Курсовая работа: Аналіз поглядів на ринкову кон’юнктуру російських економістів
А.В. Чаянов не заперечував і соціально-економічної диференціації російського селянства. Більш того, з 1927 р. він розглядував демографічну диференціацію лише як спільний фон диференціації соціальної. Проте учений доводив, що в післяреволюційний час останній вид диференціації придбав нові специфічні риси: зникли господарства поміщиків, крупних підприємців-капіталістів, розшарування селянства відбувалося головним чином як відщеплення від родинно-трудових господарств нових самостійних типів підприємств: фермерських, кредитово-лихварських, промислових і допоміжних.
А.В. Чаянов звертав увагу, що угрупування, розраховані на базі коефіцієнтів "пролетаріїв" «капіталізму» господарства (запропоновані Л.Н. Кріцманом, В.С. Немчиновим ншими на основі обліку найму робочої сили, а також найму і здачі землі, робочої худоби і інвентаря), ставлять в одну лаву не лише фермера-підприємця або лихваря, але і, скажімо, власника бика-виробника. Учений підкреслював також принципові відмінності між наймом робочої сили з метою її експлуатац найманою роботою за договором в селянських господарствах, годувальників, що втратили, або що відчували гостру нестачу робочих рук при проведенні сезонних робіт. В цілому А.В. Чаянов виступав проти тих, що мали місце в марксистській літературі 1920-х рр. перебільшених уявлень про ступінь капіталістичного розшарування російського села, які, як відомо, зіграли негативну роль при обгрунтуванні подальшої кампанії масового «розкуркулення».
А.В. Чаянов вважав, що поширена в радянській економічній літературі тричленна схема «кулак–середняк–бідняк» надмірно спрощувала і навіть огрублювала дійсність, бо зводила в одну (куркульську) групу як послідовно капіталістичні, так і міцні селянськ господарства, що використовують найману працю як доповнення до праці членів самої селянської сім'ї. Цій схемі він протиставляв власну, більш дробову класифікацію, що включає шість типів господарств:
· капіталістичні;
· підлозі трудові;
· заможні родинно-трудові господарства;
· бідняцькі родинно-трудові;
· напівпролетарські;
· пролетарські.
У роботі «Основні ідеї і форми організації сільськогосподарської кооперації» (1927) Чаянов висунув оригінальний план вирішення соціальних протиріч в сел через кооперативну колективізацію різних типів господарств (з другого по п'ятий) з подальшим обмеженням і економічним витісненням експлуататорських стосунків і залученням сільських пролетарів до родинно-трудового господарювання за допомогою кооперативного кредиту.
2.2 Теорія селянської кооперації
Підкреслюючи переваги господарства родинно-трудового типу, що зумовили їх стійкість (використання прихильності селянина до землі, точний облік грунтово-кліматичних, погодних умов, детальне знання особливостей сільськогосподарської праці і т. п.), А.В. Чаянов не вважав за можливе ідеалізувати дрібне селянське господарство. Вже наголошувалося, що він виразно бачив ті перешкоди, які ставить родинно-трудова, віче на шляху науково-технічного прогресу (приклад з впровадженням молотарок). Крім того, сама мета селянського господарства – забезпечити споживання відносно невелико по розмірах сім'ї – несла в собі вельми помітні межі для розширення товарност спільного підйому виробництва.
Негативну роль в цьому плані грала також різко виражена сезонність сільськогосподарських робіт.
Шлях до кардинального підвищення ефективності аграрного сектора Чаянов убачав в масовому розповсюдженні кооперації, при якій від родинно-трудового господарства поступово відгалужувалися б і переходили у ведення крупних кооперативних товариств операції по переробці, зберіганню, збуту селянській продукції, закупівлі і обслуговуванню техніки, заготівці мінеральних добрив, насіння, племінна, селекційна робота, кредитна справа, словом, все ті операції, де крупне господарство має явна перевага над дрібною. На думку ученого, це допомогло б поєднувати переваги самостійного господарства окремої сім'ї з тими плюсами, які несе з собою обобществленное виробництво і обмін.
