Курсовая работа: Зовнішньоекономічні зв’язки України з Туреччиною
Таким чином, перед державами постала дуже важка проблема: як в період глобалізації співробітництва найефективніше використати такі неповторні, унікальні характеристики своїх країн, як географічна та історична близькість, культурні і господарськ зв’язки, взаємодоповнюваність національних економік в міжнародному розподіл праці (МРП), можливість вирішення екологічних проблем Чорного моря, що набули загрозливих масштабів, і т.ін. Ось чому лідери чорноморських держав схвально зустріли запропонований турецьким президентом Т.Озалом ще в 1990 році проект, який передбачав регіональне згуртування чорноморських країн.
Українсько-турецький чинник регіонального співробітництва – виокремлено дуже важливий фактор згуртування чорноморських держав, а саме: українсько-турецьке багатогранне партнерство.
Відносини між Україною Туреччиною грунтуються на взаємній зацікавленості обох країн. Про повномірне відтворення українсько-турецьких відносин на сучасному етапі, як показує здійснений дворівневий аналіз, можна говорити лише після проголошення незалежност України. Дипломатичні відносини між обома державами були відновлені в лютому 1992 року. Туреччина була однією з перших країн, які визнали незалежну Україну. Такий розвиток подій поклав початок якісно новому етапу у взаєминах України з Туреччиною. Становлення й розвиток українсько-турецьких відносин характеризується поступовим посиленням двостороннього політичного діалогу, розширенням і зміцненням економічного та культурного співробітництва. Цьому сприяють зустрічі Президентів, інших вищих посадових осіб, проведення двосторонніх консультацій, більш інтенсивні контакти міністерств та відомств, ділових кіл обох країн.
Договір про дружбу співробітництво між Україною й Турецькою Республікою створив надійну основу для всебічного плідного та взаємовигідного двостороннього співробітництва. Особлива увага у Договорі приділяється Чорноморському економічному співробітництву, зокрема, наголошується на важливості цієї організації у справі всебічного економічного співробітництва чорноморських країн, перетворенні басейну Чорного моря в зону миру, стабільності і процвітання.
ОЧЕС забезпечує широк можливості для інтенсифікації українсько-турецьких двосторонніх відносин. Досить символічним є той факт, що саме Туреччина і Україна стали ініціаторами двох найважливіших подій у житті цієї організації: підписання у Стамбулі в 1992р. Декларації ЧЕС (Туреччина) та остаточна інституціалізація ЧЕС як міжнародної організації, що відбулася на Ялтинському саміті глав держав або урядів у червні 1998 року (Україна).
Незважаючи на певн невизначеності і декларативність, розвиток стратегічних партнерських відносин двох держав всебічно поглиблюється. Це позитивно позначається на перебігу багатосторонніх відносин у Чорноморському регіоні і, передусім в розвитку економічних відносин між Україною та Туреччиною. Сьогодні стратегічні партнери Україна і Туреччина співпрацюють не тільки на державному рівні. Співробітництво між адміністративними одиницями двох держав є надзвичайно розвиненим. Серед найактивніших контактів між містами-побратимами виділяють Одесу і Стамбул, Київ та Анкару, Суми й Муглу.
1.3 Стан договірно-правової бази України та Туреччини
На сьогодні чинна українсько-турецька договірно-правова база є досить розвиненою і складає 80 міжнародних документів.
Договір про дружбу співробітництво між Україною і Турецькою Республікою від 4 травня 1992 р. базовим політичним документом, що визначає основні напрямки, форми та методи співробітництва між сторонами.
Основи поглибленого партнерства між двома сусідніми державами закладено в Спільному плані дій між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки з розширеного співробітництва від 2 квітня 2004 р. Співробітництво на згаданих напрямках отримало подальший розвиток завдяки реалізації заходів, визначених у Спільному плані дій між Україною та Турецькою Республікою на 2006 рік від 1 березня 2006 р.
Серед укладених українсько-турецьких документів ключовими є:
· договори про торговельно-економічне співробітництво;
· про уникнення подвійного оподаткування;
· про сприяння та взаємний захист інвестицій;
· про співробітництво в боротьбі зі злочинністю;
· про міжнародн автомобільні перевезення;
· про морське торговельне судноплавство; про культурне співробітництво.
Знаковою подією у частині розвитку договірно-правової бази став державний візит Президента України В.А.Ющенка до Турецької Республіки (6-8 червня 2005 р.), за результатами якого підписано міжурядові договори:
про співробітництво в галуз енергетики;
· про реадмісію осіб;
· про співробітництво в галузі залізничного транспорту;
· про співробітництво в галузі науки та технологій;
Додатковий протокол про мплементацію Статті 1 Угоди між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про співробітництво у боротьбі зі злочинністю (набув чинності);
Меморандум про взаєморозуміння між Державним комітетом ядерного регулювання України та Державним агентством Турецької Республіки з питань атомної енергетики щодо технічного співробітництва та обміну інформацією в сфері ядерного регулювання.
