Реферат: Регіональні особливості природно-заповідного фонду Корюківського району
Водяться козулі, лосі, дикі кабани. Рішення Чернігівсько обл. ради 11.04.2001 р. перебуває у власності Холминського держлісгоспу
Всього гідрологічних заказників за площею охоронних зон 1928 га
3.2.3 Ландшафтні заказники
„Слобідська дача”. Площа 100 га. Територія Перелюбського лісництва кв. 90, 91.
Мальовничий краєвиди природного лісу з сосни звичайної, берези бородавчастої, вільхи клейкої на пагорбовій місцевості. В трав'яному покрив конвалія звичайна, орляк звичайний суниці лісові, осока заяча, одинарник вропейський, перлівка поникла, зірочник ланцетолистий, осока пальчата 3 представників фауни водяться козулі, дикі кабани, качки, кулики.
Рішення Чернігівської обл. ради 11.04.2001 р.
Всього ландшафтні заказники займають за площею 100 га
Всього заказники місцевого значення загальну площу 7756,03 га.
3.2.4 Пам'ятки природи місцевого значення
„Дуб корюківський”. Розміщений на території Корюківського лісництва кв. 100. Дерево дуба звичайного віком понад 200 р висотою 25 м, діаметр стовбура - 1,3 м.
„Дуб андроннківський”. Територія розміщення пам`ятки Андрокиківське лісництво кв. 41. Дерево дуба звичайного віком понад 300 років, висотою 27 діаметр стовбура - 1 м, діаметр крони - 16 м
3.2.5 Заповідні урочища
„Калачівська дача”. Займає площу – 61 га. Перебуває на території Рейментарізського лісництва кв 75. Високопродуктивний, переважно сосновий ліс зелено моховий, човницеео-зеленомоховнй, місцями лишайниковий віком 70-80 р, місце, де зустрічаються лосі, кабани.
Мас історичне значення, як територія, на якій діяло Чернігівське об'єднання партизанських загонів. ОВК 27.12.84 р. № 454.
„Кістерська дача”. Загальна площа угідь урочища становить 708 га. Територіальне розміщення - Холминське лісництво кв. 19, 21, 22, 39-43, 48. 49. 72, 73. Високопродуктивний мішаний, переважно сосново-дубовий ліс віком понад 70-120 років з окремими багатовіковими, деревами дуба звичайного і сосни звичайної. В підліску - ліщина звичайна, крушина ламка, малина, бузина червона. В трав'яному покриві – конвалія звичайна, орляк звичайний, суниці лісові, осока заяча одинарник європейський, перлівка поникла зірочник ланцетолистий, осока пальчаста. ОВК 10.06.72 р. № 303
„Корюківський ліс”. Загльна площа – 76 га. Урочище розміщене на території Корюківського лісництва, кв. 73 уч 5 .6, кв. 74 уч .2, кв. 82 уч .7. Високопродуктивні ділянки флористично багатих ценозів дубових, липово-дубових лісів віком понад 100 р.
В трав'яному покриві, який формують неморальні види, к зустрічаються лінія лісова, коручка морозниковидна, гніздівка звичайна, види, занесені до Червоно книги України. ОВК 29.07.75 №319
„Корюківський лісопарк”. Площа становить – 53 га, територіальне розміщення - Брецьке лісництво кв. 1. Меморіальна лісова ділянка з сосни звичайної та видів її супутників віком понад 100 р., пов'язана з революційними подіями 1905-1917 рр., що відбувалися на Корюківшині.
„Наумівський ліс”. Угіддя площею 21 га, розташовані на території Корюківського лісництва кв. 98 уч. 4. Ділянка високопродуктивного дубовою лісу з рядом видів віком понад 100 р
„Холминська дача”. Розміщене урочище на території Холминського лісництва кв. 13. 14 . Високопродуктивні природні дубов ділянки (ценози дубового лісу ліщиново-яглицевого, дубового лісу ліщиново-різнотравного) віком понад 100 р.
„Шубинські дачі”. Площа становить 101 га. територіальне розташування - Корюківське лісництво кв. 25, 26, 29, 30.Високопродуктивн ділянки дубового лісу віком понад 120 природного походження з типовими неморальними видами-супутниками дуба та з участю рідкісних, в т.ч. червонокнижних видів (лілія лісова, орхідні), з весняних ефемероїдів — ряст порожнистий, ряст ущільнений.
Всього заповідних урочищ займають площу району 1045 га. Всього природно-заповідний фонд району загальна площа - 8478,62 га, площа охоронних зон – 2578 га.
Відсоток заповідності 5,954 %.
4. Особливості охоплення охороною біорізноманіття на територіях природно-заповідного фонду Корюківського району
Природно-заповідні території відіграють неоціненну роль в екологічному вихованні, освіті та в формуванні екологічного світогляду у широких верств населення та підростаючого покоління.
