Реферат: Основи журналістикознавчих досліджень. Українська школа журналістикознавства та теорії масової комунікації
формувати громадську думку шляхом загострення уваги до актуальних суспільних проблем та ведення публічної дискусії;
головний визначальний принцип журналістики – принцип міжпартійності, що є запорукою об’єктивност та правдивості преси;
мати тісний контакт з політичним життям. Журналіст – літописець суспільних подій, активний х учасник, аналітик соціальних явищ;
дотримуватися морально-етичних норм суспільного життя.
4. Методологія наукової діяльності
1 Методологія наукової діяльності – це процес, який передбачає сукупність конкретних прийомів, підходів, способів, дій, спрямованих на отримання нових наукових результатів, досягнення поставленої мети та виконання запланованих завдань. Методологія – сукупність методів дослідження, що застосовується в науц відповідно до специфіки об’єкта її пізнання.
Метод спосіб пізнання явищ природи чи суспільного життя, прийом або система прийомів, що застосовуються в якій-небудь галузі діяльності (науці, виробництві тощо). Існує багато методів наукових досліджень. Серед найголовніших можна назвати такі: описові, аналізу документальної інформації, дослідження текстів.
2 Описов методи.
Історичний метод передбачає вивчення розвитку об’єктів дослідження в хронологічній послідовності. Вирізняють порівняльно-історичний та компаративний методи, коли шляхом порівняння виявляють загальне й особливе, а також причини цих подібностей розходжень, зміни, що відбулися; зіставляють рівні розвитку досліджуваного об’єкта, визначають тенденції розвитку.
Біографічний метод передбачає дослідження подій на основі свідчень очевидців. Його використання можливе за умови, що зібрана інформація буде достатньою й панорамною.
У журналістикознавстві переважають три напрями біографічних досліджень: дослідження соціальних механізмів регулювання життя індивіда, соціальної зумовленості дол окремої людини; реконструкція соціального досвіду і його смислових структур, зокрема колективної історичної свідомості, субкультурних стильових форм.
Класифікація. Для з’ясування зв’язків і закономірностей розвитку досліджуваних об’єктів використовується класифікація, основним чинником якої є групування, що да змогу поділити цілісну сукупність об’єктів або даних на однорідні групи так, щоб розходження всередині групи були менші, ніж між групами. При групуванн важливо забезпечити однорідність і порівнюваність ознак, за якими здійснюється розподіл.
Класифікація за певними ознаками й критеріями дає змогу виявити загальні закономірності в різних явищах дійсності, окреслити можливі причинно-наслідкові зв’язки між різнорідними фактами. Саме класифікація дає змогу побачити наявність причинно-наслідкових залежностей.
Типологія метод (результат) наукового пізнання, систематизації, класифікації (зокрема газет, журналів, телерадіопрограм) на основі загальних для них ознак властивостей. Цей метод зорієнтований на пошук стійких ознак і властивостей досліджуваних об’єктів. Центральне поняття типології – тип як модель, що відбиває деякі істотні ознаки певної кількості явищ, але свідомо ігнору несуттєві ознаки.
Типологізація виявлення подібності й розходження досліджуваних соціальних об’єктів чи явищ, пошук надійних способів ідентифікації їх, а також критеріїв групування в межах прийнятої дослідником моделі. Її результатом є виділення певних типів досліджуваних об’єктів чи явищ. Типологія відрізняється від класифікації: «клас» – це та чи інша сукупність реальних об’єктів, тоді як «тип» – деякий деальний об’єкт, сконструйований дослідником на основі поєднання ряду ознак.
Типологічний аналіз передбачає аналіз кожного видання на фоні вже існуючих, розгляд досліджуваного ЗМІ з погляду того, чи має видання свою нішу й наскільки точно в неї вписується, наскільки відповідає поточній масово-інформаційній ситуації.
3 Методи аналізу документальної інформації.
Будь-яка нформація, зафіксована в друкованому чи рукописному тексті, на фото- чи кіноплівці, на цифрових носіях тощо – документальна інформація. У журналістикознавстві поняття документації відрізняється від загальновживаного (документи – матеріали офіційних органів).
