Контрольная работа: Аналіз фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні

Як бачимо, така структура доходів, де найбільшу частку становлять трансфертн виплати, є несприятливою для інвестицій. А той факт, що 50 % чи більше коштів населення тримає на руках і, відповідно, ці гроші не працюють на вітчизняну економіку, не має жодного виправдання, оскільки супроводжується величезними втратами.

Окремою проблемою є розвиток небанківських фінансово-кредитних інститутів. Наявність чинної мережі фондових бірж, страхових та лізингових компаній, інвестиційних банків, венчурних фондів та інших інвестиційних інститутів є передумовою пожвавлення мпорту іноземного капіталу в економіку України. На думку деяких економістів, одним із найперспективніших напрямів залучення капіталу є, зокрема, створення нвестиційних венчурних фондів та компаній. Проблемним є розвиток факторингового бізнесу, лізингових компаній. В умовах великої капіталоємност вітчизняних підприємств саме лізинг може відіграти роль інвестиційного "трампліна" для залучення капіталу в галузі пріоритетного розвитку.

У процесі інвестування виникає потреба у страхуванні конкретних інвестиційних проектів. Проте страхові компанії й сьогодні надають порівняно обмежений обсяг страхових послуг, акумулюють недостатньо фінансових ресурсів, не відіграючи належним чином ролі постачальників довготермінових кредитів. Також слід пам'ятати, що створення системи співстрахування і перестрахування вкладень потрібне ще й для того, аби активізувати банки для здійснення доступного нвестиційного кредитування. З метою більш повного використання коштів, залучених страховиками, як джерела інвестиційних ресурсів, необхідно:

1) привести національне страхове законодавство у відповідність до стандартів ЄС;

2) ефективніше використовувати інвестиційний потенціал учасників страхового ринку;

3) активно розвивати інфраструктуру останнього.

* Складено за даними інтернет-сторінки Державного комітету статистики — www.ukr-stat.gov.ua

Фондовий ринок України в нинішньому стані не виконує належним чином свого посередницького призначення у перерозподілі інвестиційних ресурсів. Хоча й слід зауважити, що у 2006 році він продемонстрував рекордні обсяги торгів. Найбільшу вигоду дістали інвестори, що вклали свої гроші в акції підприємств енергетичного сектору і трубної промисловості, адже деякі з них подорожчали на 200 %. За оцінками експертів, 2007 рік стане знаковим для фондового ринку, оскільки відбувається загальна дооцінка вартості цінних паперів вітчизняних підприємств. Найперспективнішими можуть стати вкладення в банківський сектор, що загалом оцінюємо дуже позитивно.

Отже, слід констатувати той факт, що у зв'язку зі слабкістю фінансово-кредитно системи в українській економіці надзвичайно актуальною є проблема акумуляц нвестиційних ресурсів і їх цільове спрямування на реалізацію відповідних проектів. А обмеженість вітчизняних фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів спонукає до пошуку зарубіжних джерел фінансування.

Приплив портфельних інвестицій слід стимулювати в усі галузі економіки, оскільки вони забезпечують надходження фінансових ресурсів без втрати контролю українсько сторони над об'єктом інвестування. Водночас портфельні вкладення високомобільні, що підтверджують статистичні дані. Наприклад, у 1997 році в Україні портфельні інвестиції становили 1605 млн. дол. США (зросли порівняно з 1996 роком на 1406 млн. дол.), а вже у 2004 році - 6354 млн. дол., що на 2289 млн. дол. більше, ніж 2003 року. Це, на наш погляд, підтверджує, то портфельн нвестиції є своєрідним індикатором зміни інвестиційного клімату у країн значною мірою залежать від його сприятливості. Проте сьогодні залученню портфельних нвестицій приділяють недостатньо уваги. Як засвідчує вітчизняна практика, ноземні інвестори не схильні інвестувати в Україну лише заради отримання дивідендів чи відсотків, а прагнуть до стратегічного управління підприємствами. На нашу думку, незначна роль портфельних інвестицій зумовлена також фактичною неможливістю ефективно їх залучати у зв'язку із низьким рівнем розвитку фондового ринку. Лише за умов належного функціонування останнього разом із поліпшенням інвестиційного клімату можна повною мірою використати портфельн нвестиції як потенційне джерело інвестиційних ресурсів.

