Курсовая работа: Трансформація суспільства та політична модернізація
На створення нового стилю життя, нового способу управління і нової модел суспільства витрачається багато енергії, що певною мірою породжує хаос, який характерним для суспільств у перехідному стані. У хаотичних змінах суспільства, що трансформується, потенціально закладені різні складові і стає можливим незвичайне, непрогнозоване їх поєднання. Криза розхитує стереотипи соціально політичної поведінки. І на базі ослаблених старих норм створюється новий порядок. Отже, п’ятий парадокс: новий порядок поступово вибудовується з хаосу.
Ослаблення нормативної основи, яке характерне для кризи, пов’язують з наявністю аномії.1 Аномія є таким станом суспільства, при якому значна частина людей нехту соціальними нормами. Таке відбувається у перехідні, кризові часи громадянських війн, революційних переворотів, глибоких реформ та інших соціально-політичних потрясінь, коли раптом, вибухоподібно руйнуються старі, зрозумілі людям спільн цілі та цінності, втрачається віра у звичні моральні та правові норми. Подібн болісні періоди у своїй історії переживали у тій чи іншій мірі всі народи.
Однією з причин аномії є криза ідентифікації, коли людина не може впевнено зарахувати себе до певної соціальної спільноти. Аномія насправді перешкоджа трансформації. Подолання аномії, поява правил, які властиві трансформації, забезпечує її більш ефективне здійснення. Але правила ці особливі, тому що трансформація соціальних норм – це іманентна характеристика суспільства, що трансформується. Те, що виглядає як аномія, насправді є переходом у такий нормативний стан, який характеризується модифікацією норм на основі моделей раціональності, що постійно змінюються. Норми різноманітні в різних ситуаціях, у різних співтовариствах і при реалізації різноманітних концепцій розвитку. для суспільства, що трансформується, характерний нормативний плюралізм. Аномія дійсно існує, але вона притаманна періоду трансформаційної кризи. Для умов трансформації відносно аномії є необхідними інший дослідний інструмент та інший теоретичний підхід, ніж для умов стабільного суспільства. Таким чином, трансформаційна криза закладає основи якісно нового нормативного стану суспільства, що дає йому змогу вийти на новий рівень розвитку. Отже, шостий парадокс полягає в тому, що аномія є насправді ознакою нового специфічного нормативного ладу.
Суспільство, що трансформується, існує синхронно відповідно до різних парадигм: традиційних, модерних і постмодерних. Це особливо позначається на відносинах еліти і маси. Зміни, що відбуваються в суспільстві, багато в чому зумовлені прагненням до його модернізації з боку еліти.: політичної, економічної, культурної (творчої). Про це можна судити зі змісту запропонованих реформ, численних публічних заяв, гасел, передвиборних програм тощо. Модернізаційні заяви політичної й економічної еліти не завжди в не в усьому відповідають масовим настроям, менталітету більшої частини суспільства. Традиційні складові менталітету залишаються значно поширеними. Розбіжність позицій еліти і маси виявляється в різноманітних формах: явному чи неявному опорі, інформаційних бар’єрах. Виникають област політичної та соціокультурної невідповідності еліти і значної частини суспільства. Наприклад, виникає суперечність між слабкістю передумов модернізації і запитами на її результати. Запити формуються не внутрішніми можливостями їх задоволення, як це буває в закритих суспільствах чи державах, що випереджають інші країни, а завдяки інтенсивному інформаційному обміну між відсталими країнами й іншим світом, тому з’являються потреби, що не забезпечен внутрішніми економічними можливостями країни. Звідси випливає, що потреби відповідно до їх нового рівня може задовольняти тільки еліта. Існує також суперечність між централізацією і децентралізацією управління в політичній і економічній сферах. Еліта прагне до централізації, а провінція чинить опір цьому процесу, тому що обмежені ресурси не дають змоги задовольнити запити населення регіонів. З іншого боку, саме від центру ініціюються трансформаційні зміни, яким різною мірою протидіють регіони.
Можна також визначити суперечність між авторитарною формою державного ладу на різноманітних його рівнях і демократичними складовими суспільства. Як це не парадоксально, але саме еліта, яка зацікавлена в авторитаризмі, найчастіше й досить активно впроваджує демократичні процеси. Отже, сьомий парадокс: засобом розвитку демократизму в умовах трансформації є авторитаризм.
