Курсовая работа: Особливості конфліктів на початку ХХІ ст. Можливості їх врегулювання
Ø Багатосторонн конфлікти характеризуються хаотичним або поступовим втягненням держав у боротьбу між тими чи іншими і'х угрупованнями, спричиненими переважно протиріччями політичного, економічного та військового характеру. Такого типу конфлікти мають здебільшого регіональний масштаб та є середньотривалими, а в окремих випадках вони також можуть бути затяжними, як, наприклад, Центральноамериканський, що пояснюється різним співвідношенням залучених ресурсів та масштабів території, на якій відбувається конфлікт. Тут існує закономірність щодо того, що при великих географічних масштабах використання ресурсів у конфлікті не може бути швидким.
Ø Коаліційн конфлікти, на відміну від попереднього типу, є наперед організованим, одномоментним втягненням держав у протиборство. Тобто створена заздалегідь коаліція держав розпочинає дії згідно з т. зв. сазиз їоеаегіз, на основі попередньо укладених союзницьких угод про воєнні та політичні гарантії взаємної безпеки. Такі угоди мають конфронтативний характер, оскільки завжди спрямовані проти тієї чи іншо держави, або коаліції, яка протистоїть. Задовго до Першої світової війни були створені ворогуючі коаліції: Троїстий союз та на основі франко-російського договору — Антанта. Втягненню держав Європи у Другу світову війну передувало укладення Німеччиною та Італією т. зв. Сталевого пакту та надання англо-французь-ких гарантій Польщі та Румунії. Коаліційні конфлікти в XX ст., як правило, мали глобальний характер, відзначалися середньою (4—6 років) тривалістю та величезними ресурсами, що залучалися до протиборства.
2.5 Особливості за тривалістю
За тривалістю міжнародні конфлікти, як видно з попередніх класифікацій, діляться на: короткотривалі (блискавичні), серед-ньотривалі та довготривал (затяжні).
Ø Короткотривалі, або блискавичні, конфлікти загалом є локальними та характеризуються незначними обсягами ресурсів, що залучаються до конфронтації, їх тривалість може коливатися у проміжку від кількох днів до кількох місяців. Вони відбуваються переважно на двосторонній основі, а значно рідше — багатосторонній, як, наприклад, Суецький, де конфліктуючими сторонами були Велика Британія, Франція та Ізраїль, з одного боку, й Арабська Республіка Єгипет — з іншого.
Ø Середньопгриєал конфлікти відбуваються впродовж 4—6 років і характеризуються переважно регіональним та глобальним геопросторовим масштабом. Вони, як правило, відбуваються на коаліційній основ та відзначаються величезними ресурсами, що застосовуються в протиборстві. У XX ст. такими міжнародними конфліктами стали обидві світові війни, які суттєво змінили міжнародні відносини, ставши "каталізаторами" процесу трансформації міжнародної системи.
Ø Довготривалі, або затяжні, конфлікти тривають від 6—7 до 10 і більше років. Для них характерні як регіональні, так і локальні географічні рамки та невеликі масштаби ресурсів, що при цьому використовуються. Такого типу конфліктом є, наприклад, ірано-іракський, який тривав загалом близько 10 років. Однак, як виняток, можна назвати японсько-американську торгову війну, яка, маючи міжрегіональний характер, тривала майже двадцять років. .
РОЗДІЛ 3. МОЖЛИВОСТІ ВРЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ КОНФЛІКТІВ
3.1 Переговори і консультації
Врегулювання міжнародного конфлікту – це знаходження такого стану рівноваги у відносинах між його суб'єктами, порушення якої не було б вигідним жодному з них, тобто стану оптимальності.
Двосторонні або багатосторонні безпосередні переговори між сторонами спору є найпоширенішим та найефективнішим засобом врегулювання міжнародних спорів. Переговори використовуються для врегулювання майже кожного спору, принаймні як початкова стадія. У багатьох міжнародних договорах про мирне вирішення спорів переговори стоять на першому місці серед інших мирних засобів.
