Курсовая работа: Світовий ринок технологій
Сама угода франчайзингу (франшиза, франшиз, франчайз) укладається, як правило, для діяльності на певному географічному ринку протягом певного періоду.
Модель франчайзингу є надзвичайно важливою для малого бізнесу, а також містить значний потенціал співробітництва невеликих господарських структур із великими фірмами, ТНК, провідними виробниками – власниками відомих торгових марок.
Розвитку франчайзингу сприяють процеси глобалізації. Починаючи з 90-х років ХХ ст. дедалі активнішою учасницею угод типу франчайзингу стає Україна. Причому в нашій країн можливості розвитку цієї форми міжнародного співробітництва відкрились саме у зв’язку з лібералізацією соціально-економічного життя взагалі та сфери взаємодії із закордонними партнерами зокрема.
В інших країнах світу практика контрактних відносин типу «франчайз» була широко апробованою в багатьох галузях економіки. Так, у США через угоди франчайзингу опосередковується понад 1/3 роздрібного товарообігу та близько 20% послуг на виробництві та в побуті.
Розділ 3. Проблеми та шляхи розвитку світового ринку технологій
3.1 Проблеми функціонування світового ринку технологій
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІС) заснована в 1970р. у ход реалізації Конвенції про створення ВОІС, підписаної в Стокгольмі в 1967р. входить у систему ООН як спеціалізовану установу. Місцезнаходження – Женева (Швейцарія).
ВОІС керу об'єднаннями (союзами) держав і договорами в області охорони промислово власності (винаходу, товарні знаки, промислові зразки і моделі):
Ø Паризький союз (Паризька конвенція по охорон промислової власності), 1883;
Ø Мадридський союз (міжнародна реєстрація товарних знаків), 1891;
Ø Гаазький союз (міжнародне депонування промислових зразків і моделей), 1925;
Ø Ніццький союз (Міжнародна класифікація товарів і послуг для реєстрації товарних знаків), 1957;
Ø Лісабонський союз (охорона даних про походження товару і їхня міжнародна реєстрація), 1958;
Ø Договір про патентну кооперацію (міжнародна подача й експертиза заявок на винаходи), 1970;
Ø Союз міжнародної патентної класифікації, 1971;
Ø Віденський союз (міжнародна реєстрація товарних знаків), 1973.
Основні ціл ВОІС:
1. охорона інтелектуальної власності в усім світі за допомогою співробітництва між державами і міжнародними організаціями;
2. розширення адміністративного співробітництва між союзами в області інтелектуальної власності;
ВОІС викону наступні функції:
1. висновок нових міжнародних договорів робота з удосконалювання національного законодавства в області заохочення охорони інтелектуальної власності в усім світі;
2. надання технічної допомоги країнам, що розвиваються;
3. збір і поширення інформації;
4. підтримка при одночасному одержанні прав на винаходи, товарні знаки, промислові зразки або моделі в декількох країнах.
Членом ВОІС може стати будь-як держава, що є членом Паризького або Бернського союзів, або членом ООН або одного зі спеціалізованих установ ООН або запрошене Генеральною асамблеєю ВОІС приєднатися до конвенції про створення ВОІС.
Уведення державного регулювання або контролю за міжнародними передачами технології може бути викликане поруч причин, головні з яких зв'язані з конкурентною боротьбою на світовому ринку:
1. Прагненням удержати технологічне лідерство, обмежити іноземну конкуренцію і зберегти робочі місця.
2. По розуміннях національної безпеки, політичним і ідеологічним мотивам (контролюється передача військової технології і технології «подвійного призначення»).
3. За умовами міжнародних угод (наприклад, технології для створення хімічної, бактеріологічної, ракетної зброї підлягаючому строгому міжнародному контролеві).
Пряме державне регулювання вивозу і ввозу технології здійснюється органами експортного контролю, методами митного і прикордонного контролю. Непряме регулювання – в основному через державну систему реєстрації патентів і торговельних знаків. Інод потрібне спеціальний дозвіл уряду.
Країни-одержувач ноземної технології найчастіше регулюють її ввіз тільки по розуміннях законності і правопорядку, забороняючи увіз визначених видів технології, що небезпечні для суспільства. Найчастіше рівень загального технологічного розвитку країни, що прагне придбати іноземну технологію, сам по собі може виявитися перешкодою на шляху її передачі. Соціальні, культурні розходження, розриви в загальноосвітньому рівні між країнами, що не дозволяють працівникам з менш розвитих країн освоїти і застосовувати новітню технологію, розходження в підходах до керування і впровадження технологій також можуть перешкоджати міжнародному рухові.
