Реферат: Порівняльний фармакологічний аналіз імунотропних властивостей ряду антибактеріальних препаратів, які застосовуються при туберкульозі легенів

Примітка. * Достовірність розходжень с контрольною групою.

Таблиця 2

Показники периферичної крові у експериментальних морських свинок (M ± m)

Групи	Гемоглобін, г/л	ШОЕ, мм/год.	Кількість лейкоцитів, ´ 109
Контрольна група	112,0 ± 5,3	3,0 ± 0,02	6,6 ± 0,5
Після зараження	123,0 ± 5,9*	5,0 ± 0,06*	8,4 ± 0,3*
З офлоксацином	116,0 ± 5,0	3,0 ± 0,03	6,9 ± 0,6
З канаміцином	105,0 ± 4,2*	4,5 ± 0,01*	5,7 ± 0,8
З рифампіцином	118,0 ± 4,0	5,0 ± 0,03*	5,9 ± 0,2
З рифабутином	115,0 ± 2,0	4,0 ± 0,02*	6,8 ± 0,5

Примітка. * Достовірність розходжень с контрольною групою.

Рівень гемоглобіну в обох видів тварин після їх зараження туберкульозною паличкою підвищувався. Призначення канаміцину морським свинкам і щурам призводило до зниження гемоглобіну до рівня, що був нижче, а ніж у здорових тварин. Застосування рифампіцину призводило до зниження рівня гемоглобіну в щурів нижче норми, а у морських свинок показник повертався практично до контрольних значень. Терапія офлоксацином і рифабутином сприяла поверненню гемоглобіну до вихідного рівня(в обох видів тварин). Тобто призначення канаміцину рифампіцину морським свинкам і щурам несприятливо впливало на кровотворення.

Показник ШОЕ у заражених щурів збільшувався в 2 рази, а в морських свинок – у 1,7 рази. Призначення офлоксацину повертало цей показник в обох видів тварин до рівня здорових. Те ж саме спостерігали після застосування рифабутину в щурів, а у морських свинок ШОЕ була на 33,3% вищою.

Після застосування канаміцину і рифампіцину ШОЕ, у порівнянні з групою контролю, збільшувалася у 1,5 рази у щурів. У морських свинок призначення канаміцину і рифампіцину мало впливало на показники ШОЕ у порівнянні з нелікованими тваринами.

Вивчення впливу лікування антибіотиками на загальну кількість лейкоцитів у щурів і морських свинок мало тенденції, аналогічні іншим показникам периферичної крові. Після зараження показник збільшувався – відповідно, на 24,2% і 27,3% для щурів морських свинок.

Після лікування антибіотиками рівень лейкоцитів знижувався, що свідчить про пригнічення запального процесу. Призначення офлоксацину і рифабутину сприяло приведенню кількості лейкоцитів практично до рівня здорових тварин (відповідно, 104,5% 103,0% до контролю). Кількість лейкоцитів у групах, пролікованих канаміцином рифампіцином, виявилася нижчою за контроль, відповідно, на 13,6% і 10,6%.

У лейкоцитарній формулі після зараження тварин спостерігали збільшення кількості еозинофілів, моноцитів і лімфоцитів, а рівень палочкоядерних і сегментоядерних нейтрофілів знижувався або залишався на рівні заражених тварин.

Таким чином, призначення для лікування рифабутину та офлоксацину сприяло поверненню більшості показників периферичної крові до нормального рівня, у той час як канаміцин і рифампіцин сприяли пригніченню клітинного імунітету.

Вивчення впливу протитуберкульозних препаратів на фагоцитарну активність нейтрофілів показало, що мінімальні зміни показників фагоцитозу в щурів відбулися в експериментах із застосуванням офлоксацину (табл. 2). Розходження з контрольною групою склали, відповідно, для фагоцитарного індексу 9,5% і 9,1% (через 30 і 60 хвилин), а фагоцитарного числа – 14,3% і 11,1%. Дещо більше відрізнялися результати, отримані при застосуванні рифабутину. Фагоцитарна активність нейтрофілів у щурів, яким були призначені канаміцин і рифампіцин, була приблизно схожою: фагоцитарний індекс знижувався при застосуванн канаміцину в 1,6 разів, а при застосуванні рифампіцину – у 1,5 рази. При цьому впродовж години цей показник не змінювався. Фагоцитарне число при цьому через 30 хвилин зменшилося у 1,4 рази, а через 1 годину в групі тварин, де застосовувався канаміцин, воно знижувалося у 1,5 рази, а у групі, лікованій рифампіцином, – у 1,3 рази.