Перспективи розвитку країни на найближчий період характеризуються подальшим і все більш глибоким розшаруванням суспільства за матеріальною ознакою. Зрозуміло, що неможливість задовольняти соціально типові стандарти споживання викликає в людях почуття незадоволеності життям. Але вирішення проблем подолання матеріальних труднощів для більшості населення на даному і ближньому майбутньому не є можливим, як і даремними є сподівання на більш справедливий спосіб розподілу багатства в Україні. Тому більшість населення повинна вчитися жити більшою мірою в бідності, а не в багатстві. У цьому полягає основна спрямованість особистої трансформації: навчитися в бідності бути щасливим самодостатнім. Отже, восьмий парадокс: трансформація обіцяє нам не достаток и задоволення потреб відповідно до нинішніх запитів, а бідність. Необхідність же трансформації полягає не в тому, щоб зробити багатими людей, а в тому, щоб вижити в перехідному періоді, зберегти народ, націю, державу і не втратити особистої гідності в умовах бідності, постійних технологічних катастроф економічної депресії.
Наступний парадокс трансформації полягає в тому, що негативний компонент суспільного розвитку може стати джерелом позитивного соціально-політичної динаміки, становлення нової інтеграції. Усвідомлення єдності, спільної тяжкої долі єдна суспільство і мобілізує його для нових трансформацій.
Отож, дев’ятий парадокс: джерелом інтеграції суспільства є спільне лихо.
Однак, суспільство має потребу в позитивних цінностях і цілях, навіть якщо воно знаходиться в стані кризи. Особливо цього потребує підростаюче покоління, для якого все життя ще попереду, у якому б стані суспільство не перебувало. Тобто, суспільство повинно мати чіткий, зрозумілий усім план розвитку, світоглядну позитивну концепцію динаміки суспільства в умовах кризи. І в цьому полягає десятий парадокс: джерелом позитивної мети є інтерпретована відповідним чином ідея кризи і катастрофи.
Таким чином, державно-ідеологічна, економічна, політична сфери суспільства розвиваються за власними закономірностями. Вони взаємопов’язані і в такому вигляді виступають єдиним середовищем трансформаційного процесу. Звичайно, при аналізі суспільної динаміки описують індустріальне, постіндустріальне, модерне постмодерне суспільства. Враховують також і певну стадіальність ц динаміки: стабільне, або інерційне суспільство, і суспільство, що трансформується.
При аналіз сучасного українського суспільства варто розрізняти трансформацію і період трансформаційної кризи. Трансформація – це особливий стан суспільства, коли воно перебуває в процесі модифікації, зі структурою, що постійно змінюється. Трансформаційна криза – це стан, перехідна стадія від стабільного суспільства до суспільства, що трансформується.
У підсумку. З перших років незалежності та прийняття Конституції України в країні відбувається трансформація політичної системи; значні зміни у політиці. Декларується мета створити демократичну політичну систему, правову державу на зразок європейських держав. Проте реформи почали здійснюватися людьми з радянським “компартійним” менталітетом, а, отже, непослідовність уже містилася у свідомості діючих осіб. Відповідно, радикальність політичних процесів мало впливає на покращення життя громадян, тому більшість скоріше роздратована, ніж задоволена появою нових політичних інститутів. Поступово склалася думка, що держава діє не в інтересах народу, а у своїх власних (державно-корпоративних, кланово-олігархічних) інтересах.
Політичн позиції значної частини населення характеризуються невизначеністю і нечіткістю. На виборах люди голосують не за програми політичних блоків та партій, а за лідерів, яким симпатизують. Після 2004 року рівень політичної активності людей значно знизився, а політична відчуженість народу і влади продовжу відтворюватися. Згідно з опитуванням, велика частина громадян вважає, що влада в країні належить мафії і комерційним структурам, а не конституційний політичним інститутам. Фактично влада, за уявленням громадян, належить знеособленим анонімним мафіозним структурам, що не підвладні контролю. Нема чіткої інформації про характер і представників цієї структури. Можна говорити про психологічну легітимність мафії, джерелом якої є не закон, а таємна влада грошей та насильства.
