Курсовая работа: Міжнародний контракт
3. Скласти ліцензійний договір. В кінці переговорів остаточний текст договору, узгоджений сторонами, парафується, і сторони його затверджують.
Зміст міжнародних ліцензійних договорів полягає у встановленні науково-технічних зв’язків, спрямованих на впровадження результатів наукових досліджень розробок у виробництво. Предметом міжнародного ліцензійного контракту являється запатентований винахід чи технологічний процес, технічні знання і досвід, товарний знак.
Важливою умовою міжнародної ліцензійної угоди являється визначення виду ліцензії. В міжнародній торгівлі розрізняють три види ліцензій:
1. Невиняткова (проста) ліцензія, під час продажу яко ліцензіар дозволяє ліцензіату на певних умовах використовувати винахід чи секрет виробництва, залишаючи за собою право самостійно використовувати та надавати аналогічно за умовами ліцензії будь-яким іншим особам (фірмам); 2. Виняткова, під час продажу якої ліцензіар надає ліцензіату виняткове (монопольне) право на використання винаходу чи секрету в межах визначеної території;
3. Повна, під час продажу якої ліцензіату надаються виняткові права на її використання на протязі строку дії угоди. На цей період ліцензіар позбавляється права на використання винаходу чи секрету виробництва як самостійно, так і шляхом видач ліцензії іншим особам (фірмам).
За надання прав на використання предмета угоди ліцензіат платить ліцензіару певну винагороду. В угоді обумовлюється форма ліцензійної винагороди, порядок виплати, переведення платежів. Форми ліцензійної винагороди бувають різними, такі як роялті, паушальний платіж і комбінований платіж.
Велико уваги в угоді приділяється обов’язкам сторін. Ліцензіар несе відповідальність за новизну винаходу, за його економічну ефективність, гарантує можливість виробництва продукції ліцензіатом такої ж якості, як і на його підприємствах. А ліцензіат забезпечує своєчасне і правильне виплати винагороди, і головне, використання ліцензіатом предмету ліцензійної угоди.
3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМ ТА УМОВ
МІЖНАРОДНОГО КОНТРАКТУ
Ми задаєм питання, чому українські бізнесмени воліють купувати франшизу в західних компаній, а не просувати свою торгову марку за кордоном.
Різниця в менталітеті, складність контролю франчайзі, невисока конкурентоспроможність вітчизняних товарів, митні й транспортні витрати — ось далеко не повний перелік причин, з яких українські підприємці не просувають власну торгову марку в західних країнах. Однак такі самі труднощі, що супроводжують входження західних брендів на вітчизняний ринок, не заважають їхнім торговим точкам дедалі частіше з’являтися у великих містах України.
Наприклад, магазини одягу Sela Benetton, кафе Wookie-Dookie та Baskin Robbins, супермаркети Spar. Американськ та європейські корпорації нечасто відкривають свої торговельні представництва, воліючи укладати з вітчизняними бізнесменами франчайзингові угоди. Контракти спробували виявити основні переваги й недоліки роботи на умовах франчайзингу із західними компаніями.
Купуючи франшизу відомої західної корпорації, вітчизняний бізнесмен отримує відразу кілька переваг: перевірену часом модель ведення бізнесу, право використовувати відому у світі торгову марку, доступ до якісної продукції за помірними цінами.
Водночас така форма співпраці із закордонним партнером має свої недоліки і труднощі. Наприклад, Олександр Пархоменко, директор ТОВ «Аскей» (торгова марка Baskin Robbins, продаж морозива класу De luxe), звертає увагу на високу вартість іноземно франшизи порівняно з ціною на аналогічну українську пропозицію. Часом європейц запитують у кілька разів більше грошей, ніж вітчизняні підприємці [5,72].
Друга проблема, з якою стикається кожен український франчайзі, — поставки продукції. Оскільки товар доводиться везти через кордон, транспортна та податкова складові істотно впливають на кінцеву ціну продукції, наприклад, морозива. А прагнення західних підприємств контролювати асортиментний ряд і цінову політику франчайзі створю додаткові труднощі. Приміром, в усіх магазинах одягу, що працюють під однією торговою маркою, має продаватися одна й та сама колекція, причому за заздалегідь визначеними цінами. При цьому часто ігноруються особливості регіону (де, припустімо, більшим попитом користуються утеплені джинси) платоспроможність місцевого населення.
Крім того, нерідко українські підприємці контактують не безпосередньо з власниками торгової марки, а з їхніми майстер-франчайзі по країнах СНД — зазвичай російськими компаніями. Зрозуміло, наявність посередника між українським бізнесменом і керівництвом західної корпорації значно ускладнює ведення бізнесу. Хоча Олександр Пархоменко вважає, що в деяких випадках з російськими колегами спілкуватися легше, ніж безпосередньо із західними бізнесменами.
