Курсовая работа: Сукупний попит та пропозиція
Контракти з фіксованими цінами. Поширення термінових угод, ціни яких не переглядаються протягом обумовленого періоду, сприяє тому, що при скороченні або розширенні сукупного попиту ціни на ресурси залишаються незмінними, а сукупний випуск у цей час відповідно зростає або зменшується. Жорсткість рівня цін залежить від поширеності угод з фіксованими цінами серед економічних аґентів, терміну укладання і залишкового строку д контрактів на момент шоку. Чим більша частка угод між фірмами, а також власниками факторів виробництва передбачає фіксовані ціни, тим жорсткішим буде рівень цін у короткостроковому періоді. Як правило, довгострокові контракти з фіксованими цінами на збут продукції балансуються з кількістю термінових контрактів на постачання ресурсів, що додатково посилює жорсткість цін. Найчастіше фіксовані ціни передбачаються контрактами на поставку палива та електроенергії, природної сировини, надання комунальних та транспортних послуг, оренди приміщень, землі, кредиту та найму робочої сили. За звичайних умов термін фіксації цін в таких угодах, як правило, один рік. Тривала інфляція, ділова та фінансова нестабільність скорочують термін фіксації цін в угодах підвищують гнучкість цін. Тому довгострокові контракти з фіксованими умовами найпоширеніші в країнах з упорядкованими фінансами і помірною інфляцією, значними розмірами та масштабами виробничо-збутової діяльності провідних фірм, жорсткими бюджетними обмеженнями підприємств, високим рівнем правово захищеності угод.
Державне регулювання цін на визначальн ресурси. Ціни на такі ресурси, як нафта, газ, бензин, комунальні послуги та електроенергія, важливі для стану всіх секторів економіки і звичайно контролюються урядами. Підвищення цін на такі ресурси відбувається одразу шляхом значного підвищення, після чого вони тривалий час знову залишаються жорсткими, навіть коли витрати на їхнє виробництво та імпорт зростають.
Жорстка заробітна плата. Одна з основних причин негнучкості цін є жорсткість заробітної плати, частка якої у більшост країн складає близько 70% суспільних витрат (ВВП). У період дії контрактів по найму праці ставки заробітної плати не змінюються. Тому при збільшенн сукупного попиту виробництво протягом залишкового строку контрактів розширюється, а при зменшенні сукупного попиту - скорочується. Чим довші строки передбачаються контрактами по найму праці, тим жорсткішими є середні витрати й ціни.
Важливою особливістю номінальної заробітно плати є її жорсткість до зниження. Причинами негнучкості заробітної плати порушення умов конкуренції на ринку праці: застосування мінімальних тарифів оплати праці, вплив профспілок^, конкуренція підприємців за кваліфіковану робочу силу шляхом встановлення стимулюючої заробітної плати. Важливими причинами жорсткості заробітної плати залишається соціальна дискримінація при працевлаштуванні (расова, за статтю та за віком), а також дискримінація аутсайдерів (претендентів на робочі місця) інсайдерами (власниками фірм, менеджерами, профспілками та найманими робітниками, що зайняли робочі місця). Конкуренція на ринку праці між інсайдерами та аутсайдерами, хронічне та приховане безробіття є додатковими причинами короткострокової жорсткост заробітної плати у періоди циклічних підйомів. Жорсткості
1 У США, наприклад, колективні угоди по найму робочої сили з профспілками укладаються строком на 3 роки. Індивідуальн контракти по найму праці укладаються, як правило, на 1 рік.
заробітної плати протидіють антипрофспілкові заходи, спрямовані на демонополізацію ринку праці, застосування фірмами систем участі найманих працівників у прибутках.
