Курсовая работа: Парки та сади Чернігівщини
Велику увагу розсаднику, що розташовувався в Богівщині. Висівали у ньому дуб, ясен, берест, робінію звичайну, липу, всі види хвойних – переважно сосни та модрини. Тут же вирощували саджанці рідкісних видів дерев, як виписували з вітчизняних та закордонних розсадників.
Лише наприкінці життя Скоропадського Богівщина увійшла в парк, а розсадник було перенесено в інше місце»
Влаштуванню розсадника, оранжерей, теплиць, фруктового саду, вирощуванню багатьох рідкісних видів хвойних сприяв вчений-садівник, уродженець Ельзасу Карл Данилович Шлінглоф, якого у 1857 р. запросив до себе Скоропадський. К.Д. Шлінглоф був головним садівником Тростянця з 1857 р. по 1866 р., але й пізніше він продовжував стежити за створенням парку у Тростянці (К.Д. Шлінглоф працював управителем у Григорівні, яку Скоропадський передав одній із своїх доньок, а потім Шлінглоф узяв цей маєток в оренду).
І.М. Скоропадський в кінці 1840-х років почав створювати навколо парку окремі гаї. Особливо активно він займався цим в кінц 1860-х років, коли було завершене розмежування земель. Усього посадили 21 гай розмірами від 2 до 14 десятин (загальна площа – 155 десятин). 13 гаїв засаджен березою, або березою з сосною, 5 – сосною, 2 – канадськими тополями, 1 – ялинами. Назви гаїв – Іванове, Бабусине, Мечеть, Клин, Грицаєве, Лесеве, Керендаси, Ялини, Темні лавки, Прохолода, Вітерець, Михайлівський хутір, Попечительське яйце, Наташине, Петіне, Єльців яр, Лізине, Обіймись і притулись, Тополева альтанка, Катрина могила.
Під час першої поїздки до Парижу у 1857 р. Іван Михайлович ознайомився з багатьма парками і зокрема з нещодавно створеним парком Джеймса Ротшильда в Ферре. Його увагу привернув новий метод штучного формування рельєфу.
З 1858 р. в Тростянці почали впроваджувати цей метод. Але К.Д. Шлінглоф створив лише незначні підвищення, які не задовольнили господаря, і Скоропадський особисто взявся за цю справу.
Спочатку роботи проводилися напроти садиби на іншому березі ставка. За два роки було вкладено чимало грошей, але краєвид не покращав.
На початку 60-х років Іван Михайлович доручив інженеру М. скласти план і профілі насипних робіт. Але через рік стала очевидною непридатність проекту. Тоді Скоропадський звернувся до художника-пейзажиста Б., який мешкав у Тростянці. Останній намалював швейцарський ландшафт з різними загостреними пагорбами, які нагадували Альпи. Цей ескіз так сподобався Івану Михайловичу, що він відразу почав насипати за цим проектом справжні гори, дедалі вищі й вищі. Спочатку під насипання гір відвели 5 десятин, але цього здалося мало, і з 1861 р. по 1881 р. насипали підвищення майже на ЗО десятинах. При цьому викорчували або засипали багато цінних великих дерев, зокрема, посаджений ще у 1840-пі роки сосновий гай [10, 11].
Деякі гори насипали протягом двох років підряд 50 робітників з 20 кінними тачками. Гори насипали виступами із загостреними вершинами, декілька засадили соснами та іншими деревами й кущами.
На трьох найвищих горах збудували альтанки, але, не масштабно з горами, через що вони гарного ефекту не справляли).
Спочатку на спорудження гір потрібно було 2000 карбованців щороку, потім 6000, а всього витратили більш як 100 тис. карбованців.
Садивний матеріал у Тростянець закуповували переважно у садовій установі Вагнера в Ризі. Протягом певного часу придбали ус види з досить великого каталогу. З 1880 р., коли через старість Скоропадський зменшив обсяги земельних робіт, знову приділили увагу розведенню рідкісних видів дерев з розсадників Регеля і Кессельрінга в Петербурзі, Шоха в Ризі, Крістера в Києві, Васильчикова в Петрівці, Кру з околиць Парижа. Хвойні, привезені з Франції, чудово перенесли умови України. Серед висаджених рослин були й щеплені. І нині, коли минуло понад 100 років, на окремих деревах видно місця з'єднання підщепи з прищепою. Усього видів та форм дерев і кущів налічувалося 574, ялин і ялиць було 51 вид та форма, модрин – 6, сосен – 27, туй – 32, ялівців – 25, дубів – 50, кленів – 60, ясенів – 37, лип – 27, беріз 16, в'язів – 34, вільх – 9, тополь – 18, гіркокаштанів – 25, верб – 18, горобин 17. Решта родів налічувала менше 6 видів та форм.
