Быстрый поиск

Курсовая работа: Аналіз міжнародних економічних відносин України, Польщі, Австрії та Японії

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ "КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ"

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародна економіка»

на тему:

Аналіз міжнародних економічних відносин

України, Польщі, Австрії та Японії

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ1 ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІК ПОЛЬЩІ, АВСТРІЇ, ЯПОНІЇ ТА ЇХ ПОЛІТИЧНИЙ РІВЕНЬ ВЗАЄМОВІДНОСИН З УКРАЇНОЮ

1.1 Польща

1.1.1 Загальна інформація про Польщу, географічне положення,

населення та державний устрій Польщі

1.1.2 Економічна ситуація в Польщі

1.1.3 Загальна характеристика відносин Україна – Польща

1.2 Австрія

1.2.1 Загальна інформація про Австрію, географічне положення, населення та державний устрій Австрії

1.2.2 Економічна ситуація в Австрії

1.2.3 Загальна характеристика відносин Україна – Австрія

1.3 Японія

1.3.1 Загальна інформація про Японію, географічне положення, населення та державний устрій Японії

1.3.2 Економічна ситуація в Японії

1.3.3 Загальна характеристика відносин Україна – Японія

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ, ПОЛЬЩЕЮ, АВСТРІЄЮ

ТА ЯПОНІЄЮ

2.1 Рівень міжнародної торгівлі між Україною та Польщею, Австрією і Японією

2.2 Рівень міжнародної міграції трудової сили між Україною та Польщею, Австрією Японією

2.3 Міжнародні валютно-фінансові відносини між Україною та Польщею, Австрією Японією

2.4 Міжнародне науково-технічне співробітництво та економічна інтеграція між Україною та Польщею, Австрією і Японією

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Основними показниками, які визначають економічну позицію країни в міжнародному співтоваристві, є наступні 4 категорії:

1. Типологія країн світу за характером економічної системи. Національні модел економік.

2. Рангування і класифікація країн за рівнем економічного розвитку.

3. Типологія країн за стадією суспільного розвитку.

4. Найбільш загальна соціально-економічна типологія країн сучасного світу (за матеріалами ООН і міжнародних організацій).

1. Типологія країн світу за характером економічної системи. Національні модел економік[1].

Серед сучасних моделей економічного розвитку, притаманних країнам з найбільш розвиненою ринковою економікою, виділяють такі:

- англосаксонську неоліберальну модель (США, Великобританія, Ірлан-дія, Нова Зеландія), яка характеризується повним пануванням в економіці при-ватної власності окремих осіб, підприємств, фірм, банків, великих компаній, серйозним демонтажем рол держави в економіці й мінімально необхідним втручанням її в господарські процеси. Економічний розрахунок повністю ґрун-тується на цінах вільного ринку і факторів виробництва. Соціальна безпека лю-дей досягається самоорганізацією учасників ринку;

- соціально-ринкову модель (континентальні країни Західної Європи, Ка-нада, Ізраїль), яка подібна до попередньої, однак допускає більшу частку дер-жавної власності в економіці. Визнаючи високі соціальні витрати як неминучу ціну суспільно злагоди, дана модель передбачає широке використання можли-востей і важелів держави для реалізації соціальної політики;

- східно-азіатську модель (Японія, Республіка Корея, Сінгапур, Тайвань), яка характеризується незначною часткою державної власності в економіці, од-нак високим ступенем впливу держави на економічні процеси (т. зв. Інтервен-ціонізмом), існуванням культу лояльності до „своїх” корпорацій, безумовним пріоритетом національних нтересів над міжнародними.

2. Рангування і класифікація країн за рівнем економічного розвитку.

Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національ-ний продукт (ВНП).

За обсягами ВВП виділяються з 1997 року 6 країн, сумарна частка яких у світовому виробництві валового продукту сягнула майже 2/3. До них належать США — 7830 млрд дол, або майже чверть ВВП світу, Японія — 4190 млрд. дол., Німеччина 2090 млрд дол., Франція — 1390 млрд дол, Великобританія — 1290 млрд дол, Італія 1145 млрд. дол. Крім цього, до першої десятки економічно найпотужніших держав входять Китай — 900 млрд. дол., Бразилія — 820 млрд. дол., Канада — 610 млрд. дол., Іспанія — 530 млрд. дол.

