Реферат: Тропічні рослини
Динне дерево золотопелюсткове поширене в Андах Еквадору. Росте воно на висоті 1500—3000 м над рівнем моря. Його плоди, 10—15 см завдовжки, споживають вареними.
Динне дерево кундинамарське, або хамбуру, зустрічається на півночі Південної Америки в Андах. Зростає воно на висоті 1800—3000 м над рівнем моря. Це невисоке дерево з пальчастороздільними, знизу сизуватими, до 40 см завдовжки листками і дрібними зеленкуватими квітками, зібраними у суцвіття, що розвиваються прямо на стовбурі. Плоди гранчасті, гострокінцеві, яскраво-оранжеві, зовні схожі на плоди какао, до 10 см завдовжки. Дерево широко культивується у тропіках заради смачних, з тонким ароматом плодів, які споживають вареними.
Та найбільш цінним і поширеним динне дерево звичайне, за яким і закріпилася назва «папайя». Воно було відомо майя і ацтекам, його здавна культивують в усій тропічній Америці. У Полінезію папайя попала, можливо, ще до Колумба. У XVI ст. вона з’явилася на Сході, де знайшла свою другу батьківщину.
Більшість вчених вважають, що папайя має гібридне походження. Проте дехто з дослідників доводить, що папайя зрідка зустрічається в дикому стані на узліссях лісів у північній частині Аргентини.
Головними центрами культури папай являються Великі Антильські острови,
Шрі-Ланка, Індія, Малайзія, Гавайськ острови, Мексика, Бразилія, Індонезія, Таїті, Ямайка.
Промислові плантації папайї, що дають високоякісні плоди, закладають у тропіках не вище 1000 м над рівнем моря. Динне дерево за своєю природою надзвичайно ніжне і тому погано росте там, де ночі бувають вогкі та прохолодні. Воно гине не лише від морозу, а навіть від низьких позитивних температур. До ґрунтів ця рослина невибаглива, але не витримує болотних і надмірно сухих ґрунтів.
Х. Авокадо
Звичай прикрашати лавровим вінком людей, що відзначилися в різних сферах людської діяльності, дістався сучасному людству від древніх еллінів, у яких лавр був присвячений Аполлону богу мудрості, покровителю мистецтв. Листя лавра благородного (Laurus nobilis ) здавна широко відоме як прянощі, його застосовують при виготовленні м’ясних та рибних консервів та для інших цілей.
А от родича лавра благородного мексіканське вічнозелене дерево персею американську (Реrsеа аmеrісаnа), що також належить до родини лаврових (Lauraceае), мало хто знає. А між тим персея відома з глибокої давнини: при розкопках усипальниці фараона Рамзеса II, що правив Єгиптом близько 3000 років тому, знайдено ритуальні гірлянди з листків персеї.
Рід персея (Реrsеа) включає 50 видів рослин, поширених переважно в тропічних і субтропічних країнах Америки та на Канарських островах. Цей рід представлений в основному деревами і лише зрідка кущами. Листки у персеї прості, чергові, більш-менш шкірясті. Квітки дзвоникуватої форми, двостатеві, з простою оцвітиною, 8—12 тичинок розміщені у 3—4 колах, є стамінод (редуковані тичинки), пиляки відкриваються клапанами. Плід — однонасінна ягода грушовидної або круглястої форми.
Найцікавішим і широко розповсюдженим видом є персея американська, дерево авокадо або, як ще кажуть, алігаторова груша, що в дикому стані зустрічається у Мексіці, Центральній та Південній Америці до Південного Перу.
Росте авокадо у лісах на схилах гір, у вологих районах з рівномірним розподіленням опадів, головним чином на висоті від 600 до 1500—1800 м над рівнем моря. У Гватемалі воно інод підіймається до висоти 2400— 2700 м і росте у дубово-соснових лісах разом з лузітанським кипарисом (Сuprеssus lusitаnіса). Авокадо тіньовитривале, але гине на надмірно зволожених грунтах.
Авокадо високе дерево, до 20—30 м заввишки, з довгастими або еліптичними, 10—12 см завдовжки і З—10 см завширшки, темно-зеленими, наче лакованими, листками. Суцвіття розташовані у пазухах листків.
Плоди авокадо дуже оригінальн варіюють за своєю формою, розмірами та кольором. Форма їх найчастіше бува грушовидною, яйцевидною або сферичною, завдовжки 7—20 см, а колір — зелений, каштановий, пурпурний, пурпурно-чорний і навіть фіолетовий. Важать вони залежно від сорту 50—600 г. Жовтувато-зелений м’якуш плодів має маслянисту консистенцію.
