Курсовая работа: Дрогобич – туристичне місто
Від взаємодії органів охорони пам’яток, їх збереження, реставрації та дослідження, ознайомлення з ними широких верств населення, особливо школярів і молоді, залежить майбутнє держави. Варто підкреслити велике виховне значення цієї роботи. Не останню роль відіграють і економічні важелі. Про це свідчить досвід деяких країн світу (Велика Британія, Єгипет, Греція, Індонезія), де питання збереження й пропаганди культурної спадщини перебувають під опікою органів державного регулювання, які забезпечують також розвиток туризму.
То ж надзвичайно важливим є Наказ Держком молодь спорт туризму від 17.01. 2001 р. №7/62 "Про затвердження ліцензійних умов впровадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності".
До складу туристичних послуг згідно з Міждержавними стандартами (ГОСТ 28681.1-95 і ГОСТ 28682.2-95) зараховуються екскурсії, походи, подорожі.
Екскурсія може бути надана як екскурсанту, так і туристу
Екскурсія – туристична послуга, яка забезпечує задоволення духовних, естетичних, інформаційних та інших потреб туриста або екскурсанта.
Екскурсант – тимчасовий відвідувач, який перебуває менше 24 год. у країні або на об’єкті відвідування.
Екскурсійна діяльність – діяльність з організац подорожей, що не перевищують 24 год., у супроводі фахівця – екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами, з метою ознайомлення з пам’ятниками історії, культури, природи, музеями, з визначними місцями тощо.
Під час екскурсії учасники мають можливість пізнавати навколишній світ, природні явища і утворення, історичні ситуації, побутов елементи, надбання та здобутки місцевості та ін.
Функціональне призначення екскурсії – відпочинок дозвілля, підвищення пізнавального та культурного рівня, спілкування.
2.2 Класифікація екскурсій
Екскурсійна діяльність має свої характерні ознаки: зміст, тематику, склад учасників, місце проведення, впорядкований маршрут, тривалість за часом, форму проведення, спосіб пересування, наявність екскурсовода, тексту екскурсії, об’єктів показу і безпосередньо самих учасників.
За змістом екскурсії бувають багатопланові (оглядові) тематичні. Тематичні екскурсії поділяються на індивідуальні, групові, для школярів та студентів, для місцевого населення та приїжджих.
За місцем проведення екскурсії бувають: по місту, за містом та на міжміських маршрутах (інформація в дорозі).
За способом пересування екскурсії поділяються на пішохідні, з використанням транспортних засобів та комбіновані.
Тривалість екскурсії складає від 1 год. до 1 доби.
За формою проведення екскурсії поділяються на звичайні, навчальні, рекламні, екскурсії-лекції, екскурсії-прогулянки, екскурсії-концерти.
2.3 Технологія підготовки і проведення екскурсій
Підготовка екскурсії проводиться в декілька етапів: вибір теми екскурсії, створення екскурсії під вибрану тему, підготовка екскурсовода для проведення екскурсії.
Вибір тем екскурсії залежить від потенційного попиту, конкретного замовлення або цілеспрямованого створення "банку" екскурсій. Тема екскурсій повинна об’єднувати всі об’єкти відвідування в єдине ціле.
Підготовка екскурсії проводиться творчою групою, склад яко залежить від теми екскурсії. Тут можуть бути залучені працівники музеїв, галерей, наукових закладів, спеціалізованих туристично-екскурсійних організацій нших.
Робота розпочинається з підбору матеріалу по темі і його вивчення, відбору об’єктів показу, а також накопичення знань по всіх розділах теми.
При опрацюванні матеріалів по темі доцільно скласти бібліографію літературних та інших джерел, а також використати архівн матеріали, розповіді учасників подій та очевидців, кінохроніку та ін.
Важливим етапом створення екскурсії є правильний підбір об’єктів показу.
В Україні на державному обліку знаходиться велика кількість пам’ятників архітектури, історії, культури, археології, а в музеях країни зберігаються мільйони експонатів.
Об’єктами екскурсій можуть бути:
§ місця, пов’язані з історичними подіями;
§ природні об’єкти і заповідники;
§ будівлі і споруди;
§ меморіальні пам’ятники і комплекси;
§ об’єкти, пов’язані з життям і творчістю видатних особистостей;
§ пам’ятники мистецтва;
§ експозиції музеїв, картинних галерей, виставок, технічні експонати;
§ археологічні пам’ятки.