Водночас близькі за валовими показниками країни можуть мати надзви-чайно різний рівень економічного розвитку. Для характеристики останнього використовується насамперед показник середньодушового доходу за рік (ВВП на одного мешканця країни).

За середньодушовим показником ВВП країни світу поділяються на:

1) країни з високим рівнем доходів — понад 10 000 дол. на 1 мешканця (таких країн у другій половині 90-их років XX ст. було 53);

2) країни з рівнем доходів, вищим від середнього — від 3 000 до 10 000 дол. (майже 40 країн);

3) країни з рівнем доходів, нижчим від середнього — від 1000 до 3000 дол. (50 країн);

4) країни з низьким рівнем доходів — менше 1000 дол. на одного меш-канця (майже 70 країн).

Найвищ показники належали Люксембургу (45 000 дол.), Швейцарії (43 060 дол.) та Япон (38 160 дол.). Ця трійка країн тривалий час утримувала лі-дерство у світовому рейтингу. Натомість 45 країн мали надто низькі показники доходів на особу (менше ніж 500 дол.).

3. Типологія країн за стадією суспільного розвитку.

Про рівень економічного (і навіть ширше — суспільного) розвитку країни можна судити також за показником узагальненої галузевої структури її госпо-дарства. При цьому економіку країни представляють у вигляді трьох секторів: первинного, куди входять аграрні галузі (сільське і лісове господарство, ри-бальство), вторинного ндустріальні галузі (промисловість і будівництво) і третинного — сфера виробничих і невиробничих послуг (транспорт, торгівля, фінансово-кредитна діяльність, наука, освіта, культура, охорона здоров’я, уп-равління тощо) обчислюють частку кожного сектора в загальному обсязі ВВП. У результат виділяють країни постіндустріальної, індустріальної та доіндуст-ріальної стадії розвитку людського суспільства.

Країни постіндустріальної стадії мають дуже високу частку третинного сектора (60–70%) надзвичайно низьку первинного (1–4%). Для їхнього госпо-дарства характерним різке скорочення споживання природних ресурсів, сиро-вини і матеріалів на одиницю ВВП, інформатизація, автоматизація і роботиза-ція галузей матеріального виробництва тощо. Сюди належать високорозвинені країни Західної Європи, Північної Америки, Японія.

У ВВП індустріальних (індустріально-аграрних) країн підвищена частка вторинного сектора (35–50%), відносно висока первинного (5–20%). До них на-лежать деякі країни Західної Європи (Португалія, Греція, Ірландія), ПАР, сучас-ні постсоціалістичні та соціалістичні країни, нові індустріальні країни Азії та Латинської Америки, нафтодобувн країни.

Країни доіндустріальної стадії розвитку (аграрні) характеризуються пере-важанням в економіц галузей первинного сектора (інколи до 50% і більше). Промисловість невиробнича сфера відіграють підпорядковану роль і не визна-чають спеціалізації у міжнародному поділі праці. У багатьох країнах сучасна промисловість взагал відсутня або лише зароджується. На доіндустріальній стадії перебувають чимало країн Африки, Азії, Центральної Америки, Океанії.

Усю різноманітність країн світу об’єднують у кілька типів, які відрізня-ються між собою стійкими якісними ознаками.

Основними типами країн сучасного світу є:

1. Економічно розвинені країни. Це країни, які мають тривалу історію розвитку ринкової економіки, високі (рідше — середні) доходи на душу насе-лення, стійкі фінансов ринки, широку і різноманітну структуру економіки, включаючи сектор обслуговування, значні експортно-імпортні можливості то-що. Більшість із них вступили в постіндустріальну стадію суспільного розвит-ку.

До цієї групи країн належать: а) головні економічно розвинені країни («велика сімка» — США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада); б) «малі» економічно високорозвинені країни Західної Європи — Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Фінляндія, Швейцарія, Австрія; в) країни «переселенського типу» — Австралія, Нова Зе-ландія, ПАР (у минулому разом із Канадою розвивалися як «білі» домініони Великобританії), а також Ізраїль; г) західноєвропейські країни середнього еко-номічного розвитку Греція, Португалія, Іспанія та Ірландія (дві останні досягли високих середньодушових показників ВВП); д) європейські «держави-карлики» (до даного типу країн їх можна відносити умовно).