Плоди авокадо надзвичайно цінні, високохарчові, дієтичні та лікувальні за своїми властивостями. Вони складаються з 60—70% води, 5—10% вуглеводів, 10—30% жирів, які засвоюються організмом людини так само, як і вершкове масло, і 1,2—1,8% протеїну. В них є вітаміни В, В2, С, Е, РР, К і Н, а також провітамін А. У складі зольних речовин міститься 14 елементів, серед них калій, натрій, фосфор, залізо та кальцій, необхідні для організму людини.
100 г плодів авокадо еквівалентно 218 калоріям. Ці плоди перевищують за калорійністю у 2 рази нежирне м’ясо, калорійніші за яйця, але поступаються перед рисом та пшеничним хлібом.
Плоди авокадо відрізняються від усіх знайомих нам овочів та фруктів. У них, як вже зазначалось, незвично багато жирів, білків, різних мінеральних солей, є великий набір вітамінів, проте мало цукру, тому вони дуже корисні для діабетиків. А деякі спеціалісти взагалі додержуються думки, що плоди авокадо можуть замінити людині всю їжу і людина зможе нормально снувати, якщо вона їстиме лише ці плоди та питиме воду. За своїм хімічним складом плоди авокадо скоріше овочі, ніж фрукти. їх вживають в їжу сирими, приправляючи такими гострими спеціями, як перець, оцет тощо. Найчастіше з плодів авокадо роблять салат або використовують як приправу у вигляді пюре, ноді готують супи. Застосовують їх також для приготування різних сортів морозива. Авокадова олія цінується як високоякісна приправа для салатів. Вона використовується в косметиці та медицині, зокрема з неї виготовляють різн мазі, якими лікують опіки та різні захворювання шкіри. Невелику кількість одержують в основному з дикорослих дерев або з понівечених плодів культурних сортів рослини. Листки, гілки та шкірку плодів рекомендують вживати при шлункових захворюваннях, а плоди — при катарах шлунка та для зниження кров’яного тиску.
Авокадо розводять вирощуванням прищеплених саджанців у розсадниках з наступною висадкою їх на плантації. Рослини розташовують на відстані 6—8 м одна від одної так, щоб на одному гектарі було 200—300 дерев авокадо. Одне дерево дає за сезон понад 100 плодів. Різні сорти авокадо мають різну шкірку плодів, яка найчастіше буває тонша за 1 мм. Сорти, які дозрівають влітку та восени, мають тоншу шкірку, а в тих, що дозрівають взимку та весною, вона буває трохи дерев’янистою.
Аборигени Центральної Америки та Вест-Індії задовго до відкриття Америки протягом багатьох століть вирощували авокадо. Було відомо понад 500 сортів трьох географічних рас: мексиканської, гватемальської, вест-індської. У Мексиці, Центральній та частково Південній Америц плоди авокадо є одним із найпоширеніших харчових продуктів.
Велика увага культурі авокадо поза межами її ареалу приділяється в США, особливо у Каліфорнії та Флориді. В посушливих районах ця культура потребує зрошення.
Авокадо досить добре пристосувалося до континентального клімату Мексики, і тому це дерево може переносити незначні зниження температури. І все-таки морозостійкість його незначна — така, як у апельсина та лимона. У Західному Закавказзі в районі Зеленого Мису, Сухумі, Гагри та Сочі вирощують персею дрімісолисту (Реrsеа drymifoliа), яка є древньою мексиканською культурою. Дерево росте швидко і вже в 10—12 років досягає 8—12 м заввишки, однак у суворі зими потребує захисту. Плодоносить воно рясно, але врожайність цього виду авокадо нестабільна. Плоди дрібніші, ніж у авокадо, вони грушовидні, м’ясисті, важать 300—400 г, містять від 18 до 30% цінної твердо олії, значну кількість білкових речовин, а також вітаміни А, С, Б і Е. Ефірна олія, що її одержують з листків персеї дрімісолистої, має запах анісової олії.
На Азорських і Канарських островах, а також на островах Мадейра зростає персея індійська (Реrsеа іndisa), яка разом з ендемічною персеєю азорською (Реrsеа аzоrіса) утворює ліси в нижньому пояс гір. Персея індійська — високе, до 40 м заввишки, дерево з темнопурпурними малом’ясистими плодами. Дерево досить декоративне, воно зрідка зустрічається в парках Сухумі, де цвіте і плодоносить.
ХІ. Кофейне дерево
Всім добре відомо: ніщо так швидко не знімає втоми, як чашечка гарячої кави.
Кофейне дерево займає значно більш площі, ніж чай: у світовому виробництві гарячих напоїв воно посідає перше місце. На початку другої половини XX ст. вироблялось близько 2,5 млн. т кофе. Незважаючи на те що батьківщина кофе — Африка, найбільші площі під цією рослиною знаходяться у Латинській Америці.
