Контрольная работа: Релігія в сучасному житті
Конфуцій чітко розмежовує людей, що мають різний соціальний статус, в залежності від моральних якостей, яким він приписує надлюдське, всесвітнє значення і тим самим затверджує неминучість і непорушність соціального розшарування. На його думку, небо стежить за справедливістю на землі, стоїть на сторожі соціальної нерівності.
Моральні якості складають 5 взаємозалежних начал, чи сталих: «жень» – гуманність, людинолюбство; «сінь» - щирість, прямота, довіра; «і» обов’язок, справедливість; «лі» – ритуал, етикет; «чжи» – розум, знання. Основа людинолюбства – «жень» – «шанобливість до батьків і поважність до старших братів», «взаємність» чи «турбота про людей» - основна заповідь конфуціанства. «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі». «Жень» - це високий, майже недосяжний ідеал, характерними рисами якого були наділені лише стародавні: із сучасників Конфуцій, включаючи себе, вважав гуманним тільки свого рано померлого улюбленого учня Янь Хуеня. Обов’язок - «і» - це моральне зобов’язання, яке гуманна людина завдяки своїм доброчесностям накладає на себе сама. Почуття обов’язку, як правило, зумовлене знанням і вищими принципами, але не розрахунками. Задача відтворення норм поведінки покладається на саму людину: «Стримувати себе для того, щоб в усьому відповідати вимогам ритуалу, - це людинолюбство… Здійснення людинолюбства залежить від самої людини, хіба воно залежить від інших людей?» Так гуманність зв'язується з ритуалом, причому людина повинна прикласти певні зусилля, щоб перебороти себе, включитися в систему відносин, регульованих правилами етикету, і домогтися того, щоб дал проявляти себе щонайкраще без додаткових зусиль, тобто стати «шляхетним мужем» (Цзюнь-цзи). Усе це вказує на необхідність виховання, що передбачає діяльну участь у ньому самої людини, її прагнення стати вихованою. Але це не означа відмову від відповідальності. Скоріше мова йде про урівноваженість і того другого, тому що природність забезпечує прояв щирості: «Після того як вихованість і природність у людині врівноважать один одного, вона ста шляхетним мужем».
Варто підкреслити, що не будучи філософією і релігією в повному змісті цих слів, конфуціанство відіграє величезну роль в історії Китаю. Конфуціанство – це так само і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів, словом, - це основа всього китайського способу життя. Протягом більше ніж двох тисяч років конфуціанство формувало розум і почуття китайців, впливало на цих переконання, психологію поведінки, мислення, сприйняття, на їхній побут і уклад життя.
4. Чим православ’я відрізняється від католицизму?
Внаслідок поділу Римської імперії на Західну, де домінувала латинська мова і культурна спадщина та один церковний центр Рим та Східну (Візантію), де культурної та церковної домінанти не склалось утворилось дв церкви з специфічними рисами. Схизма 1054 року привела до остаточного поділу християнства на католицизм та православ'я. Католицизм і православ'я мають досить істотні відмінності на рівні догматики, культу та церковної організації. Для католицизму притаманна певна гнучкість, схильність до пристосування до соціального оточення. Православ'я міцно тримається догматичної закостенілості, що спирається на визнання тільки Нікео-Константинопольського Символу віри.
Православ’я (Вселенська Православна Церква, Кафолічна Православна Церква, Вселенське Православ’я) - друга за чисельністю внутрішньо єдина християнська спільнота у світі.
Католицизм — один із напрямків християнства, яке в одинадцятому столітті розділилось на католицьку (західну) і православну (східну) церкви.