При великій кількості таких об’єктів необхідно звернути увагу на їх правильний відбір з урахуванням пізнавальної цінності, важливості, змісту, функціонального призначення, безпечності та ін.
Екскурсія не повинна бути перевантажена великою кількістю відвідуваних об’єктів, тому що це збільшує її тривалість і зменшує інтерес туристів. Оптимальна тривалість екскурсії по місту складає 2-3 год., при цьому з інтересом сприймається не більше 15-20 екскурсійних об’єктів.
При підготовці екскурсії доцільно скласти паспорт на кожний об’єкт, в який має бути внесено назву об’єкта, події, пов’язані з цим об’єктом та дати, коли відбувались ці події, місцезнаходження, джерела інформації про об’єкт та дані про авторів об’єкта, безпека при його відвідуванні, фотограф та відео зйомки та ін. дані.
Процес створення екскурсії також включає в себе розробку екскурсійного маршруту, тексту екскурсії, методики проведення, розробку виготовлення демонстраційного матеріалу (фото, відео, плакати), калькуляцію витрат і розрахунок ціни на екскурсійну послугу, затвердження екскурсії у встановленому порядку, рекламу екскурсійного маршруту.
При пробному обході або об’їзді маршруту екскурсовод зобов’язаний ознайомитися з планом розташування вулиць і площ, визначити місця стоянок транспортних засобів, визначити місцезнаходження об’єкта та площадки для найкращого показу, провести хронометраж маршруту та ін.
Після пробного обходу або об’їзду затверджується контрольний текст екскурсії, на основі якого екскурсовод готує індивідуальний текст, а також різні варіанти даної екскурсії.
На основі контрольного тексту, індивідуального тексту екскурсовода, контрольного обходу або об’їзду, хронометражу маршруту, складається паспорт екскурсійного маршруту і всі ці документи разом подаються на засідання методичної комісії. Методична комісія приймає матеріали та шляхом відкритого захисту на методичній раді екскурсоводом, який брав участь в розробці екскурсії, затверджує екскурсійний маршрут.
Розділ ІІІ. Перспективи розвитку екскурсійного туризму в Дрогобичі
У Дрогобичі турист знайде чимало цікавого, запевняв сто років тому анонімний автор рукописного путівника по місту та околицях.
Так, справді, у місті є що подивитися, є що вивчати, над чим попрацювати. Адже Дрогобич – старовинне місто, що має багату і цікаву сторію, видатних і знаних у всьому світі мистців, літераторів, науковців, величні пам’ятки архітектури, храми тощо. У Дрогобичі збереглися пам’ятки архітектури європейського значення: церкви Святого Юра і Воздвиження Чесного Хреста, кам'яний костьол, оборонна вежа-дзвіниця, громадський шпихлір (житниця) XVIII ст., багато будівель різних архітектурних стилів. Пам’ятники Т.Шевченкові, І.Франкові, Юрієві Дрогобичу, В.Стефаникові, національному героєві боротьби за незалежність України у ХХ ст. Степанов Бандері, двотисячоліттю Різдва Христового, польському поетові Адамові Міцкевичу прикрашають місто і увіковічнюють пам’ять славетних людей. У Дрогобичі учнями міської гімназії були Іван Франко, пізніше – класики української літератури Василь Стефаник і Лесь Мартович. Вчилися або працювали багато інших відомих людей культури: письменники Стефан Ковалів, Осип Туринський, Петро Карманський, Володимир Бірчак, мовознавець і природознавець Іван Верхратський, композитор диригент о. Остап Менцинський, театральний режисер Йосип Стадник, жив, творив загинув польський письменник і художник єврейського походження Бруно Шульц, шеф Головного військового штабу Української Повстанської Армії генерал Дмитро Грицай. У Дрогобичі народився і виріс полководець Західно-Української Народно Республіки Григорій Коссак.
За 900 чи 1000 чи більше (достовірних доказів про час заснування міста немає) свого існування Дрогобич пережив чимало історичних подій, які залишили свій слід у міській архітектурі, історичних пам’ятках, музеях тощо. За час свого існування у місті розвивалися різноманітні ремесла промисли, найстарішим з яких є видобування солі. Нині на геральдичному знаку Дрогобича нема ні хижого орла, ні панівної корони. (Ці знаки в різні часи було зображено на гербі міста). Залишилася сіль: дев’ять білосніжних топок на нижній темно-зеленій частині гербового щита.