Відносини у галузі охорони, відтворення і використання природно-заповідного фонду регулюються Законом «Про природно-заповідний фонд України» (прийнятий 16 червня 1992 р.) та державною Програмою перспективного розвитку заповідної справи в Україні (затверджена 22 вересня 1994 р.). Закон визначає правові основи організації, охорони, використання територій та об'єктів фонду. Основна мета Програми - забезпечити збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, гарантувати обґрунтований розвиток заповідної справи на період до 2005 року.
Для керування заповідною справою створено Головне управління національних парків і заповідної справи при Міністерстві природних ресурсів. У листопаді 1997 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову про вдосконалення державного керування заповідною справою. Крім цього, прийнято ряд постанов Верховної Ради, уряду, ведеться інтеграція з країнами Європи - здебільшого з метою забезпечення дії в Україні міжнародних конвенцій.
Першочерговими і головними завданнями розвитку заповідно справи на найближчі роки визначені такі завдання:
- довести площі об'єктів природно-заповідного фонду до 5, а в окремих регіонах - до 10 відсотків площі України чи відповідного регіону;
- підвищити флористичну, ценотичну, фауністичну та ландшафтну репрезентативність природно-заповідного фонду. Ця проблема набуває нин особливого значення у зв'язку з необхідністю збереження всіх компонентів екосистем, а не лише рідкісних. Зберегти все багатство різних типів природного різноманіття на перших порах можна через механізм удосконалення класифікац категорій природно-заповідного фонду, потім її запровадження, що є основою репрезентативної мережі природно-заповідних територій;
- активізувати роботу по створенню у прикордонних місцевостях міждержавних природно-заповідних територій. Питання формування транскордонних природно-заповідних територій є особливо актуальним, оскільки саме в цих місцях ще концентруються великі простори малозмінених лісових масивів, лук, водно-болотних угідь. За Севільською стратегією кожна країна, у тому числі й наша, повинна забезпечити створення біогеографічної мережі біосферних заповідників. Усі вони потребують підвищення ступеня репрезентативності по відношенню до регіону, який представляють:
- створити Державний кадастр природно-заповідного фонду України;
- розробити Національний план дій по збереженню та раціональному використанню водно-болотних угідь;
- удосконалити систему державного управління, насамперед, заповідниками та національними природними парками;
- удосконалити існуючу класифікацію територій природно-заповідного фонду;
- розробити та впровадити ефективний економічний механізм функціонування системи територій природно-заповідного фонду, що передбачає, зокрема, звільнення заповідників від оподаткування (плати за природні ресурси тощо);
- впровадити єдиний порядок формування Державного бюджету щодо виділення коштів на збереження та розвиток природно-заповідного фонду України.
Після розбудови завершеної мережі природно-заповідних територій постає інша проблема - формування своєї національної екомережі. Як вся природоохоронна громадськість Європи, Україна також розпочала на державному рівні закладати перші підвалини її формування. Це зовсім новий напрям діяльності, хоча такі ідеї висловлювалися вченими вже давно.
Основним каркасом екомережі регіону буде існуюча мережа природно-заповідного фонду, але вже доповнена новими елементами. Зокрема, до неї залучатимуться інші природн території, що охороняються, та перспективні для заповідання, які будуть з'єднуватися природними екокоридорами, що забезпечить безперервний біоенергетичний та генетичний обмін у межах природного середовища. Буферні зони будуть сприяти зміцненню мережі та її захисту від зовнішніх негативних факторів. Визначатимуться й охоронятимуться центри біорізноманіття, ареали раритетності, міграційні шляхи тощо. Головна мета екомережі - зберегти весь комплекс екосистем, середовищ існування видів та їх генетичної різноманітності, не допустити подальшої фрагментації рослинного покриву, забезпечити достатній простір природних середовищ для збереження видів, створити сприятливі умови для вільного розселення і міграції видів флори та фауни, забезпечити відновлення компонентів ключових екосистем та екологічну стабільність ландшафтів України, що є запорукою стабільності людського життя.
5. Основні проблеми функціонування та розвитку природно-заповідної мережі району
Обмеженість природних ресурсів спонукала зародження паростків сучасної охорони природи, механізмом втілення котрої були перші заказні чи заповідні ділянки, що з'явилися ще в часи становлення державності Київсько Русі. Особливий спалах створення заповідних природних об'єктів припадає на кінець XIX і початок XX століть. Таким чином, майже впродовж дев'ятьох віків вітчизняна заповідна справа поступово спиралась на ноги. В державі організовано механізм майже безперервного процесу створення нових природно-заповідних територій, що є основою стабільності відповідної галузі. Сьогодні ця галузь стала на інтенсивний шлях розвитку, її прогрес залежатиме принаймні від трьох джерел живлення - науки, економіки і права. За роки незалежності в Україні сформувалася принципово нова нормативна і правова база заповідної справи, про що свідчить значна кількість державних документів.