Перш роботи А. Чаянова по теорії кооперації з'явилися ще в дореволюційний період (статті по історії і практиці кооперативного руху в Італії, Бельгії, Франції; підготовка спільного лекційного курсу по історії і теорії кооперації). У післяреволюційний період створення кооперативної теорії Чаянова остаточно завершилося.
Вчений до кооперації з двох сторін – як до організаційної форми господарства і як до суспільного руху. Цінність кооперації як руху полягала, по Чаянову, в її антикапіталістичному антибюрократичному змісті. Залучаючи селян до самостійної діяльності по закупівлі товарів, переробці і збуту продукції, здійсненню інших господарських функцій, кооперативи звільняють їх від експлуатації з боку перекупника, лихваря, купця, прасола. Кооперативи підтримують і розвивають тягу селян до форм господарської самоврядності (зборам, виборам правління і демократичному контролю за його роботою і т. п.).
Чаянов, як вже наголошувалося, протестував проти тенденції до одержавлення кооперативів, що вперше виразно виявилася в роки «військового комунізму». Всіляко відстоюючи самостійність кооперативних організацій, він виступав з позицій «узгодження інтересів» кооперації і держави – через генеральний договір держорганів з кооперативними центрами (з вказівкою твердих цін, тарифів маршрутів перевезень, але без безпосереднього втручання ззовні в справи кооперативних товариств).
Згідно Чаянову, антикапіталістичний, антибюрократичний зміст кооперації багато в чому обумовлює економічний ефект її діяльності – відносно низькі ціни на продукцію додатковий прибуток для її членів. У вигідності, господарській доцільності для селян убачав Чаянов перспективність кооперації і як господарської форми.
У основу чаяновской теорії кооперації покладені концепції організаційного плану диференціального оптимуму розмірів підприємств. А.В. Чаянов вважав, що з погляду організації до кооперативів повинні відійти лише ті види діяльності, технічний оптимум яких перевершує можливості окремого селянського господарства. «Відщеплення» операцій походить зазвичай «від ринку до поля»: спочатку кооперативна форма розповсюджується на операції, що пов'язують господарство з ринком (кооперативи по закупівлях, збуті, кредиті), потім на процеси первинно обробки сировини (наприклад, олійництва, овочесушильні товариства), нарешті на виробничі біотехнологічні процеси (суспільства по розведенню племінної худоби, машинні, меліоративні товариства). Аж до кінця 1920-х рр. Чаянов виходив з того, що індивідуальні селянські господарства здатні вести ефективну обробку грунту і тваринництво, решта видів діяльності підлягає поступовій і добровільній кооперації.
Отже, А.В. Чаянов виступав як прихильник вертикальних форм кооперації. До горизонтальних форм, об'єднуючих «інтегральні землеробські артілі» (колгоспи), у тому числі на основі виробничої кооперації, він відносився прохолодно, указуючи на слабку пристосовність таких кооперативів до кон'юнктури ринку, небезпека свавілля з боку керівників, недостатність стимулів до праці.
В зв'язку з цим декілька слів необхідно сказати про співвідношення поглядів Чаянова з «ленінським кооперативним планом», тим паче, що спекуляції на цю тему зіграли згодом фатальну роль в житті ученого. Як відомо, Ленін в статті «Про кооперацію» (1923) висунувши спільну ідею про можливо плавніше і безболісне просування селянського господарства до соціалізму через використання вигод кооперації, не уточнив, які саме види кооперативів він мав на увазі. Швидше за все, передбачалося використовувати всі форми кооперації, включаючи виробничу. У цьому сенсі чаяновская концепція вертикальної кооперації відрізнялася від ленінської.
Проте відомо, що книги Чаянова були в бібліотеці • Ленина в Кремлі. Ленін знайомився з ними при підготовці вказаної вище статті. У свою чергу А.В. Чаянов неодноразово підкреслював свою солідарність з висловами Леніна про соціалізм як буд «цивілізованих кооператорів». Близькість їх позицій, звичайно ж, не слід перебільшувати. Але багато положень Чаянова – про самостійність кооперативів, х зв'язок з ринком, добровільність і поступовість процесів кооперації – цілком співзвучні виводам Леніна (періоду непу), а згодом Бухаріна.
