Дипломная работа: Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")
1) Аналіз дебіторської заборгованості підприємства у попередньому періоді. Аналіз дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями проводиться в розріз товарного (комерційного) та споживчого кредиту.
По-перше, оцінюється рівень дебіторської заборгованості підприємства та його динаміка у попередньому періоді. Оцінка цього рівня здійснюється на основі визначення коефіцієнта відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість, що розраховується за такою формулою:
(1.36)
де: КОАдз коефіцієнт відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість;
ДЗ – загальна сума дебіторської заборгованості підприємства або сума заборгованості окремо з товарного і споживчого кредиту;
ОА – загальна сума оборотних активів підприємства.
По-друге, визначаються середній період оплати дебіторської заборгованості та кількість оборотів в аналізованому періоді.
Середній період оплати дебіторської заборгованості характеризує її роль у фактичній тривалост фінансового й загального операційного циклу підприємства. Даний показник розраховується за такою формулою:
, (1.37)
де: ПОдз – середній період оплати дебіторської заборгованості підприємства;
ДЗ – середній залишок дебіторської заборгованості підприємства (у цілому або окремих її видів) в аналізованому періоді;
Оо – сума одноденного обороту з реалізації продукції в аналізованому періоді.
Кількість оборотів дебіторської заборгованості характеризує швидкість обертання інвестованих в не засобів протягом визначеного періоду. Цей показник розраховується за такою формулою:
, (1.38)
де: КОдз – кількість оборотів дебіторської заборгованості підприємства в аналізованому періоді;
ОР – загальна сума обороту з реалізації продукції в аналізованому періоді;
ДЗ – середній залишок дебіторської заборгованості підприємства у цілому або окремих її видів) в аналізованому періоді.
По-третє, оцінюється склад дебіторської заборгованості підприємства за окремими її "віковими групами", тобто за передбаченими термінами її оплати.
По-четверте, докладно розглядається склад простроченої дебіторської заборгованості, виділяються сумнівна та безнадійна заборгованість. У процесі цього аналізу використовуються такі показники, як коефіцієнт прострочення дебіторської заборгованості й середній "вік" простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторсько заборгованості.
По-п’яте, визначають суму ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість. З цією метою суму додаткового прибутку, отриманого від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту, зіставляють із сумою додаткових витрат на оформлення кредиту й оплату боргу, а також прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями: безнадійна дебіторська заборгованість, списання у зв’язку з неплатоспроможністю покупців і закінченням термінів позовної давнини. Розрахунок даного ефекту здійснюється за такою формулою:
Едз = Пдз – ПЗдз ФПдз, (1.39)
де: Едз – сума ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків із покупцями;
Пдз – додатковий прибуток підприємства, отриманий від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту;
ПВдз – поточн витрати підприємства, пов’язані з організацією кредитування покупців і оплатою боргу;
ФВдз – сума прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями.
У процесі даного аналізу може бути визначений і відносний показник – коефіцієнт ефективност нвестування засобів у дебіторську заборгованість. Він розраховується за такою формулою:
, (1.40)
де: КЕдз – коефіцієнт ефективності інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків з покупцями;
Едз – сума ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків із покупцями у визначеному періоді;
ДЗрп – середній залишок дебіторської заборгованості щодо розрахунків із покупцями в аналізованому періоді.
Результати аналізу використовуються в процесі наступної розробки окремих параметрів кредитно політики підприємства.
У сучасній практиц реалізація продукції в кредит (із відстрочкою платежу за неї) одержала широке поширення як в країнах із розвинутою ринковою економікою, так і в нашій країні. Формування принципів кредитної політики відображає умови цієї практики спрямоване на підвищення ефективності операційної та фінансової діяльност підприємства.
У процесі формування принципів кредитної політики стосовно покупців продукції вирішуються два основних питання:
а) у яких формах здійснювати реалізацію продукції в кредит;
б) який тип кредитно політики варто обрати підприємству.
Форми реалізац продукції в кредит мають два різновиди – товарний (комерційний) кредит споживчий кредит.
Товарний (комерційний) кредит представляє собою форму оптової реалізації продукц продавцем на умовах відстрочки платежу. Товарний (комерційний) кредит дається оптовому покупцю на термін від одного до шести місяців.
Споживчий кредит (у товарній формі) – форма роздрібної реалізації товарів фізичним особам із відстрочкою платежу. Він дається звичайно на термін від шести місяців до двох років.
Типи кредитно політики. Розрізняють три типи кредитної політики підприємства стосовно покупців продукції – консервативний, помірний та агресивний.
Консервативний тип кредитної політики підприємства спрямований на мінімізацію кредитного ризику. Здійснюючи даний тип кредитної політики, підприємство не прагне до одержання високого додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізац продукції. Механізмом реалізації політики такого типу є суттєве скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику; мінімізація термінів надання кредиту та його розміру; створення жорсткіших умов надання кредиту й підвищення його вартості; використання жорстких процедур оплати дебіторської заборгованості.
Помірний тип кредитної політики підприємства орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.
Агресивний тип кредитної політики підприємства орієнтується на максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, незважаючи на високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції. Механізмом реалізації політики такого типу є поширення кредиту на більш ризиковані групи покупців продукції; збільшення періоду надання кредиту і його розміру; зниження вартості кредиту до мінімально припустимих розмірів; надання покупцям можливості пролонгування кредиту.