І.М. Скоропадський дуже любив парк. До останнього року свого життя він майже щодня об'їжджав його, був особисто присутнім при пересаджуванні великих дерев на галявини.
На пагорбі, насипаному Скоропадським поблизу галявини з листяних та хвойних дерев, поставили мармуровий пам'ятник, замовлений Іваном Михайловичем за кілька років до смерті. Пам'ятник зображує ангела, який правою рукою вказує на небо.
За часів, коли парк належав П. Скоропадському, у ньому значних змін не відбулося. Відомі садівники, які працювали у парку, – Ілля Янік, Ілларіон Круподеря, Іван Беззуб, Степан Ткачун, Василь Верескун, Ілларіон Висовень.
Після встановлення радянської влади парком відав держплемрадгосп «Тростянець». У 1938 р. його виділили у самостійну установу, підпорядковану Наркомзему УРСР. У 1940 р. парк оголосили державним дендрологічним заповідником, а в 1951 р. передали Центральному ботанічному саду АН УРСР. Нині це самостійна установа НАН України.
Палац не зберігся (зруйнований у 1918 р.). Згодом на його місці побудували санаторій і зараз площа садиби не входить до складу дендропарку. Ще й досі можна побачити два флігелі: одноповерховий та двоповерховий. Не збереглися оранжереї, які знаходилися у плодовому саду в південно-західній частині парку. Можливо, свого часу рослини з них влітку виносили у парк. Альтанок на «горах» також немає. У парку є 4 половецькі баби (одна на Дідовій горі і 3 на берегах Великого ставу) та колона суму («Розбита надія»). Подібні колони ставили у багатьох парках. З одного боку, це могла бути данина моді, а з іншого – її могли встановити як пам'ять про передчасно померлих родичів. Відомостей, коли і з якого приводу вона з'явилася у парку, нами не знайдено, але можна припустити, що Іван Михайлович так увічнив скорботу за своїми сестрами та братом, які померли у віці 16–27 років. Є у парку місток через Великий став, місточок через яр на Мохнатій гірці та інші містки. Кілька років тому поблизу входу у дендропарк встановили пам'ятник його засновнику І.М. Скоропадському (скульптор Володимир Олександрович Філатов).
Свого часу до церкви вела алея з сосни кедрово сибірської, до садиби – ялинова, а від садиби до греблі – гіркокаштанова.
Якщо у 1888 р. у парку росло 574 види та форми, то у 1927 – 202, у 1935 – 197, у 1948 – 383, у 1960 в парку та арборетумі, створення якого розпочато у 1957 р» – 969. У 1960–1969 рр. у дендропарку – 793 види, а з різновидностями та формами (сортами) – 1155, у 2000 р. на територ старовинного парку – 278 видів та форм, а з урахуванням арборетуму в дендропарку – 771. Слід зазначити, що з 278 видів, які ростуть в історичній – частин парку, 144 представлені менш як 10 екземплярами. Це свідчить про необхідність суворого моніторингу таксономічного складу та своєчасних відновлювальних насаджень [10, 14].
У Тростянці вперше в Лівобережній Україні були випробувані ялиці грецька та Фразера, головчастий тис кістянковий, ялини Алькокка та червона, сосни осиста, скручена, кедрова корейська та Жеффрея, туя гігантська, туйовик поникаючий, болотний кипарис звичайний, клени завитий, голий, пенсільванський та колосистий, аморфа сивувата, береза чорна, каракас китайський, гледичія люта, дуб черепитчастий, липа маньчжурська, в'яз американський, чекалкін горіх го-робинолистий та інші.
Багато рослин інтродукованих видів досягли природних розмірів. Тростянець – північна межа поширення в Україні окремих таксонів.
Цікавою особливістю насаджень парку є створення так званих «гніздових» груп, коли декілька рослин одного виду (дуба звичайного, липи серцелистої та американської, тополь білих та сіруватих, кленів гостролистих), висаджених близько одне від одного на галявині, утворюють неначе спільну крону.
