Курсовая работа: Банкрутство: наслідки, попередження
Великий матеріальний збиток — це збиток, який перевищує в 50 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає внаслідок неповернення боргів, несплати відсотків та податків.
Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними:
— порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провадження справи про банкрутство,
— ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою приховання незаконного витрачання коштів,
— надання недостовірних даних аудитору з метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.
Доведеним до банкрутства. Новим законодавством про банкрутство запроваджене положення про відповідальність за умисне банкрутство. Умисне банкрутство — це умисне доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансово неплатоспроможності через здійснення з корисливих мотивів власником або посадовою особою підприємства протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов'язків, що завдало істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.
Умисне доведення до банкрутства, якщо це завдало істотної шкоди державним чи громадським нтересам або правам та інтересам кредиторів, що охороняються законом, карається штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до 5-ти років. Ті самі дії, якщо вони завдали велико матеріальної шкоди, — караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.
На ці та інш фактори й обставини слід звертати увагу власникам та фінансовим службам вітчизняних підприємств під час провадження фінансово-господарської діяльності.
РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ БАНКРУТСТВА СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
2.1 Методичні основи визначення ймовірності банкрутства підприємств
Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб'єктів підприємницької та іншої діяльності. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірност банкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні модел прогнозування банкрутства підприємств та організацій.
Найпростішою двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z має такий формалізований вигляд:
Z= -0,3877 -1,0736k +0,579q, (2.1)
де kзл коефіцієнт загальної ліквідності;
qпк — частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.
За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь-якого суб'єкта господарювання є дуже малою за будь-якого від'ємного значення коефіцієнта Z і великою — за Z > 1.
Більш обгрунтованою та більш поширеною є пятифакторна модель Альтмана. [6]
Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможності, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб'єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів.
Свою модель Е. Альтман побудував на підставі дослідження фінансового стану та результатів господарської діяльності 66 компаній, розрахувавши 22 фінансові коефіцієнти скориставшися для своєї моделі лише п'ятьма найбільш вагомими. Ці коефіцієнти характеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу та його структуру.
Індекс Альтмана «Z» розраховується за формулою
Z = 3,ЗК1, + 0,99К2 + 0,6К3 + 1,4К4 + 1,2К5, (2.2)
де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 — коефіцієнти регресії, що характеризують міру впливу на індекс «Z»;
К1 — характеризує прибутковість основного та оборотного капіталу; визначається діленням суми балансового прибутку на загальну вартість активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва;
К2 — відображає дохідність суб'єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства (організації);
К3 — визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відношення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів);
К4 — відображає рівень чисто прибутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого прибутку (суми резерву, фондів соціального призначення та цільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість активів фірми;
К5 — характеризує структуру капіталу та визначається як відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб'єкта господарювання.
Для визначення ймовірності банкрутства того чи того суб'єкта господарювання розрахунковий ндекс Z необхідно порівняти з критичним його значенням. Для точнішого визначення ступеня ймовірності банкрутства підприємства (організації) рекомендується користуватися таблицею 2.1. Зрозуміло, що в процесі ранжирування (розподілу) підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності часто виникає потреба врахувати специфіку відповідної галузі (сфери діяльності), а відтак визначити іншу шкалу градації індексів.У вітчизняній практиц господарювання застосування моделі Е. Альтмана зв'язане з певними труднощами.
Таблиця 2.1
Можливість банкрутства підприємства за Альтманом
| Значення індексу Z | Можливість банкрутства | |||
| 1,8 і нижче | дуже висока | |||
| від 1,81 до 2,6 | Висока | |||
| від 2,61 до 2,9 | достатньо висока | |||
| від 2,91 до 3,0 вище | дуже низька | |||
По-перше, коефіцієнти регресії К1—К5 розраховувалися автором за результатами діяльност компаній, що функціонували у зовсім іншому конкурентному ринковому середовищі.
По-друге, у шкал Альтмана не враховано галузевих особливостей господарювання.
По-третє, вітчизняним спеціалістам бракує інформації для розрахунку коефіцієнта К3 через недорозвинутість ринку цінних паперів.
Тому запропоновані Е.Альтманом методичні принципи визначення ймовірності банкрутства можна використовувати у вітчизняній практиці господарювання за такої умови: коефіцієнти регресії та критичні значення індексу Z треба обовязково розрахувати для конкретних галузей з використанням оптимальних критеріїв, як відображали б специфічні умови господарювання вітчизняних підприємств.