На сучасному етапі розвитку перед заповідною справою району постає ціла низка надзвичайно актуальних проблем, серед яких є як традиційні, так і нові. Декілька десятиріч тому вченими започатковані системні принципи формування репрезентативної мережі природно-заповідних територій. Ця проблема набуває нині особливого відтінку у зв'язку з необхідністю збереження усіх компонентів екосистем, а не лише рідкісних. Вченими доведено, що збереження всього багатства природного різноманіття залежить від різноманіття категорій природно-заповідного фонду, класифікація яких потребує удосконалення запровадження у повному обсязі. Це і є механізмом створення репрезентативно мережі природно-заповідних територій. Класифікація категорій - це конституція заповідної справи. Лише зараз можна оцінити наскільки багатограннішою стала заповідна справа в Україні, завдяки введенню до класифікац природно-заповідного фонду таких категорій як біосферний заповідник (резерват), національний природний парк та регіональний ландшафтний парк. Однак, нтегруючись у світову заповідну справу, і це зрештою стане економічно доцільним, потрібно вводити нові категорії в існуючу класифікацію природно-заповідного фонду.
Якщо проаналізувати тенденцію інтенсивного збільшення нових природно-заповідних територій на різних природно-географічних рівнях, то можна переконатися у тому, що на території району найбільше заказників та заповідних урочищ створюється на місцевому рівні, тоді як об'єктів міжнародного значення ще недостатньо. Одним з шляхів вирішення даної проблеми є створення мереж біосферних заповідників. Особливо актуальним стає формування мереж транскордонних природно-заповідних територій, оскільки саме на прикордонних територіях ще зосереджені великі простори малозмінених лісових масивів, лук, водно-болотних угідь. За Севільською стратегією кожна країна, у тому числ наша, завершує створення біогеографічної мережі біосферних заповідників.
Після розбудови мережі природно-заповідних територій поста проблема порядку денного на XXI сторіччя. Як і вся природоохоронна громадськість Європи, Україна теж розпочала закладати на державному рівні перші підвалини (розроблено проект відповідної державної програми) формування національної екомережі. Це новий напрям діяльності, хоча подібні ідеї висловлювались вченими ще десять років тому. Звісно основним каркасом екологічної мережі буде все та ж мережа природно-заповідного фонду, але доповнена новими елементами. Зокрема, до не залучатимуться інші природні території, що охороняються, перехідні чи буферн зони. Вони з'єднуватимуться екологічними коридорами, що забезпечить можливість безперервного біоенергетичного та генетичного обміну. Будуть визначатися центри ендемізму і реліктовості, ареали раритетності, міграційні шляхи тощо. Головною метою екомережі є недопущення подальшої фрагментації рослинного покриву, створення сприятливих умов для вільного поширення видів флори і фауни, забезпечення екологічної стабільності ландшафтів району, що є, передусім, запорукою стабільності людського життя.
Висновки
Вікова мудрість поколінь наших пращурів донесла до нас не тільки історичні факти героїчного минулого і чарівності територій Корюківського району. Вона достатньо чітко стверджує, що це стало можливим тільки через розуміння і поєднання з довкіллям і природою повсякденного життя наших попередників.
Яскравим прикладом того є та гармонія, яка відчувається в поєднанні форм і ліній багато чисельних історичних пам'яток з природними ландшафтами. Дивує і чарує вміння древніх зодчих вибирати місця для поселень, розміщувати князівські і культові споруди, які своїми витонченими формами підкреслювали чарівність і неповторність природних краєвидів.
Історія також донесла до нас свідчення про те, що наш попередники дуже цінували, обожнювали і охороняли природу. Цьому присвячен давні заповіти і культові обряди, перші законодавчі акти, які передбачали обов'язки і права природокористувачів. І все це передавалося з покоління в покоління. Саме мабуть тому, незважаючи на великий антропогенний тиск на навколишнє природне середовище протягом останнього сторіччя, природа Корюківського регіону залишається чарівною і унікальною.
Унікальність природних екосистем заслуговує на всебічну увагу владних структур, природокористувачів, природо-охоронців і громадськості щодо збереження і відновлення природи території району. Особливо це стає важливим в умовах розуміння необхідності переходу до концепції сталого розвитку суспільства. Підвищення рівня і покращення умов проживання людей повинно бути гармонійним щодо використання природних ресурсів, їх охорони таким чином, щоб не позбавляти майбутні покоління можливості користування ними.
На території Корюківського району нараховується 28 об`єктів природо-заповідного значення, з них 2 загальнодержавного значення, решта мають статус місцевого значення.
Література
1. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2002 рік. Чернігів, 2003. – 186 с.
2. Історія міст сіл Української РСР. Чернігівська область. — Київ: Головна редакція УРЕ, 1972. 780с.
3. Карпенко Ю.О., Графін М.В. Зелений туризм на Чернігівщині. – Чернігів, 2003. – 100 с.
4. Липа О.Л. Визначні сади і парки України та їх охорона. — Київ: Вид-во Київського університету, 1960. — 174с.
5. Природно-заповідний фонд Чернігівської області /За заг. ред. Ю.О. Карпенка. – Чернігів, 2002. 240 с.
6. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. — Київ: Українська Радянська Енциклопедія, 1990. 1005 с.