Іншими деями в реалізації кооперативного плану керувалися Сталін і його найближче оточення. Для них одній з цілей при проведенні суцільної колективізац (зачинаючи з 1929 р.) опинилося максимально можливе перекачування засобів з аграрного сектора в індустріальний, вибивання максимальної «дані» з селянства. Природно, концепція А.В. Чаянова йшла урозріз і з подібною метою, і із засобами її забезпечення (адміністративне об'єднання селян в колгоспах, жорстоке придушення всякого опору «суцільній колективізації», масова висилка не лише кулаків, але і частки заможних середняків, встановлення закупівельних цін на колгоспну продукцію на рівні, який був нижчий за дійсну вартість в 10–12 разів). Не випадково в мові на конференц аграріїв-марксистів 27 грудня 1929 р. Сталін говорив: «Незрозуміло тільки, чому антинаукові теорії «радянських» економістів типу Чаянових повинні мати вільне ходіння в нашому друці…». Після цього Чаянова стали незаслужено рахувати деологом куркульства, «ярим противником» соціалізму і марксизму.
2.3 Питання організації аграрного сектора
Система теоретичних поглядів А.В. Чаянова була б розкрита неповно без аналізу його переконань на організацію сільськогосподарської галузі в цілому.
Вже літом 1917 р. учений висунув докладний план реконструкції аграрного сектора: передача землі у власність трудового селянства, введення трудово власності на землю (без права купівлі-продажу ділянок), передача держав поміщицьких господарств і зразкових маєтків, введення єдиного сільгоспподатку для часткового вилучення диференціальної ренти.
Програма Чаянова була вельми радикальною і передбачила багато аграрних нововведень епохи непу. Характерний, що вже в 1917 р. учений негативно віднісся до есерівської вимоги про зрівняльний наділ селян землею, вважаючи, що подібний режим землекористування не відповідає гнучкій природі родинно-трудового господарства і зажадає непосильних витрат при багатократних межових переділах.
Намічавши плани аграрного перевлаштування, Чаянов виходив з необхідності слідувати подвійному критерію – підвищення продуктивності праці і демократизація розподілу національного доходу. Пізніше їм було запропоновано розмежування двох типів рентабельності аграрних заходів: економічна рентабельність виражалася в зростанні доходів окремого господарства, соціальна – в реалізації інтересів всього народного господарства. Вже в ранніх роботах учений висунув положення про «Організований Суспільний Розум» як єдиного суб'єкта аграрної політики, тобто про підпорядкування аграрного сектора вищим довготривалим інтересам суспільства.
В післяжовтневий період в центрі уваги Чаянова знаходиться програма суспільно агрономії. Очолюваний ним інститут сільськогосподарської економії стає, по суті, теоретичним і методичним центром по розробці раціональних методів ведення сільського господарства. Сам Чаянов створює спеціальні роботи по інтенсифікац аграрної економіки Нечорнозем’я, російської Півночі. Його праця по економіц крупних аграрних регіонів, намічені тут заходи (спеціалізація регіону на економічно вигідних культурах, раціональне поєднання галузей при їх підлеглост галузі, що проводить найбільш рентабельні продукти, правильний землеустрій, використання досягнень аграрної науки) не втратили значення і по сю пору.
У зв'язку з розробкою проблем зрошуваного землеробства в Туркестані і в Голодному степу Чаянов висуває ідею активної державної політики по використанню водних ресурсів. Кінцева мета такої політики бачиться йому в досягненні найвищих урожаїв з одиниці зрошуваного майдану. Спираючись на власну концепцію водно ренти, учений пропонує ввести плату за воду і регулювати її з урахуванням змін цін на продукти і засоби виробництва, а також капітальних витрат.
