Контрольная работа: Криві байдужості, їх властивості. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі. Виробнича функція

1.3 Властивості кривих байдужості

Аналіз кривих байдужості дозволяє узагальнити їх властивості:

 1) Криві байдужості не мо­жуть перетинатися, оскільки кожна крива відповідає конкретному рівню корисності. Якби криві перетиналися, це означало б, що кошик точки пере­тину має не один, а декілька рівнів ко­рисності, що суперечить припущенню щодо транзитивності уподобань спо­живача

(рис. 1.9).

2) Криві байдужості, розташо­ван далі від початку координат, від­повідають наборам благ з вищим рів­нем корисності, оскільки вища крива
дозволяє споживачу одержувати біль­шу кількість обох благ порівняно з нижчою. Споживач завжди прагне досяг­ти найвищої з можливих кривих.

3) Криві байдужості мають від'ємний нахил, спадними для абсолютної більшості благ. Від'ємний нахил кривої байдужості означає, що споживач повинен відмовитись від деякої кількості одного блага, щоб мати можливість одержати додаткові одиниці іншого блага і залишитись на тому ж рівн корисності. Позитивний нахил кривої є неможливим, оскільки кошики будуть містити більшу або меншу кількість обох товарів й не належатимуть до одного набору байдужості.

4) В міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологі­шою, випрямляється. Гранична норма заміни товару є спадною, оскільки готовність споживача до заміни товару Y товаром X зменшується з наро­щуванням споживання X.

Отже, проаналізувавши смаки і уподобання споживача за допомогою кривих байдужості, ми бачимо, що існує множина споживчих кошиків з різним спів­відношенням товарів, які дають однакове задоволення споживачу. Споживач бажає обрати якнайвищу криву байдужості з найбільшою кількістю товарів у кошику. Визначившись щодо власних уподобань, він, однак, повинен зважи­ти на те, що ціни кошиків різні, а його доход обмежений. Для того, щоб ви­значити, який саме кошик вибере споживач, прагнучи максимізувати корис­ність, нам потрібно проаналізувати бюджетне обмеження споживача.

2 ПАРАМЕТРИ ПІДПРИЄМСТВА ЯК МІКРОЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ. ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ

2.1Організаційн форми і функції підприємства

Ініціативну діяльність, пов'язану з виробництвом товарів і послуг, нази­вають підприємництвом. Підприємництво передбачає використання власних коштів і готовність ризикувати ними з метою одержання прибутку.

Первинною економічною ланкою, яка здійснює випуск завершеної проду­кції, вважається підприємство. Фірма - це організація, яка володіє майном і управляє господарською діяльністю підприємства або декількох підприємств. Майно підприємства є повною або неповною власністю фірми. Вона розпоряджається ним і використовує його для своєї господарської дія­льності, яка охоплює управління процесом виробництва, реалізацію продук­ції, одержання і використання прибутків, відшкодовування своїх витрат.

Існують фірми з вертикальною і горизонтальною структурами, а також фірми-конгломерати. Фірма з вертикальною структурою володіє і управ­ляє кількома підприємствами, кожне з яких здійснює свою, специфічну, від­мінну від інших, стадію виробництва. Фірма з горизонтальною структурою володіє і управля кількома підприємствами, які знаходяться на одній стадії виробництва, виконують подібні функції на ринку товарів та послуг. Фірма-конгломерат виробля широкий асортимент різноманітних товарів і послуг, охоплює підприємства, як оперують у багатьох галузях і діють на багатьох ринках. Таким чином, поняття підприємства і фірми можуть співпадати сто­совно одного підприємства і не співпадати стосовно декількох підприємств.

Основними організаційно-правовими формами фірм є: індивідуальна під­приємницька фірма, партнерство та корпорація.

Індивідуальна фірма має одного власника, який водночас є і мене­джером. Суверенітет у прийнятті рішень, простота в організації і ліквідації підприємства, податков пільги, розвинене почуття господаря складають переваги одноосібного володіння. Але обмежені фінансові ресурси, недоста­тня ефективність управління, повна відповідальність аж до конфіскації майна власника ведуть до частих банкрутств, так що ця форма підприємництва найменш стійка, вона можлива у галузях, де існу виробництво з коротким циклом.

Партнерство - колективне підприємство, яке знаходиться у спільній власності кількох осіб, що об'єднують свої фінансові ресурси, має більші можливості щодо одержання кредитів, кваліфікованого управління, але часті непорозуміння між партнерами, негнучкість складність реорганізації, значна небезпека розпаду у випадку несподіваного виходу одного з партнерів та необмежена відповідальність роблять існування партнерств не дуже перспек­тивним. Вони поширені у невиробничій сфер (юриспруденції, медицині то­що).

