Контрольная работа: Спеціальне документознавство

2)  для управління, обробки, перетворення інформації при проектуванні виробів на ЕОМ;

3)  для використання в процесі обробки і перетворення.

За матеріальною конструкцією носія перфоровані документи поділяють на карткові (перфокарти, апертурні карти) і стрічкові (перфострічки).

Перфокарти і перфострічки згруповують у види за такими ознаками:

- за каналом сприйняття перфокарти і перфострічки відносяться до візуальних документів;

- за матеріальною основою штучні, паперові (частіше за все), рідше пластмасові (перфокарти) целулоїдні чи лавсанові (перфострічки);

- за призначеністю для сприйняття - машиночитані (перфокарти машинного сортування) і людиночитан (перфокарти ручного сортування);

- за розташуванням матриці - перфокарти з краєвою і внутрішньою перфорацією;

- за способом кодування вирізні з перфорацією, вирізуваною в процесі кодування, і пробивні з перфорацією, одержуваною при кодуванні;

- за способом обробки перфокарти ручного і машинного сортування;

- за цільовим призначенням - облікові, довідкові, бібліографічні, інформаційні, діагностичні, навчальні.

Перфокарта — носій інформації, призначений для використання системами автоматичної обробки даних. Перфокарта подає інформацію наявністю чи відсутністю отворів у певних позиціях карти.

Головною перевагою перфокарт була зручність маніпуляції даними — в будь-якому місці колоди можна було додати карти, видалити, замінити одні карти іншими.

На обох боках неперфорованої частини картки друкується чи пишеться від руки різний текст, наприклад, на бібліографічній картці — анотація статті, на картці обліку кадрів особисті дані про співробітника тощо.

Перфокарти ручного сортування (або «ручні» перфокарти) дозволяють за допомогою найпростішого і дешевого устаткування приблизно вдесятеро швидше здійснювати такі трудомісткі операції, як сортування, групування і добір інформації, тобто дають можливість багатоаспектного пошуку. Вони можуть використовуватися в бухгалтеріях, поліклініках, бібліотеках, інформаційних службах, школах тощо.

Перфокарти ручного сортування поділяють на карти з внутрішньою і зовнішньою перфорацією.

Перфокарти з внутрішньою перфорацією називають візуальними, або суперпозиційними перфокартами.

Карти-грати. Таку назву ці карти отримали за негативним принципом кодування, коли на матриці, де кожен осередок відповіда одній карті, всі отвори пробиті (перфоровані), окрім одного, що відноситься до даної карти.

Зведені фотографічні карти. Ці карти є одним з шляхів модернізації одноаспектного системного пошуку. Цей метод зводиться до того, що всі карти з однією головною ознакою репродукуються на одну фотографічну карту того ж формату. На одній такій карті поміщається 200-400 карт, а при ультрамікрорепродуціюванні — до 10 тисяч.

Клясерні карти забезпечені одним чи кількома кишенями, щоб розмістити в них фотокадри окремих документів невеликого обсягу: листів, патентних описів, фірмових проспектів, рентгенівських знімків та ін. В одних випадках клясерна карта — це модернізована форма футляра, що забезпечу не лише збереження, а й багатоаспектний пошук, в інших — альбом («клясер»), досьє, справа.

В апертурну карту вмонтований кадр мікрофільму, відрізок неперфорованої плівки чи мікрофіша. Так карти ще називають перфорованими картами типу «джекет». На відміну від клясерної, апертурна карта розрахована на документи великого обсягу із стабільнішою інформацією. На карті вирізується вікно — «апертура» вставляється в нього частіше за всього прозора мікрофотокопія з двостороннім текстом.

Розрізняють два види апертурних перфокарт: 1) карти з рамкою з липкої надтонкої плівки по контуру апертури для вкладення чи вклеювання мікрофільму; 2) карти з кишенею з прозоро безбарвної плівки для монтажу кадрів мікрофільмів шляхом вкладення їх у конверт. Апертурні перфокарти бувають ручного і машинного сортування.

Основним типом апертурно перфокарти можна вважати 80-тиколонкову перфокарту з апертурою (вікном, що калібрувалося) формату Д (30х41 мм), в яку вклеюється один кадр неперфорованого 35 мм мікрофільму.

Апертурні перфокарти К-5 (207х147 мм) і К-6 (147х105 мм) з краєвою перфорацією застосовуються при створенні фондів технічної документації, а також для зберігання малих за обсягом інформаційних документів. На вмонтованому в перфокарту мікрофільм можна розташувати при зменшенні в 22 рази 8 сторінок тексту.