З виробництвом солі пов’язано багато пам’яток (старовинна солеварня, яка є діючою і сьогодні, історія ряду вулиць тощо). Багато пам’яток пов’язано з нафтовими промислами, які теж були розвинуті на Дрогобиччині. В сторію міста записано багато подій, пов’язаних із обороною від багато численних загарбників (руйнівний похід угорських феодалів (1610р.), турків (1639р.), похід угорських полчищ (1498р.), повстання Дрогобича та ін.).
В історії Дрогобича є чимало "білих плям", як потребують досліджень і наукового аналізу істориків, археологів, літературознавців. У цьому плані у міста є величезний потенціал і перспективи: поряд із дослідженнями Михайла Шалати, Романа Пастуха, Петра Сов’яка повинн з'явитися праці молодих фахівців, які навчаються у Дрогобицькому педагогічному університеті. Історія міста, його старовинні вулиці і пам’ятки повинн привертати увагу і школярів, адже, знати історію свого міста – почесна справа юних дрогобичан.
Отже, на мою думку, дослідницька краєзнавча робота ма проводитись як у школі, так і у місцевому ВУЗі. Туристсько-краєзнавча робота має декілька цілей: всебічне вивчення історії міста; накопичення матеріалу для поповнення краєзнавчого музею; використання матеріалу з метою туристсько-екскурсійної діяльності. Крім того, глибокі і різноманітн краєзнавчі матеріали сприяють справі охорони і збереженню пам’яток істор культури, творів мистецтва, рукописів тощо. І це дуже важливо. Адже стародавня культура і історія нашого міста – унікальне, неповторне, багатогранне явище, котре у кожному випадку потребує спеціального дослідження.
Такі дослідження, приміром, можуть проводитися у таких напрямках: 1) дослідження історії вулиць і архітектурних споруд; 2) дослідження пам’яток, пов’язаних із сакральним мистецтвом; 3) дослідження, пов’язані з сторико-літературною спадщиною діячів міста. Саме у такому ракурсі у моїй роботі спроектовано три екскурсійні маршрути: "Вулицями старого Дрогобича", "Старовинні храми міста", "І.Франко Дрогобич".
Проекти подано із врахуванням особливостей нашого міста (старовинні вулички, центральні забудови), які передбачають використання тако ефективної форми організаційної системи туристсько-екскурсійних маршрутів, як радіальні, нетривалі, менш протяжні та більш деталізовані походи, прогулянки пізнавального спрямування в межах однієї тематики. Мої проекти розраховано на людей, які обмежені часовими рамками (1-2 год.), тобто відпочиваючими, як проходять лікування в Трускавецьких, Східницьких та Моршинських санаторіях та на учнів шкіл, студентів, працівників різних підприємств і організацій.
Розділ ІV. Розробка проектів піших екскурсій містом Дрогобичем
4.1 Вулицями старого Дрогобича
Над Тисьменичков-річков,
Що звесь «нафтовов калюжею»,
Там город преславний Дрогобич лежить,
Преславний, та не дуже.
І хоч Борислав, Трускавець,
Стебник і другі діти
На нього сиплють слави блиск, –
Він якось не міг проясніти.
І хоч дрогобицькі самі
Тож лепські горожане,
Цибулярі і зваричі, –
Все ж місто їх мало де знане.
Та й не скажу, щоб мало вни
О славу міста дбали:
Щоб в світі вславитись, чого
Вони не виробляли!
Іван Франко. «Похвала Дрогобичу»
У передгір’ях зелених Карпат, оперезаних синьою стрічкою Тисмениці, на межі з Наддністрянською рівниною розкинувся стародавній Дрогобич.
Походження назви Дрогобич залишається нез’ясованим. Побутують кілька легенд і версій. Одна з них говорить, ніби у сиву давнину ще на зламі першого і другого тисячоліть від Різдва Христового у тому місці, де між Дрогобичем та Бориславом лісиста гора Тіптюж існувало поселення Бич, оточене валами з дерев’яним частоколом і ровами з водою. Десь у тих часах його захопило і спалило військо тюркських кочовиків, ймовірно половців. Уціліл жителі на іншому місці заснували нове поселення і назвали Другий Бич. З плином століть народна традиція об’єднала ці два слова в одне, і вийшов Дрогобич.