Розв'язання проблем і пожвавлення насамперед внутрішньої інвестиційної діяльності має стати сигналом для стратегічних зарубіжних інвесторів і сформувати всі необхідні передумови для активного використання ресурсів світового інвестиційного ринку. Варто відзначити позитивну динаміку зростання прямих іноземних інвестицій (ПІГ), шо спостерігається останніми роками, обсяг яких становить 16,4 млрд. дол. США на 1. 01. 2006 року і 23,1 млрд. дол. -- на 1.01. 2007 року. Прямі іноземн нвестиції на 1.01. 2005 року становили 8021,3 млн. дол. США, що в розрахунку на душу населення відповідає 176,6 дол. США проти 15 дол. США у 1995 році. Приміром, уже наприкінці 1995 року в Угорщині інвестиції становили 1000 дол. на душу населення, в Чехії — 400 дол., у Естонії — 320 дол. США. Отже, слід відзначити загалом позитивну динаміку зростання прямих іноземних інвестицій в Україну останніми роками із суттєвим пожвавленням у 2005-му та 2006 роках (рис. 3).

Рис. 3. Обсяги прямих іноземних інвестицій у 2000-2007 роках, млн.дол. США*

* Розраховано заданими інтернет-сторінки Держкомстату — www.ukrstat.gov.ua

Основними чинниками, які негативно впливають на ПII, зумовлюючи високий ризик нвестування в Україну, є правова, економічна й політична не­стабільність, недосконала фінансово-кредитна та податкова системи, низький рівень розвитку ринкової інфраструктури, високий рівень тінізації економіки, відсутність ринку землі. Але слід зауважити, що водночас в Україні існують чинники, як приваблюють іноземних інвесторів: місткий ринок, низька ціна робочої сили, вигідне географічне положення, сприятливі кліматичні умови тощо.

Проведений аналіз свідчить про те, що Україна не належить до держав, яким іноземн нвестори надають перевагу. При цьому значна частка ПП над­ходить із офшорних зон. Так, основні країни-інвестори економіки України (станом на 1.01.2007 року) - Німеччина (26,5%), Кіпр (14,2%), Австрія (7,6%), Великобританія (7,4 %). Зважений підхід до вирішення питання стосовно пільг у оподаткуванні для ноземних інвесторів зміцнить позиції України в міжнародній конкурентній боротьбі за кошти інвесторів. Водночас треба створити спеціальні умови для ноземного інвестування саме в ті галузі економіки, які мають високий експортний потенціал. Деякі фахівці зауважують, що треба активніше використовувати рекламно-пропагандистську діяльність, спрямовану на сприяння ноземним інвестиціям (investment promotion) поряд із традиційними способами їх залучення. Повністю погоджуємося із думкою дослідників про те, що саме ПП мають слугувати ефективним інструментом поширення світової організаційної та управлінської практики в Україні. Також потрібно враховувати, що ПП не створюють національного капіталу, оскільки прибуток переважно спрямовується за межі Україні. Стимулів для його реінвестування поки що не­достатньо, зокрема у зв'язку з негативними чинниками, що розглядалися вище.

