Курсовая работа: Бесіда, як форма організації позакласної виховної роботи з молодшими школярами
Нерідко учні скоюють вчинки, не замислюючись над тим, що в них проявляються їх негативні риси, про існування яких вони навіть не підозрюють. Наприклад, кругову поруку в колективі можна кваліфікувати як відсутність принциповості в його членів. У такому раз говорять про неправильне розуміння таких моральних понять, як товаришування, колективізм і дружба.
Ефективність фронтально бесіди зростає, коли у розглядуваних фактах, процесах учні відкривають невідом для себе сторони. Під час такої бесіди вони можуть обстоювати свої помилков погляди і переконання. Педагог ніби погоджується з ними, приймає їхню точку зору, але, виявивши слабкі й суперечливі місця в аргументації вихованців, спростовує їх: «Яз вами згоден, але ж як пояснити...», «Припустімо, ви маєте рацію, проте як бути, коли...». Слід продумати запитання, якими можна спонукати учнів до самостійних пошуків відповіді на суперечливі судження. Аргументи педагога мають бути неспростовними.
Найскладнішою для вчителя ндивідуальна бесіда, яку проводять за заздалегідь наміченим планом у спокійній обстановці. Важливо, щоб психічний стан учня спонукав його до відвертості. В ндивідуальній бесіді учень має не лише усвідомлювати зміст моральних сентенцій, які доводять до його свідомості, а й переживати його. З цією метою використовують переконливі приклади. Водночас вихованець повинен відчути, що педагог прагне допомогти йому. Якщо йдеться про порушення правил поведінки, бесіду не можна починати з докорів і винесення рішення про покарання. Спершу з'ясовують причини і мотиви порушення, відтак визначають міру педагогічного впливу.
Молоді педагоги нерідко зводять індивідуальну бесіду до розвінчуваня вчинків учнів. Проте досвід переконує, що бесіда корисніша, коли її починають з аргументованого розкриття правильного розуміння суті вчинку, дії, явища і на цьому тлі показують недостойність скоєного учнем вчинку.
Праця педагога – це майстерність моделювання свого виховного впливу і його творчого втілення.
Підходи до моделювання бесіди можуть бути різні. Бесіду, яку педагог планує заздалегідь, можна поділити на певн етапи.
Обґрунтування теми.
Актуалізація уваги учнів з метою підготовки їх до передбаченого обговорення життєво важливої події, факту, явища, морального вчинку, ситуації.
Цей етап можна назвати підготовчим або мотиваційним. Він є дуже важливим. Від того, як він буде реалізований, залежить рівень сприйняття учнями проблеми, що обговорюється, їхньої участі у процесі спілкування.
Педагог пропонує учням першоджерело, матеріал для обговорення.
Цей етап є головним у бесіді. В рол першоджерела може бути розповідь, уривок із художнього твору, кінофільм чи його фрагмент, стаття, конкретна подія, ситуація із життя школи, класу, газетна чи журнальна стаття, конкретний факт чи явище.
Діалог з дітьми.
Цей етап є продовженням головного (другого) етапу і може відбуватись у довільній формі: запитань і відповідей, тематичних вікторин, заочної подорожі, проблемних питань тощо.;
Досвідчений творчий педагог з метою активізації мислення школярів використає елементи дискусії, методи переконання прикладу, створить умови для розвитку дитячої уяви (намалювати уявну картину, уявити протилежну ситуацію). Щоб сильніше вплинути на емоції дітей, можна також використати художні репродукції, фрагменти музичних творів, відповідн діафільми тощо.
Завдання учителя на цьому етап сприяти вільному вираженню учнями своїх думок, підводити їх до самостійних висновків та обґрунтувань. Наприклад, під час обговорення проблеми материнсько любові доцільними будуть розповіді учнів, обговорення ситуацій, відповідн приказки і прислів'я, народні пісні.
Підбиття підсумків.
На цьому етапі особливу роль відігра заключне слово педагога. Він узагальнює все висловлене, формулю найраціональніше, з його погляду, розв'язання обговорюваної проблеми, передбачає конкретні дії для закріплення вивченої під час бесіди норми.
Завершити бесіду можна формулюванням однієї з біблійних моральних заповідей: «Шануй отця твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі», яку можна доповнити таким християнським повчанням: «Чини іншим так, як би ти хотів, щоб в тих самих умовах нші чинили тобі» і моральною заповіддю В. Сухомлинського: «Берегти матір означає турбуватися про чисте джерело, з якого ти пив з часу свого першого дихання і будеш пити до останньої хвилини свого життя...».
