Курсовая работа: Становлення педагогічної науки в Римській імперії
2.2 Педагогічні погляди Цицерона
Цицерона /106 - 43 рр. до н.е./ - колір римської літератури. Здобувши блискучу освіту, будучи знаменитим оратором, він свої погляди на виховання висловлював у філософських і риторичних творах, маючи на увазі по перевазі оратора. У творах Цицерона обертає особлива увага на суть завдання виховання.
Він приймає людину за розумне і, отже, здібна до виховання істота. Він указував, що в людині живе сила, що закликає його до добра і відлякує від зла. Ця сила не лише древніша за всяке людське суспільство, але вона сучасна тому, що навіть охороняє і правлячому небом землею божеству. Бо розум є істотна властивість Бога, і цей божественний розум необхідна визначає в нас, що право і що не має рацію. Тому піднесися духом пам'ятай, що смертей не ти, а це тіло. Виховання є завершення здібностей людини, що дарували природою, і воно необхідне тим паче, що висока якість духу, особливо розуму, на який спирається чеснота, вимагає ретельного розвитку. Наставник повинен відноситися до своїх учнів з належною лагідністю, строгістю справедливістю. Повчання дітей повинне здійснюватися і словом і справою. Дисципліна має бути ні дуже сувора, ні дуже м'яка. Покарання повинне відповідати провин в однакових випадках має бути однаковим. Ніколи не слід карати розсердившись. До покарань слід прибігати зрідка, коли інші засоби не дають потрібних результатів.
Виховання слід починати з раннього дитинства. Дітям слід вирішувати тільки такі ігри, які сумісні з хорошою поведінкою. При подальшому розвитку дитяти слідує особлива увага обернути на розвиток пам'яті. Для цього Цицерон рекомендує вивчати напам'ять уривки з грецьких і римських письменників, Коли отрок розвинувся в хлопцеві, йому необхідно вибрати соб заняття, яке з відповідало б його природним схильностям. Бо найперший обов'язок людини полягає в тому, щоб не робити нічого суперечить природі. До чого від природи у нас більш всього дарування, то і має бути вибраним своєю справою. Кожен, по можливості, повинен залишатися вірним своєму характеру, не недолікам їло, а особливостям. Ніщо, зроблене наперекір своїй природі і всупереч ній, не досяга успіху, указував Цицерон.
Молоді люди повинні остерігатися непомірності, поводитися доброзвичайно, поважати старших і, вибравши з них кращих і правдивіших, довіритися сові там і керівництву. У цьому віці слід уникати плотської насолоди;
слід привчати дух і тіло до стриманості, терпіння, перенесення зусиль.
Для свого розвитку майбутній оратор повинен вправлятися у виголошуванні промов, різних точок зору. Окрім повчань природних здібностей, ораторові необхідно придбати запас знань по всіх галузях науки і, насамперед, освоїтися із законознавством, історією і філософією.
Споглядаючи великі зразки, він повинен прославити і розвинути свій розум, ушляхетнити душу, енергійно підбурювати волю направляти її до доблесних цілей.
У трактатах про ораторське мистецтво ми знаходимо багато цінних думок Цицерона, які указують на шляхи і засоби вироблення ораторських умінь, таких необхідних вчителеві.
Трактат "О обов'язках" - останній філософський твір Марка Тулію Цицерона. Він став одним з найбільш популярних його філософських творів.
Жанр трактату "О обов'язках" для Цицерона незвичайний. Переважна більшість його філософських творів написана у формі діалогу, даним же трактатом є повчання синові. Цей жанр зумовив значною мірою своєрідність трактату. Його зміст різноманітний: це і моральні розпорядження, відступи політичного характеру, і історичні приклади, і юридичні казуси.
В цілому трактатом Цицерона є певний звід правив і норм поведінки, розрахованих зовсім не на якихось особливих, видатних людей або мудреців, а на звичайних чесних і "порядних" громадян. Тут мова йде про обов'язках, прикладених до всіх людей, до всіх, у кого є хоч яка-небудь "схильність до доблесті"; він не лише адресований, але орієнтований на молодого римлянина (спочатку), гідного громадянина, вступаючого на шлях державної кар'єри.
Багато критиків вважають, що образ ідеального громадянина, зі всіма пов'язаними з цим ідеалом обов'язками і нормами поведінки, зі всіма його характерними рисами і якостями, "може розглядуватися як якесь своєрідне політичний заповіт Цицерона, заповіт навченого життєвим і державним досвідом діяча, такого, що залишається їм сучасникам і потомству в один з найбільш напружених моментів як його особисто долі, так і долі всієї римської держави".
2.3 Педагогічні погляди Квінтілліана
Квінтіліан /42-118 рр. н.е. /. Будучи не лише теоретиком, але і практиком, в обширному /12 книг/ творі "Про виховання оратора" систематизував і переробив запозичені з Греції педагогічні іде доповнив їх обширними дидактичними вказівками, чому його можна назвати першим за часом дидактом.