Ринкові умови. Жорсткості цін сприяють жорсткість інституційних бюджетних обмежень та конкурентна боротьба на ринках. Інституційні бюджетні обмеження визначають майнову та фінансову відповідальність економічних аґентів за результати господарювання. Жорсткість бюджетних обмежень забезпечується інститутами приватної власності, самофінансування, банкрутства та ін. Інституційні обмеження створюють передумови для конкуренції. Відсутність інституційних бюджетних обмежень робить ціни гнучкими до підвищення і жорсткими до зниження, незалежно від наявност нших факторів. Надмірно м'які бюджетні обмеження підприємств, обумовлен відсутністю інституційних основ ринкової конкуренції, залишаються однією з головних причин високої гнучкості цін, інфляції та взаємозаборгованості в економіках колишніх радянських республік. При жорстких інституційних бюджетних обмеженнях гнучкість цін залежить від гостроти і форм конкурентної боротьби на ринках. Конкуренція між значною кількістю невеликих фірм посилює жорсткість цін у напрямку зростання і послаблює жорсткість цін до зниження. Але якщо на ринках конкурує обмежена кількість великих фірм, то причинами жорсткості цін сукупно пропозиції можуть бути інші фактори. Перегляд цін в окремих випадках пов'язаний з чималими витратами на заміну прейскурантів, передрукування і розсилку каталогів, переорієнтацією збуту продукції. Тому при підвищенні рівня цін фірми певний час можуть продавати продукцію за старими цінами. При підвищенні або зниженн фірмами індивідуальних цін можуть створюватись вигоди для конкурентів. Для того щоб уникнути подібних зовнішніх ефектів, їхньої зволікають з переглядом заробітних плат і цін, що є однією з причин короткострокової жорсткості. В умовах недосконалої інформації про ринки і можливі дії конкурентів учасники ринку незалежно один від одного обирають, як правило, однаковий, найменш ризикований варіант поведінки, безпрограшний для фірми, але не обов'язково вигідний для споживачів. Описана ситуація, відома під назвою "провал координації", також є причиною жорсткості цін.
Відкритість економіки. Міжнародний розподіл праці, високий рівень спеціалізації та кооперації національних економік у світовому господарстві роблять їх залежними від міжнародної конкуренції, світових цін та процентних ставок. Відкритість економіки і лібералізація зовнішньої торгівлі в цілому підвищують жорсткість цін, особливо у напрямку зниження. Жорсткості цін однозначно сприяють міжнародна конкуренція, міжнародний кредит та міграція робочої сили. Внутрішні ціни і процентні ставки відкритої економіки йдуть за світовою тенденцією. Стабільність світових цін робить внутрішні ціни жорсткішими, а нестабільність навпаки — гнучкішими. Короткострокове зниження міжнародної вартості вітчизняних товарів досягається, як правило, за рахунок девальвації внутрішньої валюти, а не
зниження рівня цін. Сучасна система валютних курсів збільшує гнучкість цін сукупної пропозиції у бік підвищення, але зменшує їхню гнучкість до зниження.
2.2.2 Цінові фактори сукупної пропозиції
Цінові фактори визначають нахил короткострокової кривої сукупної пропозицій. До цінових факторів належать різноманітні причини, які сприяють або, навпаки, протидіють зростанню середніх витрат і підвищенню рівня цін при збільшенні сукупного випуску. Чим більшою тенденцією до зростання рівня середніх витрат і рівня цін при збільшенн випуску характеризується суспільне виробництво, тим більшим кутом нахилу до горизонтальної осі сукупного випуску характеризується крива SRAS.
Цінові фактори сукупної пропозиц поділяються на дві основні групи:
1. Головною причиною підвищення рівня цін при збільшенні сукупного випуску є зростання витрат виробництва на одиницю продукції кінцевого використання. Причиною загального підвищення цін сукупно пропозиції є тенденція до збільшення індивідуальних витрат підприємств при розширенні випуску. Причинами зростання відносних цін на ресурси є структурн диспропорції та загальна обмеженість вироблених і природних ресурсів виробництва. Загальним макроекономічним наслідком дії зазначених факторів поступове збільшення частки проміжного споживання вироблених товарів та послуг у виробництві і зменшення частки продукції, що залишилась для кінцевого використання. Обсяг продукції кінцевого споживання (ВВП) в результат збільшення виробництва зростає, але проміжне споживання і попит зростають швидше. Тому суспільні витрати і рівень цін виробництва при цьому також підвищуються.