Довгий час центром культури кофе була Бразилія, яка давала понад 50% світової продукції. Проте 5—6 років тому кофейн плантації тут померзли і їх площі значно скоротилися. Це призвело до кофейно кризи, до підвищення цін на кофе на світовому ринку. А порівняно недавно, в 60—70-х роках у Бразилії викорчовували цілі кофейні плантації. У роки кризисів «у плановому порядку» знищували величезну кількість цінного продукту. Кофе топили в океані, спалювали, переробляли на пластмасу — і все це робилося заради підтримання високих цін на нього. І відбувалося це в країні, яка, за висловом прогресивного бразильського вченого Жозуе де Кастро, є країною голоду.
Друге місце по вирощуванню кофе належить Колумбії. Країни Центральної Америки дають до 15% світової продукції.
Майже 13% кофе експортує тропічна Африка, де близько 5% виробництва кофе припадає на Ефіопію і 2—3%—на країни північно-західної частини.
Із азіатських країн до 1% світово продукції виробляє Індонезія і приблизно стільки ж — Океанія.
А взагалі, цю тропічну рослину вирощують 31 країна Америки, 14 країн Азії, Океанії й Австралії і 36 країн Африки.
Рід кофейне дерево (Соffеа), що належить до родини маренових (Rubiaceaе), об’єднує понад 40 видів рослин, поширених у Центральній і Південній Америці, Південно-Східній Азії, на Шрі-Ланка, Яві, в Африці.
Найбільше значення має кофейне дерево аравійське (Соffеа аrаbіса), що займає 90% площі усіх кофейних плантацій. Це великий гарний кущ або невисоке вічнозелене дерево, до 5—9 м заввишки. Стовбур стрункий, кора зеленкувато-сірового відтінку. Крону дерева складають довгі гнучкі розложисті або звисаючі гілки, які несуть численні листки. М’які листки цільнокраї, злегка хвилясті, яскраво-зелені, блискучі, 5—20 см завдовжки та 1,5—5 см завширшки, на коротких черешках. Розміщен вони супротивно. Квітки білі або трохи зеленкуваті, двостатеві, правильні, п’ятичленні, з тонким ніжним ароматом, по 3—7 у пазухах листків. Довжина трубочки віночка 1 —1,2 см завдовжки, часточки ланцетні, до 0,7 см завдовжки.
Плід — двонасінна, овальна або округла ягода 1—1,5 см у діаметрі, оплодень м’ясистий. Плоди кофейного дерева дозрівають, поступово змінюючи своє забарвлення від зеленого через жовте та червоне до малинового і навіть фіолетового. Дерево квітне і плодоносить одночасно протягом всього року. Цвітіння залежить від раптового падіння температури, що відбувається після сильної грози. Можливо, йому сприяє і озон, що виникає у повітрі після сильних розрядів блискавки, адже тропічна гроза незрівняна з грозою помірних широт.
У кожній ягоді міститься дв зеленкувато-сірих з сріблястою оболонкою насінини. У деяких сортів, що дуже високо цінуються, буває по одній насінині в плоді. У дикому стані кофейне дерево аравійське зростає в Ефіопії, у річкових долинах на висоті 1350—1800 м над рівнем моря. Цілі лісові зарості його зустрічаються і зараз у провінції Каффа. Кофейн дерева — надзвичайно теплолюбні тропічні рослини. Температури нижче 15° для них занадто холодні. Кофейні дерева для свого росту потребують достатнього зволоження, і тому їх плантації закладають звичайно лише в тих областях, де річна кількість опадів становить не менше 1250 мм на рік, причому з рівномірним випаданням протягом вегетаційного періоду без різких періодів посухи.
Плантації кофейного дерева аравійського, як правило, розміщуються не нижче 1200 м над рівнем моря. Ці дерева погано переносять жару тропіків, і тому в нижньому гірському поясі вирощують більш жаровитривалий вид кофейне дерево могутнє (Соffеа rоbusta). При недостатній кількості вологи застосовують штучне зрошення. Кофейні дерева добре розвиваються і на вулканічних грунтах.
Розмножується кофейне дерево насінням, яке звичайно висівають у спеціальних розсадниках. Через один два роки сіянці, що досягли заввишки 30—50 см, висаджують на постійні плантації на відстані 3,5—4,5 м один від одного. У Бразилії існує й нший спосіб: посів відбувається прямо на плантацію. По кілька насінин кидають у гнізда, розташовані на певній відстані одне від одного, а потім сіянц розріджують. Плантації кофе іноді притіняють. Притінювачами можуть бути банан, нколи моринда або якісь інші рослини. Одначе питання, чи треба притінювати кофейні дерева, і досі лишається спірним. Кофейні дерева починають плодоносити у віці 3—5 років. Найбільші врожаї одержують, коли дерева досягають 15—18 річного віку, а потім продуктивність плантації значно знижується і в віці 30—40 років стає вже нерентабельною. Плоди збирають вручну.
