Реферат: Особливості перебігу та лікування ішемічної хвороби серця, поєднаної з артеріальною гупертензією, у мегканців гірської зони Закарпаття

Оцінювали такі показники діастолічної функції ЛШ: максимальну швидкість трансмітрального кровоплину під час фази раннього наповнення (VЕ), максимальну швидкість трансмітрального кровоплину під час систоли передсердь (VА) та їхнє співвідношення (VЕ/VА); час уповільнення раннього наповнення (DT), час ізоволюмічного розслаблення ЛШ (IVRT). Диференціювання псевдонормального типу діастолічної дисфункції ЛШ від нормальної діастолічної функції проводили на підставі аналізу допплерівського спектру потоку в легеневих венах. Критеріями псевдонормалізації вважали більшу тривалість ретроградної хвилі А, порівняно з тривалістю хвилі А трансмітрального допплерівського спектру при співвідношеннях VЕ/VА та D/S (потоку в легеневих венах) понад 1.

У 41 пацієнта основної групи та 39 пацієнтів контрольно групи додатково оцінювали ефективність комплексного лікування на основі ІАПФ лізиноприлу (9,02±1,6 та 9,5±1,1 мг/добу відповідно) та БАБ бісопрололу (8,4±0,8 та 8,3±0,8 мг/добу). Терапія також включала прийом ацетилсаліцилово кислоти у дозі 100 мг на добу, гідрохлоротіазиду в дозі 12,5-25 мг та прийом нітратів „на вимогу”. У 32 пацієнтів-мешканців гірських населених пунктів, котрі відмовилися від прийому БАБ або мали них протипоказання, також оцінювали ефективність лікування хронічної ІХС та супутньої АГ без включення БАБ. Пацієнти отримували лікування протягом 6 місяців, після чого проводили повторне клініко-функціональне обстеження.

ДМ ЕКГ проводили за допомогою системи DiaCard 2.0 („Сольвейг”, Україна) за загальноприйнятою методикою. Показники ВРС аналізували за відсутності цукрового діабету, частих екстрасистол, шлуночкових порушень ритму та надшлуночкових тахіаритмій. Дослідження передбачало оцінку наступних часових та спектральних показників ВРС: SDANN, SDNNindex, RMSSD, pNN50, ТІ, ТР, VLF, LF, HF, LF/HF, HFn, LFn. Кожен показник оцінювався за весь час моніторування та окремо протягом активного і пасивного періоду запису.

Третій етап роботи полягав у дослідженні особливостей психологічного профілю (тривожності та депресії) пацієнтів з хронічною ІХС та супутньою АГ, залежно від клімато-ландшафтної зони проживання. Рівн тривожності визначали за допомогою анкети Спілбергера (Spielberger State Trait Anxiety Inventory, 1964) в адаптації Ю.Л. Ханіна (1978). Оцінювали показники субшкал особистісної тривожності (ОТ), та реактивної тривожності (РТ). Рівні депресивності визначали за допомогою анкети Бека (Beck Depression Inventory, 1961). При цьому обчислювали як загальний бал депресивності (ЗД), так і бали субшкал когнітивно-афективних (КА) та соматичних проявів депресії (СД). У досліджуваних групах пацієнтів використовували індивідуальний метод анкетування; психологічне тестування групи практично здорових осіб проводили груповим методом. Анкетування провели 36 пацієнтам-мешканцям гірських районів Закарпаття, 34 пацієнтам, що проживали у рівній зоні Закарпаття та 34 практично здоровим особам контрольної групи, незалежно від місця проживання.

Статистичний аналіз даних. Варіаційні ряди даних описували залежно від типу розподілу варіант у вибірці: у разі нормального розподілу варіант їх описували у вигляді M±m; якщо розподіл відрізнявся від нормального, то вибірку описували значенням медіани та нижнього і верхнього квартилів розподілу. Відмінності показників досліджуваних груп оцінювали за допомогою t-тесту Стьюдента, тесту Мана-Вітні та z-тесту (для пропорцій). Для порівняння таблиць частот використовували критерій ч2. Кореляційний аналіз виконували, оцінюючи коефіцієнт кореляції Пірсона. Для виявлення зв’язку між ознаками використовували регресійний аналіз. Статистичні гіпотези перевіряли на рівні значимості помилки б 5%. Необхідні для статистичного аналізу обчислення виконували на персональному комп’ютері за допомогою редактора електронних таблиць MS Excel 2002.