Протягом першого кварталу 2007 року українська сторона завершила виконання внутрішньодержавних процедур (дал ВДП), необхідних для набуття чинності зазначеними міжнародними договорами.
З огляду на важливість наповнення двостороннього співробітництва прагматичним змістом та розширення сфер співробітництва 17.01.2007 р. під час офіційного візиту Прем’єр-міністра України В. Ф. Януковича до ТР підписано: Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про оборонно-промислове співробітництво та Протокол між Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних Сил Турецької Республіки про співробітництво у сфері обміну інформацією в рамках операції «Чорноморська гармонія» (набув чинності 25 квітня).
Водночас, суттєвим стримуючим фактором у розвитку договірно-правової бази є повільні темпи виконання сторонами ВДП, необхідних для набуття чинності міжнародними договорами, у тому числі з огляду на позачергові парламентські вибори, що мали місце в обох країнах протягом 2007 року.
Зокрема, українською стороною не завершено виконання ВДП, необхідних для набрання чинності Протоколу між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про фінансове співробітництво від 21 травня 1998 р. (Постановою Кабінету Міністрів України № 1980 від 14 грудня 1998 р. документ був поданий на ратифікацію, але відхилений Верховною Радою України) та Угодою між Урядом України та Урядом Турецької Республіки про співробітництво в галузях військової підготовки, технологій та науки від 27 липня 1994 р. (Постановою № 1033 від 8 серпня 2007 р. документ був поданий на ратифікацію).
З свого боку, станом на 01.06.2008 року турецькою стороною не завершено виконання ВДП необхідних для набрання чинності двосторонніх договорів про співробітництво в галузі енергетики, про співробітництво в сфері науки та технологій, щодо спільної програми розробки та виготовлення комерційного аерокосмічного ракетного комплексу.
Слід зазначити, що проблема прискорення завершення виконання ВДП перебувала у центрі уваги під час переговорів Прем’єр-міністра України В.Ф.Януковича та Прем’єр-міністра Туреччини Р.Т.Ердогана (17.01.2007 р.), а також протягом консультацій на рівн директорів територіальних (11.05.2007 р., Київ) та консульських департаментів (22.05.2007 р., Анкара) МЗС двох держав.
В результаті комплексу заходів, проведених українською стороною щодо прискорення набуття чинност вищезгаданими міжнародними договорами, 03.06.2007 р. парламент ТР ратифікував Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про співробітництво в сфері дослідження та використання космічного простору від 19 грудня 2001 року (набула чинності 4 жовтня 2007 р.). Крім того, 24.06.2008 р. турецьким парламентом ратифіковано договори про реадмісію осіб, про співробітництво в галузі залізничного транспорту, про оборонно-промислове співробітництво, а 02.07.2008 р. договір з питань атомної енергетики щодо технічного співробітництва та обміну інформацією в сфері ядерного регулювання. Найближчим часом очікується надходження письмового повідомлення про виконання Турецькою Стороною внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання чинності вищевказаними договорами.
З метою подальшого розширення двосторонньої договірно-правової бази продовжується переговорний процес щодо проектів таких міжнародних договорів:
· Угоди між Україною та Турецькою Республікою про співробітництво в галузі рибного господарства,
· Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про співробітництво у правоохоронній діяльності,
· Угоди між Кабінетом міністрів України та Урядом ТР про взаємне спрощення візового режиму,
· Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про організацію міжнародного прямого вантажного залізнично-поромного сполучення Україна Турецька Республіка,
· Угода про співробітництво між Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством праці та соціального захисту Турецької Республіки,
· Протоколу між Державною митною службою України та Митним Підсекретаріатом Турецько Республіки про порядок організації інформаційного обміну щодо товарів та транспортних засобів, які переміщуються між Україною та Турецькою Республікою, а також
· Угоди між Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних Сил Турецько Республіки про надання Міністерству оборони України Радника з питань логістики.
1.4 Методи дослідження
Методика суспільно-географічного дослідження зовнішніх зв’язків країни дозволяє виділити наступні етапи: перший етап - виявлення та розкриття теоретичних аспектів формування зовнішніх зв’язків країни та механізмів їх функціонування, який включає визначення суспільно-географічної сутності зовнішніх зв’язків та обґрунтування чинників формування зовнішніх, передусім зовнішньоекономічних зв’язків країни; другий етап - системно-структурний аналіз зовнішніх зв’язків країни, який включає передусім аналіз торговельних, інвестиційних та соціальних зв’язків; третій етап - розробка концептуальних основ вдосконалення територіальної організації зовнішніх зв’язків країни.
Суспільно - географічний підхід у дослідженні зовнішньоекономічних зв’язків України з Туреччиною базується на динаміці та просторових аспектах таких показників як: 1) обсяги зовнішньоторговельного обороту, експорту, імпорту товарів і послуг та закордонних інвестицій; 2) товарна структура експорту та імпорту товарів і послуг; 3) галузева структура закордонних інвестицій; 4) географічні напрямки експорту та імпорту товарів, послуг, закордонних інвестицій.