Звичайно державному контролеві в тих або інших формах підлягає вивіз технолог виробництва зброї, хімічних товарів, наркотиків, спиртних напоїв. Контролюється передача військової технології і технології «подвійного призначення». Багато країн обмежують імпорт технології з метою обмеження іноземної конкуренц збереження робочих місць.
3.2 Напрямки розвитку світового ринку технологій
Динамічний розвиток науково-технічного потенціалу економіки може бути забезпеченим тільки за умов активної регулюючої та стимулюючої ролі держави. Про це свідчить досвід усіх провідних ринкових держав, динамічних країн Південно-Східної Азії. Йдеться як про фінансове забезпечення науково-технічного розвитку, так і про організаційну підтримку, створення необхідної законодавчої бази.
Щодо фінансового забезпечення, то саме цей напрям державної політики в Україні пов’язаний з найбільшими об’єктивними проблемами, передусім з нестачею коштів у економіці. Не дивно, що протягом останніх років минулого століття на науку в держав витрачалося у середньому 0,4% ВВП, що на порядок менше за відповідний показник країн-лідерів світової економіки. Разом з тим законодавством України, яким регулюється наукова сфера, передбачено виділення на науку коштів у обсязі 1,7% ВВП, що також не відповідає реальним потребам розвитку. (Для порівняння: у 2000р. у США обсяг коштів, які спрямовуються у сферу науки та прикладних розробок, збільшився до 2,7% ВВП порівняно з 2,4% на початку 90-х років ХХ ст.)
Фінансова та організаційна підтримка науки (про це свідчить міжнародний досвід) інколи диним заходом, наприклад у формі створення спеціалізованих бюджетних та позабюджетних установ, які здійснюють фінансування, кредитування та страхування дослідницьких та технологічних впроваджувальних проектів. Те саме можна сказати про комплекс податкових, інших фінансових стимулів інноваційної діяльності, причому як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні.
Слід зазначити, що система науково-технічної підтримки експортного виробництва на Заході, як правило, не має вираженої самостійності, а органічно включена до загальнонаціональних проектів та програм стимулювання НДДКР, практичного використання нововведень. Їх особливістю є наскрізний характер «наука-виробництво-споживання».
Організуюча роль держави в індустріально розвинутих країнах не обмежується діяльністю певних державних інституцій, а полягає також в ініціюванні та підтримці деяких неурядових проектів та установ. Однією з таких установ є Японський центр продуктивності (ЯЦП), створений у 1955р. на зразок аналогічних європейських та нших установ. Його фундатори передбачали, що ЯЦП має бути неурядовою організацією, функціонувати на некомерційних засадах, сприяти розвитков приватної ініціативи, рівною мірою репрезентувати соціальних партнерів (підприємців, профспілки, громадськість).
Важливим напрямом оптимізації законодавчої бази та адміністрування є врегулювання проблем патентування винаходів. Адже зараз патент на винахід, що претендує на науково-технічну новизну у світовому масштабі, видається із запізненням у 4-5 років, унаслідок чого втрачається не тільки пріоритетність вітчизняних розробок, а й час для впровадження винаходу.
Розуміння геостратегічних перспектив розвитку економіки України пов’язане з урахуванням технологічних особливостей прогресу. У натурально-речовому аспекті прогресивн технології переносять суспільне виробництво зі сфери практичного використання різноманітних видів кераміки, волокон, полімерів (наприклад, конструкційних пластмас у будівництві, керамічних двигунів та деталей замість металевих, оптико-волоконних засобів зв’язку замість традиційних кабелів із металевою основою), вирощування більш продуктивних тварин і рослин тощо. Особливого значення набуває перетворення інформаційної продукції на все важливіший об’єкт споживання, що взагалі змінює характер суспільно-економічних відносин.
Відповідно до цього в галузевому плані прогресивний, матеріало- та енергозаощаджувальний тип господарювання пов’язується з розвитком таких виробничих сфер, як лазерна техніка, сучасні види комунікацій, біотехнологія (генна та клітинна інженерія), виготовлення нових матеріалів і створення промислових технологій, зокрема напилювання, порошкова металургія, зварювання тощо, використання нових та поновлюваних джерел енергії, а також інформатики й мікроелектроніки. На принципово новій моделі відносин споживання ресурсів базується виробнича діяльність у технологічних парках – технополісах.