Інший засіб застосовано до деяких хвойних – туй західно та гігантської, кипарисовиків горіхоплідного та Лавсона, ялиці білої. У солітері цих видів укорінюються нижні гілки (часто і пагони цих гілок), і вони разом з материнським деревом утворюють спільний конус. Схили невеликих пагорбів засаджені ялівцем козацьким.
Як відомо, існує 6 типів садово-паркових ландшафтів: лісові, паркові, регулярні, садові, лучні, альпійські. Ділянки із штучно сформованим рельєфом дендропарку Тростянець можна було б віднести до альпійського типу садово-паркового ландшафту. Але особливість Тростянця поляга у тому, що для оформлення гір не використовували каміння, яке звичайно головним компонентом при формуванні альпійських ландшафтів.
Нині власне у парку (без арборетуму, розсадника та господарської зони) під насадженнями зайнято 114,1 га, галявинами – 42,2 га, ставками – 10,4 га, парковими дорогами – 9,4 га. Як бачимо, на галявини припада більше третини від площі насаджень. Завдяки цьому значну площу парку можна розглядати як парковий тип садово-паркового ландшафту. Але у даному випадку гайки, розташовані серед галявин, часто мають досить значні площі, в них сформувалися лісові умови. В парку є великі масиви та захисна смуга з сосни уздовж меж, які безумовно слід віднести до лісового типу садово-паркового ландшафту. В більшості українських парків лісовий тип садово-паркового ландшафту створюють листяні дерева, лише у деяких з них, які виникли на баз природних соснових лісів, – хвойні (підкреслимо, що з сосни звичайно формуються світлохвойні лісові ландшафти). У Тростянці, і в цьому його особливість, завдяки широкому використанню ялини європейської, інших видів ялин, а також ялиць, тсуг та псевдотсуг є значні ділянки лісового типу садово-паркового ландшафту, сформованого темнохвойними видами. Лучні ландшафти трапляються на дні балок (зокрема, в балці Куциха).
Таким чином, дендропарк Тростянець являє собою переважно складне поєднання паркового і лісового типів садово-паркових ландшафтів, та ще й на штучно сформованому рельєфі.
Територія дендропарку розбита на 62 квартали.
Масиви й групи, які знаходяться у кожному кварталі, найчастіше складаються з дерев різних видів та віку.
Кількісний склад насаджень парку вивчали під час нвентаризацій 1957–1960, 1967–1970, 1980–1983, 1995–1997 рр. За даними останньої інвентаризації, в парку росте 47600 дерев. З них сосен звичайних – 10,2%, ялин європейських – 9,8%, туй західних (різних форм) – 3,6%, модрин вропейських – 1,3%, туй гігантських – 1%, кленів гостролистих – 33,6%, в'язів шорстких – 10,3%, лип серцелистих – 6,7%, берез звислих – 2,7%, робіній звичайних – 2%, ліщин звичайних-2%, яворів – 1,6%, гіркокаштанів звичайних 1,6%, дубів звичайних – 1,4%, кленів польових – 1,1%, ясенів звичайних – 1%. Решта видів представлена у кількості менше 1% кожний.
Порівнюючи дані різних інвентаризацій, помічаємо тенденцію до зменшення хвойних в насадженнях як за кількістю стовбурів, так за запасом. Пояснити це можна старінням дерев. Збільшується частка кленів гостролистих та в'язів шорстких за рахунок самосіву.
Для збереження Тростянецького парку необхідно було розробити методику насаджень, яка б передбачала відновлення первинного таксономічного складу, збереження притаманного дендропарку паркового типу садово-паркового ландшафту, створення нових композицій, які б за художньою виразністю не поступалися попереднім, підтримання певного кількісного співвідношення між головними паркоутворюючими видами.
Таку методику розробили під керівництвом директора дендропарку Олексія Олексійовича Ільєнка. Розглянемо схему реконструкц насаджень. Відновлюють типову для дендропарку та багатьох старовинних парків України ділянку, з самосійними насадженнями переважно листяних видів (молодих та середнього віку), серед яких збереглися декілька старих хвойних та листяних дерев.
Вирубали малоцінні насадження на значній площі (ділянки можуть мати розмір близько 0,5 га і більше), щоб майбутні рослини не потрапили під шатро вже існуючих, і створили газон. Але галявина не проглядається з доріжок, оскільки збережено смугу з листяних дерев заввишки 15–20 м.
