Реферат: Маржинальна революція

Закон єдност ціни випливає із закону заміни споживчих благ. Для покупця існує якась межа ціни, вище якої він не стане купувати товар. Для продавця є якийсь нижчий кордон ціни, який він бажає отримати і нижче якого не хоче опуститися.

На перетин нтересів покупців і продавців згідно з другим законом Госсена знаходиться ступінь, який відповідає поєднанню корисностей сторін однакової інтенсивності. Цей ступінь – ціна, яка відповідає однаковій корисності решти покупок.

3. Економічне вчення К. Менгера і його учнів

Основоположники маржиналізму на першому етапі «маржинальної революції» - К. Менгер та його учн Ф. Візер і О. Бем-Баверк.

Австрійці повернули теорію у бік вивчення інтересів і мотивів дій споживачів. Тим самим вони сприяли створенню теорії споживацької поведінки, формування галузі знань, яка отримала назву економічної психології. Класики проблемами особистого споживання практично не цікавились не включали їх предмет політичної економії. Вони вважали, що звички і пристрасті споживачів непередбачувані. А.Менгер, на відміну від них, твердив, що «що людина зі своїми потребами» і своєю владою над засобами задоволення останніх висхідний і кінцевий пункт усякого людського господарювання.

Граничні величини один із відправних параметрів сучасної теорії ціни, аналізу взаємозв’язку між попитом і пропозицією. Зрівноважу вальна функція ціни складається із взаємод кінцевих величин. Аналіз конкуренції, ринкових ефектів і парадоксів опирається на вивчення потреб людини і законів їх задоволення.

Підходи австрійців знайшли своє застосування не лише у сфері споживання та обміну. По суті, вся господарська діяльність будується на поєднанні граничних величин мінімізації і максимізації; на порівнянні витрат і результатів ґрунтується оцінка ефективності. Австрійська школа політичної економії стала висхідною для розвитку маржиналізму, який є одним із математичних напрямів у економічній праці.

Основним елементом у методологічному інструментарії К. Менгера є макроекономічний аналіз або ндивідуалізм. Що дозволяє з одного, протиставити вчення класиків про економічні відносини між класами суспільства аналіз економічних відносин показників на рівні окремого господарського об’єкта, а з іншого – захопитись упередженим положенням про те, що нібито виявити і вирішити економічні проблеми можна, розглядаючи їх лише на рівні індивіда, на мікрорівні з урахування феномена власності і зумовленого відносною рідкістю благ людського егоїзму.

Методологічн проблеми пронизують весь текст «Основ…», хоч на них К. Менгер зосередився лише в двох розділах книги. А далі він розглядає такі теоретичні положення політекономії, як «цінність», «товар», «обмін», «гроші» та інші. Уже в першому розділі «Основ…», де йдеться про поділ економічних благ на порядки, обґрунтовується принцип компліментарності виробничих благ.

Про порядки в «Основах…» сказано: «Якщо ми володіємо комплементарними благами якогось вищого порядку, то спочатку ці блага мають бути перетворені в блага нижчого порядку так далі, доки ми не одержимо благ першого порядку, які можна уже безпосередньо застосувати для задоволення наших потреб. Менгер вважає безпосередн задоволення потреб людини забезпечує володіння благом першого порядку, а володіння благом другого і більш віддаленого порядків вимагає, щоб їх «послідовним чином» можна було «пристосувати до задоволення наших потреб». При цьому цінним є зауваження вченого про те, що «ми ні в якому випадку не в змоз спожити одиничне благо вищого порядку для задоволення наших потреб, якщо водночас не володіємо рештою – комплементарними благами вищого порядку».

Історичною є та різниця, яку К. Менгер визначає щодо володіння суб’єктом благами вищого нижчого порядків. У цьому зв’язку автор «Основ…», аргументує положення про те, що блага вищого порядку споживаються відповідно до «законів причинності», «тільки через деякий час», зазнаючи «змін», перетворюються в блага першого порядку, тобто у той стан, який можна назвати задоволенням людських потреб. Блага вищого порядку, на думку Менгера, виступають як «засоби виробництва». Звідси «випливає закон, за яким реальна потреба в певних благах вищого порядку відносно якихось проміжків часу зумовлена наявністю в нашому розпорядженн комплементарної кількості відповідних благ вищого порядку».

Цікавим є погляд Менгера на те, що являє собою «критерій економічного характеру благ». Цим критерієм, на його думку, не може бути «витрачена на благо праця», оскільки потрібно шукати включно у відношенні між потребами у благах і кількістю доступних благ».

У третьому розділі «Основ…», розробляючи теорію вартості, яка визначається граничною корисністю, К. Менгер ніби заново відкрив «закон Госсена. Він упевнений, що цінність економічних благ людини визначає у процесі задоволення потреб, усвідомлюючи свою залежність від наявності. Для людини не мають ніякої цінност суто неекономічні блага. Менгер пояснює, що «вартість не є власністю благ, а навпаки є лише тим значенням, якого ми надаємо насамперед нашим потребам».