Переговори — надзвичайно гнучкий засіб: їх формат, рівень, тривалість та інші параметри можуть бути встановлені для потреб конкретної ситуації, а спори можуть вирішуватися як на підставі чинного міжнародного права, так і шляхом створення нових норм. Переговори дозволяють усунути небажане втручання третіх сторін у спір. Водночас цей засіб має суттєві недоліки: більш сильна сторона має можливість здійснювати тиск на слабшу сторону; переговори можуть завершитися безрезультатно; досягнута домовленість може бути юридично необов'язковою.
Різновидом переговорів консультації. Вони, як правило, використовуються для продовження встановлених контактів. До консультацій звертаються тоді, коли необхідно поновити переговори у зв'язку з обставинами, що виникли знов. Як зазначається в Декларації про запобігання й усунення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру і безпеці, і про роль ООН в цій сфері від 5 грудня 1988 p., державам слід використовувати консультації для того, щоб краще розуміти погляди, позиції та нтереси одна одної.
3.2 Добрі послуги та посередництво
Мета цих засобів сприяти розпочинанню переговорів між сторонами та досягненню домовленості щодо врегулювання спору. Ці засоби можуть використовуватися державами, міжнародними організаціями, приватними особами (авторитетними громадськими діячами) ндивідуально або колективно.
На відміну від посередника, особа, що надає добрі послуги, не бере участь у переговорах і не пропонує шляхи вирішення спору, її головне завдання — допомогти спірним сторонам вступити у переговори, після чого її місія закінчується. Пропозиц особи, що пропонує добрі послуги, не є обов'язковими для сторін спору та можуть бути відхилені ними.
Посередник займає більш активну позицію завдяки тому, що сторони погоджуються на його участь у переговорах. Посередник може отримати право керувати переговорами та пропонувати варіанти вирішення спору, які, проте, не мають обов'язкової сили. Відмова сторін спору від запропонованого варіанту не вважається недружнім актом.
3.3 Міжнародні слідчі і примирні комісії
Трапляється, що суть спору зводиться до різного розуміння фактичних обставин, що стали підставою для спору. Неупереджений авторитетний висновок щодо дійсного стану фактичного боку спору дозволяє прискорити його врегулювання, насамперед внаслідок усунення невизначеності щодо кола норм міжнародного права, які підлягають застосуванню до суперечки. Це можна зробити шляхом створення самими спірними сторонами на паритетних засадах органу, що відповідно до встановленої процедури ухвалить висновок про фактичні обставини спору (слідчої комісії) або ж на основ результатів розслідування запропонує шляхи вирішення спору (погоджувально комісії).
Міжнародні слідчі коміс утворюються в разі виникнення розбіжностей в оцінці фактичних обставин справи. Слідчі комісії покликані з'ясовувати питання факту за допомогою безпристрасного сумлінного розслідування. Для утворення такої комісії сторони, як сперечаються, мають укласти особливу угоду, якою визначити обсяг повноважень, місцезнаходження, порядок і термін утворення. Для участі в роботі коміс сторони можуть призначати пред ставників або адвокатів, які будуть викладати позицію сторін, які сперечаються, та її підтримувати. Слідчі комісії можуть допитувати свідків, досліджувати фактичні обставини шляхом вивчення документів фактів, викликати експертів тощо; сторони, які сперечаються, зобов'язан сприяти цьому. Результатом роботи комісії є доповідь, яку вона склала та яка має обмежуватися встановленням фактів. Сторони мають право скористатися фактами доповіді на власний розсуд.
Примирення як процедура регламентоване Конвенцією з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ (тепер ОБСЄ), котра є додатком до Результатів Наради з БСЄ про мирне урегулювання спорів, яка відбулася в Женеві 12—23 жовтня 1992 р. Метою примирення є надання допомоги сторонам у спорі в пошуках урегулювання відповідно до міжнародного права та їхніх зобов'язань у рамках ОБСЄ. Для цього утворюється Комісія з примирення з мирових посередників, котра після вивчення всіх аспектів спору складає доповідь з пропозиціями з його мирного врегулювання. Протягом тридцяти днів сторони мають визначити своє ставлення до пропозицій доповіді — або погодитися з ними, або не погодитися.
Різновидом слідчих погоджувальних комісій є інститут прикордонних представників. Відповідно до ст. 21 Закону «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р.1 для вирішення питань, пов'язаних із підтриманням режиму державного кордону України, виконання міжнародних договорів із цього питання, створення умов для мирного розв'язання прикордонних конфліктів та інцидентів на певній ділянці державного кордону України з особового складу Державної прикордонної служби України призначаються прикордонні представники України, а також їхні заступники.