І католицизм, і православ'я визнають священними сім Святих Таїнств: Євхаристія, Покаяння, Миропомазання, Соборування, Священство, Хрещення та Вінчання. Проте головна розбіжність у християнських церков — це ставлення до догматів. Догмати католицької церкви відрізняються фундаментально від учення православ'я — та мають такі ознаки:
· догмат про походження Святого Духа (filioque) — від Бога-Отця від Бога-Сина, на відміну від православ'я, де визнається походження святого Духа прямо від Бога-Отця;
· вчення про чистилище — проміжне місце між раєм та пеклом, у якому душі грішників очищуються перш ніж отримати вічне щастя в раю. У чистилищ тимчасово попадають душі людей, які не розкаялись в повсякденних гріхах або спокутують смертні;
· догмат про непорочне зачаття Діви Марії. Догмат існує з 1870 року;
· догмат про непогрішність Папи — у справах віри з питань віри й моралі папа римський, як Найвищий Пастир Церкви не може, зобов'язуючи всіх віруючих, помилятися. У 1870 був прийнятий догмат про непогрішність Папи в питаннях віри і моралі. У православ'ї немає земних намісників Бога.
Інші канонічні відмінності, що вирізняють католицизм та інш християнські течії:
· безшлюбність усього духовенства в римському католицизмі. У православ'ї духівництво ділиться на чорне (що чернечить) і біле(одружене);
· перманентність священства — священик, раз посвячений, не може залишити духовного сану;
· почесний титул кардинала, якого немає в інших християнських церквах;
· заборона розірвання шлюбу.
Православні і католики визнають права світських властей (у православ'ї концепція симфонії духовних і світських властей). У католицизм снує догмат про верховенство церковної влади над світською (the Bull "Unam Sanctam"), який на сьогоднішній день розглядується лише з сторичної точки зору.
Православні не визнають явища Діви Марії в Лурді і Фатіме достойменними, Ватикан же визначає їх як «гідні віри». Православні вважають украй підозрілими католицькі містичні практики, пов'язані з посиленими фантазіями (медитаціями) щодо страждань Христа. У православ'ї вважають стигмати проявом самогіпнозу. Західні католики вважають підозрілими православні містичні практики.
Православ'я негативно відноситься до руху харизматичного оновлення, підтриманого деякими Папами.
Православ'я критикує надмірно юридичний, схематичний «торгашеський» стиль католицьких богословів. Середньовічна торгівля ндульгенціями в наші дні набула формальний характер.
Православні засуджують католицьку практику, коли до конфірмац (приблизно до 12 років) дітей і підлітків не причащають.
Спільна молитва православних з розкольниками по канонічному праву допускається, хоча і не рекомендується; але не всі православні, що вважають католиків розкольниками, будуть з ними разом молитися.
Взаємодія православних і греко-католиків (уніатів, католиків східного обряду) на Україні породила безліч проблем в стосунках російсько православної Церкви та Ватикану.
Католицькі ієрархії нерідко стверджують, що Православна Католицька Церкви рівні в тому або іншому сенсі, наприклад, в засобах спасіння, при цьому Католицизм не визнає єдиної Православної Церкви і веде діалог з помісними православними церквами поодинці.
5. Вкажіть основн причини виникнення і масового поширення неорелігій
Неорелігії або новітні релігійні рухи (НРР) – релігійні течії, чиє віровчення та організаційні структури виникли у другій половині ХІХ-ХХ ст.
Справжній вибух неорелігій спостерігався у другій половині ХХ ст. Єдиної точки зору щодо того, який релігійний рух називати новітнім немає. Одн дослідники пропонують вважати НРР ті рухи, які зародилися у 1960-1970-ті рр., другі – у 1940-1950-ті рр. Нарешті, треті наполягають віднести до неорелігій течії, які з’явилися за останні 150-200 років. Це дозволить, на їхню думку, занести до НРР Свідків Єгови і мормонів.
Зростанню НРР сприяє загальна орієнтаційна криза західно цивілізації, криза традиційних інститутів, синтез західних і східних духовних традицій, втома від раціональності й утилітаризму, незадоволеність відповідями на животрепетні питання, отриманими у традиційних суспільних рамках. НРР поширені по світу неоднаково. Деякі з них не виходять за межі ареалу їх виникнення, як, наприклад, різні незалежні, месіанські, хіліастичні, синкретичні церкви й секти тубільців Тропічної і Південної Африки, Латинсько Америки, Океанії. Більшість з них називає себе християнськими. Хоча через те, що у їх віровченні й обрядах багато запозичених елементів з тубільних культів, вони радше належать до традиційних вірувань, ніж до християнства. Інші НРР не визнають державних кордонів і поширюють свої віровчення по всім континентам відтак перетворюються на новітні світові релігії.