Багато українських підприємців декларують прагнення просувати свою продукцію на західні ринки. По-перше, це престижно, по-друге, прибутково, а по-третє, наявність торговельних точок у європейських країнах значно підвищує вартість бренда бізнесу загалом. Однак більшість представників українського середнього бізнесу поки що так і не відкрили свої філії в Європі. Та й продаж франшизи вропейським компаніям є швидше винятком, аніж правилом. Кожен з опитаних Контрактами підприємців має на це свої причини.
Приміром, Олександр Качанов, директор з розвитку ТОВ «Каміон-Ойл» (торгова марка Liqui Moly, мережа автосервісів із заміни оливи), переконаний, що український ринок у сегмент спеціалізованих автосервісів далекий від насичення. «Нам є де розвиватися і в Україні. Вихід на європейський ринок пов’язаний з великими витратами, і там нам відразу доведеться зіткнутися з жорсткою конкуренцією, тому нараз розвиватимемо нашу мережу в Україні» [2,67].
«На жаль, якість більшості вітчизняних товарів, яка цілковито влаштовує українців або росіян, навряд чи задовольнить запити європейців, — скаржиться Юрій Шикота, керівник відділу регіонального збуту компанії «Пальміра-Рута» (ТМ «Монарх», виробництво продаж взуття). — Щоб конкурувати з європейськими виробниками, нам доведеться значно збільшити витрати на виробництво. Крім того, не слід забувати і про податкову складову — постачати товар доведеться щонайменше через дві митниці, що значно збільшить собівартість продукції. У підсумку вийде, що ми втратимо головну конкурентну перевагу — можливість продавати взуття за нижчими цінами, ніж європейські виробники» [15].
«В Україні ми ексклюзивними постачальниками кави Blaser і кількох фірм — провідних виробників кавового обладнання (наприклад, Saeco, Gaggia тощо). Певна річ, за кордоном ц компанії мають власних дистриб’юторів, які також уклали договори на ексклюзивн поставки. Таким чином, одна з основних наших переваг — ексклюзивність поставок зникне. У сьогоднішній ситуації нам просто немає сенсу виходити на вропейський ринок, — переконаний Денис Чорненький, менеджер компанії «Дім кави» (ТМ «Дім кави», поставка і продаж кави та кавового обладнання). Водночас ми можемо успішно просуватися на схід: у нас вже відкриті представництва в Грузії та кількох регіонах Росії» [7,423].
Олександр Вацьківський, координатор проекту відділу франчайзингу корпорації «Кохан» (ТМ «Чайкоф»), переконаний, що однією з головних перешкод для просування вітчизняних торгових марок, які працюють у сегменті громадського харчування, є складність контролю над франчайзі. «Контролювати якість продукції і роботу франчайзі в західних країнах складно — лише щомісячні ревізії обійдуться в чималеньку суму. Залишати партнера зовсім без контролю теж ризиковано — якщо він дискредитує ТМ, повторно вийти на той самий ринок буде непросто» [14].
З одного боку, франчайзингова система допомагає малим підприємствам уникнути ряду перешкод із заснуванням і функціонуванням власного бізнесу, з іншого - як корпоративна структура вона обмежує діяльність франчайзі. Але оскільки франчайзинг дедалі більше приваблює дрібних підприємців, то переваги переважають над недоліками.
Переваги системи для франчайзі полягають у тому, що:
- за певну фіксовану плату франчайзі ма можливість навчитися ефективних методів управління, підвищити свій професіоналізм і компетентність;
користуючись розробками материнської компанії, франчайзі ідуть у ногу зі споживчим попитом;
- власник малого підприємства ма можливість користуватися перевагами, які доступні тільки великим компаніям;
- конкуренція відносно невелика (франшиза знижує гостроту суперництва на визначеному сегмент ринку).
До недоліків слід віднести:
- обмеженість самостійності, підприємницької ініціативи;
- обсяги продажу встановлюються власнику франшизи відповідно до політики маркетингу компанії-франчайзера;
- небезпека краху у випадку банкрутства або зменшення популярності франчайзера;
- проблеми спадкоємності справи: у раз смерті особи, на яку оформлена франшиза, у родичів можуть виникнути проблеми з спадщиною, якщо франшизою передбачено обов'язковий продаж справи у разі смерт франчайзі.
З позиції франчайзера перевагами вважаються:
- збільшення ринку збуту при мінімальних вкладеннях;
- економія на матеріальному заохоченн найманих працівників: франчайзі як власник підприємства має особистий стимул до максимізації прибутку;
- одержання додаткового прибутку шляхом поставок франчайзі уніформи, упаковки, устаткування для залів та офісів;
- франчайзі, безпосередньо обслуговуючи споживача, точніше відчувають його настрої, коливання попиту і умови конкуренції, що для франчайзера є продуктивним джерелом новаторських ідей.