На перфокарті апертура займає поле від колонки 54 до колонки 76. Монтаж мікрокадрів у бланки апертурних перфокарт здійснюється з рулонного мікрофільму. Для цього розроблене серійно випускається відповідне устаткування — ручні пристрої (продуктивність 400 кадрів на годину), напівавтоматичні пристрої (з такою ж продуктивністю), а також пристрої автоматик (продуктивність 2 тис. кадрів на годину).

Основна перевага апертурних перфокарт полягає в тому, що такі перфокарти дозволяють скоротити на 80 і більше відсотків площу приміщень, що використовуються для зберігання документів в натуральному вигляді, а також забезпечують швидкий пошук цих документів і виготовлення їх копій. Крім того, їх обробку можна здійснювати на стандартних сортувальних машинах.

Перфокарти із зовнішньою перфорацією можуть мати отвори з одного, двох, трьох чи усіх боків. Є перфокарти з одним, двома, трьома і більше рядами перфораційних отворів. Найбільш поширені одно- і дворядні перфокарти.     

На периферію картки наносяться різні ознаки або вирізкою, виробленою від отвору, або вирізкою простору між двома пробивками, або за допомогою рейтерів. Рейтерні карти забезпечуються по верхньому краю кольоровими пластмасовими рейтерами, з яких кожен має свій колір (червоний, синій, зелений). Отвір позначається певним кольором рейтера, що позначає яку-небудь інформацію.

Перфокарти ручного сортування і рейтеркарти застосовуються для бібліографічного пошуку і виконання облікових, контрольних і статистичних операцій.

Найважливішим параметром перфокарт з краєвою перфорацією є максимальне число різних характеристик, яке дозволяє одночасно записати систему отворів, що калібрувалися, нанесених уздовж країв цієї перфокарти.

Сукупність таких отворів називається кодовим полем перфокарти, оскільки характеристики записуються на перфокарті в кодованому вигляді. Місткість кодового поля перфокарти з краєвою перфорацією визначається числом отворів, що калібрувалися, які має ця перфокарта.

Перфокарти з краєвою перфорацією доцільно використовувати для механізації пошуку в масивах до 10 тис. документів — при ручному сортуванні, до 30 тис. документів — при використанні вібраційних чи ударно-динамічних селекторів. Найбільш широко перфокарти з краєвою перфорацією застосовують для інформаційного пошуку в масивах близько 1-2 тис. документів, для створення індивідуальних перфокартотек з вузьких питань науки і техніки.

Розрізняються перфокарти: 80-ти колонкові, що є найпоширенішими з огляду на високу щільність запису, з прямокутними отворами по контуру цифр; 45-ти колонкові, 65-, 90- 100-колонкові. Устаткування для обробки цих карт відповідно розрізняється кількістю колонок. На кожній перфокарті записуються до 12 шестирозрядних шифрів документів.

За зовнішнім виглядом перфокарти розрізняються цифровою сіткою, пристосованою для фіксації 45 або 80-колонкових розрядів чисел у десятковій системі числення. Звичайна перфокарта має цифрову сітку, що дозволяє за її координатами встановити величини зафіксованих значень ознак чи числових величин. На цифровій сітці розрізняють колонки, тобто стовпці цифр від 0 до 9 в кожному, і позиції — значення пробивки в колонці. При цьому позиція (рядок) за всіма колонками перфокарти має одне те саме значення.

Будучи дублікатом первинного документа, що містить в закодованому вигляді за допомогою пробивок всі підраховувані дані, перфокарта за своїми фізичними властивостями волод золяційними і механічними якостями. Переміщаючись між валом і щітками в сприймаючому механізмі машини, вона пропускає електричний струм лише в листах пробивки. Різне розташування пробивок в перфокартах впливає на черговість і час проходження імпульсів струму в електроланцюгах, які примушують спрацьовувати виконавчі механізми машини і виконувати властиві їм операції.

Для визначення, які дан відперфоровані на перфокарті, числа повинні розташовуватися в певній системі. На початку перфокарти розміщують постійні дані, однакові для групи перфокарт. Розподіл колонок перфокарт між окремими реквізитами з урахуванням їх значущост називається макетом перфокарт чи схемою перфорації. Макет є постійним для конкретної роботи, по ньому перфоруються всі однорідні документи. Зміни в ньому викликають зміни налаштувань машин, а іноді і методу обробки інформації. В деяких випадках схема макета друкується на перфокарті друкарським шляхом — це маркетована перфокарта.