Міжнародне співробітництво в науково-технічній сфері відіграє активну роль у формуванн сучасної відкритої економічної системи. Таке співробітництво сприяє:
Ø підвищенню ефективності національного виробництва, процесів відтворення;
Ø забезпеченню більшої наукомісткост національного виробництва завдяки як технологічній спеціалізації, так залученню іноземних технологій у вигляді товарів, ноу-хау тощо;
Ø підвищенню добробуту, розв’язанню засобами технічного прогресу соціальних проблем по тих напрямах, по яких це можлива;
Ø поліпшенню екологічної ситуації завдяки запровадженню енергозаощадливих та менш матеріаломістких технологій, використанню альтернативних природним матеріалам та більш функціональних нових хімічних, біохімічних, керамічних речовин.
Характер сучасного соціально-економічного розвитку окремих країн та в цілому цивілізації, особливості міжнародної конкуренції на ринках товарів та послуг свідчать про те, що необхідною складовою стійкого економічного розвитку відтепер є зростання інтелектуального потенціалу та науково-технологічн нновації. Таке зростання є одним з основних пріоритетів державної політики стимулювання підприємницької активності в ключових галузях технологічного виробництва, часткового перерозподілу національного доходу із спрямуванням коштів на розвиток науки, упровадження новітніх технологій.
Саме враховуючи ці міркування, науково-технічну складову процесу інтернаціоналізац господарського життя можна розглядати не тільки під кутом зору підприємницьких нтересів, а й у ширшому контексті, з урахуванням її природи, загальносуспільних наслідків та довготермінових тенденцій. Адже стратегічн напрями НТП, деякі закономірності технологічного розвитку можуть випадати з-під контролю мікроекономічних учасників ринку, в політиці яких застосовується логіка швидкої віддачі, інструментарій повернення інвестицій та максимізац прибутків засобами прискорення обороту коштів та виробничих фондів.
У макроекономічному вимірі одним із ключових критеріїв активності інноваційно діяльності та довгострокової конкурентоспроможності країни є кількість патентів, які реєструються у значущих з погляду критеріїв світового ринку сферах. За цим показником у 90-х роках ХХ ст. особливо «впевнено» виглядали Швейцарія, Швеція та Німеччина: кількість патентів, які були зареєстровані в цих країнах, тільки в 1997р. становила на 1 млн економічно активних громадян 596, 483 та 449 відповідно. Це значно перевищувало аналогічні показники Япон (213), США (191) та Великої Британії (165 патентів).
Об’єктивне ускладнення та збільшення небезпеки великої кількості виробничих процесів у постчорнобильську добу не залишає сумнівів у необхідності створення якісно ефективнішої та всеохоплюючої системи технологічного контролю, принципово зміни уявлень про характер і форми здійснення конкурентної боротьби, співробітництво індивідів взагалі. Неадекватне сприйняття «технологічного виклику» новітньої епохи не може не спричинити глобальні катастрофічн наслідки.
Науково-технічн фактори розвитку, які справляють універсальний вплив на сучасні відкрит економічні системи, мають і специфічні прояви залежно від тих або інших національних особливостей різних країн. Для країни, котра перебуває в стан глибокої структурної кризи та відчуває фінансовий дефіцит, існують об’єктивн труднощі у проведенні широких фундаментальних досліджень, що є базою прикладних розробок для впровадження в промисловості. Водночас особливості сучасного технологічного поступу, які пов’язані з диверсифікацією попиту та виробництва товарів, дають змогу здійснювати науково-виробничу спеціалізацію.
Відтак для країн, які мають помітні науково-технічні досягнення, існує можливість обрати шлях випереджаючого розвитку. Для України, котра, як відомо, вповні може належати до їх числа, це означає шанс прискорити процес виходу з кризи, відмовитися від малоперспективної наздоганяючої моделі, що прирікає на довгі роки відсталост та застосування технологій учорашнього дня.
Отже, важливий потенціал розширення обсягів та структурної оптимізації механізму міжнародно економічної діяльності може бути реалізованим за умови кращої технологічної, промислової, експортної політики, всебічного розвитку тих галузей, як забезпечують конкурентні переваги України. Такими галузями передусім ракетно-космічне виробництво, літакобудування, суднобудування, окремі напрями машинобудування, виробництво приладів енергетичного устаткування, кольорово металургії, хімічної промисловості, упровадження сучасних біотехнологій, нових технологій у сферах, електрозварювання, телекомунікацій, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики.
