Курсовая работа: Світова торгівля та зовнішньо-економічна діяльність підприємств
Компанія з обмеженою відповідальністю є звичайним типом компанії, хоча можливі й інші типи фірм (наприклад, просте товариство з обмеженою відповідальністю, генеральне товариство з акціонерним капіталом і обмеженою відповідальністю). Незважаючи на те, що Панамський закон про компанії аналогічний закону штату Делавар, але в силу того, що Панама є правовою цивільною державою, діяльність панамських корпорацій в основному регулюється умовами і положеннями, записаними в статут кожної з корпорацій.
Статут компан повинний містити: ім'я і громадянство кожного з пайовиків, що підписали статут, назва компанії, основні цілі компанії, розмір капіталу компанії, види акцій, хня кількість і стосовні до них подробиці, кількість акцій, що належать лицям, що підписали статут, місцезнаходження компанії, ім'я, адреса і громадянство представника компанії на Панамі, термін існування компанії, імена й адреси директорів.
Компанії можуть створюватися для будь-яких дозволених законом цілей, і назва компанії повинна закінчуватися словами Socitdad anonima або S.A. чи словами, що позначають на нших мовах обмежену відповідальність - наприклад. Corporation, Corp., Incorporated, Inc., Gmb, A.G., але не Limited чи Ltd.
Назва компан повинна одержати схвалення і не повинне збігатися з назвами існуючих панамських компаній. Такі слова як "банк", "траст", "фонд", "страхування" і "перестрахування" не можуть використовуватися без спеціального дозволу. Статут компанії повинний бути підписаний щонайменше двома лицями, але розкривати імена основних власників акцій не обов'язково.
Панамськ компанії повинні мати зареєстрованого представника на Панамі, який повинний бути юристом чи юридичною фірмою і мати місцем перебування Панаму. Компанія повинна мати не менш трьох директорів, що повинні бути фізичними особами, а також повинні бути призначений президент, віце-президент і скарбник. Цих адміністраторів компанії призначають директора, а самі вони не обов'язково повинні бути директорами.
Відсутні вимоги до мінімального розміру капіталу, що може бути в будь-якій валюті, і акц можуть мати чи не мати номіналу. Часто панамські компанії мають статутний капітал у сумі 10,000 доларів США, що дозволяє платити реєстраційне мито в розмірі 60 доларів США і, у випадку більшого розміру капіталу, мито зростає. Володіння панамської компанії може здійснюватися одним лицем чи фірмою, і не трібується, щоб яка-небудь частина капіталу належала панамському чи громадянину фірмі.
Усі збори повинні проводитися в Панамі, якщо тільки в статуті чи відповідному законодавчому акті не обмовляється інше. Однак, можуть призначатися представники.
Щорічн податкові декларації не вимагаються і ніяких фінансових звітів заповнювати не потрібно. Щорічне реєстраційне мито в сумі 150 доларів США виплачуються панамському уряду через рік після реєстрації, і у випадку затримки платежу на компанію накладається штраф.
Після того, дотримані усі формальності і назва схвалена, панамська компанія може бути зареєстрована протягом 24 годин. Притому що вартість реєстрації дорівнює $ 450, а сума первісних внесків $ 700. Можливо також придбання готових фірм для негайного використання.
В даний момент Панама прагне розширити свій вплив. Всупереч своєму видатному положенню серед інших офшорних центрів, вона виглядає недостатньо розвиненою, але тепер, з усуненням Нориегі, з'явився привід для більш оптимістичних прогнозів щодо її подальшого розвитку.
Розглядаючи Панаму в якості офшорного центра можна виділити наступні її переваги:
- Можливість придбання готових фірм;
- Нерозкриття відомостей щодо основних власників компаній;
- Добре розвинена професійна інфраструктура;
- Розвинена банківська система з гарними міжнародними зв'язками;
- Відсутність податку на прибуток, що удержується поза Панамою.
4. СПІЛЬНІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЇХ СТРУКТУР
4.1 Форми прояву і рівні функціонування спільного виробництва
Жодній країні не вдалося створити сильну економіку в ізоляції від світової економічно системи. Жодна галузь економіки, підприємство, конкретна справа не можуть визначитись з програмою своїх дій і механізмами отримання кінцевих результатів, працюючи відокремлено. Тільки обєднавшизусилля, обмінюючись інформацією знаннями, використовуючи світовий досвід і вміння орієнтуватись у внутрішньому та зовнішньому підприємницькому середовищі, можна створити умови ефективної життєдіяльност господарюючого або управлінського обєкта. З огляду на це спільне підприємництво, тобто обєднання зусиль підприємців різного рівня (уряд, керівники міністерств, відомств, підприємств, науковці та ін.) щодо визначення стратегічної мети свого розвитку і отримання максимальних прибутків, створюється і функціонує одночасно та паралельно у просторі й часі різних економічних форм гомогенних гетерогенних, що відтворюють розмаїття світового економічного життя (рис. 2.1).
|
|
 |
||||
 |
||||
 |
||||
Рис. 4.1. Рівні інтернаціоналізації і форми міжнародної підприємницької діяльності
Система спільного підприємництва включає пять основних структурних рівнів прояву.
Спільне підприємництво обєднання зусиль підприємців різного рівня (уряд, керівники міністерств, відомств, підприємств, науковці та ін.) щодо визначення стратегічної мети свого розвитку і отримання максимальних прибутків.
Мегарівень рівень міжнародного співтовариства, що виявляється через діяльність інституціонально системи ООН. На цьому рівні найзагальніші положення й підходи розвитку спільного підприємництва, розробляються рекомендації високого ступеня концентрац аж до теоретичних і практичних моделей щодо здійснення такого виду діяльності.
Метарівень рівень міждержавного та регіонального спільного підприємництва, на якому загальні положення адаптуються відповідно до особливостей регіонального та міждержавного співробітництва.
Макрорівень рівень економіки окремої країни, на якому формується механізм спільного підприємництва у безпосередньому національному (внутрішньому) підприємницькому середовищі.
Мезорівень рівень економічних звязків і відносин галузей конкретної країни.
Мікрорівень рівень економічних звязків між державами щодо купівлі-продажу товарів, руху факторів виробництва і фінансових інструментів.
Інтернаціоналізація глобалізація є основою розвитку економічних відносин щодо створення умов міжнародної кооперації виробництва, його ефективного функціонування і підтримки й супроводження інтеграційних процесів.
З огляду на це спільне підприємництво здійснюється шляхом кооперації виробництва як на національному, так і на міжнародному рівні.
На національному рівні, тобто в межах національного підприємницького середовища, спільне підприємництво здійснюється у двох аспектах.
Перший аспект виходячи з визначення підприємництва як форми господарювання, за яко кожний учасник суспільного виробництва реально почувається господарем. Причому поняття господар стосується не лише великого власника, а й дрібного, керівника підприємства, кооператора, орендаря, кваліфікованого спеціаліста, робітника, що співвласником під- приємства, коли воно (підприємство) належить трудовому колективу, акціонерам тощо. Крім того, наявність різних форм організац виробництва (приватне підприємство, повне товариство, відкрите акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та ін.) і власност (державна, приватна, комунальна) потребує й різних методів підприємницько діяльності.
Другий аспект коли спільне підприємництво здійснюється шляхом ко- операц організаційно-управлінської та виробничої діяльності підприємців однієї країни з метою створення сприятливих умов розвитку виробничих відносин, виготовлення конкурентоспроможної продукції, її реалізації й отримання на цій основ максимальних прибутків для задоволення власних і суспільних потреб.
Отже, розвиток національного спільного підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства, урізноманітнює її форми, підвищує економічну і соціальну ефективність суспільного виробництва. Звідси розвивається спеціалізація країни, реалізуються сучасні методи вступу підприємців у кооперативні форми господарювання, що, зрештою, сприяє підвищенню рівня економічного розвитку країни і визначенню місця в міжнародному розподілі праці.
Субєктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, здатні ефективно працювати з метою реалізації власних та суспільних бізнесових інтересів. Зокрема, це фізичні й юридичні особи, а також структурні одиниці субєктів господарськоїдіяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва).
4.2 Суть і функціонування спільних підриємств
Спільне підприємництво не має критеріїв, згідно з якими воно може бути відокремлене у класифікаційному розумінні від тієї діяльності, яку визначають як міжнародне виробниче кооперування. Фактично така діяльність є його найскладнішою, комплексною формою. Адже до іманентних ознак такої форми належать спільна участь партнерів у формуванні капіталу, управлінні, розподілі прибутків та ризиків, а також спільне або спеціалізоване виконання відповідних видів робіт.
А це обєктивно передбачає найбільший інтерес щодо виконання взятихзобовязань ефективної роботи партнерів.
У господарській практиці нарівні з терміном спільне підприємництво узвичаївся й інший термін спільне підприємство. Хоча обидва терміни в англійській мові звучать однаково joint venture, їх тлумачення і значення різняться. Спільне підприємництво це метод формування спільної стратегії роз- витку справи, фактор виробництва, здібності людини.