Крупним досягненням Чаянова є висунута ним теорія диференціального оптимуму сільськогосподарських підприємств. По Чаянову, оптимум має місце там, де за нших рівних умов собівартість отримуваних продуктів буде найменша». Згідно Чаянову, в аграрному секторі економіки оптимальні розміри господарств вельми сильно залежать від природно-кліматичних, географічних умов, біологічного характеру процесів, інших особливостей, тому облік регіонального чинника тут особливо необхідний.
Чаянов висунув просту методику визначення оптимальних розмірів підприємства. Так, в землеробстві всі елементи собівартості підрозділялися їм на три групи: що зменшуються при укрупненні господарств (адміністративні витрати, витрати по використанню машин, устаткування, споруд); що збільшуються при укрупненн господарств (транспортні витрати, втрати
пов'язан з погіршенням нагляду за якістю праці); не залежні від розміру господарства (вартість насіння, добрив, навантажувально-розвантажувальні роботи і т.д.).
По Чаянову, завдання знаходження оптимуму зводиться до знаходження крапки, в якій сума всіх трьох видів витрат на одиницю продукції буде мінімальною.
Аж до середини 1920-х рр. концепція диференціальних оптимумів використовувалася Чаяновим в цілях обгрунтування «вертикальної кооперації» (для самостійних відносно невеликих селянських господарств). Би 1928–1930 рр. положення різко змінилося. У вказані роки в центрі уваги А. В Чаянова знаходяться вже питання організації крупних і найбільших сільськогосподарських підприємств – радгоспів. Такий поворот в наукових заняттях, що ознаменував фактично розривши з колишньою концепцією індивідуального родинно-трудового господарства (як основи аграрного сектора)» не є підсумком природної ідейної еволюції ученого. Швидше мова йшла про вимушений компроміс з системою, яку сам він іменував «державним колективізмом».
Чаянов, мабуть, розумів, що при нових політичних реаліях індивідуальне селянське господарство зберегтися більш не може. Разом з тим він органічно не міг виправдовувати і обгрунтовувати заходи щодо адміністративного насадження колгоспів. Радгоспна форма представлялася йому прийнятнішою, оскільки її легко було використовувати для впровадження механізації, передових методів аграрно науки. Погодившись з висунутою раніше ідеєю про розрізнення соціально економічної рентабельності, Чаянов запропонував потрійний критерій оцінки діяльності крупних радгоспів: по ступеню виконання ними державного плану з погляду обліку інтересів регіону і, нарешті, по рівню прибутковості самого підприємства. У розроблених їм організаційні плани радгоспів учений включив нові способи використання техніки: тракторні колони, застосування системи машин (трактор, комбайн, вантажівка), табірне виконання робіт, при якому сільськогосподарська техніка, інколи з працівниками, залишається на ніч в пол що проблема індивідуальної мотивації праці, що займала раніше одне з центральних місць в творчості Чаянова, в роботах 1928–1930 рр. практично не дослідилася.
Нова програма Чаянова передбачала першочергове створення гігантських (розміром в 40–100 тис. га) централізованих керованих господарств по виробництву зерна. Після простих з погляду організац зернових радгоспів дана форма повинна була розповсюджуватися в овочівництві, льонарстві, бавовництві. Для підприємств кожної галузі ученим були розроблен диференційовані технічні і організаційні нормативи. По Чаянову, всеосяжна система механізованого землеробства повинна була сформуватися досить швидко – за 10–15 років.
Зовні, поза сумнівом, конформістська остання програма Чаянова продиктована не лише природним відчуттям самозбереження.
Чаянов бажав бути корисним Вітчизні навіть у важких умовах «великого перелому». З цим пов'язані його спроби упровадити наукові розробки при організації Дігорського агроіндустриального комбінату в Північній Осетії, Еланського і Воловського комбінатів в Тульській області, зернового радгоспу «Гігант» під Ростовом, бавовняного радгоспу «Пахта–арал» в Голодному степу. Деякі дослідники вважають ці розробки за прообраз сучасних агроіндустриальних комбінатів.