Заслуговують уваги інші погляди на походження назви міста. Дехто виводить її від слова "другий бік", що пізніше теж злилися, бо сучасне місто почалось на другому боці річки-потічка Побук (тепер Серет), навпроти солеварні. Пов’язують топонім Дрогобич і зі словом "драговина", що означає болотисте місце, адже первісна територія міста була справді дуже заболоченою. Виглядає доволі вмотивованою думка про утворення назви міста від особової назви Дорогобит, пізніше сполонізованої.
Який вік Дрогобича, невідомо. Кажуть про 900, 1000 і більше років, хоча достовірних доказів не подають. Тим часом найдавніша з відомих документальна згадка є у міському акті Львова і датується 6 листопада 1387р. Не викликає сумнівів, що початок Дрогобичу дали джерела ропи – солоної води, з якої виварюють сіль, колись дуже дорогу.
Сіль у Дрогобичі почали вивалювати і постачати на внутрішній та європейський ринок приблизно 1000 років тому. Цим займалися працівники жупи – солеварні. Технологія проста і збереглась донині. У мідні або залізні чани (черіні) наливали добуту з колодязя відрами ропу, під чанами палав вогонь, вода випаровувалась, а сіль залишалась. Щороку спалювали тисячі возів дров. Сіль продавали на розсип, у мішках, бочках або у вигляді конусоподібних, запечених на вогні топок. Солевари й заснували найдавнішу дільницю Дрогобича Зваричі, з якої зародилось місто. Є в Дрогобичі й вулиця Жупна. Дев’ять топок білої солі, розташовані на блакитному тлі згори у низ у пропорції 4, 3, 2, складають основу герба і прапора міста.
Дрогобич заснували предки русинів-українців, які мешкали тут з прадавніх часів. Потім місто входило до складу могутньої Українсько держави – Русі зі столицею в Києві. Коли вона впала під ударами монголо-татарських орд, Дрогобич залишився в складі Галицько-Волинсько держави.
Від 1339р. місто разом з іншими землями Галичини було зайняте королівською Польщею. Сюди почали прибувати у все більшій кількост польські чиновники, ремісники, купці, духовенство. За ними потягнулися представники інших національностей, зокрема євреї, які вже у XVII ст. займали ціле передмістя – Лан.
Під впливом королівської адміністрації українське населення витіснялося з центральної частини на околиці. За міськими валами сформувалися передмістя – Зварицьке, Задвірне, Плебанія, Міські Загороди, Лішнянське, Завіжне. Разом з уже згадуваним єврейським передмістям Лан і початково заселеним передмістям Війтівська Гора вони у ХІХ ст. після ліквідації міських валів злились і утворили місто Дрогобич у сучасному розумінні.
Повільний плин життя Дрогобича тих часів постійно порушувався непередбаченими подіями. Місто часто потерпало від повеней, неврожаїв, епідемій чуми і холери, іноземних військ, що переходили через нього, непосильних поборів. Багато разів воно горіло, його затоплювали води Побуку Тисмениці.
Жахлива руїна, цілковитий занепад господарства. Небувале зубожіння населення – ось що побачили австрійські війська і чиновники, коли внаслідок першого поділу Польщі в 1772р. Галичина опинилася під владою цісарської династії Габсбургів.
Нова, хоч теж окупаційна, влада дозволила монахам-о.о.Василіанам побудувати монастир з церквою Святих апостолів Петра і Павла і відкрити там першу міську гімназію з українською мовою навчання. Їм же передали будівл монастиря і костелу кармелітів (тепер кафедральний собор Пресвятої Трійці).
Наступний потужний розвиток Дрогобича безпосередньо пов’язаний з початком промислової переробки бориславської нафти. "Чорне золото" черпали відрами просто з неглибоких колодязів, а при свердлінн землі воно «вибухало» – било високими фонтанами. Від 1860-х рр. у Дрогобич появились перші нафтопереробні заводи, по-тодішньому рафінерії. Сюди попливли ноземні капітали, спеціалісти, робоча сила, а особливо після побудови залізниці через Дрогобич. Після перетворення Дрогобича «соляного» на Дрогобич "нафтовий", швидкої забудови кам’яними домами він набув цілком вропейського вигляду. Тут тісно переплелися різні стилі – від готичного, ренесансного, барочного, класичного – до електричного і модерного.
