Курсовая работа: Еколого-ландшафтні особливості Кордівки (м. Чернігів)
• поглинання забруднюючих атмосферне повітря пилу і газів;
• зниження рівня шуму унаслідок поглинання енергії що викликають його механічних коливань;
• затримання частини опадів і зменшення поверхневого стоку;
• у водних і болотяних екосистемах – формування умов аеробного розкладання забруднюючих воду речовин, поглинання біогенних елементів;
• поліпшення структури, збільшення проникності і, у ряді випадків, родючості ґрунтів;
• затримання снігового покриву і талих вод;
• закріплення сипких ґрунтів, зниження рівня ерозії;
• поліпшення візуальних властивостей урбанізованих ландшафтів.
Свідоме використовування людиною перерахованих функцій рослинного покриву у формуванні і оптимізації урбанізованого середовища утілилося в теор практиці фітомеліорації.
Фітомеліорація – напрям прикладної екології, що полягає в дослідженні, прогнозуванні і використовуванні рослинних систем для поліпшення геофізичних, геохімічних, біотичних, просторових і естетичних характеристик оточуючого людину середовища, проектуванні і створенні штучних рослинних угрупувань (включаючи цілеспрямоване використовування природних рослинних співтовариств) з високими перетворюючими фізичне середовище властивостями.
Використовування фітомеліоративних систем припускає залучення механізмів зміни середовища незаселеного, заснованих на принципах компенсації (наприклад, заповнення запасів кисню повітря, спожитого населенням, промисловістю і енергетикою), опірност зовнішній дії (наприклад, здатність слабо чутливих до газопилового забруднення рослин поглинати домішки з атмосфери) і посилення (наприклад, виділення фітонцидів). Залежно від комплексу поставлених задач виділяють п'ять напрямів фітомеліорац (Додаток В).
2.3 Властивості рослин, що використовуються у склад міських і приміських насаджень
Серед різних властивостей видів рослин, що використовуються у фітомеліоративних системах, виділяють наступні характеристики, які мають найбільше значення для досягнення високої ефективності фітомеліоративних заходів:
• здатність виростати в широкому діапазоні умов ґрунтового багатства, визначених механічним складом і запасом поживних речовин;
• широкий діапазон толерантності до умов ґрунтового зволоження;
• у ряді випадків, коли фітомеліоративні системи створюються в специфічних едафічних умовах, для досягнення бажаного ефекту необхідно використовувати рослини, спеціалізовані в виростанні на дуже багатих або, навпаки, дуже бідних місцезростаннях або в умовах одночасного затоплення і засолу; рослини засолених місцезростань проявляють і властивості високої стійкості до газо-аерозольних викидів;
• висока стійкість (відповідно, низька чутливість) до промислового газо-аерозольного забрудненням; як правило, листопадні дерева помірних широт трав'янисті рослини посушливих місцезростань демонструють більш високу стійкість до цього чинника, ніж, відповідно, хвойні рослини і рослини більш вологих місцезростань;
• здатність поглинати забруднюючі речовини з атмосфери або водного середовища;
• добре виражені фітонцидні властивості;
• добре виражена здібність до іонізації атмосферного повітря;
• гіллясті крони з густим листям або щільною хвоєю, що є необхідною умовою для використовування рослин з метою шумопоглинання;
• високі естетичні якості: рослини з красивими, декоративними кронами, пагонами, квітками, плодами використовуються в архітектурно-планувальній фітомеліорації.
3. Формування та природна цінність комплексних зелених зон міста
3.1 Призначення, структура і статус комплексних зелених зон міст
Ліс – це тип біогеоценозів, рослинний покрив якого сформований з переважанням дерев, займає площу не менше 0,01 га. із зімкнутою не менше 30%, з особливим мікрокліматом на поверхні і ґрунтовими умовами, що задовольняють вимогам населяючого його специфічного співтовариства організмів.
Серед територій, зайнятих лісовими насадженнями, особливе місце займають зелені зони міст.
Зелена зона – територія за межами міської межі, зайнята лісами лісопарками, що виконують захисні і санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення [22].
Лісопарк – обширний природний ліс поблизу великого міста або усередин нього, пристосований для масового відпочинку, спорту, розваг і задоволення культурних потреб населення.
Ліси і насадження зелених зон покликані виконувати три основн функції: захисну, санітарно-гігієнічну, рекреаційну.
Правовий режим лісів, групи і категорії захищеності, їх господарське використовування визначені Лісовим кодексом України.