Просторовий аналіз статистичних показників дозволяє визначити місце і роль міждержавних зв’язків Україна –Туреччина в загальній систем зовнішніх зв’язків з, що беруть активну участь у міждержавному поділі праці, підприємства країн, які відіграють найбільшу роль у двосторонніх зв’язках і виходять на мезорівень (обласний або земельний), простежити територіальну структуру СП.
Найбільш актуальними методами дослідження, які використовувались в даній роботі є метод аналізу, та обробки даних, який відображено у формі таблиць та графіків.
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ УКРАЇНИ З ТУРЕЧЧИНОЮ
2.1 Розвиток торгівельно-економічного співробітництва між Україною та Туреччиною
Співробітництво з Турецькою Республікою має особливе значення для самоствердження України на регіональному глобальному рівнях. Обидві держави є взаємодоповнюючими сторонами транспортно-комунікаційного коридору, котрий зв’язує Європу з Азією в єдину магістральну систему. Саме тому українсько-турецькі відносини співробітництва висуваються на першорядні позиції. Перспективи і наслідки такої взаємод настільки важливі, що роблять Україну бажаним політичним і економічним партнером для будь-якої держави - учасника міжнародного співтовариства.
Крім того, національн нтереси України і Туреччини суттєво співпадають у формуванні оптимального балансу сил у новій геополітичній ситуації, що склалася в регіоні після розпаду СРСР. Туреччина - ключова держава для України у розвиткові взаємин із країнами Східного Середземномор’я та Близького Сходу. Зустрічний рух України і Туреччини зумовлений також комплементарністю їхніх економік, співпрацею у формат Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС).
Головними стратегічними інтересами України в Чорноморському регіоні є диверсифікація джерел енергопостачання за рахунок ресурсів Каспію, вихід на великі ринки країн регіону через розбудову зручних та безпечних трансрегіональних транспортних комунікацій. . Інтереси Туреччини й України багато в чому можуть збігатися в пошуку балансу сил у новій геополітичній ситуації, що склалася в останні роки. Між Україною Туреччиною існує багато спільного: обидві країни визнають політичну погоду в Чорноморському регіоні, мають однакову стратегічну мету, зокрема вступ до Євросою-зу та розбудову (на різних рівнях) відносин з НАТО. Україну цікавить розвиток двосторонніх торговельно-економічних відносин, у тому числі продаж Туреччині зброї. Регулярні взаємні візити на вищому рівні з часу здобуття Україною незалежності -запорука вдосконалення різновекторних добросусідських контактів. Так, за останні роки було поповнено новими документами договірно-правову основу україно-турецьких відносин, що має істотно сприяти розширенню співробітництва двох держав у економічній, енергетичній, юридичній та інформаційній сферах - міжурядову угоду про взаємний захист інформації і матеріалів, обмін якими здійснюється в процес співробітництва в галузі оборонної промисловості; Міжвідомчу угоду про співпрацю в галузі фармацевтичної промисловості, Угоду про співробітництво в галузі обміну інформацією між Українським національним інформаційним агентством Укрінформ та Анатолійським агентством.
Україна і Туреччина домовились спільно зміцнювати стабільність і безпеку в районі Чорного моря та Причорномор'я, а також разом боротися з тероризмом. З цією метою вони мплемен-туватимуть Документ про заходи зміцнення миру і безпеки у військово-морській сфері на Чорному морі, а також використовуватимуть потенціал Чорноморського військово-морського об'єднання (BLACKSEAFOR). У спільній заяв обох президентів зазначається, що Україна і Туреччина домовилися використовувати транзитний потенціал Чорного моря і розвивати транспортну галузь у межах Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). При цьому обидві країни мають на меті інтегрувати транспортну інфраструктуру Чорного моря з Транс'європейською транспортною мережею.
Фактором зближення є прагнення Туреччини надати допомогу Україні в облаштуванні кримських татар. Туреччина підтвердила, що профінансує придбання тисячі квартир для кримських татар-репатріантів, які повернулися в Україну.
Україна і Туреччина мають вагом спільні геополітичні інтереси, зокрема збереження екології Чорного моря, дентифікація транспортних шляхів, насамперед нафтопродуктів. Водночас із зацікавленістю обох країн в розвитку різноманітних зв'язків вагомим забезпечення національних інтересів.
Ключовою темою україно-турецької співпраці має стати подальше посилення двостороннього партнерства, пошук шляхів для поновлення його конкретними справами та проектами.
За своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня. Розширення міжнародних зв`язків відкрива нові шляхи для просування національного туристичного продукту на світовому ринку, залучення його до світового інформаційного простору та передового досвіду організації туристичної діяльності.
Україна відкрита для міжнародного туристичного співробітництва, яке повною мірою віддзеркалю загальноєвропейські інтеграційні політичні та соціально-економічні процеси, враховує основні загальнонаціональні пріоритети. Виходячи з національних нтересів, міжнародна туристична політика України є багатовекторною; вона реалізується на засадах економічної доцільності та взаємовигідної співпраці з конкретною країною або регіоном, враховує особливості певного туристичного ринку.[3]