Поряд із старими хвойними деревами (колишньою куртиною) створено щільну смугу з саджанців того ж виду хвойних (при І.М. Скоропадському у Тростянці хвойні часто висаджували смугами, тому і нині використовується такий прийом – найчастіше висаджуються смуги з ялини європейської, але можуть використовуватися й інші види [10, 19].
Тільки-но смуга підросла, біля неї посадили декоративн хвойні та листяні рослини: ті, які, за літературними даними, були колись у парку, ними даними, були колись у парку, або нині представлені старими екземплярами.
Коли дерева досягли певних розмірів і відповідно декоративного ефекту, смугу, яка закривала галявину від доріжки, вирубали.
Поруч із старими хвойними та листяними деревами, що загинули, вже створені куртини, що взяли на себе їхню функцію в ландшафті. На тлі смуги, яку регулярно проріджували, гарно виглядають декоративні форми. На місці старих дерев – газон з поодинокими насадженнями. Відновлено первинний видовий склад та ландшафтний вигляд, немає проявів ґрунтовтоми.
Головними елементами методики, яку можна використати в нших парках, є: вирубування малоцінних дерев на значних площах, насадження молодих рослин не на місці, де колись росли цінні дерева, а поряд, та створення газону там, де загинули дерева. На думку авторів методики, а також з нашо точки зору, це не порушує Флорентійську хартію Міжнародного комітету з сторичних садів 1981 р [10, 20].
Науковий підхід до реконструкції насаджень та наполеглива праця співробітників дендропарку дають змогу милуватися чудовими краєвидами і вселяють надію, що й нащадки матимуть таку можливість.
3. Роль та значення пам`яток садово-паркового мистецтва
На сучасному етапі розвитку людства все гостріше та гостріше постають проблеми екології, охорони природи, збереження біорізноманіття. Охорона природи, раціональне використання людиною її багатств важлива загальнодержавна і загальнонародна справа, це обов'язок кожної людини. Успіх у цій справі залежить, перш за все, від усвідомлення важливості цього завдання, від переконаності, вміння і звички постійно, на кожному кроц оберігати рідну природу, лікувати ті рани, які вже їй нанесено й не допускати нових. Основною базою екологічного виховання є загальноосвітня школа, яка покликана виховувати школярів у дусі любові до рідної природи, охорони навколишнього середовища, адже як навчав видатний педагог В.О. Сухомлинськии: «Пізнання природи, оволодіння знаннями про неї, заховує в собі ще не використані дос можливості для того, щоб знання формували позиції людини – соціально-політичні, моральні, естетичні, а ці позиції, по суті, і є світоглядом у дії. Природа – не тільки середовище навколо нас, а й всенародне добро і багатство, за яке кожний громадянин нашого суспільства відповідає – це червона нитка світоглядних переконань, від яких залежать соціально-політичні позиції людини» [5, 46].
У школах природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямах: на уроках, заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно-корисної праці, різних масових заходів тощо. Часто учн виступають пропагандистами природоохоронних знань серед своїх товаришів, місцевого населення, беруть участь в озелененні, доглядають лісопарки та ліси, охороняють рідкісні рослини і тварин, обліковують і закріплюють еродовані Ґрунти, береги водойм, проводять спостереження за станом популяцій рідкісних видів, нвентаризують місцеву флору і фауну. Успіху природоохоронної освіти сприяє й дослідницька робота учнів, під час якої вони розширюють свій екологічний світогляд, оволодівають методами дослідження природи, нагромаджують певний досвід у справі охорони природи. Не можна лишати поза увагою прищеплення учням навичок естетичного сприймання природи, формування гуманістичних ідеалів. Серед учнів поширені цікаві форми організації їх діяльності: зелені патрулі, шкільн лісництва, гуртки юннатів та любителів природи, клуби й товариства екологічного краєзнавства.
Проте не всі учні до кінця усвідомлюють цінність глобальність проблем охорони природи. Як правило, питання охорони природи розглядається учнями відірвано від складних наукових, природно-соціальних явищ, зокрема, таких, як закони функціонування природних систем на різних рівнях їх організації і задоволення потреб суспільства відповідно до дії цих законів. Школярі нечітко уявляють норми ставлення людей до природного середовища, протиріччя, що виникають у системі: техніка суспільство природа. Все це вимага посиленої уваги і продуманої роботи серед школярів; питань охорони навколишнього середовища, його збереження. Одним з кращих видів еколого-виховної роботи серед учнів є еколого-краєзнавчі екскурсії, туристичн походи.