Класифікація документів. За способом фіксування інформації розрізняють письмові, статистичні, іконографічні (кіно-, фотодокументи, картини тощо), фонетичн (магнітофонні записи, грамплатівки, CD-записи тощо), технічні (креслення, технічна творчість). Розрізняють цільові документи, тобто обрані самим дослідником, та наявні документи. За ступенем персоніфікації документи поділяються на особисті й безособові. Особисті – це документи індивідуального обліку (листи, щоденники, заяви, медичні картки, мемуарні записи та ін.). Безособові – статистичні або інші архіви, матеріали преси, протоколи зборів тощо.
Залежно від статусу документи поділяються на офіційні (протоколи, урядові матеріали, постанови, заяви, комюніке, стенограми офіційних засідань, дані державної та відомчої статистики, архіви, звітність тощо) і неофіційні (особисті документи, а також складені приватними громадянами безособові документи, наприклад, статистичні узагальнення, виконані якимсь дослідником на основі власних спостережень).
За джерелом нформації документи поділяються на первинні та вторинні. До первинних належать, наприклад, записи прямого спостереження. До вторинних – обробка даних прямого спостереження, узагальнення чи опис на основі первинних джерел.
У журналістикознавств документи є головним джерелом інформації, яку доповнюють дані опитувань, спостережень чи експериментів. Матеріали ЗМК (газети, журнали, програми радіо телебачення, кінофільми) є особливою групою документів.
4 Методи дослідження текстів. Традиційні – визначають тему й ідею, аналізують образи, жанри, оцінюють художньо-стилістичні засоби тощо.
Новітн базуються на психологічних особливостях людини, що відображається в її мові: на рівні граматики (перевага відмінків, часових форм, форми стану), чи лексики (наприклад, переважне вживання конкретного слова з ряду синонімів).
Психіатричний метод виявляє в тексті характеристики його автора, що мають ту чи іншу акцентуацію (переважну спрямованість) – параноїдну, демонстративну (істероїдну), депресивну, збудливу, гіпертимну.
Психоаналітичний підхід оцінює наявність у тексті лексики, яка належить до сексуально символіки, до прихованої агресивності тощо.
Мотиваційний аналіз визначає вираженість у тексті предикатив мотивації за чотирма групами мотивів: фізіологічні, влади, особистих досягнень і приналежності.
Емоційно-лексичний аналіз дає змогу оцінити емоційну насиченість тексту, структуру оцінки за найбільш значущими емоційно-оцінними критеріями, а отже, визначити емоціогенність тексту.
Фоно- і кольоросемантичний виявляє неусвідомлювані фонетичні, ритмічні, колірні, асоціативні та інш емоційні компоненти тексту. Діагностика мета-програм передбачає оцінку задіяних у тексті каналів репрезентації; аналіз суб’єктивної організації простору, часу руху; оцінку мовного втілення категорії «свій/чужий» тощо.
Контент-аналіз досліджує значеннєвий зміст тексту, морфологічний – його зовнішню форму. Ц методи придатні й для дослідження розмовної мови об’єкта інтересу. Спільне їх використання дає змогу доволі повно намалювати психологічний портрет автора тексту. Такий аналіз базується на кількох принципах психологічного плану.
Кожна людина ндивідуальна, отже, створюючи якийсь текст, вона обов’язково привнесе в нього особисте: інформацію про себе (життєве кредо, досвідченість, професійний загальноосвітній рівень). Завдання в тому, щоб правильно розшифрувати приховане між рядків: будь-який текст відбиває поточний стан автора, його психіки й емоцій. Кожна людина проектує себе на те, що пише. От чому важко ідентифікувати тексти, написані формалізованою казенною мовою. Чим текст ближче до стереотипу, тим важче зрозуміти сутність його автора. І навпаки, чим далі текст відходить від шаблона, тим більше різної інформації про його автора можна одержати.
Оскільки мета цього методу – формалізація змісту й засобів його вираження, потрібна адекватна мова опису, адекватний інструментарій. Найпридатнішим інструментарієм для цього можна вважати контент-аналіз (аналіз змісту) писемних творів. Його можна віднести до кількісно-змістових методів дослідження. Він передбачає пошук у тексті мовних індикаторів, оцінювання співвідношення з іншими одиницями й з змістом усього твору.