Спільне підприємство господарська підприємницька структура, яка утворюється раціональними засновниками та характеризується наявністю спільного майна, спільним управлінням та спільним розподілом прибутків й ризиків.
Спільн підприємства є однією з найцікавіших і прогресивних форм міждержавних відносин, які закономірно розвиваються доволі тривалий час. Це пояснюється їх перевагами порівняно з іншими формами промислового співробітництва. Спільне підприємство має певну особливість щодо способів формування, оскільки створюється шляхом злиття кількох підприємств і приносить учасникам як позитив, так і негатив. Існує небезпека виникнення недоліків, яких можна було б запобігти при іншій організаційній формі функціонування підприємницької діяльності. Насамперед це особливість визначення обсягів витрат на початок роботи, великі витрати на комунікаційні аспекти спілкування контрагентів, забезпечення гарантій на виконання робіт, інформаційний обмін, здійснення контролю тощо. Проте досягнення ефективного кінцевого результату, як доводить сучасна міжнародна практика, більшою мірою можливе при діяльності спільного підприємства, оскільки командою легше досягти стратегічної мети, ніж поодинці. Загальна мета всіх спільних підприємств полягає в поліпшенні довгострокових перспектив отримання прибутків. Цієї мети можна досягти, вживши таких заходів:
вийти на нові ринки;
підвищити ефективність шляхом раціоналізації і зменшення витрат у рамках виникнення діяльності великого розміру економічної одиниці;
підвищити конкурентоспроможність шляхом поліпшення
стану на ринку щодо постачальників, споживачів і потенційних кредиторів;
зменшити ризики завдяки їх розподілу між партнерами.
Таким чином, цілі процесу кооперації підприємств у функціональному розрізі можуть спиратися на збут, постачання, до- слідження і розвиток, виробництво фінансування. При цьому розглядається цілий комплекс або комбінація різних цілей обєднаних загальною стратегією партнерів.
У міжнародній практиці існує чотири найзагальніші типии спільного підприємства: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, командитне товариство, холдинг.
Так обєднання є інструментом взаємного проникнення, ін- теграції національних відтворювальних комплексів, науково-технічних, соціально-культурних потенціалів. умовах поглиблення інтернаціоналізації господарського життя спільне підприємство важливим чинником макроекономічних структур, що сприяє утворенню єдиного господарського простору в регіональному і світовому масштабах.
Спільн підприємства мають корпоративну природу, а отже, створюються організаційно інституціональними шляхами:
купівл зарубіжним інвестором частки власності діючого підприємства, пакету його акцій;
створення зацікавленими сторонами-засновниками підприємницької організації;
виокремлення частини виробничих потужностей зі складу великого концерну, обєднання, підприємства, а також кардинальної технологічної реконструкції і організаційно-структурно перебудови тих чи інших господарських формувань з утворенням нової самостійно підприємницької одиниці за участю різнонаціональних капіталів.
Сфера діяльності спільного підприємства доволі широка й охоплює передвиробничу стадію (НДДКР, початкові інформаційно-консалтингові послуги тощо), процес виробництва, післяреалізаційне обслуговування, співробітництво у сфері фінансів, страхування, транспорту тощо. Іншими словами, охоплює всі фази виробничого циклу наука техніка виробництво збут, використовуючи набір інструментів маркетингу: вивчення зовнішнього та внутрішнього підприємницького середовища, життєвого циклу продукції, методи роботи з інформацією, телекомунікації, шляхи збуту.
Характерна ознака спільного підприємства полягає в наявності у різнонаціональних контрагентів підприємництва широкого спектра господарських цілей, підпорядкованих єдиній глобальній меті економічного чи соціотехнічного розвитку. Таким чином, доходимо висновку, що мотивом створення спільного підприємства є прагнення стабілізувати сферу виробництва, а головне збуту продукції з метою одержання максимальних прибутків за максимально можливого запобігання ризиків.
Процедура створення спільного підприємства має певну логіку й конкретні методи з урахуванням закономірностей інвестиційних процесів. Вона складається з кількох взаємоповязаних, взаємозалежних і взаємодоповнюючих етапів: попередня оцінка ринку та можливостей збуту (вивчення потенційних цільових ринків, формування концепц діяльності підприємства, визначення його стратегії, технологічних та фінансових можливостей); вибір партнера, розробка бізнес плану (уточнення цілей партнерів, деталізація ключових параметрів майбутнього підприємства команда, менеджмент, обсяги інвестицій, технологічних потужностей, капіталу, визначення матеріально-фінансових та технологічних потреб); підписання міжнародної угоди.