Таким чином, найкраще фагоцитарна активність зберігалася у групах щурів, що приймали офлоксацин, і дещо гірше у тих тварин, яким як лікування був призначений рифабутин.

Вивчення фагоцитарної активності нейтрофілів показало, що після зараження морських свинок фагоцитарний індекс і фагоцитарне число знижувалися. Лікування антибіотиками сприяло збільшенню зазначених параметрів. Мінімальний пригнічюючий вплив на імунітет морських свинок справляли рифабутин офлоксацин.

НСТ-тест, що відбиває ступінь активації кисеньзалежних механізмів бактерицидної активност фагоцитуючих клітин, також проводили на щурах і морських свинках. У груп заражених і не лікованих тварин оптична щільність знижувалася у порівнянні з нтактною групою. Аналогічні дані були отримані для груп морських свинок щурів, яким вводили рифампіцин, що свідчить про пригнічюючий вплив його на мунітет. У той же час результати практично на рівні контролю були отримані у тварин, яких лікували офлоксацином і рифабутином. Проте в експериментах на морських свинках мінімальний вплив на імунітет справляв офлоксацин і дещо більше рифабутин, що свідчить про імунотропну дію цих препаратів.

Оцінка утворення активних форм кисню фагоцитами методом спонтанної та ндукованої зимозаном люмінолзалежної хемілюмінесценції (ЛЗХЛ) показала, що після зараження тварин показник спонтанної ЛЗХЛ падав на 35% і 33,3%, відповідно, у щурів і морських свинок, а ЛЗХЛ, індукована зимозаном, зменшувалася на 11,8% і 8,0% відповідно. Після введення дослідних протитуберкульозних засобів обидва показники ЛЗХЛ збільшувалися в обох видів тварин. В експериментальних групах тварин, яким вводили рифабутин і офлоксацин, досліджуваний показник практично не відрізнявся від аналогічного в груп нтактних тварин або наближався до них.

Дослідження рівню циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у сироватці кров щурів показало, що у всіх експериментальних групах, крім щурів, яким вводили канаміцин, спостерігали підвищення цього показника. У групі тварин “після зараження” цей показник підвищувався найбільше у порівнянні з іншими групами на 33,3%. Дещо менше рівень ЦІК підвищувався після введення офлоксацину рифампіцину. Результат, близький до інтактних щурів, отриманий у групі, яку лікували рифабутином. А ось після введення рифампіцину досліджуваний параметр знижувався, на відміну від усіх інших препаратів на 16,7%. Таким чином, в експерименті з вивченням ЦІК результати на рівні контролю спостерігали після введення рифабутину, що свідчить про його позитивний вплив на імунні процеси в організмі тварин.

У сер аналогічних експериментів, проведених на морських свинках, дані трохи відрізнялися від таких у щурів. Після зараження рівень ЦІК збільшувався в 5,25 рази. Після лікування він знижувався тільки у групі морських свинок, як приймали офлоксацин. Лікування іншими препаратами не справляло істотного впливу на ЦІК. Тобто імунотропна активність була виявлена в офлоксацину.

Рівень гетерофільних гемолізинів, який дає можливість судити про наявність нфекційного процесу, також вивчали на морських свинках і щурах. Встановлено, що після зараження тварин рівень гетерофільних гемолізинів підвищувався на 45,5% у щурів і на 51,8% у морських свинок. Після введення антибіотиків показник в основному знижувався. При цьому в групах тварин, які одержували рифабутин і офлоксацин, параметр прагнув до контрольного рівня, а у тих, хто одержував канаміцин і рифампіцин, – до рівня після зараження. Це свідчить про мінімальний пригнічюючий вплив на імунітет.

Встановлено також, що у групах тварин, що піддалися зараженню мікобактеріями туберкульозу не одержували лікування, рівень Т-лімфоцитів знижувався на 36,7% і 33,4%, відповідно для щурів і морських свинок. Антибактеріальна терапія сприяла збільшенню цього показника. Найкращі результати щодо збереження імунно активності організму були отримані у тварин, лікованих рифабутином, і трохи гірше – при введенні офлоксацину.