Корпорація - форма організації підприємств, яка має особливі методи залучення капіталу та особлив форми управління. Це - акціонерне товарист­во. Свій капітал утворює шляхом випуску акцій і облігацій. Вищим органом управління є збори акціонерів. Значн фінансові ресурси, які утворюються за рахунок трьох джерел: нерозподіленого прибутку, кредитів банків та прода­жу акцій і облігацій, обмежена відповідальність, досконалий менеджмент, переваги великого підприємства (ефект масштабу) та необмежений термін ді­яльності роблять корпорацію найбільш поширеною і стійкою формою фірми в сучасному ринковому господарстві, незважаючи на те, що вона також має недоліки, такі як: бюрократизація управління, можлив суперечності інтересів і зловживання управлінського персоналу тощо.

В мікроекономіц не приймають до уваги всю цю різноманітність форм і структур. Всі підприємства організації об'єднують узагальненим поняттям фірма. Модель поведінки фірми будується для індивідуальної підприємни­цької фірми, яка може бути як великим промисловим підприємством, так і дрібним фермерським господарством. Це стосується і різноманітних функцій фірми.

Фірма викону виробничо-технологічну, економічну, соціальну, зовніш­ньоекономічну функцію, але вони не є предметом дослідження мікроекономіки. Ми зосереджуємо свою увагу на основній функції підприємства - фу­нкції виробництва, яка економічною моделлю технології, описує зв'язок між витратами факторів виробництва та максимально можливим об­сягом випуску продукції.

2.2 Поняття виробничої функції

Для організац виробничого процесу необхідні фактори виробництва повинні бути присутніми у певній кількості. Узагальнену інформацію про взаємозв'язок між витратами виробничих факторів і обсягами випуску продукції у фізичному виразі надає функція виробництва. Вона відображає технічний закон, суть якого в тому, що для кожного рівня технічних знань існує відповідне числове співвідношення виробничих витрат і обсягів продукції. За допомогою цієї функції можна ви­значити технологічно ефективний спосіб виробництва.

Розглянемо спрощений приклад функції виробництва деякої агрофірми. Припустимо, що агрофірма хоче виростити 5000 центнерів цукрових буряків. Для цього потрібн земля, технічні комплекси, робітники і добрива. Агроном задає максимальний урожай, якого можна досягти:

500 ц/га. Отже, для виро­щування необхідної кількості буряка потрібно задіяти 10 га землі. Приймає­мо, що це сталий ресурс. Кількості інших ресурсів можна змінювати.

Отримати 5000 ц буряків можна за різних комбінацій факторів виробництва.     Наприклад,     розроблено    п'ять    технологічних     проектів

(А,Б,В,Г,Д), які дозволяють досягти заданого обсягу випуску певним набором ресурсів (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1

Проекти	Кількість техніч­них комплексів, од./сезон	Кількість робіт­ників чол./ се­зон	Кількість доб­рив, тонн/ сезон
А	1	8	10
Б	2	4	7
В	3	2	5
Г	4	1	4
Д	5	3	5

Для проекту А досить одного технічного комплексу, 8 робітників, 10 т добрив, для проекту Б відповідно 2, 4, 7 і т.д. Якщо ми уважно розглянемо проекти, то з'ясуємо, що технологічно неефективним буде лише останній проект Д, тому що він передбачає використання більшої кількості добрив і

робітників при тих же одиницях техніки, що і проект Г . Всі інші проекти вважаються ефективними, оскільки зі збільшенням одного фактора зменшу­ється кількість нших.

Виробнича функція задає максимальний обсяг випуску (Q), який може виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. В моделі поведінки фірми для спрощення аналізу ми будемо брати лише два

ресурси для довгострокового періоду - працю (L) і капітал (К), тільки один змінний фактор - працю - для короткострокового періоду. Загальний аналітичний вираз виробничої функції можна записати:

Q=f(F1,F2...Fn), або Q=f(K,L), або Q=f(L).           (1)

Метод виробничо функції широко застосовують як в макро-, так і в мікроекономічному аналізі. В макроекономіці розраховують агрегатну функцію для кожної країни. Так, вчен П.Дуглас, Р.Солоу, Е.Денісон обчислювали фун­кцію американського виробництва, Я. Тінберген здійснив відповідні розраху­нки для Німеччини, Франції, Великобританії, США.

На мікро- рівн снують тисячі функцій виробництва, тому що кожна фір­ма має свою виробничу функцію. Функції виробництва вказують на існуван­ня численних альтернативних можливостей одержання певного обсягу продукції за різних співвідношень між факторами виробництва.

Функцію виробництва реальної фірми можна визначити емпірично через виміри її фактичних показників. За допомогою такого аналізу фірма і при­ймає рішення про вибір технологічно ефективного способу виробництва.

Першим, найбільш відомим варіантом виробничої функції була виробни­ча функція Кобба-Дугласа, розроблена у 1923 році в США економістом П.Дугласом спільно з математиком Ч.Коббом на основі досліджень в обробній промисловості США за період з 1899 по 1922 pp. Вона описує залежність об­сягів виробництва від двох факторів - капіталу і праці, абстрагуючись від ін­ших.