Менгер запропонував скласти шкалу різних благ відповідно до їх конкретної корисності. Така шкала корисностей була названа таблицею Менгера.

Серед певно кількості потреб, вибирають ті, що підлягають задоволенню у першу чергу залежно від наявних засобів. Визначення пріоритетності становить, за словами Менгера, «саме ту частину економічної діяльності людей, яка найбільше займає їх голови, справляє найбільший вплив на їх економічні прагнення».

У підсумку виникає менгерівське суб’єктивне трактування цінності, яке стало пізніше загальною вихідною позицією «австрійської школи», а саме: «Цінність – це поняття, яке мають господарюючі суб’єкти про значення таких благ, як знаходяться в їхньому користуванні для підтримання їх життя і добробуту; і тому все це поза їх свідомістю не існує».

К. Менгер вважа помилкою звинувачення «соціального устрою» у нібито виникаючій можливост «відбирати у робітників частину продукту праці». Він пише, що праця є лише одним елементом процесу виробництва, який є не більшим економічним благом, ніж елементи виробництва». Тому, на його думку, власники, живуть не за рахунок працюючих, а за рахунок користування землею і капіталом, яке для індивіда суспільства має таку саму вартість, як і праця».

Проблемі обміну К. Менгер присвятив четвертий розділ «Основ…». Суть цієї категорії у нього зведена до індивідуального акту партнерів, результат якого вигідний обом сторонам, але не є еквівалентом. На його думку, будь-який економічний обмін благ для індивідів, які обмінюються ними, означає приєднання до їхнього майна нового майнового об’єкта. І тому обмін можна порівняти в господарському значенні з продуктивністю промислової і сільськогосподарської діяльності. Разом з тим, обмін, на думку К. Менгера, - це не тільки вигода, а й економічна «жертва», спричинена обмінною операцією, яка забирає «частину економічно корисності, яку можна одержати в результаті обмінних відносин», що часто робить неможливими їх там, де вони були ще можливі.

Високо оцінюючи значення і роль обміну в економічному житті, Менгер засудив негативне ставлення до зайнятих у цій сфері людей з боку представників класичної політекономії.

Намагаючись застерегти від уявлення про те, що розмір цін на товари «є суттєвим моментом обміну» і що кількість благ в акті обміну є еквівалентами, Менгер твердить: «…Дослідники такої категорії, як ціна спрямували свої зусилля на вирішення проблеми як зведення очікуваної рівності між дома кількостями благ до причин. Одні шукали причину у витраті однакової кількості праці, інші – у рівних собі вартостях виробництва. Виникала полеміка навіть з приводу того, чи передаються одні блага в обмін на інші, чи блага тому еквівалентні, що в акт обміну віддаються одні за інших, тоді як у реальній дійсності ніде не бува рівності двох кількостей благ».

М. Благу належить така думка: «Можна знайти значно більше причин, щоб прирівняти Джевонса швидше до Госсена, ідея полягає в тому, що до імені Менгера безперервно звертались його учні – Візер і Бем-Баверк, кожен з яких був повний рішучості переконати своїх колег у тому, що економічна теорія австрійської школи є фруктом особливого сорту».

Ім’я Бем-Беверка відоме ще тим, що він разом з К. Менгером і Ф. Візером у складі так звано трійки «австрійської школи» продовжив небезуспішні пошуки вирішення проблеми ціноутворення на фактори виробництва «без математики», сконцентрувавшись на одній з основоположних ідей свого вчителя – факторі часу перетворення благ віддаленого порядку у благо першого порядку. У сферу дослідження, на відміну від Менгера, він включив не лише категорії індивідуального обміну, але й цілісного ринку, у тому числі виробництво і розподіл. При цьому не можна заперечувати, що у своїй знаменитій «теорії очікування» Бем-Баверк повністю спирається на характерні для «австрійської школи» принципи суб’єктивізму, висунувши в її рамках положення про надходження процента на капітал, як процес очікування.

Як і К. Менгер, О. Бем-Баверк розглядає цінність як таку корисність, яка необхідна для благополуччя людини: «Для утворення цінності необхідно, щоб з корисністю поєдналася рідкість, тому що цінність передбачає саме обмеженість кількості речей, відсутність цінності передбачає надлишок їх».

Розуміння вартості як об’єктивної цінності відрізняється тим, що під ним розуміється об’єктивне значення матеріальних благ у сфері обміну. О. Бем-Баверк, наприклад, пропонує називати вартість суб’єктивною міновою цінністю матеріальних благ.

На думку О. Бем-Баверка, розрізнення корисності і цінності є найбільш вигідним фундаментальним поняттям у політичній економії. Дійсно, практик досить байдужий до благ, які є тільки корисними, але зовсім по-іншому ставиться до цінних. О. Бем-Баверк пише, що «пізно, надто пізно розгледіла наука той скарб, який зберігав для неї розмовну мову у вигляді самостійного розуміння «цінність», відмінно від розуміння «корисність».