Прикладами пріоритетних реальних і можливих сфер співробітництва у високотехнологічних галузях із використанням передових українських досягнень є: міжнародні програми ракетно-космічного комплексу морського базування Sea Launch та Globalstar, де застосовуються українські ракети «Зеніт» та «Циклон». Проект Sea Launch особливо показовий з погляду можливостей українських виробників брати участь у національних та міжнародних технологічно авангардних проектах. Ідеться передусім про вітчизнян КБ «Південне» із заводом «Південмаш» (провідні підприємства-партнери: з російського боку – «Енергія», з американського – Боїнг» та, початково, з норвезького – «Кварнер Марітайм», що залишило проект). Надзвичайно перспективним у глобальноконкурентному контексті є виробництво нових, перспективних вітчизняних моделей літаків АН-70, АН-38, АН-140; виробництво різнотипних кораблів, а також здійснення ремонту суден з усього спектра послуг силами дев’яти українських суднобудівельних та судноремонтних заводів. Уже тривалий час установи Національної академії наук України здійснюють співробітництво з американською фірмою «Pratt and Uniti», метою якого є розроблення і запровадження технологій ремонту турбін авіаційних двигунів. Взагалі ж академічні установи щорічно виконують 300—350 контрактів, замовниками у яких є фірми практично усіх провідних ринкових держав, зокрема США, Німеччини, Китаю та Японії.
Висновок
На сучасному світовому ринку технологій функціонують суб'єкти всіх структурних рівнів світової економіки:
Ø на моно- і мікрорівнях, – університети та наукові заклади, бізнес-центри, венчурні фірми, інноватори-індивідуали, на частку яких припадає до 2/3 світового обсягу «чистих» новацій;
Ø на мезорівні – ТНК і МНК, національн компанії й науково-технічні комплекси (дослідницькі, технологічні парки та н.), які є провідними патентувачами, впроваджувачами, що забезпечують комерційну і виробничу реалізацію до 2/3 світового обсягу інновацій;
Ø на макрорівні – держави і національн науково-технічні системи, роль яких в еволюції світового ринку технологій визначальною;
Ø на мегарівні – міждержавні утворення та нтеграційні угруповання, в межах яких зусилля зосереджуються на окремих ключових напрямах НТР;
Ø на метарівні – міжнародні організації, насамперед системи ООН, серед численних функцій яких особливо слід вирізнити технічне сприяння країнам, що розвиваються (некомерційна дифузія технологій), а також формування світового ринку екологічно безпечних технологій.
Вирішальна роль продуцента інновацій і технологій на світовому ринку технологій залишається за національними науково-технічними системами. Він характеризується рівнем забезпеченості вченими і спеціалістами, матеріальними та інформаційними ресурсами, а також механізмом управління. Його продуктивність визначається як «виробництвом» знань, так і, ще більшою мірою, можливостями їх технологічного відтворення.
Список використаної літератури
1. Авдокушен Е.Ф. Международные экономические отношения. Москва: Иформационно-внедренческий центр "Маркетинг", 2000. – 320 с.
2. Афонцев С. Проблема глобального управления мирохозяйственной системой: теоретические аспекты. //Мировая экономика и международные отношения. – 2001. 5. – С. 65-70.
3. Булатов А.С. Мировая экономика. Москва: Юрист, 2001. – 734 с.
4. Волошин В. Регулювання світової економіки. Київ: ВПЦ "Київський університет", 2000. – 313 с.
5. Гіл Ч.В.Л. Міжнародний бізнес: Конкуренція на глобальному ринку. Київ: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001. – 856 с.
6. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук’яненко та ін.; Керівник авт. колективу і наук. ред. О. Г. Білорус. – К.: КНЕУ, 2001. 733 с.
7. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. Київ: Знання-Прес, 2002. 384 с.
8. Международная экономическая интеграция. (Учебное пособие). Под редакцией д.э.н., проф. Н.Н. Ливенцева. М.: Экономист, 2006. – с.25.
9. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. Київ: КНЕУ, 2003. – 948 с.
10. Румянцев А.П., Климко Г.Н., Рокоча В.В. та ін.; За ред. А.П. Румянцева. Міжнародна економіка. Київ: Знання, 2004. – 449 с.
11. Семенов К.А. Международная экономическая интеграция. Москва: Логос, 2001. – 128 с.
12. Соколенко С.І. Сучасні світові ринки та Україна. Київ: Демос, 1995. – 354 с.
13. Філіпенко А.С., Будкін В.С., Дудченко М.А. та ін. Міжнародні інтеграційн процеси в сучасності. Київ: Знання України, 2004. – 304 с.
14. Філіпенко А.С., Рогач О.І., Шнирков О.І., та ін. Світова економіка. Київ: Либідь, 2000. – 582 с.
15. Багрова І.В., Гетьман О.О., Власюк В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 384 с.
16. http://www.niisp.gov.ua
17. http://www.ukrstat.gov.ua