При перфорації частина даних фіксується в прийнятих одиницях вимірювання: кг, т, шт., година, звил., грв., коп. і т. д., інша — в закодованому вигляді. Використання перфокарти як спеціального машинного носія інформації обумовлено застосуванням різних видів ПЕОМ для обробки даних. Перфокарти машинного сортування виконані на картонному матеріальному носії.

Розташування і розміри граф основного напису документа, виконаного на перфокарті, стандартизовано.

Основний напис документа виконується на зворотному боці перфокарти, що не містить перфораційних отворів.

До основних реквізитів перфокарт відносяться: позначення документа, назва виду документа, порядковий номер змін, номер перфокарти, спеціальні відмітки.

Перфострічка (перфорована стрічка) — застарілий носій інформації у вигляді паперової[1] стрічки з отворами, на яку дані наносяться певною послідовністю кодових комбінацій отворів. Кожна кодова комбінація кодує один знак і розміщується на стрічці перпендикулярно напряму її руху.

Завдяки простот пристроїв уведення-виведення, перфострічка набула поширення в комп'ютерній техніці. Пізні комп'ютерні перфострічки мали ширину 7 чи 8 рядів використовувалися для записування кодування ASCII. Були стрічки і з іншою кількістю рядків (навіть з двома). Використовувалися в мінікомп'ютерах для введення-виведення інформації до середини 1980-х років і були витиснен магнітними носіями інформації.

Недоліком перфострічок у порівнянні з перфокартами є низька механічна міцність стрічки і неможливість «ручного редагування» текстових файлів (додаванням чи заміною перфокарт у колоді). В порівнянні з магнітними стрічками основним недоліком була низька швидкість читання/записування.

Інформація наноситься на перфострічки шляхом пробивки круглих інформаційних і транспортувальних отворів на кодових доріжках (позиціях).

Пробивки в поперечному напрямі утворюють рядки. В кожному рядку записується один символ, відповідний коду цифри, букви або знака. На перфострічки можуть записуватися цілі тексти. В середній частині перфострічки є безперервна послідовність отворів, призначених для переміщення перфострічки по направляючих пристрою введення або для синхронізації зчитування інформації. Ці отвори перфоруються на кожному етап автоматично одночасно з перфоруванням основних кодуючих отворів.

Сутність перфострічок полягає в автоматичному і стабільному записуванні даних, які фіксуються за допомогою наперед розробленого коду (тобто комбінації отворів) на перфострічку.

Перфострічку можна використовувати:

а)  при переданні чи прийомі телеграфних депеш;

б)  при роботі на обчислювальних машинах і іншій організаційній техніці, на спеціальних дешифраторах тощо;

в)  як запис інформац наукового і технічного характеру і т. д. на різних машинах і пристосуваннях.

Відперфоровані на стрічц дані можуть слугувати для: перетворення їх у звичайний текст; повторно репродукції стрічки; складання нової стрічки з кількох первинних стрічок; автоматичного передання інформації телеграфом; управління іншими машинами, наприклад, перфораторами карт; введення-виведення інформації в ЕОМ.

Перфострічки мають ряд переваг: можливість за їх допомогою об'єднувати різні рахункові й обчислювальн машини і комплекси, під'єднувати до них периферійне устаткування; простота обробки інформації, нанесеної на перфострічку (сортування, розподіл, об'єднання, коригування і т. д.); можливість нанесення інформації на перфострічку автоматично, паралельно з основними процесами без значних додаткових витрат; достатньо велика накопичувальна місткість стандартних рулонів перфострічок при невеликих їх габаритах і вазі́; можливість багатократного використання інформації, записаної на перфострічці; невисока вартість устаткування, що використовує перфострічки в порівнянні з іншими пристроями введення-виведення інформації; можливість передання інформації, записаної на перфострічці, лініями зв'язку.

8. Аналогове та електронне середовища існування електронного документа

Періодичні електронні видання почали розповсюджуватися переважно мережами, зокрема, глобальною мережею Інтернет. Інформаційним середовищем для розповсюдження книг стали і лишаються останні п'ятнадцять років компакт-диски.

Спочатку «електронним виданням» називали повністю зверстане та підготовлене до друку видання, що зберігалося в пам’яті комп’ютера (на жорсткому магнітному диску) чи на спеціальному запам’ятовуючому пристро довготривалого типу. Згодом поняття «електронне видання» почало включати тексти книг, журналів і газет, що поширювалися в будь-якому текстовому чи іншому форматі, наприклад в гіпертекстовому (HTML) чи одному із стислих форматів (ZIP, ARJ, RAR, WINZIP тощо).