Для дітей дуже важливо, щоб їх відзначили за участь в обговоренні. Це заохочує їх до подальшої роботи, стимулом для самовираження. Особливий підхід потрібний до оцінювання малоактивних школярів з ниткою успішністю.
Колективні бесіди можуть використовуватись у процесі організації різних форм діяльності школярів (зборів, екскурсій, походів, зустрічей і ін.) Бесіда може бути використана також як фрагмент під час застосування інших методів виховного впливу (диспут з елементами бесіди чи, навпаки, бесіда з елементами дискусії, використання фрагментів бесіди під час лекції, переконання шляхом бесіди тощо).
Особливу трудність для молодого вчителя становлять індивідуальні бесіди. Дуже часто вони проводяться у зв'язку з екстремальними ситуаціями (виникнення локальних конфліктів, порушення дисциплінарного характеру)- В таких випадках педагог діє експромтом.
Якого ефекту досягає педагог, якщо ндивідуальну бесіду він проводить за накресленим планом і певною схемою?
Такі бесіди мають застережний характер, вносять певні корективи у загальну програму виховних впливів. Індивідуальні бесіди проектуються, виходячи з потреб особистості школяра. Вони покликані сприяти розвитку особистості, її індивідуальних здібностей, нахилів, таланту. За допомогою індивідуального впливу педагог крок за кроком проникає в духовний світ людини. Майстерність педагога полягає в тому, щоб у процесі його впливу на особистість душа дитини сама розкрилась, як квітка під впливом теплих сонячних променів.
Правила індивідуальної бесіди: не намагайтеся говорити лише самі; стримуйте себе, коли виникне бажання перервати розповідь учня; врахуйте, що для успішного оволодіння мистецтвом слухання потрібно стежити за тим, як учень висловлює свою думку; виявляйте увагу до співрозмовника, підкреслюйте свою зацікавленість; спокійно реагуйте на висловлювання учня навіть тоді, коли з ним не погоджуєтеся; стежте за основною думкою співбесідника, намагайтеся зрозуміти хід його міркувань.[9]
Розділ ІІ. Дослідно експериментальна робота щодо особливостей навчання учнів шестирічного віку
2.1. Констатуючий експеримент
Становлення українсько державності, інтеграція у європейське світове співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою і побудова громадського суспільства передбачають орієнтацію на Людину, пріоритети духовної культури, визначають основні напрями реформування навчально-виховного процесу.
Ця концепція, як і концепція гуманітарної освіти, є елементом нової ідеології освіти, яка повинна працювати на процес державотворення, становлення народу України як політичної нації.
Стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об’єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина сво держави. Національний xapaктep виховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України, незалежно від її етнічної приналежності.
Інтегруючою основою нaцiональної системи виховання є спільність історико-гeoграфічного походження, мови, культури і традицій, усвідомлення своєї приналежності до українського суспільства. Кожен з цих чинників визначає єдність поколінь сучасних, минулих майбутніх, сприяє формуванню громадянина-патріота. Науково обгрутоване, належним чином організоване виховання відображає духовний поступ нapoду, процес збереження й збагачення його культури.
Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультурного відродження та розвитку як українського народу, так і представників інших етносів, що проживають в Україні, передбачає надання Їм широких можливостей для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування почуття національної гідності.
Сучасне виховання в Україн має забезпечувати прилучення молоді до світової культури й загальнолюдських цінностей. За своїми формами й методами воно спирається на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки.
Національне виховання да суспільний характер. До нього причетні сім'я, найближче соціальце оточення формальні й неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масово нформації, заклади культури, релігійні об'єднання та ін: Роль держави поляга у координації виховних зусиль усіх інституцій суспільства, забезпечення його дності та пріоритет загальнодержавних (національних) інтересів.
Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання молоді, опанування основами наук багатством національної й світової культури.
Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм на основі глибокого розуміння вихователем природи вихованців, їх індивідуальних можливостей, поваги до особистості дитини, турботи про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі.
Такий підхід передбача ставлення до кожного вихованця як до неповторної особистості, суб'єкта вільного розвитку, визнання його прав, виходячи із сукупності знань про людину. У зв'язку з цим першорядного значення набуває діяльність соціальних психологічних служб, які здатні на професійному рівні забезпечити диференціацію та індивідуалізацію виховних впливів.