Отже, в уявленні громадян України влада не легітимізована конституційними засобами, а конституційні органи влади не є такими, що повною мірою відповідають уявленням людей щодо повноцінної влади. Подальша політична модернізація залишається актуальною і гострою проблемою суспільства. Таким чином, Україна з одного боку частиною загальних світових модернізаційних процесів, тому ми можемо спостерігати наявність світових тенденцій в її політичних процесах; з іншого боку, як будь-яка інша країна, Україна має свої особливості перебігу модернізаційних процесів, з огляду на її історію, політичну та економічну ситуацію.
Література
1. Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К.:КНЕУ, 1999. - 108 с.
2. Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і доповнене. - К.: Знання, 1999. - 427с.
3. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред. І.С.Дзюбка, І.Г.Оніщенко, К.М.Левківського, З.І.Тимошенко. - К.: УФІМБ, 1999. - 161 с.
5. Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Академія, 1998. - 368 с.
6. Політологія: Курс лекцій / І.С.Дмитрів (керівник), О.М.Рудакевич, В.А.Кулик та н. - Тернопіль: Астон, 1998. -158 с.
7. Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. - Ч. 3. Політична свідомість і культура. - Львів: Кальварія, 1998. - 556 с.
8. Швидяк О.М. Політологія. Практикум: навч.-метод. посібник. - К.: ІЗМН, 1997. - 164 с.
9. Абетка українського політика. Довідник / М.Томенко (керівник авт. кол.). - К.: Смолоскип, 1997. - 218 с.
10. Бебик В.М. Політологія: Теорія, методологія, практика: Підручник. - К.: МАУП, 1997. - 248 с.
11. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. - К.: АМУПП, 1997. - 200 с.
12. Основи етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю.І.Римаренка. - К.: Либідь, 1997. - 656 с.
13. Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. - Ч. 2. Політичн процеси, системи та інститути. -Львів: Кальварія, 1997. - 336 с.
14. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вузів. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.
15. Себайн Д.Г., Торсон Т.Л. Історія політичної думки. -К.: Основи, 1997. - 838 с.
16. Хто є хто в європейській та американській політичній науці. Малий політологічний словник / За ред. Б.Кухти. -Львів: Кальварія, 1997. - 288 с.
17. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1996. - 179 с.
18. Політологія. Кінець XIX - перша половина XX ст. Хрестоматія / За ред. О.І.Семкіна. - Львів: Світ, 1996. - 800 с.
19. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. -К.: Тандем, 1996. -192 с.
20. Скиба В.Й., Горбатпенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології: Екскурс в сторію правничо-політичної думки. -К.: Основи, 1996.-718 с.
21. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К.: Основи, 1995. -174 с.
22. Політологія посткомунізму. Політологічний аналіз посткомуністичних суспільств. - К.: Політична думка, 1995. -368 с.
23. Томенко М.В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасно державної стратегії. - К.: Українська перспектива, 1995. - 103 с.
24. Українська політологія: витоки та еволюція / За ред. Ф.М.Кирилюка. - К.: Ватра, 1995. - 328 с.
25. Гаєвський Б. Українська політологія. Концептуальні засади. - К., 1994. - 144 с.
26. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки: Тексти лекцій. - К.: Генеза, 1994. - 368 с.
27. Потульницький В.А. Теорія української політології: Курс лекцій. - К.: Либідь, 1993. - 191 с.
28. Конспект лекцій з курсу "Політологія" для студентів усіх форм навчання / І.С.Дмитрів, В.А.Кулик, О.М.Рудакевич та ін. -Тернопіль: ТІНГ, 1992. - 44 с.
29. Ніконенко В.М. Політологія (курс лекцій). -Тернопіль, 1992. - 256 с.
30. Основы политологии / Под ред. А.Боднара. - К., 1991. - 144 с.
[1] Homo sapiens (лат.) людина розумна”, людина як розумна істота.
[2] Доданий продукт – це надлишок необхідного продукту, тобто мінімуму коштів, як необхідні для життєзабезпечення самого виробника. Якщо необхідний продукт (коли був тільки він один) йшов у первісних людей повністю на поточне споживання, то продукт доданий вже можна було накопичувати, перерозподіляти, обмінювати на інш продукти. У результаті виникла приватна власність і розшарування на заможних незаможних.
[3] Формація (від лат. formation – утворення, вид) – та чи інша стадія у розвитку суспільства з притаманною їй соціально-економічною структурою.