Фактори зростання середніх витрат виробництва при збільшенні сукупного випуску наведено нижче.
Цінові фактори сукупної пропозиції: фактори зростання середніх витрат виробництва при збільшенні випуску:
1. Індивідуальні середні витрати при перевищенні оптимального випуску
• Виникнення "вузьких місць" при забезпеченні додаткового випуску сировиною, приміщеннями, комплектуючими виробами, технологічним обладнанням, фахівцями потрібних професій, транспортом.
• Використання резервних потужностей з нижчою ефективністю.
• Заміщення технологій, обладнання та складових матеріальних витрат.
• Збільшення та інтенсифікація праці при незмінних обсягах капіталу.
• Зростання середніх витрат внаслідок зниження віддачі обладнання та матеріальних ресурсів при збільшенні інтенсивності прац й використання обладнання.
• Залучення додаткової робочої сили з нижчим рівнем кваліфікації.
2. Структурні зміни та природні умови
• Нерівномірне досягнення повної зайнятост в окремих галузях.
• Утворення структурних диспропорцій па ринку ресурсів, підвищення ціп на відносно дефіцитні ресурси і фактори виробництва.
• Розширення сукупного попиту за рахунок товарів з більшими питомими витратами праці, капіталу й матеріальних ресурсів.
• Розширення випуску за рахунок збільшення кількості діючих підприємств.
• Розширення випуску па менш ефективних підприємствах.
• Збільшення масштабів перерозподілу ресурсів.
• Використання дорогих природних ресурсів, які звичайно не використовуються.
• Виробництво за межами сезонного періоду, порушення ритмічності виробництва.
3. Зовнішньоекономічні фактори
• Розширення збуту па дорогих ринках (нових, віддалених, нсосвоєних, зайнятих, захищених тарифами, регульованих та корумпованих).
• Імпортні тарифи, податки та квоти па товари, що є ресурсами виробництва.
• Плата за перевищення експортних та внутрішніх квот па реалізацію.
• Антидемпінгові включення в ціни вітчизняних експортерів.
4. Інституційні фактори
Ставки податків на додану вартість та з обігу.
Обмежувальні нормативи використання ресурсів і техногенного навантаження.
• Прогресивні ставки рентних платежів за використання природних ресурсів.
• Прогресивні тарифи за понаднормове споживання палива та електроенергії.
• Екологічні нормативи та санкції.
• Штрафи за порушення норм санітарної, трудової, технічної та пожежної безпеки.
2. Іншою причиною підвищення цін при збільшенні випуску є введення додаткових витрат у ціни. Внаслідок конкуренції, державного регулювання та інерційності цін у короткостроковому періоді далеко не всі додаткові витрати вводяться в ціни одразу. Тому більшість факторів жорсткості цін є одночасно факторами нечутливості цін сукупної пропозиції до середніх витрат при збільшенні випуску протягом короткострокового періоду. Жорсткість цін зменшує чутливість їх до випуску і робить короткострокову криву сукупно пропозиції SRAS похилішою.
Механізми впливу більшості факторів зростання середніх витрат при збільшенні випуску, добре знайомі і не потребують особливих коментарів. Детальніше розглянемо лише вплив непрямих податків на підприємства.
