Курсовая работа: Білкові порушення при хворобі подагра
Курсовая работа: Білкові порушення при хворобі подагра
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ. 2
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ 1. ХВОРОБА ПОДАГРА, ЇЇ ХАРАКТЕРСИТИКА, ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ, ДІАГНОСТИКА ТА ЛІКУВАННЯ.. 6
1.1 Характеристика подагри. 6
1.2 Етіологія та патогенез подагри. 7
1.3 Діагностика подагри. 12
1.4 Лікування подагри. 14
РОЗДІЛ 2. ПОРУШЕННЯ БІЛКОВОГО ОБМІНУ ПРИ ПОДАГРІ 18
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА.. 26
РОЗДІЛ 3 МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ.. 26
3.1 Матеріали. 26
3.2 Умови проведення експерименту. 26
3.3 Визначення ефективності застосування препаратів Флогоксиб-Здоров'я та диклофенак натрію при подагрі 27
РОЗДІЛ 4 РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ.. 29
ВИСНОВКИ.. 31
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.. 33
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АТФ – аденозинтрифосфат
ГГФТ – гіпоксантин-гуанінфосфорибозилтрансфераза
ГНН – гостра ниркова недостатність
ЛПДНЩ - ліпопротеїни дуже низької щільності
МС – метаболічний синдром
СК – сечова кислота
ЦОГ - циклооксигеназа
ВСТУП
Протягом двох з половиною тисячоріч - з часу опису Гіппократом синдрому гострого болю в області великого пальця стопи, що він назвав подагрою (дослівно з латині "капкан на стопі"), - інтерес до цієї хвороби завжди носив хвилеподібний перебіг, як правило, зв'язане з відкриттям якогось нового погляду. У XVІІ столітті - це відкриття кристалічно природи тофусов Антоном Левенгуком і блискучий опис клініки гострого подагричного приступу, що не утратило свого значення дотепер (Sydenham). У XІ столітті був установлений зв'язок подагри з гіперурікемією, а артриту з введеними в суглоб кристалами уратів (Frendweіler), ефективність Colchіcum autumnale. У XX столітті доведена профілактична роль колхицина, введений у клінічну практику пробенецид (Talbott і соавт., 1950) і аллопуринол. Але особливо цікаві дані по вивченню кристалів, що викликають подагричний артрит. Показано, що це мононатріеві уратні кристали, виявлення яких має абсолютне діагностичне значення. По суті, до кінця XX століття подагру стали розглядати як хвороба нагромадження уратних кристалів у структурі суглоба, підшкірній клітковині і кістах, нирках у вигляді уролітиази або тубулярной нефропатії.
У цьому зв'язку важливо підкреслити парадокс XX століття - у всіх хворих з подагрою визначається гіперурикемія, але переважна більшість людей з гіперурикемією ніколи не переносили приступів гострого артриту. А це означає, що розвиток подагри обумовлений патофізиологічними особливостями, що визначають відкладення уратних кристалів у тканинах, що супроводжується запаленням і наступними дегенеративними змінами. Таким чином, гіперурикемія - необхідне, але недостатнє попереднє явище для розвитку уратной мікрокристалічної хвороби, а отже, гіперурикемія - відмінний від подагри клінічний синдром.
Актуальність роботи полягає в необхідності аналізу білкових змін при хворобі подагра.
Подагра відноситься до захворювань, відомим із глибоко стародавності: в однієї з єгипетських мумій в області великого пальця стопи виявлені кристали урату натрію. Перший класичний опис подагричного артриту ("Трактат про подагру і водянку", 1683 р.) належить англійському клініцистові Th. Sydenham. У 1883 р. A. Garrod за допомогою нитки, опущеної в кров хворого подагрою, відкрив факт підвищення в крові рівня сечової кислоти (СК) - гіперурикемию. У 1889 р. кристали уратів були виявлені в суглобній рідині хворого під час гострого подагричного артриту. A. Gatman (1950 р.) на підставі "есенціальної гіперурикемії" охарактеризував захворювання як уроджене порушення метаболізму пуринів. Лише в 1961 р. MacCarty і Hollander остаточно установили роль кристалів уратів у розвитку гострого подагричного артриту.
Можливості сучасної діагностики і клінічної фармаколог роблять абсолютно доступним для лікаря глобальне сприйняття патологічного стану як взаємозалежного комплексу порушень з ланцюговими реакціями й оборотністю процесів у великому відсотку випадків. Це виглядає оптимістично як для пацієнта, так і для лікаря, збільшуючи бажаний комплайнс.