2.2 Аналіз діючої практики банкрутства
Для аналізу фінансового стану при можливому визнанні підприємства банкрутом можна використати методику, яка передбачає розрахунок таких параметрів:
Кп = оборотн активи (260)
поточн зобов'язання (620)
1. Коефіцієнт покриття (Кп) — характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів протягом року і визначається відношенням оборотних активів підприємства (II розділ активу балансу) до поточних зобов'язань (розділ IV пасиву балансу):
2. Коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.вк) — характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової сталості, визначається як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів (підсумок І розділу пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів (підсумок І розділу активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних активів — виробничих запасів, незавершеного будівництва, готової продукції, грошових ресурсів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (II розділ активу балансу):
Кз.вк.= власний капітал (380і - необоротні активи (80)
оборотні активи (260)
3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал) — характеризує негайну готовність підприємства погасити свою заборгованість і визначається як відношення суми грошових ресурсів підприємства ( рядки 230—240 балансу) до суми поточних зобов’язань (розділ ІV пасиву балансу):
Кал = грошов ресурси та їх еквіваленти(230+240)
поточні зобов’язання(620)
Згідно з цією методикою структура балансу підприємства визначається незадовільною, а підприємство неплатоспроможним якщо:
— значення коефіцієнта покриття (Кп) менше за 1;
— значення коефіцієнта забезпечення власними коштами (Кз.вк.)
— менше за 0,1;
— значення коефіцієнта абсолютно ліквідності (Кал) менше за 0,2.
Отож очевидно,що це товариство неплатоспроможне, його фінансовий стан порівняно з попереднім періодом погіршився. Цілком ймовірно, що кредитори уже розпочали проти цього товариства провадження справи про банкрутство, тобто проти останнього буде порушено ліквідаційну процедуру, - повернути надані кредитні кошти, визначним елементом яко ліквідаційний баланс.
Ліквідаційний баланс — фінансовий документ, що складається у разі ліквідації підприємства відображає його активи, зобов'язання та власний капітал на дату завершення ліквідаційної процедури.
Ліквідаційний баланс складає ліквідаційна комісія (ліквідатор). Від дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами підприємства (товариства). Вона оцінює наявне майно підприємства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів стосовно сплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам тощо. Тобто ліквідаційна комісія проводить відповідну роботу, результат якої відображається у ліквідаційному балансі. Саме в останньому відображається оцінка майна підприємства, що ліквідовується, — ліквідаційна маса, до якої належать:
1. Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського управління на дату порушення ліквідаційно процедури та виявлені під час ліквідаційної процедури, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються до комунальної власності відповідних територіальних громад.
2. Фамільні речі, що належать банкруту на правах володіння або користування.
Для оцінки вартості майна (тобто ліквідаційної маси) підприємств, що ліквідуються, або таких, що визнані господарським судом банкрутами, застосовують Методику оцінки вартості майна під час приватизації (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. № 1554, п. 2). При цьому за ліквідаційну вартість майна береться ймовірна ціна, за якою майно може бути продане на ринку на дату оцінки з урахуванням терміну продажу, визначеного ліквідаційною комісією. Для майна, яке продається на аукціоні, оцінна вартість є початковою. Сам порядок продажу майна банкрута визначається згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від З0 червня 1999 р. № 784-ХІУ. Відповідно до цього порядку продаж майна оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем за законами України.
Таким чином, формування статей ліквідаційного балансу залежить, з одного боку, від порядку реалізації ліквідаційної маси, а з другого — від того, яка саме заборгованість буде погашатися. Якщо перше обумовлюється насамперед об'єктивними факторами ринку (досить важко, наприклад, виявити наперед, які саме майнові активи, коли за якою ціною буде продано), то друге чітко визначене законодавством. Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у такому порядку.
У першу чергу задовольняються:
а) вимоги, забезпечені заставою;
б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого для цієї мети;
в) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у точу числі:
— витрати на сплату державного мита;
— витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;
— витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;
— витрати на публікацію в засобах масової інформації оголошення про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;
— витрати арбітражного керівника (розпорядника майна, керівника санації, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;
— витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їхніх коштів;
— витрати на оплату праці арбітражних керівників (розпорядника майна. керівника санації, ліквідатора).
Крім того, статтею 36 Закону України "Про підприємства в Україні" № 887-ХП від 27 березня 1991 р. також передбачено, що першочергово сплачуються борги перед бюджетом і компенсуються витрати на відношення природного середовища, якому завдало шкоди ліквідоване підприємство.
У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).
Задоволення вимог цієї групи в цілому буде відображено в тих статтях пасиву балансу, як пов'язані із заборгованістю перед працівниками, — таких, як поточна заборгованість зі страхування та оплати праці (рр. 570, 580).
У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Задоволення цих вимог, як правило, відображається в IV розділі пасиву балансу в статтях "Поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом" (р. 550) та "Поточні зобов'язання за розрахунками з позабюджетних платежів" (р. 560).
У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі й вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.
Відображення задоволення вимог кредиторів цієї черги в статтях балансу може бути досить розмаїтим, особливо в статтях активу балансу.
У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства. При цьому внесок члена трудового колективу може видаватися йому у грошовій формі або цінними паперами після задоволення претензій кредиторів. У разі ліквідації товариства майно, передане товариству учасниками у користування, повертається їм у натуральній формі без винагороди.
Задоволення вимог цієї черги буде відображено в І розділі пасиву балансу, зокрема в статутному капіталі. Тут слід зазначити, що товариство, яке здійснило емісію як простих, так і привілейованих акцій, у разі його ліквідації спочатку задовольня претензії кредиторів 1—4 черг, потім утримувачів привілейованих акцій і лише потім претензії утримувачів звичайних акцій.