Податки та обов'язкові платежі, як нараховуються на додану вартість, фонд заробітної плати або вартість реалізованої продукції, є обов'язковими додатковими витратами фірм, як закладаються ними в ціни і підвищують рівень цін сукупної пропозиції при кожному можливому обсягу ВВП. Оскільки непрямі податки й платежі змінюються залежно від номінального доходу, їхнє впровадження не лише пересуває криву сукупної пропозиції ліворуч (див. "Нецінові фактори сукупно пропозиції"), але й змінює кут нахилу короткострокової кривої SRAS: крива SRAS^ на мал. 4.5 є кривою SRAS із нарахованим податком на додану вартість TAV у ціні Р. Прогресивні та пропорційні ставки непрямих податків підсилюють чутливість цін до збільшення випуску і роблять криву сукупної пропозиц крутішою (крива SRAS2 на мал. 4.5). Чим вищі ставки непрямих податків, тим ближча крива сукупної пропозиції до класичної вертикальної лінії.
Ставка непрямого податку за доходом відіграє роль коефіцієнта, що підсилює чутливість цін короткострокової сукупно пропозиції до випуску, обумовлену впливом інших факторів. Непрямі податки змінюють нахил короткострокової кривої сукупної пропозиції тільки в тому випадку, коли остання має позитивний нахил. Якщо ж ціни в короткостроковому періоді абсолютно гнучкі або, навпаки, абсолютно жорсткі, то непрямі податки не змінюють нахил кривої сукупної пропозиції (мал. 4.6).
2.2.3 Нецінов фактори сукупної пропозиції
Неціновими факторами називаються причини підвищення або зниження рівня середніх витрат виробництва, не пов'язані із зміною обсягів випуску. Основні нецінові фактори наведені в таблиці 1.
Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію залежить від того, до якого типу змінних —реальних чи номінальних вони належать.
Таблиця 1- Вплив нецінових факторів на криву сукупної пропозиції.
Реальні змінні одночасно .впливають як на величину потенційного випуску, так і на короткострокову криву сукупно пропозиції SRAS, пересуваючи її ліворуч або праворуч (мал.4.7) разом з довгостроковою кривою сукупної пропозиції LRAS. Нецінові фактори, що реальними змінними, представлені в таблиці 4.3 стрілками, які означають зсув відповідної кривої сукупної пропозиції ліворуч "<—" або праворуч "—>", як на мал. 4.7. Реальні змінні, які чинять на сукупну пропозицію короткочасний вплив, практично не впливають на обсяг довгострокової сукупно пропозиції.
Номінальні змінні впливають лише на короткострокову криву сукупної пропозиції SRAS, пересуваючи її догори "Т" або донизу "і", як на мал. 4.8, а обсяг потенційного випуску і довгострокова крива LRAS залишаються при цьому незмінними. При зростанні рівня середніх витрат, обумовлених впливом номінальних нецінових факторів (наприклад, зміною рівня цін, заробітної плати або інфляційних очікувань), рівень цін виробництва при кожному можливому обсягу випуску підвищується, і короткострокова крива сукупної пропозиції SRAS0 на мал. 4.8 пересувається вгору на величину зростання середніх витрат (SRAS^. Зниження середніх витрат під впливом нецінових факторів знижує рівень цін виробництва для кожного можливого обсягу випуску. Відповідно, короткострокова крива сукупної пропозиції SRASg пересувається вниз на величину зниження рівня середніх витрат (SRAS2).
Втім, номінальні змінні не впливають на обсяг потенційного випуску лише на досконалих ринках, де виконуються умови класичної дихотомії і принаймні в довгостроковому періоді ціни та заробітна плата є абсолютно гнучкими не лише в бік підвищення, але і в напрямку зниження. Насправді ціни та заробітна плата виявляють значну негнучкість до зниження в довгостроковому періоді. Тому при відсутності цілеспрямованої політики доходів, що кориґує негнучкість номінальних змінних, зміни "витратних" номінальних величин, які відзначаються довгостроковою стабільністю (наприклад, ставки податків на підприємства), можуть вести до скорочення або до збільшення потенційного випуску: разом пересувати криві LRAS та SRAS ліворуч " <—*" або праворуч "*—> ", впливаючи як реальні змінні.