Визначення рівня В-лімфоцитів показало, що у всіх дослідних групах тварин, у порівнянні з контрольною, рівень В-лімфоцитів знижувався. Найбільш значуще зменшення рівня розеткоутворюючих клітин (РУК) у ЕАС-реакції у щурів було після введення рифампіцину –19,0%. Після лікування рифабутином канаміцином результати мало відрізнялися від контрольних. Отже, у даному експерименті мінімальний вплив на рівень В-лімфоцитів у щурів мали канаміцин рифабутин. Дослідження, проведені в експериментах на морських свинках, підтвердили дані, отримані у дослідах на щурах.

Визначення рівня лімфоцитів за реакцією авторозеткоутворення (ауто-РУК) показало, що у щурів рівень Ауто-РУК був однаковим у чотирьох групах тварин (заражених і нелікованих; а також після введення офлоксацину, канаміцину, рифампіцину). У порівнянні з нтактною групою він був менше на 22,2%. Відмінність склав рифабутин: його рівень Ауто-РУК склав 8%, тобто на 11,1% менше, а ніж у контролі. Тобто мінімальний вплив на клітинний імунітет у щурів спостерігався під впливом рифабутину. В другій серії дослідів, проведених на морських свинках, ми одержали результати, аналогічні попереднім.

На наступному етапі досліджень був вивчений вплив комбінацій протитуберкульозних препаратів на імунітет морських свинок.

Вивчення показників периферичної крові у морських свинок після комбіновано протитуберкульозної терапії показало, що після застосування комбінац зоніазиду з офлоксацином і рифабутином показники периферичної крові були на рівні контрольних або наближалися до них. Комбінація ізоніазиду з канаміцином рифампіцином пригнічувала кровотворення.

Вивчення показників фагоцитарної активності нейтрофілів у хворих тваринпісля комбінованої антибіотикотерапії показало, що показники фагоцитарної активност нейтрофілів були найбільш наближеними до контрольної групи після застосування комбінації ізоніазиду з офлоксацином і рифабутином.

При вивченн фагоцитуючої активності клітин у морських свинок за допомогою НСТ-тесту встановлено, що імунотропна дія була виявлена при використанні комбінац зоніазиду з рифабутином і офлоксацином.

Дослідження ЛЗХЛ показало, що застосування ізоніазиду разом з офлоксацином і рифабутином сприяло збереженню імунітету у тварин. Встановлено також, що найбільш сприятливий вплив на рівень циркулюючих імунних комплексів у сироватці крові морських свинок мала комбінація ізоніазиду з офлоксацином і рифабутином.

Визначення рівня гетерофільних гемолізинів свідчить про те, що імунотропну дію має комбінація зоніазиду з офлоксацином і рифабутином.

При вивченн впливу поєднаного застосування протитуберкульозних засобів на рівень Т-лімфоцитів мінімальний негативний вплив на імунітет справляла та сама комбінація антибіотиків.

Встановлено також, що поєднання ізоніазиду з офлоксацином і рифабутином в експеримент виявила імунотропну дію при визначенні рівня В-лімфоцитів і в реакц авторозеткоутворення.

Таким чином, в експериментах на тваринах виявлена найбільш сприятлива комбінація препаратів для раціональної антибіотико терапії туберкульозу. Це поєднання ізоніазиду з офлоксацином і рифабутином.

Заключним етапом наших досліджень було вивчення впливу протитуберкульозних препаратів на мунітет людей.

У всіх пацієнтів відзначалися зміни гематологічних показників: лейкоцитоз, палочкоядерний зсув нейтрофілів, лімфопенія (табл. 3). Рівномірне підвищення ШОЕ і збільшення палочкоядерних нейтрофілів у крові. Вивчення показників імунітету в хворих на ТБ легенів виявило істотні зміни у всіх ланках імунного статусу. При усіх формах ТБ легенів поряд з достовірним наростанням лейкоцитозу спостерігалося зниження відносного числа лімфоцитів. Вміст CD3-клітин був знижений на 65,8%. У хворих виражене пригнічення функціональної активності Т-клітин встановлене в 73,1% випадків, зниження показників специфічної клітинної відповіді – у 61,8% пацієнтів. Одночасно відзначене підвищення CD25+- маркерів особливо показників гуморального імунітету. Число CD19+ і CD21+ було збільшено у 70,7% хворих. При оцінці фагоцитарної ланки виявлялося зниження середніх величин фагоцитарного індексу, спонтанної й індукованої ЛЗХЛ, ндексу стимуляції.