Підсумовуючи сво роздуми про визначення суб’єктивної цінності матеріальних благ, О. Бем-Баверк вважає непохитними наступні положення:

«По-перше, наш потреби, бажання і відчуття виявляються в дійсності порівняльними, причому спільним пунктом для їх порівняння є інтенсивність пізнаних нами насолод чи неприємних відчуттів.

По-друге, ми маємо можливість визначити абсолютну і відносну міру приємних і неприємних почуттів, які дають нам або від яких позбавляють нас матеріальні блага, і дійсно користуємося цією можливістю.

По-третє, саме це кількісне визначення приємних почуттів і становить основу нашого ставлення до матеріальних благ, причому як наших теоретичних міркувань про величину значущості матеріальних благ для людського благополуччя, а отже, і для визначення цінності, так і іншої практичної господарської діяльності.

По-четверте, наука не тільки не може ігнорувати суб’єктивні потреби, бажання, відчуття тощо, а саме в них вона має шукати точку опори для пояснення господарських явищ».

Випливає, що для визначення величини суб’єктивної цінності автор бере за основу психологічн категорії задоволення. Слід зауважити, що О. Бем-Баверк не був твердо переконаний у тому, що ми здатні встановити величину корисності в числовому виразі шляхом визначення «відчуття задоволення».

Як і К. Менгер, О. Бем-Баверк характеризує походження ціни товару як наслідок суб’єктивно оцінки матеріальних благ учасниками обміну. Тобто, він переконаний, що цінність, і ціна виникають в результаті суб’єктивної оцінки готових продуктів х споживачами. Причому попит на ці продукти зумовлений, на думку О. Бем-Баверка, також суб’єктивною оцінкою цих продуктів.

Маржинально-субєктивістськ деї зримо проступають у працях У.Джевонса. по-перше, на його думку, максимальне задоволення потреб при мінімумі зусиль є суто економічним завданням, яке не пов’язане з політичним, моральними та іншими факторами. При цьому приоритетне значення він надавав фактору корисності, тобто споживанню попиту. По-друге, розглядаючи корисність і вартість за їх функціональною значущістю, У. Джевонс вважав, що ціна на товар функціонально залежить від товарних цін, зумовлених собівартістю виробництва. Він не визнавав самостійного значення собівартості виробництва, яке пізніше «відкрили» А. Маршалл і В. Перето. по-третє, У. Джевонс поділяв думку класиків про досконалу конкуренцію, яка дозволяє продавцям бути доступними один для одного і мати повну інформацію. Саме тому він дійшов думки, що суб’єкти ринку забезпечують людині так комбінації товарів, які найповнішою мірою задовольняють її потреби. У цьому можна вбачати доказ розуміння ним принципів граничного аналізу, що дає вважати У. Джевонса одним з основоположників маржиналізму.

Висновок

Переоцінка цінностей «класичної школи», які сформувалися майже за двісті років, відбулася в останній третині XIXст. В економічній літературі її характеризують як «маржинальна революція».

Пояснюючи суть цієї “революції”, відзначимо, що маржиналізм ґрунтується на принципово нових методах економічного аналізу, що дозволяє застосовувати граничні величини для характеристики змін у явищах, що відбуваються. У цьому його відмінність від класичної політекономії.

«Революційні» зрушення маржиналізм зумовив і в галузі кількісної теорії грошей. Класики, на противагу примітивному інфляціоналізму своїх попередників – меркантилістів.

«Революційною» ще можна визнати ту особливість, що методологічний інструментарій маржиналізму дозволив зняти таке важливе для класиків питання, як первинність і вторинність економічних категорій. Це сталося насамперед завдяки перевазі каузального підходу, який став найважливішим засобом аналізу і перетворення економіки в точну науку.

Перший етап охоплює 70–80-ті роки XIX ст., коли відбувалось узагальнення ідеї маржинального економічного аналізу у працях австрійця К. Менгера і його учнів, а також англійця Джевонса француза Вальрас. На цьому етапі серед представників маржинальної теор найбільше визнання здобув К. Менгер, який очолив «австрійську школу» маржиналістів. Його школа в якій активно співпрацювали також Ф. Візер, О. Бем-Баверк та інші вчені, виступала проти історичного і соціологічного підходів в економічній теорії, обстоюючи, як і класична школа, «чисту економічну науку». При цьому, теорія граничної корисності товару, що стала на даному етап найголовнішою, проголошувалась «школою» основною умовою визначення його вартості, а сама оцінка корисності визнавалась психологічною характеристикою з позиції конкретної людини. Тому перший етап маржиналізму прийнято називати «суб’єктивним напрямом» політекономії.

Література

1.   Лісовицький В.М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник. – К: «Центр навчальної літератури», 2004. – 220 ст.

2.   Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень: Навч. Посіб. – К: Знання – Прес, 2000. – 514 ст.

3.    Ядгаров Я.С. История экономических учений: Учебник для вузов 3-е издание. М: ИНФРА – М, 1999. – 320 ст.