4.3 Транснаціональні компанії один з найпоширеніших видів спільного підприємства
Нин один з найпоширеніших видів спільного підприємства транснаціональні компанії (ТНК). За оцінкою ООН ТНК є двигунами світової економіки. Вони зявились у середині 70-х років ХХ ст. У світі їх налічується нині понад 60 тисяч. За межами своїх країн вони контролюють до 450 тис. дочірніх підприємств, а обсяги продажу перевищують 12 трлн дол. США.
Транснаціональна компанія національна монополія із зарубіжними активами, виробнича торговельно-збутова діяльність якої виходить за межі однієї держави.
Правовий режим ТНК передбачає ділову активність в різних країнах шляхом створення філій дочірніх компаній. Ці компанії мають відносно самостійні служби виробництва збуту готової продукції, науково-дослідних розробок, послуг споживачів та ін. Загалом же це єдиний великий виробничо-збутовий комплекс з правом власності над акціонерним капіталом тільки представників країн-засновників. Водночас філіали дочірні компанії можуть бути змішаними підприємствами з виключно національною участю. До характерних ознак ТНК належать:
наявність багатонаціонального акціонерного капіталу;
наявність багатонаціонального керівного центру;
комплектування адміністрації зарубіжних філій кадрами, обізнаними регіональними умовами розвитку.
Основна причина створення ТНК полягає в інтернаціоналізації виробництва і капіталу на основі розвитку виробничих сил, які переростають національно-державні кордони. Інтернаціоналізація виробництва і капіталу набирає характеру експансії господарських зв’язків шляхом створення великих компаній власних відділень за межами одн країни і перетворення національних корпорацій на транснаціональні. Вивезення капіталу стає найважливішим фактором у формуванні й розвитку міжнародних корпорацій. До створення ТНК належать також прагнення отримувати максимальн прибутки. У свою чергу, жорстка конкуренція, необхідність вистояти в цій боротьбі так само сприяють концентрації виробництв і капіталу в міжнародних масштабах і появі ТНК. Отже, поява ТНК обєктивний економічний процес, що відбувається у світовому господарстві.
Характерн специфічні риси ТНК:
активна участь у міжнародному розподілі праці;
рух капіталів незалежно від правових та соціально-економічних процесів, що відбуваються у країні базі корпорації;
встановлення системи міжнародного виробництва, що базується на розміщення філій, дочірніх компаній, відділеня у багатьох країнах світу.
Транснаціональн компанії проникають у високотехнологічні, наукомісткі галузі виробництва, що потребують великих інвестицій і висококваліфікованого персоналу. Наприклад, у середині 80-х років ХХ ст. три четвертих промислової продукції світу вироблялося двома тисячами великих корпорацій. Кілька сотень з них випускали 50-80 % найважливіших видів продукції. Ці ТНК і досі несуть основне виробниче та нноваційне навантаження. Серед 500 найпотужніших ТНК 85 контролюють 70 % загальних світових інвестицій і реалізують 80 % сукупного обсягу виробничо продукції електроніки, хімії, фармацевтики, машинобудування.
Транснаціональн компанії мають потужну виробничу базу, а це уможливлює здійснення тако виробничо-торговельної політики, що забезпечує високоефективне планування виробництва, товарного ринку. Планування, як правило, здійснюється в межах атеринсько компанії і поширюється на дочірні. При цьому ТНК здійснюють динамічну політику щодо капіталовкладень і науково-дослідних робіт у континентальному міжнародному масштабі.
Сучасн напрями глобалізації сприяють появі все нових і нових ТНК. Розширюючи експансію, ТНК використовують різні форми освоєння світового ринку на основ контрактних відносин, що не передбачають участь в акціонерному капіталі сторонніх фірм. Зокрема, це такі форми:
ліцензування, тобто укладення і дія такої угоди, згідно з якою ліцензіар надає певні права ліцензіату на певний час і за встановлену винагороду;
франчайзинг, тобто укладення довгострокової ліцензійної угоди. При цьому франчайзер нада певні права фірмі-клієнту, які включають використання торгової марки або фірмово назви, послуги з технічної допомоги, підвищення кваліфікації співробітників, торгівлі й управління за відповідну плату;
управління контрактами;
надання технічних та маркетингових послуг, тобто укладення та дія такого договору, на підставі якого окремі функції підприємства здійснюють інші підприємства за відповідну винагороду, зокрема оперативний контроль, управління виробництвом кадрами, відповідальність за технічні та інженерні аспекти, закупівля сировини техніки, маркетингові та фінансові послуги;
підготовка підприємства і передання його замовнику під ключ, тобто укладення такого договору, за якого ТНК щодо філій або дочірніх підприємств перебирає на себе відповідальність за здійснення всіх видів діяльності, необхідних для планування або будівництва певного обєкта;
укладення обмежених у часі угод щодо створення спільних підприємств і узгодження щодо здійснення окремих операцій.