За формою господарювання і управління ліси зелених зон відносяться до лісів, що знаходяться у віданні державних органів лісового господарства. міським, закріпленим лісам і лісам заповідників.
Міськими вважаються ліси, що знаходяться в адміністративних межах міста. Лісове господарство в них ведуть підприємства і організації місцевих органів самоврядування.
Закріплені ліси – це частина лісів державного значення, наданих міністерствам, відомствам, підприємствам, організаціям і установам для виконання покладених на них спеціальних задач – наукових, учбових, оздоровчих і інших.
До лісів заповідників відносяться ліси, що знаходяться на виділених в установленому порядку ділянках землі, в межах яких є охороняються природні і культурно-історичні об'єкти, що представляють особливу наукову або пізнавальну цінність. Лісове господарство в них ведеться заповідниками як науково-дослідними установами.
Правовою гарантією збереження природоохоронної функції лісів служить встановлення категорій захищеності, тобто розподіл їх на групи.
Категорія захищеності встановлюється для частини лісової фундац непокритих лісом земель цієї фундації у зв'язку з особливою захисною, водозахисною, санітарно-гігієнічною, рекреаційною, науковою, історичним або іншим спеціальним значенням для використовування переважно в одній з вказаної мети.
До лісів першої групи, що мають санітарно-гігієнічне і оздоровче значення, зокрема, відносяться:
• ліси зелених зон міст, інших населених пунктів і промислових підприємстві, у тому числі ліси лісопаркових частин зелених зон;
• ліси першого і другого поясів санітарної охорони джерел водопостачання;
• ліси округів санітарної охорони курортів, міські ліси лісопарки. В лісах першої групи можуть виділятися додатково особливо захисні ділянки з обмеженим режимом лісокористування. Такі ділянки виділяються державними органами лісового господарства областей і Автономної Республіки Крим на підставі матеріалів лісовпорядження або спеціальних обстежень, проведених державними лісовпорядними організаціями, і затверджуються державними обласними адміністраціями і Кабінетом Міністрів АР Крим.
Порядок виділення категорій захищеності лісів має на своїй мет визначення господарської спеціалізації лісів і забезпечення їх необхідно охорони. Разом з цим встановлення обмеженого режиму лісокористування при виділенні відповідних категорій захищеності ставить за мету збереження і інших компонентів природного середовища: вод, ґрунтів і тваринного світу. Категорія захищеності лісів є правовим поняттям екологічної ролі, яку виконують ліси як компонент природного комплексу території, сприяючого підтримці і збереженню ландшафтної і біологічної різноманітності.
3.2 Виділення і визначення розмірів зелених зон міст
Зелені зони міст виділяються на землях державної лісового Фонду, розташованих за межами міської межі з урахуванням площ зон санітарної охорони джерел водопостачання, округів санітарної охорони курортів, захисних смуг уздовж залізних і автомобільних доріг, а також заборонених смуг лісу, що захищають нерестовища цінних промислових риб. Для міст, де відсутні природн ліси і інші насадження, ліси зелених зон створюються штучно на землях, непридатних для ведення сільського господарства. Нормативні розміри загально площі зелених зон міст встановлюють виходячи з чисельності населення міста, природно-кліматичної зони і загальної лісистості території. Залежно від місцевих санітарних і кліматичних умов допускається зміна розмірів зелених зон не більш, ніж на 15% від нормативно встановлених [21].
Для міст з населенням більше 1 млн. чоловік зелені зони виділяються за окремими проектами, що розробляються науковими і проектними лісовпорядними установами і організаціями.
За цільовим призначенням
зелені зони міст територіально підрозділяються на дві частини – лісопаркову
лісогосподарську. Лісопаркова частина виділяється з тих, що входять в зелену
зону міста лісів з естетично цінними ландшафтами. Розміри лісопаркової зони
встановлюються залежно від чисельності населення міста (табл. 3.1).
Таблиця 3.1. Визначення розміру лісопаркової частини зеленої зони міста
| Чисельність населення міста, тис. чол. | Розмір лісопаркової частини зеленої зони, га/1000 чол. |
| Понад 500 до 1000 | 25 |
| Понад 250 до 500 | 20 |
| Понад 100 до 250 | 15 |
| До 100 | 10 |
В лісостеповій і степовій рослинних зонах при лісистості 2% і нижче лісопаркову частину складає вся площа лісів зеленої зони міста. Ліси і інш зелені насадження, що входять в зелену зону міста, повинні бути відмежований природними рубежами або просіками зі встановленими граничними стовпами.