У складі електронних видань почали застосовуватися ще й мультимедійні компоненти, під якими маються на увазі цифрові звукові чи відеофрагменти, а також анімаційні вставки в основну частину видання. В результаті електронні видання стали засобом комплексної інформаційної дії на людину, яку можна порівняти з радіо, кіно і телебаченням, а в чомусь навіть як таку, що перевершує ці важливі засоби масової комунікації.

Принциповою відмінністю друкованих від електронних видань є можливість інтерактивної реалізації останніх, за яко користувач (читач) може не лише переміщатися вбудованими у текст гіперпосиланнями, а й активно втручатися в хід подій, моделювати процеси.

В останні кілька років з'явилися мережні електронні видання, що пов’язано з такими поняттями, як Web-сайт і Web-сторінка. Остання визначається як електронна сторінка у відповідному форматі, а Web-сайт - це набір пов'язаних Web-сторінок, з'єднаних загальними ознаками чи призначенням. У даний час у мережі Інтернет є значна кількість сайтів, що є, по суті, електронними виданнями, тобто аналогами книг чи брошур, але лише в електронному мережевому уявленні.

Електронні видання відносяться до класу продукції, що динамічно розвивається. Їх кількість збільшується швидкими темпами, а якість безперервно Перехід поліграфічної продукції на цифрову форму дозволя забезпечити збереження багатьох унікальних видів продукції, таких, як стародавні рукописи. Навіть звичні фотографії і картини втрачають з часом сво якості. Зберігання їх електронних копій дозволяє донести до наступних поколінь унікальні культурні шедеври. Нарешті, зберігання документів і видань в електронній формі дозволяє організовувати електронні бази даних, чітка структура розвинені засоби пошуку і навігації в яких полегшують процес виявлення потрібних матеріалів та їх фрагментів.

Складові елементи електронного видання Основною частиною більшості електронних видань, також як і книг, випущених друкарським способом, є текстові фрагменти. Деякі видання взагалі є цілком текстовими. Якщо таке видання набрано на комп'ютері в будь-якому текстовому редакторі, то його можна назвати електронним виданням. Різновидом такого видання є так звані гіпертекстові документи- видання в спеціальному HTML-форматі.

У всесвітній мережі Інтернет є некомерційні електронн бібліотеки, в яких практично всі видання представлені в текстових чи упакованих текстових форматах, тобто одержаних в результаті попереднього стиснення відповідного файлу спеціальними програмами - архіваторами. Такі видання характеризуються мінімальним інформаційним обсягом і можуть бути швидко завантажені на комп'ютер користувача.Видання, забезпечує його незалежність від шрифтових гарнітур, встановлених на комп'ютері користувача, однак вимага використання спеціальних засобів для його перегляду.

Ілюстративний матеріал. В електронних виданнях використовують таку кількість ілюстрацій, яка потрібна для якнайкращого сприйняття і розуміння матеріалу, причому ця величина завжди більша, ніж у виданнях, тиражованих друкарським способом. Ілюстративний матеріал містить на кілька порядків більше інформації, ніж текст, що займає той самий простір на сторінці, і набагато ефективніше впливає на відчуття людини.

Швидкість сприйняття ілюстративної інформації також на багато разів вища, ніж швидкість сприйняття тексту. Це пов'язано з особливостями візуального сприйняття інформації людиною. Зорові образи у вигляді графічних об'єктів сприймаються цілком і безпосередньо заносяться в довготривалу пам'ять, без проміжного перетворення в поняття, як це відбувається з текстом.

Звуковий супровід. Невід'ємною частиною багатьох видань є звуковий супровід. Звуковий супровід може бути авторським текстом чи ремарками, шумові ефекти, що ілюструють події, що відбуваються, що роблять їх опис реалістичнішим. Звук може синхронно супроводжувати включені у видання відеокадри чи анімацію.

Швидкість сприйняття людиною звукової інформації має той самий порядок величин, що і для тексту. Проте одночасна робота з текстовою звуковою інформацією не лише збільшує загальну швидкість сприйняття, а й сприя більш довготривалому її запам'ятовуванню.