Таблиця 3

Лейкоцитарна формула крові хворих на туберкульоз людей, що брали участь в експерименті

Групи	Еозинофіли	Палочкоядерні нейтрофилі	Сегментоядерні нейтрофіли	Моноцити	Лімфоцити
Контрольна група	3,0 ± 0,01	5,1 ± 0,06	60,1 ± 5,3	5,0 ± 0,06	25,2 ± 3,8
До лікування	6,0 ± 0,02*	3,0 ± 0,02*	42,0 ± 4,0*	8,0 ± 0,02*	24,5 ± 4,0
Після лікування офлоксацином	4,0 ± 0,01**	4,0 ± 0,03	57,2 ± 4,4**	6,0 ± 0,04**	25,0 ± 3,5
Після лікування канаміцином	6,0 ± 0,03*	3,0 ± 0,03*	19,0 ± 2,8***	8,1 ± 0,05*	24,6 ± 6,0
Після лікування рифампіцином	6,1 ± 0,01*	3,0 ± 0,04*	43,0 ± 3,9*	7,0 ± 0,04*	24,7 ± 2,9
Після лікування рифабутином	5,0 ± 0,02*	4,0 ± 0,02*	45,0 ± 5,4*	6,0 ± 0,03**	24,9 ± 1,7

Примітка. * – Достовірність у порівнянні з контрольною групою (р < 0,05); * - Достовірність у порівнянні з контрольною групою (р < 0,05); ** – достовірність у порівнянні з рівнем до лікування (р < 0,05).

Таким чином, у хворих усіх груп виявлене глибоке порушення вихідного імунного статусу, що супроводжується чітким зменшенням у крові CD3+, CD4+, CD8+, збільшенням CD16+, CD19+, CD21+, CD25+, зниженням фагоцитарного індексу, спонтанної й індукованої ЛХЗЛ, індексу стимуляції. Одночасно з цим збільшувалася кількість ЦІК.

Для визначення впливу рифампіцину, рифабутину, офлоксацину і канаміцину на клітинну системну мунну відповідь досліджували цільну кров 60 хворих на ТБ легенів до початку протитуберкульозної терапії.

У хворих туберкульозом при стимуляції тільки з рифампіцином при зіставленні зі зразками групи порівняння знижувався вміст CD3+, CD16+ і CD25+ відповідно на 5.4, 4.0 і 6,5%, при цьому рівень CD4+ і CD8+-клітин практично не відрізнявся від відповідних показників групи порівняння. У дослідній групі, де використовували рифабутин, відзначається тенденція до підвищення CD4+ (2,5%) і CD8+ (2,6%), рівномірне зниження CD16+ (4,0%) помітне зниження активованих клітин – 11,3%. У хворих, лікованих офлоксацином, не виявлені розходження із вмістом CD3, CD8 і CD25. Цей препарат також як рифабутин, сприяв зниженню концентрації CD16+ (6,3%) і зростанню CD4+ (3,3%). При стимуляції лімфоцитів канаміцином спостерігалося зниження CD3+ на 3,6%, CD16+ - на 13,1%, CD25 - на 4,0% і CD4+-на 2,1%. Канаміцин впливав тільки на рівні субпопуляцій, і його імунотропна дія носила мунодепресивний характер. У хворих, який був призначений рифабутин, збільшення CD3+ носило виражений характер. У хворих з інфільтративною формою ефект офлоксацину помітно відбивався на концентрації CD4. Аналогічно цьому відзначалося підвищення CD8+ у пробах у хворих з інфільтративним туберкульозом, які вживали офлоксацин.

На підстав отриманих результатів і наявних літературних даних ми не виключаємо вплив ПТП на апоптоз при ТБ легенів. Можна припустити, що, ефективно впливаючи на МБТ, знищуючи інфіковані макрофаги, рифампіцин і рифабутин могли б сприяти посиленню мунної відповіді. Однак, зрушення в імунній системі, зокрема низькі рівні CD3+, CD4+ і CD8+ і поєднаний з ними високий вміст CD25+, очевидно, є результатом посиленого апоптозу і мають визначену причетність до порушень імунної відповіді (табл. 4).

Страницы: 1, 2, 3