3.3 Охорона і використовування зелених територій міста
Охорона і використовування лісів зелених зон міст повинна ґрунтуватися на комплексній системі лісокористування. Така система включає лісовідні, біотехнічні і протипожежні заходи, впорядкування території для забезпечення оздоровчих і середовищезахисних функцій лісу і організації відпочинку міського населення, а також передбачає обмеження побічного користування лісом. Виконання цих задач повинне забезпечувати:
• в лісопарковій частині – збереження і формування довговічних стійкостей естетично привабливих насаджень, придатних для організації відпочинку населення;
• в лісогосподарській частині – формування високопродуктивних насаджень, сприяючих очищенню і оздоровленню повітряного басейну міста, створенню резерву для подальшого розширення лісопаркової частини міста, задоволенню потреб в деревині і продуктах побічного користування лісом.
Територіальна організація зелених зон міст передбачає:
• виділення місць відпочинку населення;
• виділення ділянок, що особливо охороняються, «зон спокою» для тварин, що забезпечують підтримку нормального функціонування лісних екосистем;
• розміщення зон розвитку лісогосподарської діяльності.
Заходи з лісоведення включають систему рубок і лісовідновлювальних робіт. Система рубок в лісах зелених зон передбачає:
• в лісопарковій частині – рубки, направлені на формування ландшафту, санітарні рубки;
• в лісогосподарській частині – рубки догляду за лісом, санітарні рубки, лісовідновлювальн рубки, рубки реконструкції малоцінних лісових насаджень і рубки, направлені на формування естетично-цінного ландшафту [15].
Вік насаджень лісогосподарської частини зелених зон міст, намічаних для лісовідновлювальної рубки, визначають з урахуванням стану насаджень, але не нижче за клас віку, встановлений для лісів першої групи.
Лісовідновлювальні роботи повинні проводитися на лісотипологічній основі з місцевих порід дерев з урахуванням ландшафтних особливостей території, по можливості відновлюючи корені насадження, як найстійкіші до рекреаційних навантажень, а також сприяючи природному лісовідновленню.
Поблизу промислових підприємств, що виділяють в атмосферу пил шкідливі гази, створюються лісові культури з підвищеними газостійкістю пиловловлюючими властивостями.
Ліси зелених зон міст забезпечуються також системою протипожежних заходів.
Біотехнічні заходи включають:
• фітопатологічний і ентомологічний захист лісу і профілактику атак шкідників і хвороб шляхом здійснення лісопатологічного нагляду використовування засобів захисту лісу, безпечних для людини і тварин;
• збереження і регулювання чисельності тварин за допомогою системи щорічних обліків, заходів щодо охорони і регулювання чисельності, пристро штучних кубел для птахів і рукокрилих, введення в деревостой плодово-ягідних дерев і чагарників створення системи «зон спокою», мікрозаповідників і мікрозаповідників для залучення господарсько-цінних організмів, підтримання високої надійност функціонування лісових екосистем.
Для регулювання чисельності тварин, що завдають шкоди лісовим насадженням, допускається їх відлякування, вилов і відстріл з дотриманням заходів безпеки відпочиваючих [20].
Сінокосіння допускається тільки на спеціально відведених ділянках. В лісах лісопаркової частини не допускаються такі побічні види лісокористування, як випас худоби, промислова заготівка лікарських трав, збір красиво квітучих рослин, деревних соків, грибів, ягід, плодів, горіхів, технічної сировини, а також охота.
4. Характеристика переважаючих видів рослин міської флори
4.1 Видовий склад деревних рослин парку м. Чернігова
На території парків м. Чернігів зустрічається значна кількість видів деревних рослин, які належать в переважній більшості до представників таких родин: Соснові, Кипарисові (відділ Голонасінні); Розові, Цезальпінієві, Бобові, Рутові, Симарубові, Самшитові, Сумахові, Липові, Гіркокаштанові, Березові, Букові, Бігнонієві, Вербові, Маслинкові (відділ Покритонасінні) (табл. 4.1).