Зазвичай слідчі та погоджувальні комісії не уповноважуються ухвалювати юридично обов'язков рішення для сторін спору. Втім на сьогодні діють і такі міжнародні договори, що передбачають обов'язковість їх рішень (наприклад, ст. 45 Конвенції про режим судноплавства на Дунаї 1948 p.).
3.4 Міжнародний арбітраж і судовий розгляд
Міжнародний арбітраж. Цей засіб зарекомендував себе як ефективний інструмент вирішення міждержавних конфліктів, зокрема досить складних, обтяжених серйозним міжнародним протистоянням сторін. В останні десятиліття поширилася практика передбачати арбітражне врегулювання як засіб врегулювання можливих міжнародних конфліктів щодо тлумачення та застосування міжнародних угод. З іншого боку, кількість звернень до цього засобу помітно зменшилася.
Звернення до арбітражу добровільним, здійснюється шляхом укладання спірними сторонами особливо міжнародної угоди, що називається компромісом. У ній сторони регламентують: порядок визначення складу арбітрів; предмет спору; компетенцію арбітражу; процедуру розгляду справи; характер і джерела норм, на підставі яких має бути ухвалене рішення; порядок винесення рішення; юридичну обов'язковість рішення.
Якщо компроміс укладається після виникнення конкретного спору, має місце арбітраж ad hoc. Також можлива попередня домовленість про арбітраж як засіб врегулювання потенційного спору, що закріплюється в договорі з певного питання або у спеціальному договорі про арбітраж. У цьому разі має місце постійний арбітраж. Його юрисдикція може бути обов'язковою або факультативною (добровільною). Окремо слід відзначити Постійну палату третейського суду, створену на підстав Гаазьких конвенцій 1899 і 1907 років про мирне вирішення міжнародних спорів. Для кожного спору, що передається на вирішення Палати, його сторони укладають компроміс та обирають арбітрів із переліку осіб, що формується державами учасницями Конвенцій.
До складу арбітрів можуть призначатися особи, які мають кваліфікацію, необхідну для призначення у своїх країнах на найвищі судові посади, чи є юристами, котрі мають визнану компетентність у галузі міжнародного права. Арбітри призначаються терміном на шість років і з правом переобрання ще на один термін. Рішення арбітражного суду приймаються більшістю голосів.
Арбітражний суд має право розглядати всі спори, котрі передали йому на розгляд, але може виключити з своєї компетенції спори щодо територіальної цілісності держави, її національно оборони, права на суверенітет над сухопутною територією і деякі інші.
Згідно зі статтею 30 Конвенції суд вирішує спори відповідно до міжнародного права або, з погодження сторін, або на підставі справедливості й доброї волі.
Міжнародні суди. Теорія використовує для визначення всього розмаїття існуючих міжнародних судів родове поняття міжнародний судовий орган (або міжнародна судова установа.
Міжнародний Суд ООН одним з головних органів ООН (п. 1 ст. 7 Статуту ООН). Ст..92 Статуту визнача його і як головний судовий орган ООН. Міжнародний Суд утворюється і діє на основі Статуту, котрий є невід'ємною частиною Статуту ООН.
До відання Суду належать всі справи, що йому передадуть сторони, і всі питання, спеціально передбачен Статутом ООН або чинними міжнародними договорами. Сторонами у справах, котр розглядаються Міжнародним Судом, можуть бути тільки держави. Рішення Суду рунтуються на міжнародному праві, яке Статут Міжнародного Суду визначає як складене з міжнародних конвенцій, міжнародних звичаїв як доказ загально практики, визнаної за правову норму, загальних принципів права, судових рішень доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів (ст. 38). Міжнародний Суд д на постійній основі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
Джерела
Література
1. Интернационализация диалога и переговорных процессов. Гостиный двор "Международной жизни" // Международная жизнь. - 1989. - № 1. - С. 147- 157.
2. Искусство дипломатических переговоров // Международная жизнь. - 1989. - № 8. - С. 129-139.