Потужними нвесторами у вітчизняну економіку, на нашу думку, можуть стати промислово-фінансові групи та транснаціональні компанії. В Україні набув чинності Закон України "Про промислово-фінансові групи" від 21.11.1995 року, який визначив поняття "промислово-фінансова група" (далі — ПФГ) та "транснаціональна промислово-фінансова група" (ТПФГ або ТНК). Однак існує потреба в удосконаленні чинного законодавства у цій галузі. Оскільки мотивом об'єднань підприємств за кордоном є зниження податкових платежів, необхідно працювати над удосконаленням системи оподаткування ПФГ. Також, як вважають дослідники, слід дозволити прискорену амортизацію основних фондів учасників ПФГ, наприклад, за умови спрямування амортизаційних відрахувань на інвестиції у вітчизняну економіку, дозволити продаж продукції всередині групи за зниженими цінами тощо. На нашу думку, не менш доцільно було б скасувати систему подвійного оподаткування, звільнити підприємства ПФГ від сплати ГІД В на проміжну продукцію, впровадити пільги на здійснення інноваційної діяльності. Акумулювати кошти для інвестування можна також шляхом створення регіональних та галузевих ПФГ. Формування таких ПФГ сприяло б реалізації в Україні конкретних великих інвестиційних проектів.

ПФГ як ефективні форми концентрації фінансових і промислових ресурсів у перспектив можуть трансформуватися у ТНК (ТПФГ). ТНК є довготерміновими інвесторами, як мають свої власні технології, ставлять за мету здобути новий ринок для сво продукції, досягти високої ефективності. Позитивним аспектом ТНК є здатність залучати значний науково-дослідницький потенціал, використовувати передов стандарти ведення бізнесу. Слід зауважити, що Україна вже має певні успіхи у створенні ТНК (зокрема трансформованих із ПФГ): Індустріальний союз Донбасу, "Інтерпайп", "Приват", АКБ "Фінанси та кредит". При цьому в Україні функціонує багато філій іноземних ТНК. Специфіка вітчизняних ТНК полягає в тому, що вони створені на базі виробничих комплексів радянського періоду і є завершеними виробничими ланцюгами, а в розвинених країнах великий бізнес функціонує на засадах міжгалузевої інтеграції, злиття банківського та промислового капіталу. Поділяємо думку фахівців про те, що держава має контролювати діяльність ТНК, зокрема кількість упроваджених в економіку ноу-хау та інших нововведень.

Таким чином, розв'язання зазначених проблем з урахуванням запропонованих шляхів посприяло б ефективнішому використанню коштів ПФГ і ТНК як потужного потенційного джерела формування інвестиційних ресурсів.

Активізац нвестування в українську економіку, на наш погляд, сприятиме створення спільних підприємств (СП). Як відомо, СП у вітчизняному законодавств розглядають як різновид підприємств із іноземними інвестиціями, а їх створення як потенційне джерело ресурсів для забезпечення, зокрема, інвестиційно діяльності. Нині в Україні переважну більшість СП створено із контрагентами з Росії на двосторонній основі у промислових регіонах. На нашу думку, саме, шляхом створення спільних підприємств Україна змогла би подолати технологічне відставання, мати доступ до прогресивного обладнання, ноу-хау та інших технологій. Для цього потрібна зацікавленість відповідних іноземних інвесторів, що володіють новітніми розробками, створювати СП із українськими партнера­ми, чого, на жаль, не спостерігається з боку провідних країн. Фінансові ресурси, залучені на таких умовах, було б доцільно спрямовувати насамперед у галуз наукоємних виробництв.

Не можна також не погодитися з думкою щодо доцільності максимального сприяння розвитку інститутів спільного інвестування — ICI (головним чином різного роду нвестиційних та венчурних фондів)25. Управління процесами спільного нвестування здійснюють компанії з управління активами, яких у 2003 роц налічувалося лише 5, а на 31. 03. 2006 року - 17826. Загальна вартість активів ICI на сьогодні сягає 4,9 млрд. дол., у тому числі венчурних фондів — 4,5 млрд. грн., невенчурних — 400 млн. грн., чого, звісно, недостатньо для активного нвестування. Існує проблема з венчурними фондами як різновидом ICI, які в розвинених країнах спрямовують кошти в інновації, а в Україні інвестують у будівництво та нерухомість і слабо орієнтовані на "хай-тек" технології, чим, вважаємо, нівелюється їхнє первинне призначення. Отже, існу потреба в усуненні перешкод у функціонуванні ICI, кошти яких мають стати ефективним джерелом інвестування в економіку, через акумулювання ресурсів насамперед дрібних інвесторів.