Проблема гіперурикемії і подагри стала класичною моделлю ц тенденції, вийшовши за рамки лише суглобного синдрому. Існуюче нині уявлення про подагру поєднує в собі всю розмаїтість клінічних проявів порушення білкового обміну: від прямого дії, що ушкоджує, на суглоби і ниркову тканину до опосередкованого - через збільшення дефектів ліпідного і вуглеводного обміну (з реалізацією їх у клінічні синдроми). Зв'язок подагри з такими станами, як ожиріння, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет ІІ типу, у даний час поєднується терміном "метаболічний синдром" (МС), що поряд з вищевказаними станами містить у собі дисліпідемію, ранній атеросклероз, шемічну хворобу серця (ІХС), порушення гемостазу, мікроальбумінурію.
Обстеження з приводу подагри повинне включати не тільки традиційні методи: визначення рівня МК у сироватці крові; визначення добового виділення МК; аналіз синовіальної рідини; пошук типових рентгенологічних ознак.
У таких пацієнтів необхідно також оцінювати: індекс маси тіла (ІМТ); відношення окружності талії до окружності стегон; дані моніторингу артеріального тиску (АТ); ліпідограмму; глікемію натще.
Мета роботи полягає в аналізі білкових порушень, як виникають при хворобі Подагра.
Завдання роботи:
1) дати характеристику хвороби Подагра, її особливості перебігу;
2) проаналізувати зміни білкового обміну при подагрі;
3) провести експеримент;
4) проаналізувати ефективність застосування препаратів Флогоксиб-Здоров'я та диклофенак натрію при подагрі
РОЗДІЛ 1. ХВОРОБА ПОДАГРА, ЇЇ ХАРАКТЕРСИТИКА, ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ, ДІАГНОСТИКА ТА ЛІКУВАННЯ
1.1 Характеристика подагри
Подагра - хронічне захворювання, пов`язане з нагромадженням у крові сечової кислоти і наступним відкладенням у тканинах мікрокристалів натрієвої солі (уратів), що клінічне проявляється рецидивами гострого артриту та утворенням подагричних вузлів - тофусів [Астапенко М.Г., 1989]. Подагра найбільш відомим і поширеним захворюванням з групи дрібнокристалічних артритів, для яких характерно випадіння кристалів у синовіальну рідину, іпрегнацію ними суглобових і позасуглобових структур, розвиток реактивних синовітів.
Термін “подагра” (від грецьких “podos” i “agra”) означа пастка для стопи”. В XVII ст. Th.Sydenham вперше достатньо повно описав клінічні прояви недуги.
Подагра - гетерогенне за походженням захворювання, що характеризується відкладенням у різних тканинах організму кристалів уратів у формі моноурату натрію або сечової кислоти. В основі виникнення лежить нагромадження сечової кислоти і зменшення її виділення нирками, що приводить до підвищення концентрації останньої в крові (гіперурикемія). Клінічно подагра виявляється рецидивуючим гострим артритом і утворенням подагричних вузлів - тофусів. Частіше захворювання зустрічається в чоловіків, однак останнім часом зроста поширеність захворювання серед жінок, з віком поширеність подагри збільшується. Для лікування використовуються препарати впливають на патогенетичний механізм захворювання, а також препарати для симптоматичного лікування.
На подагру страждають переважно чоловіки (95%) у віці старше 40 років. Подібна закономірність зумовлена особливостями гормонального статусу різним станом пуринового обміну. Жінки хворіють на подагру тільки в постменопаузі.
1.2. Етіологія та патогенез подагри
Головною біохімічною ознакою подагри є гіперурикемія підвищення концентрації сечової кислоти в крові. Джерелом утворення сечово кислоти в організмі є пуринові з`єднання, що поступають з їжею, а також ті, що утворюються в організмі у процесі обміну нуклеотидів.
Гіперурікемія може бути наслідком ряду причині либонь надмірного утворення уратів (метаболічним чи продукційний тип); либонь недостатнього виведення їх нирками (нирковий чи ретенційний тип); либонь результатом того й ншого (змішаний тип).