Анімація відео

Цифровий формат, що використовується в комп'ютерному відео, на відміну від аналогового, відрізняється незрівнянно вищою якістю відтворення роздільною здатністю, однак вимагає великого об'єму пам'яті для зберігання відеоінформації і високої пропускної спроможності для її відтворення з необхідною частотою кадрів. Тому набагато частіше, ніж відеофрагменти, в електронних виданнях використовується комп'ютерна мультиплікація чи прост анімаційні файли. Вони ж дуже часто зустрічаються на різних Web-сторінках, причому у багатьох випадках використовуються як реклама. Проте така мультиплікація може з успіхом використовуватися для ілюстрації послідовност виконання технологічних операцій, роботи поліграфічних машин і комплексів навіть послідовності виконання операцій в комп'ютерних програмних пакетах. У всіх перерахованих випадках анімація відіграє допоміжну роль, сприяючи наочност опису відповідних процесів і кращому розумінню і запам'ятовуванню їх опису.

Формати електронних видань. Якщо в звичній книзі формат характеризує її ширину і висоту, то в електронному виданні формат описує те, яким чином у файлі представлена інформація. В даний час для сучасних і якісних електронних видань використовуються два основні формати, а саме:

·      PDF (Portable Document Format), розроблений фірмою Adobe; представляє розвиток і вдосконалення відомого видавничого формату опису сторінок документів Post Script;

·      HTML (Hyper Text Markup Language) - гіпертекстова мова розмітки сторінок, за допомогою якого створено велика кількість електронних документів, у тому числі - абсолютна більшість видань, циркулюючих в середовищ Інтернет.

Головна перевага обох форматів полягає в можливост розміщення в тексті видання гіперпосилань, за якими здійснюються швидк переходи як усередині даного видання, так і в зовнішні, по відношенню до даного, документи. Зокрема, за допомогою гіперпосилання можна зв'язатися з автором чи видавцем електронною поштою, проглянути літературні джерела, на як посилаються в даному виданні, викликати ілюстрацію, яка пояснює значення деякого текстового фрагмента тощо.

9. Класифікації електронних документів

Підходи до класифікац електронних документів відрізняються методологічним, концептуальним поглядом на х сутність: головне в них – технологічна чи змістовна компонента.

Найприйнятнішими є чотири види класифікації електронних документів:

-      за носієм нформації (на гнучких магнітних дисках, магнітооптичних дисках, оптичний дисках та магнітних стрічках);

-      за інформаційною технологією (різноманітні автоматизовані системи, банки і бази даних, нформаційно-пошукові та інформаційно-довідкові системи, текстові дані, програми та програмні засоби);

-      в залежності від комплектності (лише файли на машинному носії, файли на машинному носії плюс документація на паперовому чи іншому носії);

-      за видами діяльності організації (проектна, виробнича, комерційна, фінансова, управлінська тощо).

Крім того, серед електронних можна виокремити три групи документів:

- оцифровані електронн документи;

- сучасні електронн документи;

- електронні документи, що є продуктами різних безпаперових технологій (електронна пошта, цифров фотографії, електронні записні книжки, електронні газеті тощо).

Оцифровані документи виокремлено в окремий вид електронних документів з огляду на тенденцію до перетворення традиційних документів в цифрову форму. Таким чином, оцифровані документи, хоча й є копіями традиційних документів, однак починають відігравати самостійну роль і набувають важливого значення в житті суспільства.

Оцифровані документи – це документи, отримані в результаті конверсії паперових чи технотронних документів в цифрову форму.

Така конверсія називається оцифровуванням. Оцифровування - це перетворення документа з традиційної властивої йому форми в цифрову (комп’ютерну). В комп’ютер оцифрований документ подається у вигляді файлу.

Найпростіша технологія оцифровування, поширена достатньо широко, - сканування. Сканування дозволя перевести ілюстративні, графічні документи, фотографії в електронну форму – в файли.

Розроблені технолог оцифровування звуку і відео. Прикладами оцифровування фоно- і відеодокументів компакт-диски і лазерні відеодиски.

Сучасні електронн документи – це документи, що функціонують лише в цифровій формі. Такі електронні документи нформаційними продуктами останніх інформаційних технологій: Інтернет-технологій, WWW-технологій, мультимедіа. Сучасні електронні документи це інтеграція в єдиний документ:

- вербальної інформації;

- фото;

- відеофрагментів;

- звуку;

- анімації;

- графіки.

