Реферат: Лобізм в політиці
Для України характерна недавня російська ситуація: наявність безлічі бізнес-асоціацій і громадських спілок за їх абсолютної формальності. Проте є в українському варіанті лобізму дуже специфічна форма. У нас розвивається абсолютно нехарактерний для інших процес «завоювання» політичних партій національним бізнесом. В цьому можна побачити хоч і не цілком західну, але єдино можливу форму захисту бізнесу в умовах становлення країни. Звідси, мабуть, і нова українська приказка «головне не право на власність, а уміння її відстоювати».
4. ФОРМИ І СПЕЦИФІКА ЛОБІСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
Специфікою українсько практики лобіювання, як стверджують аналітики, є переважання методів лобіювання через Кабінет Міністрів та Адміністрацію Президента. Це підтверджує кількість висунутих та прийнятих законодавчих ініціатив від відповідних органів. Причиною подібної практики є складність механізмів проходженя законопроектів через Верховну Раду та ефективність способів «внутрішнього» лобіювання у Кабінет Міністрів.
До форм лобістсько діяльності у парламенті варто віднести:
прийняття законів,
затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, затвердження переліку об’єктів державно власності, які не підлягають приватизації, проекти законів про внесення поправок у Конституцію,
проведення парламентських слухань, «круглі столи», семінари, конференції, інші заходи, пов’язані з законотворчою діяльністю.
Результати опитування, проведенного свого часу журналом «Компаньон», показали, що найбільш рентабельним було і залишається в Україні кабінетне лобіювання. Слово «кабінетне» є похідним від скорочення «Кабмін». Постанова Кабінету Міністрів є більш ефективним засобом, ніж закон. Вона вступає в силу з моменту підписання і не проходить трьох читань у Верховній Раді. Вартість такого документу для замовника значно нижча. Вона дозволяє уникнути зайво публічності процесу, що за сьогоднішніх умов у певних випадках є дуже важливим. Основним методом лобіювання у Кабінеті Міністрів є «коридорний лобізм», суть якого полягає насамперед в проштовхуванні потрібного та відмови від прийняття непотрібного рішення. В апаратній ієрархії офіційні посади і реальна ступінь впливу на процес прийняття рішень не співвпадають. Саме тому за розташуванням сил на ключових посадах та ступенем їх впливу на керівництво, включаючи навіть осіб, які не входять до офіційної номенклатури уважно слідкують учасники процеса лобіювання.
Основні механізми «коридорного лобіювання» полягають в необхідності знати реальну систему функціонування апарату, систему прийняття рішень, психологічні особливості того чи іншого керівника, ступінь впливу на нього найближчого оточення. «Внутрішніми лобістами» виступають не лише чиновники різного рівня, але й найвищі посадов особи. Прямим наслідком такої залежності, великої ролі особистого фактору у взаємостосунках державної бюрократії та груп тиску стало значне поширення корупції та прямих способів впливу на прийняття рішень в даній сфері.
Лобістські можливост різних груп інтересів далеко не однакові. Як відомо, імовірність реалізац нтересів тих або інших груп залежить від комплексу можливостей, якими ця група члени групи володіють. У число найбільш істотних можливостей входять: близькість до особи або організації, що ухвалює рішення; наявність коштів, достатніх для всього комплексу дій, що забезпечують реалізацію інтересу, можливість впливу на засоби масової інформації. Оцінюючи всі можливості фахівці зазначають, що лобістський потенціал організацій прямо пропорційний економічному значенню галузі або господарської одиниці, яку вони представляють. У шахтарів, машиністів локомотивного депо набагато більше можливостей лобіювати сво нтереси, чим у працівників соціальної сфери, науки. Лобістські можливост громадської організації часто залежать від особистого авторитету лідерів. Не дивно, що соціальні лобісти не становлять більш або менш адекватного протистоянняпідприємницькому лобі. Вони не володіють великим потенціалом впливу на процес прийняття державних рішень. Українська специфіка в тому, що соціальн нтереси найманих працівників підприємства, групи підприємств, галузі стають на службі лобістів корпорацій, комплексів.
Традиційно найбільш сильними в Україні вважаються металургійне, вугільне, аграрне лобі. Не менш могутні – алкогольне, тютюнове, цукрове, рекламне і зв’язки. Іншими словами, де гроші – там і лобісти, хто платить – той замовляє музику. Експерти не беруться коментувати, що стоїть за ініціативою посилення галузевого лобі, однак зазначають, що передумови для переходу від корпоративного до галузевого протекціонізму снують. Зокрема, економісти стверджують, що укрупнення корпорацій і зростання самосвідомості і бізнесменів, і законодавців вже наближаються до того рівня, коли простіше і дешевше лобіювати проблеми галузі, ніж кожної корпорац бізнес-структури нарізно. Та все ж для переходу від корпоративного до галузевого лобі чи не головним чинником є стабільна політична влада спадкоємність, чого у нас чекати не доводиться. Коли ж галузеве лобі в Україн ще мало розвинене, то регіональне помітно неозброєним оком. Про посилення рол регіонів в політиці держави говорять всі, маючи при цьому на уваз дніпропетровську та донецьку групи впливу.
5. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ЛОБІЗМУ В УКРАЇНІ
Те, що лобізм існує і став вагомою складовою українських реалій зрозуміло всім. Особливість сьогоднішнього періоду формування лобізму в Україні полягає в нтенсифікації лобістської діяльності на всіх рівнях.
Якими ж шляхами він буде розвиватися? Аналітики окреслюють декілька можливих варіантів розвитку лобізму в Україні. Одним з таких шляхів може стати посилення тиску на адміністрацію та законодавчі органи з боку «третього сектору», тобто недержаних некомерційних структур.Але поки що в Україні «третій сектор» на відміну від державного та бізнеса не володіє достатньою силою та каналами впливу. Інший шлях розвитку – обмеженість ресурсів та політична нестабільність призведе до боротьби груп тиску в тому чи іншому секторі економіки за монопольного представництва певної категорії інтересів. В свою чергу, органи державно влади, враховуючи необхідність подолання державної кризи, будуть надавати таку монополію в обмін на політичну підтримку. Найбільш потужні групи перетворяться в партнерів влади. Можливо, сформована структура отримає юридичне, навіть конституційне оформлення. Корпоративна структура не буде виключати різноманітності інтересів і відповідно груп тиску в «не ключових» сферах економіки. Така система буде представляти собою певне поєднання корпоративно та плюралістичної моделей організації лобізму. Цей варіант є найбільш вірогідним через особливість сьогоднішньої політичної ситуації та існування традиції протекціонізму у стосунках державних органів та певних визначених груп тиску.
Сьогодн діяльність вітчизняних лобістів не регламентується ніякими законодавчими актами. Лише сила закону встановить кордон між лобіюванням і діями, що спрямовані на отримання односторонніх переваг, що вже схоже корупції. В закон повинно бути прописано, хто може займатися лобістською діяльністю, а хто такого права не має. Наприклад, державний службовець або депутат такого права мати не повинен. Вірніше лобіювання не може бути для них джерелом заробітку.
Лобізм свого роду суперник бюрократії. Як і всякий інший соціальний засіб він може служити як на благо всього суспільства, так і у вузько партійних, вузько групових інтересах. Все залежить від соціально-економічного, політичного культурного фону, від ряду обставин, які можуть наділити лобізм або переважно плюсами, або мінусами. Суспільний контроль здатний лише покласти край зловживанню владою, але не може примусити депутата і, тим більше, чиновника реально проникнутися турботами простих людей, проявляти ініціативу в пошуку нових розв’язань народних проблем. Тому впроваджувати реальне народовладдя постійно ініціювати розв’язання суспільних проблем здатні лише ті, кого ц проблеми безпосередньо торкають.
6. ПЕРЕДУМОВИ ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЛОБІЗМУ
У сучасному українському суспільстві ніхто не поставить під сумнів існування прихованого лобізму на усіх рівнях влади. Проте питання про те, чи потрібне сьогодні Україні законодавче регулювання цього явища, все ще викликає протилежні відповіді. Лобіювання передбачає існування конфлікту інтересів між різними суспільними групами, створює значні можливості для зловживань та, з чим не можна не погодитись, цього явища не можливо уникнути. Через те природно, що у багатьох країнах світу законодавці намагаються визначити правові рамки для цього явища. Сьогодні ми ставимо перед собою питання: чи потрібне Україні законодавче регулювання лобістської діяльності, а, якщо відповідь ствердна, то яким повинен бути закон про лобіювання?
Щодо конституційних основ лобістської діяльності, то хоча вона прямо не передбачена Основним законом, ряд норм з яких випливає відповідне право громадян. Зокрема, Конституцією України передбачено наступне: народ є єдиним джерелом влади, народ здійсню свою діяльність безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 5); гарантується право на свободу думки слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань (ч. 1 ст. 34); кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (ч. 2 ст. 34); право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення захисту своїх прав і свобод (ч. 1 ст. 36); громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами (ч. 1 ст. 38); усі мають право направляти ндивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових службових осіб цих органів (ч. 1 ст. 40); кожен має право на вільний вибір професії (ч. 1 ст. 43). Отже, реалізовуючи свої конституційні права громадянин має право обрати будь-який вид професійної діяльності, у тому числі лобістську діяльність. Слід зазначити, що, наприклад, у Німеччині також в Основному закон не має прямої згадки про лобіювання, але ефективно діє положення „Про реєстрацію союзів та їх представників у Бундестазі”, яке регулює діяльність лобістів в Бундестазі. Конституційною основою для інституту лобіювання є ст. 17 Основного закону Німеччини, яка передбачає право кожного самостійно чи спільно з іншими письмово звертатися з проханнями чи скаргами у відповідні органи та у парламент. Подібна ситуація склалась і в США, де конституційною основою для лобіювання є перша поправка до Конституції, яка передбачає право звертатися до уряду з петиціями про задоволення своїх скарг.