3. Исраэлян В.Л. Дипломаты лицом к лицу. - М.: Международные отношения, 1990.
4. Исраэлян В.Л., Лебедева М.М. Переговоры - искусство для всех // Международная жизнь. - 1991. - № 11. - С. 48-55.
5. Ковалев А.Н. Азбука дипломатии. 5-е изд., перераб. и доп. - М.: Международные отношения, 1988. - ... с.
6. Лебедева М.М. Трудный путь урегулирования конфликтов // Вестник Московского университета. Серия 18: Социология и политология. 1996. № 2. С. 54-59.
7. Рубин Дж., СалакюзДж. Фактор силы в международных переговорах // Международная жизнь. - 1990. - № 3. - С. 27-38.
8. Цыганков П.А. Международные отношения. М.: Новая школа, 1996 (глава XI "Конфликты и сотрудничество в международных отношениях"). С. 242-268.
9. Кокошин А.А., Кременюк В.А., Сергеев В.М. Вопросы исследования международных переговоров // Мировая экономика и международные отношения. 1988. № 10. С. 3-13.
10. Кременюк В.А. Формирование системы международного общения // Дипломатический вестник. Год 1987/Под ред. О.Г. Пересыпкина. М.: Международные отношения, 1988. С. 127-142.
11. Лебедева М. Мировая политика. – М.: Аспект-Пресс, 2003. – С. 73-162.
12. Киссинджер Г. Дипломатия. – М.: Ладомир, 1997. – C. 9-19.
13. Капітоненко М.Г. Модель “гегемоністичної стабільності” і роль України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 42, част. 2. – К.: ІМВ, 2003. – С. 41-47.
14. Капітоненко М.Г. Україна в постбіполярному світі // Актуальні проблеми міжнародних відносин Вип.. 57, ч.1. – К.: ІМВ, 2005. – С. 23-30.
15. Интернационализация диалога и переговорных процессов. Гостиный двор "Международной жизни" // Международная жизнь. - 1989. - N 1. - С. 147-157.
16. Исраэлян В.Л. Дипломаты лицом к лицу. - М.: Международные отношения, 1990.
17. Исраэлян В.Л., Лебедева М.М. Переговоры - искусство для всех // Международная жизнь, 1991, N 11, с. 48-55.
18. 1994, № 8-9.
19. Лебедева М.М. Вам предстоят переговоры. - М.: Экономика, 1993.
20. Лебедева М.М. Вестфальская модель мира и особенности конфликтов на рубеже ХХ1 века. // Космополис, Альманах 1999. – С. 132-137.
21. Лебедева М.М. Отечественные исследования процесса ведения переговоров: истории развития и перспективы // Вестник МГУ. Сер.18. Социология и политология. – 2000. – N 1. – С.154-165.
22. Лебедева М.М. Политическое урегулирование конфликтов: подходы, технологии, решении, - М.: Аспект-Пресс, 1997.
23. Лебедева М.М. Развитие неофициального посредничества в современном мире: тенденции, проблемы, перспективы // Вестник Московского университета. Серия 18. Социология и политология. - 1998, N 3. - С.28-35.
24. Лебедева М.М., Хрусталев М.А. Основные тенденции в зарубежных исследованиях международных переговоров // Мировая экономика и международные отношения. - 1989. - N 9. - С. 107-111.
25. Морозов Г. Мировое сообщество и надгосударственность // Мировая экономика и международные отношения. – 1997. - № 5.
26. Морозов Г. Обновление ООН: программа реформ // Международная жизнь. – 1998. -№ 4.
27. Нергеш Я. Поле битвы - стол переговоров: Пер. с венгр. - М.: Международные отношения, 1989.
28. Фукуяма Ф. Войны будущего // НГ, 11 февраля 1995 г.
29. Цыганков П.А. Международные отношения. - М.: Новая школа, 1996 (глава Х1. “Конфликты и сотрудничество в международных отношениях.”, с.242-268).
30. Чумиков А.Н. Управление конфликтом и конфликтное управление как новые парадигмы мышления и действия // Социол. исследов., 1995. N 3. - с.52-57.
31. Юри У. Преодолевая "нет". Или переговоры с "трудными" людьми. - М.: Наука, 1993.