В групі інституційних чинників додаткових витрат виробництва слід звернути увагу на видатки підприємницької діяльності - типові в конкретних умовах даного суспільства трансакційні та чисті видатки здійснення підприємницької діяльності. Обов'язкові амортизаційні відрахування податки на підприємства є, власне кажучи, офіційною складовою суспільних видатків бізнесу при здійсненні угод. Спільна риса зазначених факторів така, що вони є обов'язковими загальними додатковими витратами підприємств, як здебільшого закладають у ціни. Відмінність полягає в тому, що амортизаційні та податкові фактори додаткових витрат меншою мірою скорочують довгостроковий обсяг потенційного випуску, ніж набагато менші за розмірами інші трансакційні та чисті видатки бізнесу, особливо тіньового характеру. Значні видатки "входу виходу" (витрати часу і коштів на одержання дозволу, реєстрацію, ліцензування діяльності, придбання документації, відкриття банківського рахунку, оренду приміщення, звільнення співробітників при ліквідації фірми тощо) зменшують масштаби приватної підприємницької діяльності, особливо в сфер дрібного бізнесу. Високі трансакційні та чисті видатки бізнесу, пов'язані з бюрократичними перешкодами, втраченими вигодами та прямими збитками від втручання органів влади, з правовою нестабільністю, роблять бізнес важкою дорогою справою. В умовах відкритої економіки платою за високі витрати на ведення бізнесу стає відсутність іноземних інвестицій, втеча капіталу, вивіз ресурсів, іміграція найіні-ціативнішого та кваліфікованого населення.
3. Рівновага сукупного попиту і пропозиції
Стимулювальна політика розширення сукупного попиту. Уряд може стимулювати збільшення виробництва і національного доходу з допомогою заходів, які збільшують сукупний попит. При збільшенні пропозиц грошей, зниженні податків або збільшенні державних закупівель крива сукупного попиту AD зсувається праворуч. Умови початкової рівноваги порушуються, економіка зазнає шоку попиту.
Розглянемо, як буде змінюватись при цьому рівновага у моделі AD—AS для кейнсіанської моделі короткострокової сукупно пропозиції, у якій припускається абсолютна жорсткість цін та заробітної плати в короткостроковому періоді. На мал. 4.9 вона показана горизонтальною кривою SRASg.
Початкова рівновага. Крива сукупного попиту AD0, довгострокова крива сукупної пропозиції LRAS і короткострокова крива сукупної пропозиції SRASg перетинаються в точці А, де спостерігається довгострокова рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції. В точці А заплановані видатки домогосподарств, підприємств, уряду та іноземців (сукупний попит) дорівнюють запланованим доходам виробників від продажу товарів та послуг (сукупній пропозиції). При сукупному випуску Y0=YF та рівноважній ціні в економіці спостерігається повна зайнятість, найкращий розподіл та використання ресурсів у виробництві.
Короткострокова рівновага. Розширення сукупного попиту з ADg до AD1 порушує довгострокову рівновагу. Але жорстка заробітна плата залишається незмінною. Найближчим часом підприємства не передбачають загального підвищення цін. Тому рівень цін і витрат сукупно пропозиції Рд у точці А також не змінюється. Розширення сукупного попиту да змогу фірмам збільшити прибутки за рахунок додаткового випуску продукц стимулює збільшення виробництва товарів. Залежно від гнучкості цін і витрат при розширенні сукупного випуску, економіка може досягти нової точки короткострокової рівноваги при вищих або незмінних цінах. В крайній кейнсіанській моделі з абсолютно жорсткими цінами рівень цін не зростає тому, що середні витрати виробництва при збільшенні випуску залишаються незмінними виробництво виявляється набагато гнучкішим за ціни. Протягом короткого часу, поки заробітна плата і ціни залишаються незмінними, обсяг виробництва товарів послуг збільшується з Y0 до Yf і додатковий сукупний попит повністю задовольняється виробництвом при попередньому рівні цін Р0. Рівень витрат матеріальних ресурсів та праці на одиницю виробленої продукції при збільшенн випуску вище його потенційного рівня підвищується, але внаслідок інертності цін жорсткості заробітної плати не відбивається на цінах продукції, і, фактично, середні витрати виробництва залишаються незмінними протягом усього короткострокового періоду. Точка рівноваги пересувається на кривій сукупно пропозиції SRAS0 з точки А в точку короткострокової рівноваги В. Можливість розширення сукупного випуску в точці корокострокової рівноваги В обмежується сукупним попитом AD1 і припиняється.