Функція Кобба-Дугласа має вигляд:

                                                  Q=A,Kα,Lβ,                                        (2)                                 

де

А - коефіцієнт пропорційності або масштабності;

α, β - коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%.

Розрахунки показали, що за досліджуваний період коефіцієнти функції

мають значення: A=1,01; а = 1/4; β=3/4 . Тобто функція приймає вид:

Q=1,01K1/4 L3/4

З цього випливає, що найважливішим фактором виробництва є праця, яка дає приріст виробництва 3/4 проти капіталу, який дає 1/4 приросту, тобто збі­льшення витрат праці на 1 % розширює обсяги виробництва в 3 рази більше, ніж відповідне збільшення капіталу.

Пізніше у функцію виробництва вчені ввели фактор часу і якісні зміни в процесі виробництва, перейшовши від статичної моделі Кобба-Дугласа до динамічної моделі:

Q=A Kα Lβ ert , де                                 (3)

ert - фактор, що відображає вплив технічного прогресу й інших якісних змін у    виробництв протягом певного часу.

Кожна фірма ма свою виробничу функцію, яка характеризує технологіч­ний спосіб виробництва, вибраний фірмою. Функція виробництва описує те, що можливо здійснити технічно за умови, що фірма діє ефективно.

Економічно ефективним вважається спосіб виробництва, який мінімізує альтернативну вартість всіх видів витрат виробництва заданого об­сягу продукції. Економічна ефективність залежить від ринкової ціни різних видів ресурсів. Існує багато технологічно ефективних способів виробниц­тва і лише один економічно ефективний, - той, який на даний момент за­безпечує мінімальні грошов витрати фірми за даного рівня цін на використо­вувані вхідні ресурси.

У випадку зміни ціни будь-якого ресурсу може виявитись, що раніше ефективний спосіб виробництва стане економічно неефективним. Доведеться замінити відносно дорожчий ресурс дешевшим, щоб знову досягти економіч­ної ефективності.

Перевіримо технологічно ефективні проекти таблиці 2.1 на економічну ефективність. Для цього треба визначити грошові витрати фірми на кожний з проектів. Нехай заробітна плата одного робітника за сезон становить 2000 грн., вартість одного технічного комплексу 5000 грн., а 1 т добрив - 200 грн. Обчисливши витрати на кожний з проектів, одержуємо сукупні витрати на весь обсяг продукції, виробленої даними ресурсами за певний часовий період:

Проект А = 5000+16000 + 2000 = 23000 грн.

Проект Б= 10000 + 8000 + 1400 = 19400 грн.

          Проект В = 15000 + 4000 + 1000 = 20000 грн.

           Проект Г = 25000+1000 + 800 = 26800 грн.

Отже, з усіх технологічно ефективних проектів економічно ефективним буде лише проект Б, найдешевший. Агрофірма повинна мати мінімум 19400 грн., щоб здійснити свій план і виростити 5000 ц цукрових буряків.

В даному спрощеному прикладі ми досить легко обчислили сукупні витрати агрофірми на виробництво заданого обсягу продукції. Проте і в теорії, і в господарській практиці визначення і обчислення витрат виявляються до­сить складними. Оскільки витрати - основне обмеження фірми в досягненні її мети, чимало вчених зосереджували свої пошуки на поясненні економічної природи витрат виробництва, , відповідно до свого розуміння їх суті, визна­чали рівень витрат і пов'язаний з ним рівень прибутків.

 

 

 Список використано літератури

1.   Гальперин В.И., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика. Том 1,2. – СПб: Экономическая школа, 1998. - 503 с.

2.   Горобчевська О.В. Графічні побудови в мікроекономіці.

–    Львів: ЛБІ НБУ, 2002. – 175 с.

3.   Горобчук Т.Т. Мікроекономіка. – К.: ЦУЛ, 2002. – 236 с.

4.   Долан Є. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика : Пер. с англ. В. Лукашевича и др. / Под общ. ред. Б. Лисовика и В. Лукашевича.

- СПб: Экономическая школа, 1994. – 448 с.

5.   Задоя А.О. Мікроекономіка. – К.: т-во «Знання», 2000. – 302 с.

6.   Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 416 с.

7.   Максимова В.Ф. Микроэкономика. – М.: Соминтэк, 1996. – 328 с.

8.   Мініна О.В., Базілінська О.Г. Мікроекономіка. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. 294 с.

9.   Семюельсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Мікроекономіка: Пер. З англ./ Наук. Ред.. С. Панчишина. – К.: Основи, 1998. – 676 с.

10.      Ястремський О. І., Грищенко О.Г. Основи мікроекономіки.

     – К.: т-во «Знання», 1998. – 674 с.