Контент-аналіз це метод збирання кількісних даних про досліджуване явище чи процес, як містяться в документах. Тут під документом розуміється все написане або вимовлене, усе, що стало комунікацією. Контент-аналізові піддають книги, газетні чи журнальні статті, оголошення, телевізійні виступи, кіно- та відеозаписи, фотографії, гасла, етикетки, малюнки, інші твори мистецтва, а також, зрозуміло, й офіційні документи.
Основне завдання контент-аналізу діагностичне: на основі масиву текстів реконструювати картину світу автора (газети, телеканалу тощо), виділити значущі елементи опису тем та інтерпретувати їх.
Контент-моніторинг. З появою текстів в електронному вигляді розвивається контент-аналіз інформац великих обсягів – баз даних та інтерактивних медіа-засобів. Для автоматизованого пошуку інформації в Інтернеті застосовують моніторинг ресурсів, який ґрунтується на контент-аналізі й має назву контент-моніторинг. Поява такого різновиду контент-аналізу спричинена насамперед потребою систематичного відстеження тенденцій і процесів у постійно оновлюваному нформаційному середовищі. Контент-моніторинг – це змістовий аналіз нформаційних потоків, який відбувається постійно протягом тривалого часу й ма на меті отримання певних якісних і кількісних зрізів. При цьому сучасні методи контент-аналізу дають змогу здійснювати не лише аналіз значення текстів (статистична семантика), а й аналіз значення символів (семіотика), у тому числ контент-аналіз зображень. Контент-моніторинг лежить в основі системи автоматичного реферування.
Останнім часом пізнавальні можливості контент-аналізу розширюються; цей метод дедал ширше використовують не лише для опису, а й для якісно нової інтерпретац змісту текстових повідомлень. За допомогою контент-аналізу розробляють так звані «сітки смислових категорій» досліджуваних текстів. Такі сітки дають змогу визначити закладені в тексті цінності, установки, моделі поведінки, вияви, як норми впроваджуються у свідомість реципієнтів. Якщо при цьому знати, на кого зорієнтоване те чи інше повідомлення, то, враховуючи характеристики цільових груп, можна спрогнозувати ефективність його впливу.
Контент-аналіз можна використовувати і як основний метод, спрямований на отримання важливо нформації про досліджуване явище і як допоміжний метод або процедуру обробки даних, отриманих в інших дослідженнях або як один із методів у комплексі з ншими.
За його допомогою встановлюють міру ефективності політичних слоганів і пропаганди, вивчають стереотипи свідомості різних соціальних груп, виявляють відмінності в трактуванні певної події різними ЗМІ тощо. Цей метод активно використовують представники різних соціогуманітарних наук (історики, політологи, психологи, юристи, мовознавці, літературознавці, економісти, педагоги та ін.), коли намагаються встановити об’єктивні ознаки різноманітних людських комунікацій.
5 Спостереження.
Спостереження це пряма реєстрація подій очевидцем. Спостерігач або самостійно спостеріга події, що відбуваються, або користується даними спостережень інших осіб (чи приладів).
Під час спостереження виникають труднощі як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Об’єктивні – це те, що в журналістикознавстві дослідник часто ма справу із ситуаціями чи явищами соціального життя, які не можна точно відтворити. Суб’єктивні пов’язані з людським фактором, оскільки дослідник зіштовхується з емоціями. Якість отриманої первинної інформації залежить від суб’єктивно оцінки людей, їхніх ціннісних орієнтацій, інтересів, стереотипів тощо. До того ж люди можуть змінити свою поведінку, довідавшись, що за ними спостерігають.
Спостереження не пасивний акт фотографічного відображення реальності дослідником, бо все, що він бачить і чує, проходить крізь призму його свідомості. Вплив установок, стереотипів і досвіду спостерігача може призвести до упередженості, перекручувань спостережуваного явища. Уподобання, звичні способи сприйняття дослідника можуть «програмувати» спостереження, зосереджуючи увагу лише на певних фрагментах спостережуваного явища.
Слід зазначити, що спостереження як самостійний метод краще застосовувати в таких дослідженнях, які не вимагають репрезентативності даних (наприклад, у попередніх наукових розвідках), а також тоді, коли інформацію не можна отримати ніякими іншими методами.
Спостереження може бути структурованим й неструктурованим; проводитися в польових умовах або лабораторії, систематично чи несистематично, за участю дослідника чи без нього.