Квінтіліан указував, що у дитяти є широк можливості розвитку. Він дає лаву вказівок про розвиток мови у дитяти, зачинаючи з перших років його життя. Указує на велике значення школи для виховання дітей. До дитяти потрібно личити з урахуванням його індивідуальних особливостей. Квінтіліан пред'являє лаву вимог до вчителя: він має бути утвореним, любити дітей, бути стриманим на похвалу і покарання, повинен вивчати дітей і ін.
Головними методами навчання, по Квінтіліану, теоретичні повчання, наслідування і вправи. Основи навчання треба закладати міцно. Квінталіан детально указує значення кожного учбового предмету в систем освіти
Квінтіліан був першим викладачем, що отримував оклад з державної казни і носив титул професора красномовства.
Скрізь і завжди, радить Квінтіліан, слід звертати увагу на властивості і здібності різних віків. Зачинати навчання дітей в ігровій формі. Навчаючись читанню, діти повинні одночасно знайомитися із зображенням і з назвою букв. Навчаючи читанню, не слід дуже поспішати, поки дитя не в змозі без запинок зв'язати між собою букви, а потім з складів слова, а потім вже за допомогою вправ добиватися правильної прудкості. При навчанн листу, слід звертати увагу на зміст тексту, який повинен містити не порожн сентенції, а етичне правило.
Випробувавши здібності кожного учня, вчитель повинен вирішити як його навчати і чому. Бо у одного учня можуть бути здібност до історії, біля іншого до вірша, біля третього до правознавства, тоді як деяких краще всього відправити до плуга.
Як у навчанні, так і у вихованні вчитель повинен відноситися до дітей поблажливо, аби не переступити при цьому міри. Не слід удаватися до тілесних покарань: бити дітей, значить, спершу не привчити їх до добра і правди, а потім карати за упущення того і іншого
Наставник і вчитель повинні мати до дітей батьківську любов, знати теорію навчання, бути освіченою людиною. Квінтіліан був прихильником суспільного виховання, вважаючи, що воно має переваги в порівнянні з індивідуальним, домашнім.
Вчитель може сприяти швидшим успіхам учнів, якщо він ознайомить їх з творами істориків і ораторів, зверне увагу на красу, вкаже на помилки автора, поступово привчатиме учнів мислити самостійно.
Ідеї Квінтіліана, забуті в період раннього середньовіччя і знов воскреслі в епоху Відродження, зробили значний вплив на багато діячів цього часу.
2.4 Педагогічні погляди Лукреція
Тіт Лукрецій Кар (рід. біля 99-ум.55 до н. е), - давньоримський філософ і поет, великий просвітитель старовини, один з найбільших представників античного атомістичного матеріалізму. Відомостей про життя Лукреция майже не збереглося. До нас дійшла філософська поема Лукреция "Про природу речей" ("De rerum natura", кращий русявий. пер. - 2 тт., 1946-47). Поема Лукреція займає особливе місце в поетичній літературі: написана як твір слухняного учня, що переказує необізнаним ідеї і повчання вчителя, і разом з тим пройнята справжньою оригінальністю, відображена неповторною своєрідністю думки і чарівністю поетичного генія.
Ця поема - не лише великий літературний пам'ятник, але одночасний найважливіший твір в історії природознавства, якнайповніший і мотивований виклад один, що містить, з варіантів античного атомізму. Зі всіх можливих філософських учень Лукрецій як свій вчитель обира грецького філософа Епікура. По відношенню до нього Лукрецій одночасно обожню вчителі учень, і оригінальний і самобутній його продовжувач.
Відстоюючи лінію філософського матеріалізму, Лукрецій стверджував, що мир, природа пізнавані. Плотські відчуття він вважав за єдине достовірне джерело пізнання. Помилка може бути лише в думках, в роздумах, але не у відчуттях. Обдурити може лише розум, коли він відривається від плотських даних або неправильно їх узагальнює. Від предметів, на думку Лукреція, відділяється їх якнайтонша оболонка, яка, потрапляючи в око людини, викликає відчуття. Мислення - комбінація найтонших, найлегших, особливо швидко рухомих первинних тілець.
У суспільно-історичних переконаннях Лукреція, не дивлячись на їх безперечний ідеалізм, були окремі цінні положення. Поступальній ході суспільства сприяє, по Лукрецію, те, що не божественне визначило і не каприз правителя, а розумовий розвиток людей, їх потреби і потреби. Величезне значення в переході від первинної дикості до людської культури Лукрецій додавав трьом відкриттям:
використанню вогню, споруді жител застосуванню звіриних шкур як одяг. Лукрецій негативно відзивався про винищувальні війни, що відривають людей від мирної праці, різко засуджував хижацтво і аморалізм римських рабовласників. Але Лукрецій не був ідеологом пригноблюваних класів. Щастя, вважав він, полягає в обмеженні бажань, в незворушності і абсолютному спокої (атараксії), в пізнавальній діяльності, яка позбавляє людину від страху перед смертю і перед богами. Лукрецій рішуче відкидав релігійну догму про божественне створення природи і людини; допускаючи снування богів, він вважав, що вони безсилі перед законами природи і, не втручаючись в справи людей, блаженствують в міжсвітових просторах. Причину релігійних вірувань Лукрецій бачив в неуцтві, незнанні явищ природи, невмінн пояснити їх дійсні підстави. Незначність пізнання - джерело релігійних вірувань пов'язаного з ними помилкового страху.