Історія українських спроб визначити законодавчі основи для лобіювання є короткою. У 1992 році групою законодавців на чолі з В. Суміним почалася розробка законопроекту про лобізм, яка не отримала свого логічного завершення. В 1999 році до Верховної Ради України було подано два законопроекти: “Про лобіювання в Україні”, внесений н.д. І.Шаровим, та “Про правовий статус груп, об’єднаних спільними інтересами (лобістських груп) у Верховній Раді України”, внесений народним депутатом Ю.Сахном. Обидва проекти не були розглянуті парламентом, а отже, відповідно до Регламенту Верховної Ради України, їх зняли з розгляду. На сьогодні у парламенті немає жодного проекту закону, який би торкався цієї проблеми. Щоправда, існує незареєстрований проект закону „Про регулювання лобістсько діяльності в органах державної влади” розроблений А. Ткачуком, народним депутатом I скликання, директором Інституту громадянського суспільства. Кожен з цих проектів законодавчих рішень має як свої переваги, так і недоліки. Проте значні концептуальні розбіжності між українськими проектами та аналіз міжнародного досвіду дозволяють говорити про те, що немає стандартних підходів до законодавчого регулювання лобістської діяльності.
До лобістів відносять в першу чергу представників профспілок, ділові асоціації, громадсько-політичн об’єднання, комітети, комісії. Лобістські організації ставлять своєю метою здійснювати вплив на законодавчі акти, які приймаються, діяльність партій, результати виборів. На думку британського експерта Каусона, у західній літературі частіше за все вживають два визначення лобізму. Перше : лобізм – це реалізація права кожного громадянина звертатися із зверненнями до уряду. Друге: це професійна діяльність службовців, або спеціальних консультантів, найнятих компаніями, діловими та професіональними асоціаціями для представлення нтересів цих організацій у процесі формування державної політики.
Лобізм в Україні сьогодн явище поширене. Але практично всі процеси відбуваються в тіні. Тому необхідність легалізації лобізму. Від цього виграють усі. Лобісти зможуть здійснювати діяльність в рамках закону, а держава отримає податки.
Без легімітизац неможливий нормальний розвиток інших процесів, а вона, в свою чергу, неможлива без прямого втручання держави. Таке втручання полягає у створенні нормативно бази для лобізму і певних органів взаємодії влади з бізнесом (суспільн експертні ради, комітети з асоційованими членами від бізнесу та ін.). Все це передбачає певну складність, так як цю нормативну базу і систему органів необхідно створювати практично на пустому місці і в атмосфері нерозуміння з боку як суспільства, так і окремих представників влади, адже з радянських часів ця взаємодія сприймається як корупція. Тому найправильніше буде взяти за основу цієї реформи законодавчий досвід країн з розвиненим інститутом лобізму.
В Україні є безліч різних асоціацій, ліг, спілок та інших громадських об’єднань підприємців. На жаль, багато з них не виконує належну триєдину функцію самоврядування: лобіювання нтересів в діалозі з органами влади, створення необхідних передумов для виникнення могутніх міждержавних промислово-фінансових груп, корпорацій, концернів, забезпечення прозорості економічних процесів. Держава і самоврядн організації мають забезпечити умови для раціональної організації економічних процесів розвитку ринку. Для цього, як мінімум, потрібні відповідні нормативн акти.
Особливістю українського лобізму – на відміну, скажімо, європейського чи навіть російського – є те, що українські представники великого бізнесу намагаються особисто лобіювати сво нтереси у вищому законодавчому органі, тому часто густо трапляються випадки, коли український лобіст поєднує в одній особі замовника і виконавця.
Фактично, у склад Верховної Ради нинішньої каденції зібрано (за незначним винятком) практично весь цвіт українського бізнесу. І його, себто бізнес, і справді можна зрозуміти: навіщо покладатися на когось, платити комусь, якщо захищати й лобіювати власну справу можна і самому.
І коли спробувати укласти рейтинг найбільш впливових парламентських лобістів – досить умовний, як більшість рейтингів, - то побачимо, що чільні його позиції утримують саме ті, хто захищає насамперед свій власний (корпоративний, клановий) бізнес.
1. Бебик В. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. – К.:, 2000.
2. Гелей С., Рутар С. Політологія: Навч. посіб. — К.:, 1999.
3. Українська політологія: витоки, еволюція. — К.:, 1995.
4. Рудич Ф. Політологія. Курс лекцій: Навч. посіб. — К.:, 2002.
5. Основи политологии / Под ред. А. Боднара. — К.:, 2001.
6. Основы политологии: Курс лекций / В. Бабкин и др. — К.:, 1999.
7. Основи політології: Курс лекцій / Ф. Кирилюкта ін. К.:, 2002.
8. Основи політології: Курс лекцій / За ред. М. Сазонова. X.:, 2003.
9. Основы теории политической системы / Т. Манов, М. Марченко, В. Мшвенирадзе й др. — М.:, 1999.
10.Согрин В. Политическая история США. – М.:, 2001.