У цьому контексті також заслуговують на увагу пропозиції щодо створення відповідної законодавчої бази для формування в Україні так званих нтеграційно-інвестиційних груп, тобто об'єднань малих та середніх господарських суб'єктів, які діяли б на основі акумуляції ресурсів для активізації спільного інвестування, що, вважаємо, є дуже актуальним.

Глибокого вивчення потребує питання стимулювання припливу іноземних ін­вестицій в Україну шляхом надання їм пільгового режиму, про що вже йшлося. У цьому контекст доцільно розглянути можливість використання вільних економічних зон (БЕЗ). Як відомо, історія створення та функціонування ВЕЗ в Україні бере початок із 13 жовтня 1992 року, після прийняття Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон". З моменту створення вони стали об'єктом пильної уваги з боку урядовців, учених та практиків. Проте й дотепер немає одностайної думки щодо доцільност запровадження та ефективності використання такого механізму стимулювання економічного розвитку. На наш погляд, це пов'язано насамперед із недосконалістю й непродуманістю механізму їх створення, відсутністю належного рівня контролю, з цілою низкою помилок як на стадії формування нормативно-правової бази, так на етапі практичної діяльності ВЕЗ. У зв'язку з цим діяльність БЕЗ потребу подальшого вивчення, що надасть можливість об'єктивно виявити допущені помилки й визначити заходи з їх виправлення. Ця робота має ґрунтуватися на новій "зонній політиці" що, на нашу думку, має вибудовуватися з огляду на концепцію академіка НАН України В. Гейця, згідно з якою вільна економічна зона це механізм апробації певних заходів із метою з'ясування доцільності їх поширення. Таким чином, вважаємо, що ВЕЗ не повинні призводити до економічно дискримінації суб'єктів господарювання, які не мають аналогічних пільг, руйнуючи тим самим механізм конкуренції в Україні, а бути виключно місцем апробації та відбору ефективних методів стимулювання господарської діяльності з метою їх ви­користання при здійсненні економічної політики держави.

Таким чином, у стані проведено аналіз фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні на основі запропонованого умовного їх поділу на вітчизнян та зарубіжні. З-поміж вітчизняних джерел виокремлено такі:

1) власні кошти підприємств;

2) кошти державного та місцевих бюджетів;

3) кошти фінансово-кредитної системи;

4) заощадження громадян.

Ключовими зарубіжними джерелами є кошти портфельних та стратегічних інвесторів.

При цьому між усіма джерелами простежується взаємозалежність та взаємозумовленість можливостей щодо їх використання в умовах сучасних інтеграційних процесів. Лише в комплексі вони утворюють інтегровану систему фінансового забезпечення нвестиційної діяльності в Україні, Ефективність і дієвість останньо безпосередньо визначаються якістю конкретних джерел та можливістю раціонального х використання, спрямованого на зростання інвестиційного потенціалу вітчизняної економіки. У цьому контексті розв'язання окреслених у робот проблем, із урахуванням запропонованих для цього шляхів, дасть змогу поліпшити використання вже існуючих фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні й залучити нові у процесі побудови інвестиційно привабливої економіки.

Перспективними напрямами досліджень є детальне вивчення можливості використання конкретних джерел зростання інвестицій, оцінка їхнього потенціалу і способів ефективного залучення. Доцільно було б також звернути увагу на специфіку галузевого та регіонального формування фінансових ресурсів із метою їх інвестування в Україн та вивчати напрями оптимізації цих процесів.