Існують різн види класифікації неорелігій. Найбільш поширеним є поділ новітніх релігійних рухів на
неохристиянство;
орієнталістські релігійн рухи;
синкретичні релігійн рухи;
неоязичництво.
До НРР можна також додати сайєнтологічні (Церква сайєнтології Л. Рон Хаббарда); психотерапевтичні та психо-спирітуальні рухи (різні практики йоги, послідовники Порфирія Іванова).
Неохристиянство – релігійні течії, які виникають у рамках християнської традиції. До неохристиянських течій з певними зауваженнями можна віднести Церкву Ісуса Христа святих останніх днів (ЦІХСОД), відому як церкву мормонів. Найбільш динамічно у світі розвиваються харизматичні церкви. Харизматичний (від грец. – Божа благодать) рух виник у 1906 р. у Лос-Анджелес (США).
До орієнталістського (від лат. - східний) напряму належать нові індуськ та буддистські рухи, які виникли у рамках релігійних систем Сходу. Для цих течій характерно запозичення положень з різних релігій. Буддистське або ндуське вчення поєднується з елементами даосизму, конфуціанства, синтоїзму, тощо.
В основі синкретичних рухів лежать еклектично поєднані елементи західних і східних релігійних систем. Прихильники деяких з цих течій визнають основні релігії світу лише як різні шляхи до одного Бога, але тільки свою релігію вважають найбільш істиною, здатною подолати конфесійні розбіжності й об’єднати всі релігійні традиції. До синкретичних рухів належать Віра Багаї, Церква уніфікації, Велике біле братство, АУМ Сінрікьо, Церква “Останнього заповіту”.
Термін неоязичництво об’єднує різні групи новітніх релігійних рухів, які, як правило, з’являються як наслідок спроб відродити первісн вірування передхристиянської доби і сакралізувати за їхньою допомогою національну ідею. Новий язичницький рух виник як реакція на модерні суспільн процеси, руйнування етнічної культури.
В Україні склався надзвичайно сприятливий клімат для поширення новітніх релігійних рухів. Серед головних причин цього процесу слід назвати соціально-економічну і політичну нестабільність; значну відірваність людей від церковних традицій; ослабленість сторичних церков та їхніх місіонерських структур; потужний фінансовий тиск закордонних релігійних місій; брак високих ідеалів. Окрім того, НРР постають на хвилі протесту проти традиційних цінностей і пов’язані з молодіжною субкультурою. Часто до новітніх релігійних рухів прилучається юнацтво, яке розчарувалося в інших формах бунту (вживання наркотиків, секс-революція, контркультура тощо). Привабливою рисою НРР для деяких богошукачів є їхня екзотичність. Ідея поєднання Сходу і Заходу упала в Україні на добрий ґрунт, оскільки її розташування на межі різних цивілізацій спричинило формування у нашого народу світоглядного плюралізму, терпимого ставлення до інакомислення. В Україні харизматизм з’явився на рубежі 80-90-х рр. ХХ ст. і тісно пов’язаний з ншими протестантськими напрямами, переважно з п’ятидесятництвом. Нині в Україні нараховується понад однієї тисячі громад харизматичних течій. Найбільше з них належать до Церкви повного Євангелія. Переважна більшість харизматів склада молодь віком до 30 років. З кінця 1980-х рр. орієнталістські рухи починають проникати до України. На населення країни вони не справили значного впливу складають сьогодні незначну частку від загальної кількості релігійних громад. Серед усіх східних течій в Україні найбільш помітним є Міжнародне товариства свідомості Крішни (МТСК), відоме також під назвою рух “Харе Крішна”. Неоязичники України представлені кількома релігійними організаціями неоязичницької основи, зокрема громадами Рідної української національної віри (РУНВіра), слов’янсько-ведичного руху “Хара-Хорс” та ін.