Таблиця 4.1. Видовий склад деревних рослин міського парку
| Відділ | Родина | Рід | Вид |
| Голонасінні – Pinophyta | Соснові – Pinaceae Link. | Ялина – Picea Dietr. | Ялина звичайна, вропейська – Picea abies (L.) Karst. |
| Рід Сосна – Pinus L. | Сосна звичайна – Pinus sylvestris L. | ||
| Кипарисові – Cupressaceae Neger. | Туя – Thuja L. | Туя західна – Thuja occidentalis L. | |
| Відділ Покритонасінн Magnoliophyta. | Розові – Rosaceae Juss. | Горобина – Sorbus L. | Горобина звичайна – Sorbus aucuparia L |
| Черемха – Padus Mill. | Черемха звичайна – Padus racemosa Gilib. | ||
| Черемха пізня – Padus serotina Agardb. | |||
| Цезальпінієві – Caesalpiniaceae Taub | Гледичія – Gleditschia L. | Гледичія триколючкова, звичайна – Gleditschia triacanthos L. | |
| Бобові – Fabaceae Lindl | Робінія – Robinia L. | Робінія псевдоакація, біла акація – Robinia pseudoacacia L. | |
| Липові – Tiliaceae Juss. | Липа – Tilia L. | Липа серцелиста, дрібнолиста – Tilia cordata Mill. | |
| Клен – Acer L. | Клен гостролистий – Acer platanoides L. | ||
| Клен ясенелистий – Acer negundo L. | |||
| Клен польовий – Acer campestre L. | |||
| Гіркокаштанові – Hippocastanaceae | Гіркокаштан, каштан кінський – Aesculus L. | Гіркокаштан звичайний, каштан кінський звичайний – Aesculus hippocastanum L. | |
| Березові – Betulaceae S.F. Gray. | Рід Граб – Carpinus L. | Граб звичайний – Carpinus betulus L. | |
| Береза повисла – Betula pendula Roth. | |||
| Букові – Fagaceae A.B.R. | Дуб – Quercus L. | Дуб звичайний, черешчатий Quercus robur L. | |
| Дуб червоний – Quercus rubra L. | |||
| Вербові – Salicaceae Ljndl. | Верба – Salix L. | Верба біла, срібляста Salix alba L. | |
| Тополя – Populus L. | Тополя біла – Populus alba L. | ||
| Тополя тремтяча, осика Populus tremula L. |
4.2 Особливості географо-кліматичних умов території парку Кордівка м. Чернігів
Територія міського парку має досить вдале розташування. Міський парк має досить вдале розташування. Він розміщений з правого боку від центральної частини міста. Досить вдале розташування парку пояснюється рельєфними особливостями місцевості. Продовженням парку є Кордівка. На території парку є природні стояч невеликі водойми, які сприяють достатньому зволоженню паркової флори. Для естетичного оформлення парку споруджені фонтани.
Рис. 1. Територіальне розміщення Чернігівського міського парку
За природними умовами територія парку характеризується теплим, легким з достатньою кількістю вологи кліматом.
Щорічно мінімальна температура буває – 15 нижче. В порівнянні з лютим в березні температурний режим в середньому підвищується на 50С. Майже такий же ріст температури від березня до квітня.
Більш інтенсивний ріст температури відбувається в травні. Це пов`язано зі зменшенням хмарності, збільшенням світлової частини доби і висоти сонця над горизонтом. Різниця в середніх температурах за літн місяці невелика і складає 1 – 20С.
Найтепліший місяць року – липень. Середня температура складає 19,5 – 22,8. в 75 – 80% років в літній період можлива температура 30 і вище. В літній період в районі переважають західн північно-західні вітри.
Річна сума опадів становить від 45,7 до 55,4 мм. Протягом року опади розподіляються нерівномірно. Біля 70% всієї кількості їх випадає в теплий період, тільки 30% припадає на холодну пору року.
На тривалість періоду вегетації фітомеліоративних культур впливають заморозки. В середньому по району парку в повітрі вони припиняються в третій декаді квітня, а осіння починаються в кінці вересня – 1 декада жовтня. Середня тривалість без морозного періоду в повітрі складає 153 дні.
В цілому кліматичні умови району міського парку за кількістю тепла, світла і вологи сприятливі для вирощування переважно більшості деревних порід рослин.
На території міського парку ґрунтовий покрив в переважній більшості представлений такими основними видами ґрунтів: ясно-сір та сірі опідзолені, деревно-слабопідзолисті, темно-сірі.
Ясно-сірі та сірі опідзолені ґрунти утворилися під змішаними і широколистими лісами. Від дерново-підзолистих ґрунтів відрізняються темно-бурим забарвленням ілювіальних горизонтів завдяки високому вмісту тут гумусу. Характерним для цих ґрунтів є менш чітко виражений перехід між горизонтами.