Водночас слід зазначити ряд недоліків:
- зниження гнучкості системи управління, складність у переміщенні об'єкта;
- неможливість заміни "небажаного" франчайзі, навіть якщо він невміло управляє точкою: доки він не порушив умови франшизи, він "недоторканний";
- проблеми з обліком і звітністю: франчайзер не може бути впевнений у тому, що одержує від франчайзі правдивий звіт про діяльність;
- складність проведення контролю: погана репутація одного франчайзі здатна заплямувати репутацію всієї мережі, зашкодити авторитету торгової марки.
Отже, підбиваючи підсумки в цілому, необхідно вказати, що для розвитку франчайзингу в Україні існує ряд перепон:
- нечітка нормативно-законодавча база, яка не регулює багато вищезгаданих питань, пов'язаних з франчайзингом;
- проблеми фінансово-кредитного характеру;
- відсутність необхідного інформаційного забезпечення;
- недостатня обізнаність підприємств щодо можливостей і особливостей такого способу ведення бізнесу, як франчайзинг. Відсутність знань, в першу чергу правових, необхідних для ведення бізнесу як в якості франчайзера, так і в якості франчайзі;
- брак відповідних консультаційних структур.
Для вирішення проблем розвитку договору франчайзингу в Україні необхідно зміцнити законодавчу базу шляхом прийняття Закону України "Про франчайзинг", де передбачити переддоговірне регулювання відносин між франчайзером франчайзі, особливості правового регулювання товарного, виробничого, ділового франчайзингів, а також, крім субфранчайзингу, доречно передбачити існування регіонального франчайзингу і франчайзингу, що розвивається.
ВИСНОВКИ
Міжнародна діяльність передбачає активний пошук партнерів за рубежем. Перспективн взаємовигідні відносини завершуються укладанням відповідного контракту.
У комерційній практиці контрактом називають договір купівлі-продажу товарів у матеріально-речовій формі. Цей документ містить письмову домовленість сторін про поставку товару: зобов’язання продавця передати певне майно у власність покупця та зобов’язання покупця прийняти це майно і сплатити за нього необхідну грошову суму чи зобов’язання сторін виконати умови товарообмінної операції.
У практиці здійснення зовнішбоекономічної діяльності зазначені вимоги щодо порядку оформлення зовнішньоекономічних контрактів нерідко порушують українськ суб’єкти господарювання. Особливо це стосується контрактів, укладених на початку лібералізації зовнішньоекономічної діяльності та у зв’язку з широким доступом українських підприємців на зовнішній ринок. Від імені юридичної особи ці договори підписує або лише її керівник, або коли на тексті договору є два підписи, то нерідко відсутня довіреність на представника, який уповноважується на підписання контракту керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності.
Недодержання форми і порядку підписання зовнішньоекономічного контракту іноді є предметом спору між його сторонами, який передається на вирішення компетентного органу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Багрова І.В., Гетьман О.О., Власюк В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Навч. посіб. / За ред. IB. Багрової. — К.: "Центр навчальної літератури". — 2004. — С 168—169.
2. Кириченко М. Деякі аспекти входження України у світову господарську систему // Економіка України.- 2006. – №7. – С.67-74
3. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. Навч. посіб. – 5-те видання. – К.: Знання, 2004. – 406 с.
4. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 1999. – 560 с.
5. Макогон Ю. Україна на зовнішніх ринках, перспективи // Економіка України — 2005 — №4 С. 72-80
6. Международные экономические отношения. Учебник для ВУЗов / Жуков Е.Ф., Капаева Т.И. – М.: Юнити-Дана. – 1999. – 458 с.
7. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. — К.:, КНЕУ, 2003.—948с.
8. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 472 с.
9. Основи економічної теорії. За редакцією А.А.Чухна. Київ "Вища школа". 2001. 460 с.
10. Рубан А. Про деякі питання і тенденції сучасної зовнішньої торгівлі України // Економіка України.- 2004. – №10. – С.56-63
11. Cавельев Є.В. Європейська інтеграція і маркетинг. Наукові нариси. – Тернопіль: Карт – бланш, 2003. – 482 с.
12. Cавельев Є.В., Мельник В.В., Чеботар С.І. Українсько-польські економічні відносини у контекст стратегічного партнерства. – Тернопіль: Економічна думка, 2003. – 344с.
13. Сухарський В. С. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: теорія, методологія, практика. – Тернопіль: Астон, 2001. – 284 с.
14. www. Kontrakty.com.ua
15. www. niss.gov.ua
16. www.analitik.org.ua
17. www.economics.com.ua