Результати досліджень. Протягом 2002-2006 рр. захворюваність на ССЗ у гірській зоні Закарпаття коливалася від 93,5‰ у 2004 р. до 99,0‰ у 2005 р., і, порівняно з показником рівнинної зони (від 95,3‰ у 2006 р. до 117,2‰ у 2003 р.), була незмінно нижчою, за винятком 2006 р. (p<0,05 для 2004-05 рр.). Подібне співвідношення простежувалося і щодо показника поширеності ССЗ, який також був нижчим у гірській зоні (від 490,8‰ у 2002 р. до 653,0‰ у 2006 р.), порівняно з низинною (від 505,6‰ у 2002 р. до 671,6‰ у 2005 р.), однак тут він мав тенденцію до зростання в обох зонах. Поширеність АГ у різних клімато-ландшафтних зонах Закарпаття відрізнялася мало (від 229,6‰ у 2002 р. до 339,6‰ у 2006 р.). Захворюваність на ІХС у гірській зоні була сталою (від 35,1‰ у 2005-2006 рр. до 36,4‰ у 2003-2004 рр.) здебільшого нижчою за показник рівнинних районів (від 32,4‰ у 2002 р. до 45,2 у 2004 р.). Поширеність ІХС була вищою серед горян впродовж 2002-2004 рр. (від 197,2‰ у 2002 р. до 228,5‰ у 2004 р.), з тенденцією до зростання в обох зонах.

Захворюваність на ГІМ була доволі низькою у обох клімато-ландшафтних зонах (у гірській зоні: від 0,79 випадків на 10000 дорослого населення у 2003 р. до 0,85 – у 2006 р.; у низинній зоні: від 0,93 випадків на 10000 дорослого населення у 2003 р. до 1,1 – у 2005 р.), причому цей показник був стало нижчим у гірській зоні. Натомість смертність від ГІМ у гірських поселеннях не була нижчою, ніж у рівнинних, а за деякі роки – навіть вищою (0,17 проти 0,13‰ у 2004 р.). Смертність від ССЗ була стабільно вищою у гірських районах, причому у 2002 р. ця різниця сягала 18,5%. Смертність від захворювань серця мала тенденцію до зниження у обох клімато-ландшафтних зонах. Згадані відмінності можуть бути наслідком гіршої доступності кваліфіковано медичної допомоги жителям гірських районів Закарпаття.

Досліджувані групи пацієнтів не відрізнялися за вихідними характеристиками (див. табл. 1). Середній час від початку захворювання на ГІМ до першої госпіталізації склав 39,6±9,9 год. у основній групі і 81,2±20,7 год. у групі порівняння (р=0,07); за межами постійного місця проживання (під час сезонних робіт) ГІМ перенесли 29 (44,6%) горян та 8 (25,0%) мешканців низовини (р=0,06).

Таблиця 1

Вихідні клінічні характеристики досліджуваних груп

Примітка: САТ – систолічний артеріальний тиск; ДАТ діастолічний артеріальний тиск.

Комплаєнтність пацієнтів до медикаментозної терапії, оцінена під час повторних звертань, складала 44,5 та 58,3% у основній та контрольній групах відповідно (р<0,05). Середні значення загального холестерину сироватки були нижчими у пацієнтів-мешканців гірських населених пунктів (5,02±0,2 проти 5,53±0,28 ммоль/л у контрольній групі, р<0,01), а гіперхолестеринемія була діагностована у 35,9% мешканців гірської зони та у 53,3% жителів Закарпатської низовини (р<0,05).

Показники кінцево-діастолічних розміру, об’єму та індексу (КДР, КДО і КДІ) у підгрупах 1А і 2А суттєво не різнилися і були істотно більшими, порівняно з групами практично здорових осіб. Показники кінцево-систолічного об’єму (КСО) у підгрупі 1А був на 14,7% більшим (р<0,05), порівняно з підгрупою 2А, що вказує на більший ступінь систолічної дисфункції міокарда після перенесеного ГІМ у горян. Післяінфарктне ремоделювання ЛШ в основній групі супроводжувалося зниженням показників скоротливої здатності міокарда, що підтверджувалося виявленням кореляції між індексом об’єм-маса (ІОМ) та ФВ ЛШ (r = -0,7; p<0,001). Разом з цим, у підгруп 2А ці зв’язки були істотно слабшими (r = -0,32 р>0,05), що дає підстави вважати умови адаптац міокарда до умов післяінфарктного ремоделювання ЛШ у жителів рівнини більш сприятливими.