Ясно-сірі опідзолені ґрунти відрізняються від сірих меншою глибиною гумусового горизонту, який становить 14 – 15 см, та більш чітко вираженими елювіальним і ілювіальним горизонтами.
Гумусово-елювіальний горизонт сірих опідзолених рунтів має глибину 30 – 32 см. Нижче нього залягає безгумусний горизонт червонувато-бурого кольору, який містить велику кількість присипки SіО2 має тонкоплитчату структуру. Глибше він переходить у червоно-бурий ілювіальний горизонт,
Ясно-сірі та сірі опідзолені ґрунти належать до рунтів з невисокою природною родючістю. Верхні шари цих ґрунтів дуже бідні на органічні і мінеральні колоїди, мають розпилену структуру, запливають від дощів з утворенням корки.
Для поліпшення фізичних властивостей цих ґрунтів, збагачення їх на поживні речовини і зменшення кислотності необхідно вносити органічні добрива у вигляді торфокомпостів та перегною.
Темно-сірі опідзолені ґрунти і тим більш чорноземи опідзолені за морфологічними ознаками різко відрізняються від дерново-підзолистих ґрунтів як глибиною генетичних горизонтів, так і характером переходу горизонтів.
Темно-сірі опідзолені ґрунти поєднують у соб ознаки чорноземів і дерново-підзолистих ґрунтів. Ознаки чорноземів проявляються в добре розвиненому гумусовому горизонті (Не), що має глибину 30 – 32 см, у глибокому забарвленні профілю гумусом (Не+Ні становить 45 – 55 см) і в наявності кротовин у підорному шарі. Підзолистість виявлена наявністю у верхній частині ґрунтового профілю рясної борошнистої крем'янкової присипки та лювіального горизонту. Темно-сірі опідзолені ґрунти на відміну від чорноземів опідзолених мають більш глибокий ілювіальний і дещо менший гумусовий горизонти.
Темно-сірі опідзолені ґрунти і чорноземи опідзолені більш забезпечені поживними речовинами, ніж ясно-сірі і сір опідзолені ґрунти. За характером поживного режиму іони подібні до ґрунтів чорноземного типу ґрунтоутворення. Проте під дією процесу опідзолювання, що супроводиться руйнуванням вбирного комплексу, верхні їх шари збіднені на колоїди, мають кислу реакцію та знижену суму ввібраних основ.
Дерново-слабопідзолисті ґрунти мають невелику глибину гумусового горизонту, який часто дорівнює глибині орного шару – 15–25 (30) см. В цих ґрунтах майже нема цільних прошарків, які могли б затримувати вологу і поживні речовини близько до кореневої системи рослин, профіль їх пухкий – він обумовлює незадовільний водний режим, високу аерацію.
Зніс гумусу в дерново-слабопідзолистих піщаних і глинисто-піщаних ґрунтах у верхньому шарі (0–2,0 см) незначний і становить в середньому 0,85 з незначними відхиленнями в той і інший бік. Вбирна здатність цих ґрунтів невисока, вони ненасичені основами. Реакція рунтового розчину кисла: рН сольової витяжки 4,0–3,9, гідролітична кислотність 1,7–2,5 міліеквівалента на І00 г. ґрунту, сума ввібраних основ 1,5–5,0 м.-еквівалентів, ступінь насиченості основами невисокий – 15–60%. За ступенем забезпеченост поживними речовинами належать до слабозабезпечених.
Негативним явищем у цих ґрунтах є ґрунтов посухи, які можуть виникати при затримці у випаданні опадів у період вегетац рослин, внаслідок чого відбувається пригнічення чи, навіть, загибель значного проценту рослин.
На території міського парку представлені ґрунти, які без зайвих на них навантажень можуть бути використані для вирощування деревних рослин.
Висновки
1. Рослинні та тваринні угруповання відіграють значну роль в житт міських біоценозів. Флора міста виконує певні функції: санітарно-гігієнічну, лікарську, естетичну.
2. Всі види, що перебувають у взаємодії на території міста входять до складу і за допомогою взаємозв'язків формують складну мозаїку біотичних співтовариств (біоценозів) урбоекосистеми.
3. Фітомеліорація це напрям прикладної екології, що полягає в дослідженні, прогнозуванні і використовуванні рослинних систем для поліпшення геофізичних, геохімічних, біотичних, просторових і естетичних характеристик оточуючої людину середовища, проектуванні і створенні штучних рослинних угрупувань з високими перетворюючими фізичне середовище властивостями.