[4] Антагоністичний (від грец. antagхnisma суперечка, боротьба) – непримиренно ворожнечий.
[5] Експлуататорський (від франц. exploitatlon – використання, отримання користі, вигідний).
[6] Кризовий (від грец. krisis – рішення, поворотний пункт, ісход) нестійкий, повний протиріч, конфліктів, такий, що знаходиться на межі „вибору”, різких змін.
[7] Цит. по: „ЭКО”. – 1991. – № 12. – С.192.
[8] Гуманність (від лат. humanus – людяний) людяність, повага до людської гідності. Гуманізм – світоглядна позиція, заснована на принципах рівності, справедливості, людяності, терпимості у відносинах між людьми; турботи про благо людей.
[9] Корупція (від лат. corruption – порча, підкуп) – підкуп, продажність посадових осіб; хабарництво, казнокрадство, інші зловживання службовим положенням для отримання особистої вигоди, невиправданих переваг.
[10] Олігархія (від грец. oligos – невеликий, незначний + anhк влада, головування) – влада небагатих, невеликої групи людей (багатіїв, політиків, військових), а також самі представники такої влади (олігархи).
[11] Цивілізація (вад лат. civilis громадянський) – той чи інший ступінь суспільного розвитку, певний рівень розвитку матеріальної і духовної культури суспільства.
[12] Глобальний (від лат. globus – куля) – той, що охоплює усю земну кулю; всезагальний.
[13] Аграрний (від лат. agrarius – земельний) – земельний, пов'язаний із землею, хліборобський; сільськогосподарський.
[14] Індустріальний (від лат. indastria – діяльність) промисловий (індустрія – промисловість)
[15] Інформаційно-комп’ютерні технології (від лат. informare складати уявлення про щось + computare – думати, обраховувати) – технології, засновані на широкому використанні інформац (різні знання, сигнали), яка швидко обробляється і передається за допомогою електронно-обчислювальної машини.
[16] Образний вислів радянського історика і філософа Бориса Поршнєва (1905-1972). Цит. по: Введение в философию: Учебник для вузов / Под общей ред. И.Т. Фролова. М., 1989. – Ч.2. – С. 611.
[17] Інтернет (від англ. inter(national) міжнародний + net (work) мережа).
[18] Локальний (від лат. locus – місце) – місцевий, обмежений певною місцевістю, такий, що не виходить за певні межі.
1 Аномалія (від грец. anōmalio неправильність, відхилення) – відхилення від норми, від спільно закономірності.
1 Інвестиція (від лат. investire - одягати, облагати) довгострокові вкладання капіталу в будь-яку справу; капіталовкладення .
1 Історичн коріння культури модерніті – в античності; в добі Відродження та Просвіти (Леонардо да Вінчі, Галілео Галілей, Ф. Бекон, Р. Декарт, Н. Макіавеллі та н.), але склалася вона лише у ХІХ ст. (Ш. Бодлер, Ч. Дарвін, Г. Спенсер, О. Конт та ін.) й дійшла до сучасності безперервно трансформуючись. Культур модерніті передусім притаманні ідеї особистої свободи, індивідуалізму, здатності людини до постійних змін, мобільності в усіх сферах людсько діяльності, вдосконалення світу за допомогою Розуму, прихильності до вропейського раціоналізму, науки, ставлення до природи та суспільства як до об’єкта докладання своїх знань і зусиль. Міра опанування культури модерніті у суспільстві найбезпосередніше пов’язана з історією, теорією та практикою модернізації. Між ними часом ставлять знак рівності. так, відомий теоретики модернізації Айзенштадт вважає, що модернізацію (або модерніті) слід розглядати як спеціальний тип цивілізації, що походить з Європи й поширюється після друго світової війни у своїх політичних, економічних, ідеологічних аспектах майже на цілий світ. Домінування західних країн у цей період у сфері управління, стандартів споживання та багатьох інших аспектів було беззаперечним, і в якост прообразу сучасної держави визнавалось “вільне” західне суспільство. Інакше кажучи, модернізація розумілась як “вестернізація”, тобто копіювання західних постулатів у всіх сферах життя.
1 Аномія (від грец. а – заперечення + nomos – закон) беззаконня, крайня форма відхилення у поведінці, розпущенність.