Дана концепція має на мет визначити пріоритетні завдання виховання в національній системі освіти та основні напрями їх реалізації на сучасному етапі розвитку українського суспільства.
Ідеалом виховання гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна і національно свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовним якостями, родинними і патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення.
Головна мета національного виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування, духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування молоді незалежно від національно приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої дyxовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.
Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому:
- забезпечення умов для, самореалізації, особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних нтересів; відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації та опосередкованого вихованця;
- формування національної свідомост людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;
- виховання правової культури: повага до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів забезпечення, духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу;
- формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови;
- виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею власної світоглядно позиції;
- утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших доброчинностей;
- культивування кращих рис українсько ментальності працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;
- формування почуття господаря господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи., підготовка дітей до життя в умовах ринкових відносин;
- забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона і зміцнення їх фізичного, психічного та духовного здоров'я;
- формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних стосунків;
- забезпечення високої художньо-естетично культури розвиток естетичних потреб і почуттів;
- вироблення екологічної культури людини розуміння необхідності гармонії її відносин з природою;
- прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та громадською відповідальністю;
- спонукання вихованців до активно протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.
Виховання дітей і молоді у будь-якому регіоні України в кінцевому рахунку переслідує одні й ті ж стратегічні педагогічні цілі, ґрунтується на одних і тих же принципах і теоретико-методичних засадах. Разом з цим, у процесі виховання враховуються регіональні й етнографічні особливості[10].
2.2. Формуючий експеримент
Під час проходження переддипломної педагогічної практики я намагалася виховати в учнів любов до рідної землі, до матерії, повагу до українських традицій та інших якостей майбутньої всесторонньо розвиненої особистості. Я регулярно проводила позакласну виховну роботу в якій застосовувала бесіду як основний метод роботи в своїй практиці.
Як відомо сім‘я першоджерелом виховання дітей, тому я тісно співпрацювала з батьками застосовуючи бесіди про виховання.
Сім'я, родина — найвища цінність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцінним, плідним. Але батьки повинні усвідомити, що вони виконують і важливу соціальну роль, адже кожна повноцінна родина є фундаментом здорового суспільства. У статті 59 Закону України «Про освіту» зазначено, що виховання у сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
М.Г. Стельмахович розглядає родину як перше соціальне та емоційне мікросередовище, в якому розвивається і виховується людина від моменту її народження. В.О.Сухомлинський писав: «У сім'ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростає пагін і гілки, і квітки, плоди. Сім'я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашо держави»[11].
На сім'ю, родину покладено найважливіші функції: репродуктивну (продовження людського роду), економічну (бюджет сім'ї), побутову (забезпечення житлом, ведення домашнього господарства), комунікативну (створення сприятливого сімейного мікроклімату), релактивну (організація вільного часу та відпочинку), виховну (формування особистості дитини, передача соціального досвіду). Наразі, на жаль, можна спостерігати відчуження батьків і дітей, зміну ціннісних орієнтацій молоді, втрату високих ідеалів української родинної педагогіки.
Сімейне виховання — це зусилля, як докладають дорослі задля того, щоб молодші члени сім'ї відповідали їхнім уявленням про те, якою повинна стати дитина, підліток, юнак чи юнка. Сімейне виховання полягає у формуванні особистості дитини, розвитку її здібностей, нтересів, світогляду, духовної культури, передачі дорослими членами сім' соціального досвіду.
Родина формує ставлення до праці, до ншої людини, до світу — природного і надприродного, до суспільства, до само себе. Вона допомагає подолати життєві випробування, дає реальну підтримку, вселя віру у власні сили і краще майбутнє.
Як свідчать дослідження А.П. Баранова, О.І. Іванова, В.А. Сисенко та ін., сім'я:
• створює сприятливий емоційно-психологічний мікроклімат, заснований на неповторній близькості батьків з дітьми, яка неможлива в інших ситуаціях спілкування дітей з дорослими;
• формує характер, звички, ставлення до людей, праці, суспільства, природи тощо;
• дає уроки життя в усіх його виявах, виконуючи своєрідне тренування у виконанні певних функцій.
Досвід показує досить наочно, що жодні виховні заклади, навіть найкращі, не можуть виконувати ту роль у вихованні дітей, яку відіграє сім'я, не можуть ефективно функціонувати без участі і допомоги сім'ї, без взаємодії з батьками. Про це слід пам’ятати класному керівнику.