Існує два способи одержання кофейних зерен: «мокрий» та «сухий». При першому плоди током води подаються у спеціальну машину — пульпер, усередині якої обертається борозенчастий валик. Плоди, які попадають у проміжок між валиком і оточуючим його напівциліндром з поздовжніми металевими смужками на його внутрішній поверхні, звільнюються від м’якуша і надходять у підставлені посудини. Далі насіння вміщують у цистерни з водою, де воно поступово очищається від залишків пульпи. Потім його знову пропускають через пульпер і висушують.
При другому, «сухому», способі плоди спочатку висушують на сонці, а потім пропускають через спеціальн машини, де хрумкі залишки м’якуша розпадаються на дрібні часточки, від яких вони звільнюються за допомогою сильного струменя повітря. З 1 га одержують у середньому 2,5 т «бобів» кофе. Насінини тверді, з світло-сірим відтінком, мають овальну форму, плоскоопуклі, з глибокою борозенкою на плоскому боці. Зверху вони вкриті тонкою «сріблястою» або пергаментною оболонкою.
Найкращим за якістю здавна вважається Йєменське кофе. Широко відомий дрібнонасінний сорт мокко одержав свою назву від одноіменного порту, через який відбувається вивіз цього сорту кофе. Справжнє Йєменське кофе виробляється у невеликій кількості й вивозиться переважно в Англію та деяк нші країни. Бразильське та колумбійське кофе також високоякісні. Існуючі зараз сорти кофе задовольняють різні смаки, проте чи не найбільшою популярністю користується те, що виробляє Колумбія.
Природні умови Колумбії виключно благодатні для вирощування «брунатного золота», як кажуть у цій країні. Кофейн плантації розміщуються, як правило, на схилах гір і їх доводиться обробляти вручну. «Кофе підтримує третину колумбійців, але нікого не робить багатим» ці слова часто можна чути серед збирачів плодів на кофейних плантаціях.
Стрункі ряди кофейних дерев зростають у тіні тропічних велетнів, які немовби прикривають плантацію від пекучого сонця. Кращі сорти колумбійського кофе розводять у затінку, і це є однією з особливостей місцевого способу вирощування кофейних дерев.
Кофейні дерева обов’язково підрізають, щоб вони не були вище 2 м. Це не тільки посилює плодоношення, а й поліпшує якість плодів. Грона кофейних плодів обліплюють усі гілочки. Плоди, як правило, різнобарвні, бо на гілках одного й того самого дерева і навіть на одній гілці в одному гроні вони дозрівають у різний час. Для одержання високоякісного кофе вибираються вручну лише зовсім стиглі ягоди, таким чином до однієї і тієї ж гілки збирачу доводиться повертатися кілька разів. Плоди не повинні також перезріти, бо це знижує їхню якість.
Ґрунт під деревом регулярно прополюється, і лише де-не-де видніються невеликі килимки з дрібних рослинок, що трохи нагадують наші фіалки.
Проте не лише чудовий клімат, тінь, належний догляд за плантацією та збирання виключно стиглих плодів визначають якість кофе. Біля домівок колумбійців, серед квітучих гібіскусів та яскравих бугенвілей, можна побачити спеціальні машини, котрі служать для відокремлення м’якуша від насіння. Одержане сухе насіння і є товарною продукцією, яка надходить у країни, що споживають кофе. Там воно піддається остаточному обробленню: з нього знімають оболонки, полірують, сортують. Сухі зерна кофе містять 34% клітковини, 12 води, 10—13 жирів, 15—16 цукрів, декстринів і кислот, 10% білків. Цінність кави залежить від наявності в ній алкалоїдів кофеїну, якого залежно від сорту буває від 0,65 до 2,7%.
Високі і лікувальні властивості кофе. Першим звернув увагу на нього як на лікувальний засіб італійський лікар ботанік П. д’Альпіно. Вже давно доведено, що кава знімає головний біль, покращує кровообіг, обмін речовин, посилює дихання. Настій сирого кофе корисний при коклюші та нервових розладах, а також при артриті та подагрі. Напій з піджарених зерен кофе збуджує нервову систему, серцеві м’язи, зменшує виділення вуглекислоти у легенях. Кофе позитивно діє при спазмах шлунка, його вживають від зубного болю та при отруєннях наркотиками. Настояне, але не кип’ячене кофе ефективно впливає на перистальтику кишечнику. Не так давно з’явилися дані, як стверджують, що кава у суміші з молоком або червоним угорським вином допомага при тифі та епідемічній дитячій холері. Корисна дія кофе при загрозливій анемії головного мозку, коли людина знепритомніє. Його не слід вживати при повнокров’ї та високому кров’яному тискові, при певних видах іпохондрії, туберкульоз та деяких інших захворюваннях.