2. Країни перехідного типу економіки (від централізовано планової до ринкової). Сюди відносять 28 постсоціалістичних країн — європейських, ко-лишнього СРСР та Монголію.

3. Країни, що розвиваються. Ця найчисельніша група країн (усього — по-над 130) об’єднує: по-перше, «молоді» держави, що стали на шлях незалежного розвитку після Друго світової війни, по-друге, більш давні незалежні держави (латиноамериканські, Китай, Туреччина, Іран, Таїланд, Ефіопія та ін.), які в ході історичного розвитку відстали від розвинених країн, перетворившись в аграр-но-сировинну периферію світового господарства.

Більшість країн, що розвиваються, залишаються винятково аграрними чи аграрно-індустріальними. Щоправда, у ряді країн даного типу в останні 2–3 де-сятиріччя відбулися суттєві позитивні зміни в економіці (індустріалізація, роз-виток сфери послуг, експортна орієнтація). З’явилися країни із середніми і ви-сокими душовими доходами. Серед них виділяються такі групи: а) нові індус-тріальні країни латиноамериканські (Бразилія, Мексика, Аргентина) та азі-атські (чотири «далекосхідні дракони» — Південна Корея, Тайвань, Сянган і Сінгапур); б) нафтодобувні країни — Перської затоки, Лівія, Алжир, Бруней; в) малі острівн країни — Багами, Кіпр, Антигуа і Барбуда, Барбадос, Сейшельські острови.

Решта країн, що розвиваються (переважна більшість), мають низькі і ду-же низькі доходи. Специфічну групу країн даного типу становлять соціалістич-ні країни, дві з яких дотримуються централізовано планової економіки (Ко-рейська Народно-Демократична Республіка і Куба), а дві запроваджують в еко-номіку елементи ринкового механізму (Китай, В’єтнам).

Предметом дійсної курсової роботи, згідно з завданням, є аналіз стану зовнішньоекономічних зв’язків України та трьох типів країн: 1 країна прикордонний сусід, 2 країна – розвинута ринкова країна Європи, 3 країна - розвинута країна Америки чи Східної Азії.

Об’єктом курсової роботи вибраний аналіз рівня зовнішньоекономічних зв’язків України та Польщі, Австрії і Японії.

Мета курсової роботи – виявлення сучасного стану та питомої ваги зов-нішньоекономічних зв’язків України та Польщі, Австрії і Японії, діагностика причин досягнутого рівня зовнішньоекономічних зв’язків та формування пропозицій по можливому зростанню рівня міжнародної взаємодії країн.

Джерелами курсового дослідження були матеріали Деркомстату України, матеріали Посольств України в досліджуємих країнах та інші аналітичн джере-ла в мережі Інтернет (сайти ЦРУ, Світового банку, ООН, посольств).

РОЗДІЛ 1

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІК ПОЛЬЩІ, АВСТРІЇ,

ЯПОНІЇ ТА ЇХ ПОЛІТИЧНИЙ РІВЕНЬ ВЗАЄМОВІДНОСИН

З УКРАЇНОЮ

1.1 Польща

1.1.1 Загальна інформація про Польщу, географічне положення, населення та державний устрій Польщі

Офіційна назва - Республіка Польща (РП) - Rzeczpospolita Polska (RP) [31]. Географічне положення. Польща розташована у Центральній Європі понад Балтійським морем, між 49о 00' та 54о 50' північної широти і між 14о 08' та 24о 09' східної довготи.

Рис.1.1. Карта Польщі та прикордонних країн в Європі

Протяжність з півночі на південь склада 649 км, зі сходу на захід - 689 км. Площа території країни складає 312685 кв. км (9 місце у Європі).

Столицею Польщі є Варшава з населенням 1,618 млн. мешканців (4,2 % від загальної кількості населення країни).

Найбільші міста (1999 р.): Лодзь (803,4 тис.), Краків (740,0 тис.), Вроцлав (637,2 тис.), Познань (577,5 тис.), Гданьськ (458,4 тис.), Щецін (416,7 тис.), Бид-гощ (386 тис.), Люблін (356,5 тис.), Катовіце (344,8 тис.).

