 мм від початку скручування.
Рис. 1. Графік втрат контрувальних властивостей гайкового з'єднання при статичних навантаженнях: 1 - гайка, обтиснена по контуру; 2 - гайка, стиснена по еліпсу; 3 - гайка з нейлоновою вставкою; М -момент затягування; п - кількість затягувань гайки.
Рис. 2 Способи фіксації болтових з'єднань від самочинного відкручування:
а - контргайка; б - пружинна шайба; в - стопорний дріт; г - корончаста гайка зі шплштом;
д – відгинальна шайба; є - кругла гайка з замковою шайбою.
Рис. 3. Самоконтрувальні гайки:
а - конусна, обтиснена в конусній частині; б - підрізна з підгином вусика;
в - еліпсоїдна, стиснена в конусній частині по еліпсу; г - з нейлоновою вставкою в конусній частині
Рис. 4. Зубчасті шайби:
а - з виступами на поверхні; 6 - з радіальними розрізами
При стопорінні гайки розвідним шплінтом потрібно пам'ятати, що шплінт повинен повністю заходити в отвір болта і виступати над торцем поверхні гайки не більш як на 0,3 його діаметра. Головка шплінта ма повністю входити в проріз гайки, а кінці його треба розвести: один - на торець болта, другий - на грань гайки. Кінці шплінта повинні щільно прилягати до поверхонь болта і гайки.
Відгинальні шайби виготовляють з м'якої листової стал завтовшки 1,0... 1,25 мм. Після затягування гайки відгинальні шайби слід загнути (один кінець - на грань гайки, другий - на кромку корпуса) або закріпити гайки попарно.
Але звичайні нарізні з'єднання не мають контрувальних властивостей, тому застосовують самоконтрувальні гайки (рис. 3) і зубчаст шайби (рис. 4). Надійність роботи таких з'єднань у 8... 10 разів вища, ніж звичайних. Найбільш стабільними є з'єднання, де застосовуються гайки з нейлоновими вставками. У разі потреби вони можуть витримувати до 25...30 затягувань без помітного порушення контрувальних властивостей.
9. Зберігання матеріалів і запасних частин
Спеціальні складські приміщення, в яких зберігають паливно-мастильні матеріали та технічне майно (агрегати, запасні частини, акумуляторні батареї, гумотехнічні вироби та ін.), мають забезпечувати зручність приймання надходжуваного майна, підготовки його до зберігання, саме збереження швидкісну видачу, а також пожежну безпеку.
Залежно від призначення склади поділяють на матеріальн (зберігання паливно-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів, шин, запасних частин, інструменту тощо), ремонтного фонду та господарськ (зберігання спецодягу, тари, робочого інструменту та ін.).
Розміщення складів на території господарства залежить від характеру матеріальних цінностей і їх призначення. Наприклад, склади запасних частин і матеріалів розташовують поблизу зони технічного обслуговування та ремонту машин.
За конструкцією склади бувають закриті, напівзакриті, відкриті та спеціальні.
Закриті склади (запасних частин, матеріалів) розміщують, як правило, в опалюваних будинках і устатковують стелажами, стендами та підставками, які забезпечують належне утримання майна. Стелаж розташовують з урахуванням найкращого використання площі й освітлення, а також зручності догляду за майном і транспортування його.
Для механізації вантажно-розвантажувальних робіт склади забезпечують кранами, кран-балками, електротельферами, візками, ліфтами та іншими підіймально-транспортними пристроями, а також механізованими стелажами. Якщо стелажі не механізовані, а звичайні, то на їх нижніх полицях розташовують важкі й громіздкі деталі, а на верхніх - легші. До полиць прикріплюють таблички з найменуванням майна.
Майно, яке зберігається в тарі (ящиках), складають у штабелі на дерев'яні підкладки завтовшки 20...25 см. Між штабелями має бути прохід завширшки 1 м. На кожному ящику прикріплюють табличку з зазначенням на ній найменування і кількості речовин.
Технічне майно підлягає суворому обліку. На кожен його вид заводять облікову картку, в якій записують надходження та витрачання матеріалів і виводять залишок.
Нормативи зберігання технічного майна передбачають терміни зберігання матеріалів і запасних частин: деталей і вузлів - 23 дні, автошин -10, ремонтного фонду - 10, інструменту - 15, кисню, ацетилену і т. п. - 10, змащувальних і лакофарбових матеріалів - 15 днів; агрегати знаходяться в постійному запасі.
Запасні частини, агрегати, прилади та електроустаткування в умовах великих управлінь механізації зберігають у закритих опалюваних складах на багатоярусних стелажах або в шафах, розташованих за груповою (агрегатною) системою для зручності їх відшукування. Температура повітря в приміщенні має бути не нижчою 5 °С при відносній вологості 40...45 %.
Деталі та агрегати повинні бути законсервован відповідно до термінів їх зберігання та призначення.
Пластичні мастила для цього нині не застосовуються, бо
вони псують товарний вигляд виробу. Крім того, їх багато витрачається на
консервацію виробів, вони потребують великої трудомісткості нанесення та
значних витрат 
на розконсервацію і не завжди
відповідають вимогам, які до них ставляться. Тому останніми роками набули
поширення спеціальні рідкі консерваційні (захисні) оливи, завдяки чому
знижуються витрати мастильних матеріалів, а також трудомісткість консервації та
розконсервації деталей. До складу цих олив входять поверхнево-активні речовини
(інгібітори корозії), що сприяють утворенню на поверхні деталей тонкої оливно
плівки, яка легко виводиться під час розконсервації. Незважаючи на те, що рідк
захисні оливи коштують дорожче від пластичних мастил, застосування їх да
більший економічний ефект.
Збереження покриття залежить від властивостей і якост захисних матеріалів (паперу, картону, а також спеціальної металевої, комбінованої і, рідше, дерев'яної тари). Останніми роками широко застосовують пластмасові матеріали.
Фарби і лаки зберігають в неопалюваних приміщеннях з якісною вентиляцією, захищеними від прямого впливу сонячних променів.
Кольорові метали на стелажах зберігають кожен окремо, щоб уникнути їх взаємодії. Олово зберігають при температурі не нижче 12 °С (короткочасно - не нижче 20 °С). Це пояснюється тим, що олово при низькій температурі і різкому перепаді температур схильне до особливого виду корозії-"олов'яної чуми". При виявленні корозії всі злитки переплавляють.
Карбід кальцію повинен зберігатися в сухому неопалюваному приміщенн з витяжкою, в герметичній упаковці.
Балони з киснем зберігаються в ізольованому приміщенні у вертикальному положенні на дерев'яних пірамідах. Приміщення має бути досконало ізольованим, віддаленим не менш як на 100 м від інших споруд і обладнаним витяжними трубами.
Сірчану і соляну кислоти зберігають у закритих приміщеннях з вентиляцією. Пляшки з сірчаною кислотою мають бути закупорені притертими пробками, а їх головки обтягнені конопляною тканиною і обв'язані шпагатом.
Акумуляторні батареї під час зберігання за рахунок саморозряджання втрачають частину своєї ємності (0,7...4% за добу). Ступінь саморозряджання залежить від умов зберігання, тому в процесі тривалого зберігання слід дотримуватися деяких вимог. 30крема, акумуляторні батаре потрібно зберігати в сухих, ізольованих, добре вентильованих приміщеннях. Батареї встановлюють в один ряд на підлозі або на стелажах вивідними клемами вверх на відстані не менш як 1 м від нагрівальних приладів. Вони мають бути захищені від потрапляння прямих сонячних променів.