ММ та ІММ ЛШ були істотно вищими на 9,4 та 8,4% відповідно у пацієнтів-мешканців гірських населених пунктів (р<0,05). Описані відмінност між підгрупами жителів гірських та низинних населених пунктів зберігалися після виключення з аналізу жінок, при цьому різниця показників КДР і КДО сягала статистичної значущості (КДР 6,11±0,21 проти 5,82±0,19 см, р<0,05; КДО 189,0±15,0 проти 169,79±12,38 мл, р<0,05). На об’єднаному масиві пацієнтів було виконано багатофакторний регресійний аналіз. Незалежними предикторами КДР та ФВ ЛШ виявилися лише чоловіча стать (р=0,02) та ФК хронічної серцевої недостатност (ХСН) (p<0,01).

Аналіз показників при хронічній ІХС без ПІК (підгрупи 1Б та 2Б) виявив, що показники КДР, КДО та КДІ у підгрупі мешканців гірської зони були достовірно більшими як у порівнянні з пацієнтами рівнинної зони (відповідно на 3,5%, 8,3% та 6,1% відповідно), так і у порівнянні з практично здоровими особами (відповідно на 6,6%, 14,7% та 11,8%), і вірогідно меншими, порівняно з пацієнтами підгрупи 1А (відповідно на 9,3%, 20,5% та 19,5%). Показники кінцево-систолічного розміру (КСР), КСО та кінцево-систолічного ндексу (КСІ) у підгрупі 1Б також були вірогідно більшими за аналогічні дані у підгрупах 2Б (відповідно на 6,9%, 16,4% та 14,2%) та практично здорових осіб (відповідно на 12,7%, 29,9% та 26,7%) і меншими, порівняно з підгрупою 1А (відповідно на 15,3%, 32,9% та 32,0%), що вказує на більший ступінь порушення систолічно функції ЛШ у горян. Переважна більшість пацієнтів усіх підгруп належала до варіантів геометрії з підвищеним ІММ ЛШ (84,6, 81,2, 78,6 та 73,7% у підгрупах 1А, 2А, 1Б та 2Б відповідно). Пацієнти з нормальним ІММ мали переважно або нормальну геометрію ЛШ (підрупа 1А – 13,8%, 2А – 9,4%), або концентричне ремоделювання ЛШ (підгрупа 1Б – 12,7% 2Б – 18,4%). Серед пацієнтів з гіпертрофією ЛШ в усіх підгрупах переважали особи з концентричною гіпертрофією ЛШ, причому в підгрупах 1А та 2А їх було більше, порівняно з підгрупами 1Б та 2Б (р<0,05).

Дослідження діастолічної функції ЛШ було проведене у 81 пацієнта основної групи та у 101 пацієнта групи порівняння (див. табл. 2) при за умов збереженої скоротливої здатності міокарда (ФВ ЛШ 45% і більше) та відсутності дилатації ЛШ.

Таблиця 2

Розподіл пацієнтів згідно типів діастолічного наповнення ЛШ

Примітка: * - відмінності достовірні, порівняно з підгрупою Б даної групи (р<0,05).

Розлади діастолічного наповнення ЛШ у горян, хворих на ІХС та супутню АГ, були дещо глибшими як після перенесеного ГІМ, так і без нього, що виражалося збільшенням частки пацієнтів з рестриктивним типом діастолічного наповнення. При гіпертрофічному типі порушення діастолічного наповнення порушення були найбільш яскраво виражені у підгрупі пацієнтів з ПІК (див. табл. 3). Доступними для аналізу були дані ДМ ЕКГ 92 пацієнтів основної групи та 46 пацієнтів контрольної групи, з них придатними для аналізу ВРС були 41 та 36 записи відповідно. Між основною та контрольною групою не було виявлено істотних відмінностей щодо значень ЧСС, кількості надшлуночкових та шлуночкових екстрасистол та показників ішемії міокарда.

Епізоди ішемії міокарда були зареєстровані у 45 (48,9%) пацієнтів основної групи та у 24 (52,2%) пацієнтів контрольної групи (р>0,05). Серед часових показників ВРС ТІ був вірогідно нижчим у горян, як при добовій оцінці (на 19,6%), так і при аналізі окремих періодів запису (на 26,6 та 31,3% протягом активного та пасивного періоду відповідно). Показник рNN50 у пацієнтів-горян був вірогідно вищим протягом нічних годин. Згадані відмінності можуть свідчити про зниження загальної потужності механізмів ВРС у горян при ІХС та АГ внаслідок зростання активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи.

Таблиця 3

Показники діастолічної функції ЛШ при хронічній ІХС та супутній АГ у мешканців гірської зони Закарпаття

Примітки. 1.* – відмінності істотні, порівняно з відповідною підгрупою контрольної групи (р<0,05). 2. Д відмінності істотні, порівняно з підгрупою 2Б (р<0,05).

Страницы: 1, 2, 3