4. На території міських біоценозів створюються зелені зони, вони створюються з метою посилення захисних та санітарно-гігієнічних функцій місцем відпочинку населення.
5. Територія парку має досить вдале розташування відносно рельєфного та естетичного аспектів.
6. Характеризуючи особливості міської флори нами було встановлено, що на території парку Кордівка м. Чернігів зустрічається значна кількість видів деревних рослин.
Список використаних джерел
1. Андриенко Т.Л. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны. – К., 1983.
2. Губко В.А. Нові заповідні території та об’єкти Чернігівщини // Національні та регіональні традиції в системі навчання та виховання студентів та школярів: Матеріали регіональної науково-методичної конференції 22 – 23 жовтня 1996 р.: Редколегія Т.В. Гринь – Ч. 1996 – 80 с
3. Гордієнко М.І., Бойчук А.Ф., Гордієнко Н.М. Штучні ліси в дібровах. – Житомир: Полісся, 1999. – 592 с.
4. Гостев В.Ф., Юскевич Н.Н. Проектирование садов и парков. – М.: Стройиздат, 1991. – 340 с.
5. Дмитрієва В.І. Грунти Чернігівської області. К.: Урожай, 1969. – 62 с.
6. Един Ю.А. Рослини наших лісів. – К.: Радянська школа, 1979. -238 с.
7. Заверуха Б.В. Охраняемые растения Украины. – К., 1983.
8. Заверуха Б.В. У світ рослин – К.: Урожай, 1991. – 253 с.
9. Закревська Г.І. Геологічний та геоморфічний нарис Чернігівського Полісся. – К., 1936.
10. Жизнь растений, т. 5. / под ред. М.В. Горленко. – М.: «Просвещение», 1976. – 475 с.
11. Калінін М.І. Лісові культури. – К.: НМК, 1991. – 149 с.
12. Карпенко Ю.О., Графін М.В. Загадковими стежками «Ялівщини». – Чернігів, 2002. – 40 с.
13. Карпенко Ю.О. Лукаш О.В. Охорона рідкісних видів на Чернігівщині в природі та їх введення в культуру // Рідкісні та корисні рослини флори Чернігівщини в природі та культурі – К., 1997 – С. 14–18.
14. Кимишев Н.С. Введение в фитоценологию. – Воронеж: Изд. Воронеж. Ун-та, 1986. – 204 с.
15. Комплексное озеленение мест. К.: Будівельник, 1964. – 48 с.
16. Кучерявый В.А. Природная среда города. Львів: Вища школа, 1984. – 142 с.
17. Кучерявый В.А. Фитомелиорация. – М.: НТО «Информация», 1991. – 288 с.
18. Кучерявий В.П. Урбоекологія. – Львів: Світ, 2001, 390 с.
19. Лукаш О., Чорний Я. Дендрарій Чернігівского Педуніверситету: заснування та перспективи. // Укр. бот..журнал. – 1999. №3. – С. 45 46.
20. Мулярчук С.О. Рослинність Чернігівщини. – К., 1970.
21. Матвеева Г.В., Тарабрин А.Д. Ботаника – 3-е изд., перераб. и доп. М.: Агропромиздат, 1989. 286 с.
22. Мир растений. В 7 томах / под ред. М.В. Горленко. – М.: «Просвещение», 1991. – 475 с.
23. Мороз І.В., Гришко-Богмако Б.К. Ботаніка з основами екології: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1994. – 259 с.
24. Марчак А.В. Ліс і довкілля. – Вінниця, ВДСТІ, 1998, – 199 с.
25. Машинский Л.О. Город и природа. – М.: Стройиздат, 1973. 227 с.
26. Методические рекомендации по технологии создания лесных насаждений на эродированных горных склонах Крыма. – Харьков: НДИЛГи АМ, 1982. – 52 С.
27. Основи лісової радіоекології. – К.: УкрНДІ лісового господарства та агро меліорації, 1999. – 592 с.
28. Определитель высших растений. – К., 1992.
29. Пойкер Х. Культурный ландшафт: формирование и уход. – М.: ВО «Агропромиздат», 1987. – 176 с.
30. Пряхи В.Д., Николаенко В.Т. Пригородные леса. М.: Лесная промышленность, 1981. – 248 с.
31. Рідкісні та корисні рослини флори Чернігівщини в природі та культурі – К., 1997 – 320 с.
32. Таран И.В., Агапова М. Пейзажные группы для рекреационного строительства. – Новосибирск, 1981. – 240 с.