Загальна довжина державного кордону складає 3496 км. На півночі пере-важну частину кордону складає територіальний відрізок Балтійського моря - 440 км, а по суші Польща межує з Російською Федерацією - 210 км. На півдні гірські хребти Судетів Карпат відділяють Польщу від Чехії - 790 км та Сло-ваччини - 541 км. На сході сусідами Польщі є Литва - 103 км, Білорусь - 416 км та Україна - 529 км.

Чисельність населення - 38,6 млн. чол. (2003 р.)

Адміністративний поділ - 16 воєводств (wojewodztwo). Воєводства поді-ляються на 308 повітів (powiat), які розділен на 2489 гмінів (gmina), включаю-чи 65 міст, що мають статус міських повітів(Новий адміністративний розподіл введений 1 січня 1999 р.)

Офіційна мова - польська. Офіційна релігія - католицизм.

Грошова одиниця - злотий = 100 грошам.

Членство в міжнародних організаціях: ООН, НАТО, ОБСЄ, Організація Економічної Співпрац Розвитку, СОТ, МВФ, Європейський Інвестиційний Банк, СБ, ЄБРР, Рада Балтійських Держав, Європейська Асоціація Вільної Торгівлі, Центрально-Європейське Об'єднання Вільної Торгівлі, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВОЗ, ЦЄІ.

Кількість населення Республіки Польща у 1998 році становила 38667 тис. осіб. З огляду на кількість мешканців Польща посідає 29 місце у світі (0,7% на-селення Землі) і 8 місце у Європі (5,3% населення континенту). Середня густо-та розміщення населення - 124 особи на квадратний кілометр. Найбільш засе-лені райони: Сілезія, південно-західні і центральні райони (200-270 осіб на кв. км). У 875 містах країни мешкає 23923 тис. осіб, що становить 61,9% всього населення. Відповідно, в селах - 14744 тис. осіб, або 38,1%.

За даними статистики, чоловіки становлять 48,6% польського суспільст-ва, жінки - 51, 4%. Середня тривалість життя чоловіків - 68,9 року, жінок - 77,3. Чисельність населення Польщі працездатного віку (чоловіки - 18-64 років, жін-ки - 18-59 років) становить близько 22 333 тис. осіб, або 58% загальної чисель-ності населення країни. З числа працездатного населення 51,7% - чоловіки, 48,3% - жінки. Найбільшу частку працездатного населення становлять особи у віці 30-39 років (28,3%), 20-29 років (23%).

Польща є досить однорідною в національному плані країною. Національ-ні меншини становлять менше 5% від загально кількості населення. Найбільше німців, українців і білорусів. Проживають також литовці, цигани, євреї, словаки та інші.

Переважна більшість мешканців Польщі є католиками. У східних райо-нах, де проживають українці та росіяни, поширене православ'я. Національні меншини ніде не сконцентровані.

Згідно з даними громадсько-адміністративного департаменту МВС Рес-публіки Польща, в країн мешкає близько 30 тисяч іноземців, які мають "картку постійного перебування". Це, власне, контрольована міграція. Лише в 1991 році в Польщу прибуло 16,638 млн. громадян колишніх європейських соціалістич-них країн, а вибуло - 15,804 млн. Це свідчить про те, що лише протягом одного року в країні нелегально "затрималося" більше півмільйона "гостей", переважно росіян, білорусів, українців, румунів, болгарів.

Офіційний баланс січня-травня 1995 року засвідчив, що в Польщі осіло близько 300 тисяч представників Східної Європи. Спостереження показують, що чисельність іноземців, як намагаються закріпитися у Польщі з будь-яких причин, має тенденцію до зростання.

Польща займає східну частину Середньоєвропейської рівнини і її повер-хня здебільшого ма низинний характер. Низовини (з висотою до 300 м над рів-нем моря) займають 91,3% загальної поверхні, височини (від 300 до 500 м) - 5,6%, а гірські територ (вище 500 м) - всього 3,1%.

Найвища точка країни знаходиться в Татрах - пік Риси (2499 м над рівнем моря), а найнижча - на Жулавах Вісьляних - заглиблення біля Рачкув Ельбонсь-ких - 1,8 м над рівнем моря. Незважаючи на те, що найбільшу площу займають низовини (середня висота становить 173 м), ландшафт Польщі є дуже різнома-нітним. Це викликано поясним розміщенням фізико-географічних зон і різнома-нітно сформованим рельєфом.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9