32. Юридическая конфликтология / Ред. В.Н. Кудрявцев. М., Институт государства и права, РАН, 1995.
33. Fukuyama F. The End of the History? / The National Interest. - N 16 (Summer). - 1989. - P. 3-18. Перевод на русский язык. Фукуяма Ф. Конец истории? // Вопросы философии, 1993. - №3.
34. Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация. – М.: “Academia” – “Наука”, 1999.
35. Искусство дипломатических переговоров // Международная жизнь, 1989. - N 8. -
36. Киссинджер Г. Дипломатия. - М.: Ладомир, 1997.138-144.
37. Лебедева М.М. Конфликты внутри и вокруг России: применять силу или вести переговоры? - М.: МГИМО, 1993.
38. Луков В.Б. Современные дипломатические переговоры: проблемы развития // Дипломатический вестник. Год 1987 / Под ред. О.Г.Пересыпкина. - М.: Международные отношения, 1988. - С. 117-127.
39. Мир/Peace: Альтернативы войне от античности до конца второй мировой войны. - М.: Наука, Институт Всеобщей истории, 1993.
40. Нитце П. Прогулка в лесу // Международная жизнь. - 1989. - N 11. - С. 119-134; N 12.- С. 129-138.
41. Паин Э. Этнические конфликты в политической игре // Независимая газета, 10 июля 1992.
42. Попов А.А. Причины возникновения и диалектика развития межнациональных конфликтов // Идентичность и конфликт в постсоветских государствах / Под ред. М.Б.Олкотт, В.Тишков, А.Малашенко. - М.: Моск. Центр Карнеги, 1997. - C. 15-43.
43. Розов. Н.С. Конфликты в геополитике и ценностный подход к переговорам // Международная жизнь, 1993, № 9.
44. 3. Фролов Д.Б., Воронцова Л.В. Информационное противоборство: история и современное состояние. М.: Горячая линия – Телеком, 2004;
45. 2. Международный терроризм, борьба за геополитическое господство. Монография / под.общей ред. А.В.Возженникова. – М.: РАГС, 2005. – 56 с.
46. 3. Моторный И.Д. Современный терроризм и оценка диверсионно-террористической уязвимости гражданских объектов: Монография. Издатель Шумилова И. И. 2004. – 45 с.
47. Современные международные отношения: Учебник / Д.В. Алгульян, Е.П. Бажанов, В.Г. Барановский и др.; Под ред. А.В. Торкунова. - М.: РОССПЭН, 1999. – 135 с.
48. Степанова Е. А. Военно-гражданские отношения в операциях невоенного типа // М.: „Права человека”. – 2001. – 64 с.
49. 26. Сотрудничество и конфликт в международных отношениях. Сборник учебных материалов. Практикум Н.А.Ламагин (руковод.авт.колектив.) и другие СПб: Сентябрь, 2001. – 145 с.
50. 27. Сутырин С. Ф., Ломагин Н. А., Лисовский А. В. Сотрудничество и конфликт в международных отношениях. Издательский дом "Сентябрь". 2001. – 80 с.
51. 28. Цыганков П.А.,Дробот Г.А.,Слива А.И.,Фельдман Д.М.,Хлопов О.А. Международные отношения: теории, конфликты, организации Учебное пособие (Серия Спецкурс), Альфа-М. 2001. – 288 с.
52. Кукушкина А. В., Действие норм международного права в период вооруженных конфликтов. «Государство и право», 1994 г. №1;
Інтернет-видання
1. Лебедева.... Название // http://www.obraforum.ru/fenenko.htm
2. http://www.kimo.kiev.ua/
3. http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Polit/tork/
4. http://www.mavicanet.com/directory/rus/34477.html
5. http://konf.org.ua/19/
6. http://www.xserver.ru/user/plsmk.shtml
7. http://www.hist.msu.ru/Departments/ModernEuUS/INTREL/PROGRAMS/03Conflict.html
8. http://www.vuzlib.net/beta3/html
9. http://www.mgimo.ru/news/issues/document12383.phtml
10. http://www.international.tsu.ru
11. http://www.imemo.ru/meimo
12. http://www.inion.ru
13. http://www.mezhdunarodnik.ru
14. http://www.politsstudies.ru
15. http://obraforum.ru/bogaturov.htm