На практиці доволі важко визначити межі між різними формами діяльності ТНК. Вони використовуються недиференційовано і часто переплітаються. Зазвичай вони не становлять альтернативи традиційному зарубіжному інвестуванню, а доповнюють його.
Важлива відмінність розвитку зазначених форм полягає в тому, що вони використовуються у відносинах між самими ТНК, а це сприяє підвищенню значення спільної підприємницько діяльності і прискоренню досягнення стратегічної (глобальної) мети. Загалом тенденція до використання різних форм міжнародних економічних звязків ТНК розвивається, як і власне процес інтернаціоналізації капіталу й виробництва, демонструючи нові форми та підходи.
Прикладами ТНК є всесвітньо відомі фірми Пепсі-кола, Кока-кола, Ле Монті, Ренк Ксерокс.
Транснаціональн компанії є важливою діючою силою в сучасному світовому господарстві. Вони стають визначальним фактором для вирішення долі практично всіх країн світу в систем міжнародних економічних звязків. Активна виробнича, інвестиційна і торговельна форма діяльності ТНК уможливлюють виконання ними функції міжнародного регулятора виробництва і розподілу продукції, а також сприяння економічній світовій нтеграції.
Організаційна й управлінська здатність ТНК інтегрувати фактори й умови виробництва у світовому масштабі, а також реалізувати переваги власності, інтернаціоналізації й розміщення продуктивних сил роблять їх високоефективним агентом економічно діяльності. З позицій ефективності поєднання факторів виробництва сучасні ТНК не мають альтернатив, оскільки ефективність досягається останніми в боротьбі за одержання стабільних прибутків. Саме стратегія максимізації загальнокорпоративного прибутку є основою оптимізації ТНК, форм і напрямів їх господарсько діяльності, внутрішньо- і міжфірмових взаємозвязків. Діяльність ТНК суттєво визначає не тільки конкурентоспроможність окремих галузей або країн, а й загальні риси сучасної і майбутньої світової економіки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України // Закони України. К., 1997. Т. 10. С. 541.
2. Господарський кодекс України: Офіц. текст. К.: Кондор, 208 с.
3. Закон України Про єдиний митний тариф // ВВР України. 1992 р. № 19.
4. Закон України « Про загальні засади створення і функціонування вільних економічних зон від 13.10.92,
5. Закон України « Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96
6. Закон України «Про оподатковування прибутку підприємств» (“Закон про прибуток”) у редакції від 22.05.97 р. 283/97-ВР
7. Постанова КМУ «Про заходи щодо створення та функціонування вільних економічних зон та територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності від 21.09.99,
8. Указ Президента України Про державні програми з питань європейсько вроатлантичної інтеграції України на 2004- 2007 роки від 13.12.03 № 1433/2003 // Офіц. вісн. України. 2004. № 1.
9. Указ Президента України Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співробітництвами і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співробітництвами від 24.02.98 148/98 // Офіц. вісн. України. 1998. № 3.
10. "Про зовнішньоекономічну діяльність"/ Закон України від 16 квітня 1991 року К959-ХП;
11. "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічно діяльності"/ Указ Президента України від 27 січня 1995 року;
12. Розпорядження КМУ ще 01.03.2000р. №106-р «Перелік офшорних зон»
13. Наказ Держмитслужби України від 19.10.2000 «Про затвердження порядку прийняття Держмитслужбою об’єктів митно нфраструктури на територіях ВЕЗ, на яких запроваджено режим спеціальної митно зони»
14. Дахно І. І. Міжнародна економіка: Навч. посіб. 2-ге вид., випр. і допов. К.: МАУП, 2006. 248 с.: іл.
15. Храмов В. О., Бовтрук Ю. А. Зовнішньоекономічна політика: Навч. посіб. К.: МАУП, 2002. 264 с.
16. Чубукова О. Ю. Спільне підприємництво: економіко-інформаційна парадигма: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. К.:МАУП, 2005. 232 с.: іл.