Є відомості про те, що Цицерон редагував декілька книг Лукреція. Цицерон давав високу оцінку поемі Лукреція: у лист своєму братові він указував, що в поемі багато проблисків природного дарування автора, але разом з тим і мистецтва.
Всупереч волі церковників, поема Лукреція "Про природу речей", в якій в художній формі викладений античний матеріалістичний світогляд і висловлені цінні наукові припущення і глибок діалектичні думки, зіграла значну роль в історії людської культури, у формуванні світогляду багатьох природодослідників і філософів. Вона визначила багато рис світогляду І. Ньютона и М. Ломоносова.
Коли в XVI столітті молода, ще тільки виникаюча буржуазна філософія приступала до створення своїх теорій, вона - в особі кращих своїх представників - зверталася до вивчення Лукреція, цінуючи в нім великого просвітителя, дослідника природи.
Висновок
Матеріал, що розгледів, дозволяє прийти до наступного висновку. Вивчення джерел і історіографії питання розвитку соціально структури древнього Риму показало, що римське суспільство в VIII - III століттях до н. е. було ще архаїчним, що покоївся на принципах колективних форм власності на основі засобів виробництва - землю і формування його соціально структури йшло одночасно і мало пряму залежність від процесу формування нституту римської державності. Така залежність безпосередньо позначалася на особливості соціальної структури римського суспільства, яка виражалася в переплетенні станових і класових ознак в еволюції соціальної структури суспільних груп древнього Риму.
в період переходу від родових буд до рабовласницького в якнайдавнішому Римі з VIII століття до н. е. по III століття до н. е. відбувається складання і остаточне оформлення соціальної структури древнього Риму. В ході цього процесу в римському суспільстві виявляються наступні основні класи - стани:
Заможні землевласники, в руках яких поступово зачинає концентруватися володіння землею. До цієї групи, що підноситься над масою дрібних виробників, вже належать так само і багаті не знатні сім'ї. Багатство перестало бути приналежністю однією лише знать. У цей перехідний період, для якого вже з VI століття до н. е. характерне існування держави, землевласники панівним класом - станом, а пізніше, коли рабство стало основою виробництва, вони перетворюються в своїй більшості в клас рабовласників.
Клас, який складає маса колишніх рядових членів товариства, дрібні виробники: ремісники, власники невеликих ділянок, оброблювальні свою землю за допомогою членів своєї сім'ї і переважно без рабів. У кількісному відношенні вони складають більшість населення і пригноблюються економічно і політично членами панівного класу.
Клас рабів. У цей ранній період він ще не був основним класом суспільства, і не складав основу виробництва. Суперечність в положенні рабів полягала в тому, що з одного боку, вони входили до складу класу виробників, а з іншого боку, в цивільне суспільство як клас вони не включалися. Таке положення рабів складало одну з головних особливостей виробничих стосунків античного миру. Патріархальне рабство так само продовжує існувати, але воно все більше стає застійним елементом в суспільстві.
Швидше за все, грецьку спадщину надав більший вплив на розвиток римської освіти за рахунок того, що наука і мистецтво в Древній Греції розвивалися в більш ранній період часу, а римська цивілізація як би успадковувала їх, вона була їх логічним розвитком і звичайно додавала до них безліч нових ознак і особливостей.
На грунті римської освіти вперше з'явилися почали розвиватися категорії наукового мислення, великий вклад Древнього Риму в розвиток ораторського мистецтва. Саме тому педагогічні ідеї зіграли настільки важливу роль у виникненні педагогіки нового часу, її розвитку. В цілому ж педагогічні погляди видних римських теоретиків виховання з'явилися основою для подальшого розвитку світової педагогіки.
Список використаної літератури
1. Богомолов А.С. Античная философия. - М., 1985.
2. Винничук Л. Люди, нравы и обычаи Древней Греции и Рима / Пер. с польск. В.К. Ронина. - М.: Высш. шк., 1988. - 496 с.
3. Древние цивилизации / Под общей ред. Бонгард-Левина Г.М. - М.: Мысль, 1989.
4. История древнего Рима / Под ред. Бокщанина А.Г. - М.: Высшая школа, 1971.
5. История и культура античного мира / Под ред. Кобылина М.М. - М.: Наука, 1977.
6. Куманецкий К. История культуры древней Греции и Рима. М.: Высшая школа, 1990.
7. Лукреций. О природе вещей. - М., 1973.
8. Момзен Т. История Рима. - С. - Пб.: Лениздат, 1993.
9. Новицкий И.Б. Римское право. - М.: Ассоциация "Гуманитарное знание", 1993.
10. Омельченко О.А. Основы римского права. - М.: "Манускрипт", 1994.
11. Хрестоматия по истории древнего Рима. - М., 1956