Таким чином, переконання А.В. Чаянова зазнали значну еволюцію. На різних етапах він висловлював різні, деколи протилежні погляди. Але в історію економічно думки А В. Чаянов увійшов перш за все як теоретик трудового селянського господарства і сільськогосподарської кооперації. Саме у вченні про вертикальну селянську кооперацію, здатну поєднувати високу мотивацію до праці окремо селянської сім'ї і переваги добровільно створюваних кооперативів, виявилися основні теоретичні досягнення цього економіста.
Висновок
Аграрне питання. Вирішення аграрного питання Н.Д. Кондратьєв бачив в соціалізац землі. Він приходить до висновку, що в селі має бути зрівняльне родинно-трудове користування землею і кожному трудящому земля повинна надаватися безоплатно.
Учений виділяв три прийнятні форми землекористування – особисту, общинную і артільну, але вважав, що вибір форми повинен здійснюватися на місцях.
Кооперація. Н.Д. Кондратьєв вірив в можливість широкої кооперації в сільському господарстві. Позитивні сторони кооперації полягають у відсутності акценту на прибуток і в можливості зростання продуктивності праці. До принципів кооперації учений відносив добровільність і послідовний перехід до вищих форм кооперації.
Теорія довгих хвиль. Аналіз найважливіших економічних показників в чотирьох країнах за період, приблизно рівний 140 рокам, привів Н.Д. Кондратьєва до думки про снування великих періодичних циклів тривалістю приблизно 50 років. Кожен цикл складався з двох фаз – підйому і спаду. Період тривалості і причину виникнення циклів Н.Д. Кондратьєв пов'язував з революційним оновленням виробничих засобів.
Н.Д. Кондратьєв, як вже наголошувалося, ніколи не був марксистом. Найважливіша особливість марксистського методу – класовий підхід до соціально-економічних явищ – залишалася для нього чужою. Разом з тим Кондратьєв недвозначно заперечував «індивідуалістичний», «атомарний» підхід ортодоксального маржинализма. Економічну теорію Кондратьєв іменував не політичною, а «соціальною економією», визначивши як науку про суспільну (статистично-масовою) природу господарсько діяльності. Із його точки зору, економічна наука є часткою соціології, той розділ, який вивчає суспільство як господарство. Н. Д Кондратьєва, отже, можна вважати за прихильника соціального напряму всесвітній економічній думці, але таким його представником, який одночасно прагнув до синтезу кращих досягнень всіх шкіл світової науки.
Аграрне питання. Вирішення аграрного питання А.В. Чаянов бачив в соціалізац землі. Суть соціалізації, із його точки зору, – в порівняльному розподіл землі: по трудовій нормі, тобто селянин повинен отримувати надів землі, який він міг би обробити працею своєї сім'ї, або по споживчій нормі наділа, щоб дохід із землі задовольнив всі потреби його сім'ї.
Теорія селянського господарства. Селянське господарство орієнтується на оптимальне поєднання цоколі і тягот праці. А.В. Чаянов говорив про виняткову виживаність селянських господарств в умовах тривалого і значного падіння цін, а також зростання витрат, оскільки вони не женуться за прибутком.
Кооперація. Розвиток села вихід з кризи учений бачив в створенні кооперації. Система кооперац представлялася йому як сукупність союзів кооперації, що відала окремими галузями селянського господарства.
А.В. Чаянов визнавав перевагу крупного господарства над дрібним. Для Росії, вважав він, переважне поєднання сімейних селянських господарств з крупними кооперативами: останні беруть на себе переробку, транспортування і реалізацію продукції, а також кредитування селянських господарств.
Список використаної літератури
1. «Історія економічних учень» під редакцією доктора екон. наук А.Г. Худокормова. Видавництво московського університету. Москва 1994 г.
2. Чаянов А.В. «Селянське господарство» М. 1989 г.
3. Кондратьєв Н.Д. «Основні проблеми економ. статики і динаміки» М. 1991
4. Взгляди М.І. Туган-Барановського, А.В. Чаянова, Н.Д. Кондратьєва, Л.Н. Юровського і сучасність. М 1991.
5. Меньшиков с.Н., Кліменко л.А. «Довгі хвилі в економіці» М.1989.
6. Кондратьев Н Д. Проблеми економічної динаміки М, 1989. С. 38–39