Поєднання кількох типів нформації (тексту, графіки тощо) означає багатосередовищність, тобто (буквально) мультимедіа. Мультимедійні продукти надають користувачу різноманітну нформацію зазначених видів, поєднану в єдине ціле певною метою. Інтерактивна система мультимедіа використовує комбінацію цих складових, однак додатково знаходиться під контролем користувача й організовує діалог користувач-система.

Мультимедіа продукти дуже поширені на сьогодні і з доступністю засобів обчислювальної техніки їх стає все більше. Найпоширенішими з них є мультимедійні ігри та енциклопедії.

Особливістю сучасних електронних документів є їх багатофайловість, тобто якщо для оцифрованих документів характерне оцифровування документа в один файл (як правило), то мультимедіа продукти містять деяку кількість комп’ютерних файлів. Ця властивість характерна й для Web-сторінок Інтернету.

Сучасні електронн документи мають великий обсяг і для свого зберігання вимагають носіїв велико місткості. Найпоширенішими носіями для мультимедіа продуктів є оптичні диски CD-ROM, CD-R.

Продуктом безпаперових технологій є, перш за все, електронна пошта. Електрона пошта – це пересилання повідомлень у вигляді файлів телекомунікаційними каналами. Файл може містити повідомлення (лист, статтю тощо), малюнок, фотографію, попередньо оцифровані, а також бази даних тощо.

На сьогодні електронна пошта – один з видів сервісу як в мережі Інтернет, так і в інших телекомунікаційних каналах, що найбільш широко використовується.

Документи такого виду швидко наповнюють архіви різних установ та організацій. Зберігання здійснюється на ZIP–дискетах та CD-R.

Іншим різновидом безпаперової технології є цифрове фотографування, що стає все більш популярним. В найближчому майбутньому можливе надходження таких дискет з цифровим фото на державне зберігання.

В якості класифікаційної моделі може бути представлене також ранжування електронних документів в залежності від комбінації метаданих:

- однорангові електронні документи: документ складається з одного типу даних, поєднаних однією структурою, і записаний в один файл певного формату;

- дворангові електронні документи: документ складається з кількох типів даних, поєднаних однією структурою, і записаний в один файл певного формату бази даних, документи, що складаються з геометричних обєктів;

- трирангові: документ складається з кількох типів даних, поєднаних кількома структурами, і записаними в один файл певного формату;

- чотирирангові: документ складається з кількох типів даних, поєднаних кількома структурами, і записаними в кілька файлів спільного формату;

- пятирангові електронні документи: документ складається з кількох типів даних, поєднаних кількома структурами, і записаними в кілька файлів різних.

Всередині кожного рангу документи можна поділяти за конкретними технологіями, в межах яких вони були створені: текстовим чи графічними процесором, типами СУБД, гіпертекстовими системами тощо.

Використана література

1.         Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" // Вісн. ДКАУ. - 2003. -№ 1. - 150 с

2.         Закон України "Про інформацію" // Голос України. - 1992. – 13 листопада. 6.-125 с

3.         Закон України "Про науково-технічну інформацію" // Голос України. - 1993.-23 липня.

4.         ДСТУ 2628-94. Системи оброблення інформації. Оброблення тексту. Терміни та визначення. - Чинний від 1995-01-07. - К.: Держстандарт України, 1994.-35с.

5.         ДСТУ 2737-94. Записування і відтворення інформації. Терміни та визначення. - Чинний від 1995-07-01. - К.: Держстандарт України, 1994. -158с.

6.         Асеев, Г.Г. Электронный документооборот[Текст]: Учеб. для студентов вузов культуры и искусств / Харьк. гос. акад. культуры. - X.: ХГАК, 2000. - 470с.

7.         Баласанян, В. Электронный документооборот - основа эффективного управления современным предприятием // Управление персоналом. [Текст] - 2002. - № 2. - 20 с.

8.         Кушнаренко, Н.Н. Документоведение[Текст]: Учебник. - 3-е изд., стер. - К.: О-во «Знання», КОО, 2001. - 460с. - (Высшее образование XXI века).

9.         Мешков, Д.Ю. Електронний документ[Текст]: обіг, зберігання, використання, законодавч аспекти. Досвід ФРН (1990-2000) // Архіви України.-2001.

10.      Стенюков, М.В. Документы. Делопроизводство[Текст]: Практич. Пособие по документационному обеспечению деятельности предприятия. - М.: Прибор, 1995.-246с.

11.      Пріб, Г.А. Патентознавство[Текст]: Навч.посібник для дистанційного навчання / За наук. Ред. С.І. Табачнікова.- К.: Університет «Україна», 2007