Відновлення довгострокової рівноваги. У точці В рівновага AD-AS нестабільна: попит на ресурси з боку підприємств зріс, безробіття знизилось нижче природного рівня. Заробітна плата й ціни на ресурси починають зростати, і ціни втрачають жорсткість. Прибутковість виробництва зменшується, і сукупний випуск починає скорочуватись. У момент, коли гнучкість цін за витратами відновлюється й ціни починають зростати, а випуск скорочуватись, короткостроковий період закінчується. Підвищення цін на ресурси викликає додаткове підвищення загального рівня цін і середніх витрат. Крива короткострокової сукупної пропозиції SRAS0 піднімається вгору. Підвищення рівня цін і витрат припиняється в точці нової довгострокової рівноваги С. У новій довгостроковій рівновазі обсяг випуску скорочується до потенційного (F0=Ff), а рівень цін підвищується з Р0 до Рг У новій точці довгостроково короткострокової рівноваги С, як і в точці А, рівень цін відповідає очікуваному рівневі середніх витрат при потенційному обсягу виробництва.
Інфляція попиту. Довгостроковим наслідком стимулювальної політики є підвищення рівня цін. Якщо припустити, що стимулювальна політика буде тривати далі, то криві сукупного попиту і сукупно пропозиції на мал. 4.9 почнуть рухатися вгору, і в економіці виникне інфляція, обумовлена розширенням сукупного попиту.
Інфляція витрат. Ринок може зазнавати потрясінь не лише внаслідок змін у сукупному попиті, але і внаслідок шоків сукупної пропозиції, коли зміни у витратах виробництва (вплив нецінових факторів) пересувають криву сукупної пропозиції (мал. 4.10). Припустімо, внаслідок підвищення світових цін на паливо та електроенергію середні витрати внутрішні ціни виробництва зросли. Крива SRASg піднялась угору до рівня SRASr У короткостроковому періоді рівновага переходить по новій кривій сукупного попиту з точки А в точку В. Обсяг виробництва скорочується з Yg=YF до Yr Рівень цін підвищився з Р0 до Рг Якщо зовнішній ціновий шок тимчасовий, то в довгостроковому періоді зовнішні ціни, витрати виробництва та рівень внутрішніх цін знизяться до попереднього рівня, і на ринку відновиться початкова довгострокова рівновага в точці А. Якщо шок пропозиції довготривалий, але ціни й заробітна плата абсолютно гнучкі до зниження, то з часом заробітна плата, витрати й ціни почнуть скорочуватись. Виробництво пристосується до нових цін на мпортні ресурси. Крива SRAS1 знизиться до рівня SRAS0, і обсяг випуску в новій довгостроковій рівновазі досягне потенційного.
Негнучкість цін до зниження. Але припустімо, що ціни виробництва й заробітна плата виявились негнучкими до зниження в довгостроковому періоді. В умовах довгострокової жорсткості ціни легко зростають, але потім не знижуються. Тому відновлення потенційного випуску при нижчому рівні цін неможливе. Зменшення сукупного попиту або інфляція витрат в умовах довгострокової негнучкості цін ведуть до скорочення довгострокового рівноважного випуску нижче потенційного. Рівень витрат виробництва короткострокова крива сукупної пропозиції SRAS1 на мал. 4.10 не знизяться. Довгостроковий обсяг сукупної пропозиції залишиться на рівні меншому від потенційного, і виробництво зазнає довгострокового спаду — депресії.