Підвищене утворення сечової кислоти відбувається при надмірному введенні пуринів з їжею, збільшеному синтезі пуринів. посиленому катаболізмі нуклеотидів, поєднанні цих факторів. Механізм біосинтезу пуринів може пошкоджуватися на бідь-якому рівні в ланцюгу ферментативних реакцій. Появ прихованих, генетично зумовлених ферментативних феіектів сприяють екзогенн фактори: переїдання, надмірне вживання продуктів, що вміщують пуринові основи, зловживання алкоголем, переохолодження тощо. Має значення висока калорійність жі в поєданні з низькою фізичною активністю.
Фактори, що сприяють гіперурикемії (за Дж. Скотт, 1990):
- фактори, що зумовлюють підвищене утворення сечової кислоти: специфічні ферментні дефекти, сниження активност гіпоксантин-гуанін-фосфорибозил трансферази, рідвищення активност фосфорибозил-пірофосфат-синтетази, посилення обміну нуклеопротеїнів, характер харчування;
- фактори, що сприяють сповільненню виведення сечово кислоти: порушення функції нирок і зменшення об`єму позаклітинної рідини, голодування і нагромадження кетонових з`єднань, антеріальна гіпертензія, мікседема тощо;
- Інші чинники ризику: раса, стать, вік, порушення ліпідного обміну, алкоголь.
Виділяють 3 фази патогенезу:
а) гіперурикемія і нагромадження уратів в організмі;
б) відкладення уратів у тканинах;
в) гостре подагричне запалення.
Гостре подагричне запаленя розвивається внаслідок відкладення в порожнині суглоба уратових мікрокристалів, здатних активізувати фактор Хагемана, компоненти комплементу, кініки що призводить до збільшення судинно проникності, хемотаксису нейтрофілів; фагоцитоз кристалів супроводжується вивільннням лізосомальних ферментів, внаслідок чого розвивається запалення. Кристали уратів також відкладаються в інтерстиції нирок і канальців, що приводить до розвитку подагричної нефропатії. Самостійне стихання запального процесу в суглобі при подагрі визначається здатністю фагоцитів перетравлювати критсали і виділяти низку протизапальних факторів.
Класифікація. Подагру класифікують за етіопатогенетичним ознакам, механізму нагромадження сечової кислоти, клінічному перебігу захворювання і варіантам суглобових проявів.
За етіопатогенетичними ознаками виділяють:
- первинну (ідіопатичну) подагру;
- вторинну подагру, ініціовану іншими захворюваннями чи медикаментами.
За механізмом нагромадження сечової кислоти:
- метаболічного типу;
- гіпоекскреторного типу;
- змішаного типу.
За клінічним перебігом виділяють наступні форми захворювання (Американська, асоціація ревматологів)
- безсимптомна гіперурикемія;
- гострий подагричний артрит
- подагра з розвитком тофусів
- сечокам`яний уролітіазі інша, асоційована з подагрою, патологія нирок.
Періоди перебігу суглобового синдрому:
1. преморбідний є лише гіперурикемія яка перебіга безсимптомно.
2. інтермітуючий чергування гострих нападів подагричного артриту з тривалими періодами ремісії.
3. хронічна подагра характерні тофуси, хронічний подагричний артрит, з позасуглобових проявів ураження нирок (у 50-75% хворих).
Стадії подагри:
1) легкий приступи артриту 1-2 рази на рік і захоплю не більше 2-х суглобів, на рентгенограмах немає ознак суглобової деструкції, немає ураження нирок, тофуси відсутні чи поодинокі й дрібні.
2) середньоважкий частота нападів артриту 3-4 рази на рік при ура- ження 2-4-х суглобів, суглобова деструкція виражена помірно, множинн тофуси та нефролітіаз.
3) важкий частота приступів 5 на рік та більша, множинне ураження суглобів, різко виражена суглобово-кісткова деструкція, множинні крупні тофуси, наявність виразної нефропатії із хронічною нирковою недостатністю.
Приклади формулювання діагнозу.
1) Первинна подагра, метаболічний тип, середньоважкий перебіг, гострий подагричний артрит І плеснофалангового суглобу правої стопи у фазі загострення. ФНС І.
2) Первинна подагра, змішаний тип, важкий перебіг, хронічний подагричний артрит (ФНС II), подагрична нефропатія, (хронічний подагричний нтерстиціальний нефрит, нефролітіаз, ХНН І ст.). Симптоматична артеріальна гіпертензія ренопаренхіматозного генезу.