Систематичне спостереження передбачає визначення часу, періоду, ситуації дослідження, а несистематичне характеризується спонтанністю.
Стимулююче спостереження передбачає вплив дослідника на події, які він спостерігає. Дослідник створює певну ситуацію й оцінює реакцію на таке втручання.
Наукове спостереження передбачає чітке формулювання завдання, конкретну дослідницьку мету, проходить планомірно, систематично, постійно контролюється, його дан фіксуються в протоколах (щоденниках) за заздалегідь визначеною системою. Наукове спостереження дає можливість не лише збирати факти, а й робити узагальнення.
Наукове спостереження має низку переваг порівняно над опитуванням: не залежить від бажання об’єкта співпрацювати; дає можливість спостерігати неусвідомлювану поведінку об’єкта.
6 Опитування.
Серед основних груп опитувань вирізняються інтерв’ю та анкетні опитування, які мають усну й писемну форму. Опитування бувають різні, це залежить і від кола опитуваних, і кількості одночасно опитуваних, і кількості тем, які виносяться, й рівня стандартизації (довільна схема опитування, структуроване опитування, цілком стандартизоване опитування), й частоти опитування (одно- чи багаторазове опитування (панель)).
Багаторазове опитування (панель) характеризується такими ознаками: постійністю предмета й теми дослідження; постійною періодичністю проведення та постійною сукупністю респондентів.
Опитування може мати різні завдання: соціометричні – спрямовані на отримання інформац про взаємовідносини в малих групах; стандартизовані – призначені для отримання статистичної інформації; глибинні – спрямовані на отримання пошуково нформації; фокусовані – збирання відомостей про конкретну ситуацію
Опитування особливим актом комунікації між інтерв’юєром і респондентом. Під час його проведення слід пам’ятати таке:
Респондент зацікавлений в опитуванні, він знає, хто й навіщо його опитує; не зацікавлений видавати неправдиву інформацію й однозначно розуміє зміст кожного запитання.
Запитання не містить кількох запитань, вимагає однозначної відповіді й не носить образливого забарвлення, не принижує респондента. Кількість запитань не перевтомлю респондента, але є достатньою для одержання необхідної інформації.
Інтерв’юєр поводиться нейтрально і не демонструє своє ставлення ні до запитань, ні до відповідей.
Треба пам’ятати, що дані, отримані шляхом опитування, носять суб’єктивний характер.
5. Технологія наукової роботи
1 Наукове вивчення передбачає здатність критично осмислювати наукову інформацію, оцінювати її переваги і недоліки, знаходити власні рішення, висовувати нов деї, проводити самостійно експеримент, накопичувати й аналізувати необхідн факти, узагальнювати їх, систематизувати, теоретично пояснювати та оформляти у вигляді наукової роботи. У науці важливо не тільки встановити новий факт, а й дати йому пояснення з позицій сучасної науки, з’ясувавши його теоретичне, загальнопізнавальне або практичне значення.
Накопичення наукових фактів у процесі дослідження – завжди творчий процес, в основі якого лежать задум автора і його ідея. Науковій ідеї притаманні усвідомлення мети, перспективи пізнання і практичного перетворення дійсності. Розвиток ідеї до стадії її завершення здійснюється як процес наукового дослідження.
2 Правильно обрати тему дослідження – це наполовину забезпечити успішне її виконання. Розрізняють три види тем: тема як результат розвитку теми; ініціативна тема; замовлена тема.
При обранн теми головними є актуальність, новизна і перспективність, наявність теоретично бази, можливість отримання певних результатів. Відтак, обравши тему, треба усвідомити сутність пропонованої ідеї, її новизну й актуальність, теоретичну важливість і практичну значущість. Наукова новизна означає в науці факт відсутності подібних результатів до їх публікації, тобто наявність вперше сформульованих і змістовно обґрунтованих теоретичних положень, які суттєво впливають на досягнення нових соціально-економічних результатів. Новими можуть бути тільки ті положення наукової роботи, які сприяють подальшому розвитку журналістикознавства загалом чи окремих його напрямів. Новизна досліджень полягає й у введенні до наукового обігу досі не використовуваних джерел, з’ясуванні генезису розвитку науки про журналістику, у розкритт закономірностей та основних шляхів розвитку українського журналістикознавства. Завдання автора – вміти визначити новизну свого наукового результату.