Стабілізація виробництва. Відновлення довгострокової рівноваги на рівні потенційного випуску в умовах жорсткості цін до зниження потребує збільшення сукупного попиту (мал. 4.10). Для цього уряд збільшує сукупний попит з ADg до AD1 і дає виробництву можливість повернутись до потенційного випуску. Якщо крива SRAS1 не посунеться вгору під впливом нфляційних очікувань або чергового зростання витрат на імпортні ресурси, то політика стабілізації буде вдалою.
Стагфляція. Але якщо інфляція попиту доповниться інфляцією витрат, то при збільшенні сукупного попиту з AD0 до AD1 крива SRAS1 підвищиться до SRAS2. Рівень цін зросте з Р1 до Р2, а довгостроковий випуск так і залишиться на рівні Yr меншому від потенційного. Повторна спроба стабілізації може посилити інфляційні очікування підприємств настільки, що підвищення кривої SRAS буде постійно випереджати розширення сукупного попиту. Інфляція у довгостроковій рівновазі прискориться, а довгостроковий обсяг сукупної пропозиції ще більше скоротиться. Таке поєднання нфляції і спаду виробництва у довгостроковому періоді (стагнації) називається стагфляцією.
Висновок
У точці пеоетину кривих сукупного поиту сукупної пропозиції досягається макроекономічна рівновага – рівноважний рівень цін і рівноважний реальний обсяг національного продукту в короткостроковому періоді. Макроекономічна рівновага може досягатися на буд’якому відрізков кривої AS. Національну економіку, що вийшла за межі природнього обсягу виробництва, називають «перегрітою». Зменшення обсягу національного виробництва, що супроводжується зростанням рівня цін, називають стагфляцією.
У макроекономіці існують два основн підходи до проблеми макроекономічної рівноваги - класичний і кейнсіанський. Класичний підхід ґрунтується на законі Сея, згідно з яким «пропозиція творить свій власний попит». Прихильники цього підходу вважають, що гнучкі ціни і заробітна плата швидко усувають з ринку буд’який надлишок або нестачу попиту і пропозиц та поновлюють повну зайнятість за повного використання виробничих потужностей, а в національній економіці відсутні будь-які втрати, пов’язані з недовикористанням ресурсів або з недостатнім сукупним попитом. На їхню думку, макроекономічна політика не може спричинювати реальні макроекономічні зміни.
Кейнсіанський підхід базований на тому, що ціни і зарплата негнучкі в короткостроковому періоді. За таких умов обсяг національного виробництва позитивно реагує на більший обсяг сукупного попиту, особливо за низьких рівнів національного продукту. Щодо безробіття, то воно може значно перевищувати природну норму, бо відсутній механізм самокоригування, який автоматично спрямовує економіку до повної зайнятості. Кейнсіанці вважають, що макроекономічна політика може компенсувати негнучкість цін і зарплати, стимулюючи націонаольну економіку в роки спаду та уповільнюючи темпи зростання у фазі буму.
Аналіз сучасної ринкової економіки передбача застосування і класичної, і кейнсіанської моделей. Для короткострокового періоду використовують кейнсіанську модель, а для довгострокового – класичну.
1. Макконелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс. М.: Республика, 1992.
2. Мэнкыо Н. Г. Макроэкономика. — М.: Изд-во МГУ, 1994.
3. Сакс Дж. Д., Ларреп Ф. Б. Макроэкономика. Глобальный подход. — М.: Дело, 1996. (Пер. с англ.)
4. Семюелсоп П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1997.
5. Фишер С., Дорибуш Р., Шмалепзи Р. Экономика. — М.: Дело, 1993.
6. Степан Панчишин, Макроекономіка: Навч. посібник. Вид. 3-тє, стереотипне. – К.: Либідь, 2005. – 616с.
7. Базилевич В. Д., Базилевич К. С., Баластрик., Макроекономіка: Підр./ За ред. В. Д. Базилевича. – 3-тє вид., випр. К.: Знання, 2006. – 623с.