3) Вторинна подагра, змішана форма, важкий перебіг, хронічний подагричний артрит із переважним ураженням гомілковоступеневих і ліктьових суглобів, вторинний остеоартроз (ФНС ІІ), тофуси вушних мушлей, подагрична нефропатія (сечокам`яна хвороба, хронічний пієлонефрит, ХНН ІІ ст).
Клінічна картина. Варіанти дебюту та перебігу захворювання.
1. Типовий гострий напад (класичний) - виникає частіше вноч серед повного здоров’я. Провокує жирна їжа; алкоголь, травми, переохолодження, тісне взуття, фізичне перевантаження. З`являються різкі болі у І-ому плеснофаланговому суглобі стопи, він набрякає, шкіра над ним червоніє, ста поступово бузково-багряною, гарячою на дотик; шкіра над суглобом блищить (а згодом лущиться), напружена, функціональна здатність вагомо порушена. Приступ триває 3-4-10 днів. Поступово всі симптоми поволі регресують. Наступний напад виникає черед деякий час.
2. Підгостра форма може перебігати у вигляд моноатриту типової локалізації, проте з незначним болем і помірними ексудативними явищами.
3. Ревматоїдоподібний варіант характеризується ураженням дрібних суглобів кистей, променевозап’ясткових суглобів.
4. Псевдофлегмонозна форма проявляється моноартритом любо ло-калізації з різко вираженими запальними явищами у ділянці суглоба, високою температурою тіла, остудою, значним лейкоцитозом, тобто картина нагаду флегмону.
5. Малосимптомна (арталгічна) форма визначається незначний біль, іноді із змінами шкіри над суглобом. Діагноз підтверджується лише підвищеним рівнем сечової кислоти у крові.
6. Абортивна більш притаманна жінкам, напад гострого артриту починається і регресує впродовж 2-3 годин.
7. Мігруюча властиво виникнення гострих нападів подагричного артриту у різних (нетипових) суглобах.
Головні синдроми і симптоми.
1. Хронічний подагричний артрит. Частіше уражаються суглоби ступень: з’являється дефігурація суглоба, обмеження рухомості. Суглоби деформуються за рахунок вузликових відкладень, кісткових розрозтань, підвивихів, контрактур тощо. Раніше за всі суглоби деструкції піддається І-й плеснофаланговий суглоб.
2. Тофуси. Утворюються при хронічній подагрі і її перебіз більше 5 років. Локалізуються частіше в ділянці міжфалангових суглобів, на розгинальних поверхнях, по краях вушних мушлей, у ділянці хрящової перетинки носа, на чолі, в районі ахілового сухожилля. Шкіра над ними витончується, ста блискучою. Розміри тофусів коливаються від 1-2 мм до 10-12 см в діаметрі. Вміст тофусів може розріджуватіся і виділятися назовні через нориці, проте нфікування відбувається рідко (урати володіють бактерицидною дією). Частота виникнення тофусів прямо пропорційна тривалотсі хвороби.
3. Подагрична нефропатія. Нирки є одними з головних органів-мішеней при порушенні пуринового обміну. Частота ураження нирок у хворих на подагру коливається від 30% до 75%. При використанні радіоізотопно ренографії порушення функції нирок в даний діагностуються у 93% пацієнтів. Ураження нирок при подагрі об`єднують єдиним терміном “подагрична нирка”. Виділяють 3 варінти ураження нирок при подагрі:
- інтерстиціальний нефрит;
- утворення каменів і формування сечокам`яної хвороби;
- гостра блокада нирок сечовою кислотою з розвитком гостро ниркової недостатності.
Ознаки подагричної нирки проявляються поступово і можуть тривалий час залишатися непоміченими через відсутність яскравих клінічних симптомів. Гіперурикемія, що виникає, деяких час компенсується збільшеною канальцевою секрецією. Компенсаторне зростання екскреції сечової кислоти нирками, з одного боку, певною мірою стримує прогресування подагри, а з іншого, сприяє розвитку нефропатії.
Найбільш частою ознакою ураження нирок при подагрі є помірно виражена протеїнурія, яка відмічається у 20-24% хворих. На тлі уролітіазу може розвиватися вторинний пієлонефрит. Тривалий перебіг інтерстиціального нериту, вторинного пієлонефриту призводять до розвитку гломеруло- і нефросклерозу, формується хронічна ниркова недостатність.