Визначаючи тип кредитної політики, підприємства повинні враховуватися такі основні фактори, як сучасну комерційну й фінансову практику здійснення торгівельних операцій, загальний стан економіки, що визначає фінансові можливості покупців, рівень їх платоспроможності, сформована кон’юнктура товарного ринку, стан попиту на продукцію підприємства, потенційна спроможність підприємства нарощувати обсяг виробництва продукції при розширенні можливостей її реалізації за рахунок надання кредиту, правові умови забезпечення стягнення дебіторсько заборгованості, фінансові можливості підприємства у частині відволікання засобів у дебіторську заборгованість, фінансовий менталітет власників менеджерів підприємства, їхнє ставлення до рівня припустимого ризику в процес здійснення господарської діяльності.
Варто мати на увазі, що консервативний варіант негативно впливає на ріст обсягу операційно діяльності підприємства і формування стійких комерційних зв’язків. Агресивний варіант може викликати надмірне відволікання фінансових засобів, знизити рівень платоспроможності підприємства, викликати згодом значні витрати на стягнення боргів, а в кінцевому результаті знизити рентабельність оборотних активів використовуваного капіталу. Визначення можливої суми фінансових засобів, як нвестуються в дебіторську заборгованість за товарним комерційним і споживчим кредитом виконується при розрахунку необхідної суми фінансових засобів, як нвестуються в дебіторську заборгованість, здійснюється за такою формулою:
, (1.41)
де: Идз – необхідна сума фінансових засобів, які інвестуються в дебіторську заборгованість;
ОРк – обсяг реалізації продукції в кредит, що планується;
Кс/ц – коефіцієнт співвідношення собівартості та ціни продукції, виражений десятковим дробом;
ПНК – середній період надання кредиту покупцям, у днях;
ПР – середній період прострочення платежів з наданого кредиту, у днях.
У тому випадку, коли фінансові можливості підприємства не дозволяють інвестувати розрахункову суму засобів у повному обсязі, то при незмінності умов кредитування повинен бути відповідно скоригований планований обсяг реалізації продукції в кредит.
До даних умов належать такі елементи: кредитний період, кредитний ліміт, вартість надання кредиту, система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань покупцями.
Вартість надання кредиту характеризується системою цінових знижок при здійсненні термінових розрахунків за придбану продукцію. Така цінова знижка характеризує норму процентної ставки за наданий кредит, що розраховується для зіставлення в річному обчисленні. Розрахунок характеризується такою формулою:
(1.42)
де: ПСк – річна норма процентної ставки за наданий кредит;
ЦСт – цінова знижка, надана покупцю при здійсненні негайного розрахунку за придбану продукцію, у %;
ТНк – термін надання кредиту (кредитний період), у днях.
Встановлюючи вартість товарного (комерційного) або споживчого кредиту, необхідно мати на увазі, що його розмір не повинний перевищувати рівень процентної ставки щодо короткостроковому банківському кредиту. У протилежному випадку він не буде стимулювати реалізацію продукції в кредит, бо покупцю буде вигідно взяти короткостроковий кредит у банку на термін, що дорівнює кредитному періоду, установленому продавцем, і розрахуватися за придбану продукцію при її покупці.
Система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань покупцями формується в процес розробки кредитних умов. Вона повинна передбачати відповідні пені, штрафи неустойки. Розміри цих штрафних санкцій мають повністю відшкодовувати ус фінансові втрати підприємства-кредитора: втрату прибутку, інфляційні втрати, відшкодування ризику зниження рівня платоспроможності й інші.
Розвиток ринкових відносин дозволяє використовувати у практиці нові форми управління дебіторською заборгованістю – її рефінансування, тобто прискорення переведення в інші форми оборотних активів підприємства: кошти і високоліквідні короткострокові цінн папери.
Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є факто-ринг, облік векселів, виданих покупцями продукції, форфейтинг.
Факторинг – це фінансова операція, що полягає у поступці підприємства-продавця права одержання коштів за платіжними документами за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії ("фактор компанії"), що приймають на себе всі кредитні ризики щодо інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (фактор-компанія) стягує із підприємства-продавця визначену комісійну плату у процентах до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції і передбачених термінів її сплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) у термін до трьох днів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої сплати боргових вимог за платіжними документами (звичайно в розмірі від 70 до 90 % суми боргу залежно від фактора ризику). Інші 10 – 30 % суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця депонована частина боргу повертається підприємству-продавцю після повного погашення суми боргу покупцем).
Облік векселів, виданих покупцями продукції, є фінансовою операцією з їх продажу господарському суб’єкту за дисконтною ціною, що формується залежно від їх номіналу, терміну погашення й облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка складається з середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик при сумнівній платоспроможності векселедавця. Така операція може бути здійснена тільки з перевідним векселем.
Дисконтна ціна векселя визначається за такою формулою:
, (1.43)
де: ДЦв – дисконтна (облікова) ціна векселя на момент його продажу;
НС – номінальна сума векселя, що підлягає погашенню векселедавцем у передбачений термін;
Д – кількість днів від моменту продажу (обліку) векселя до моменту його погашення векселедавцем;
ДСв – річна облікова вексельна ставка, за якою здійснюється дисконтування суми векселя, %.
Форфейтинг використовується при здійсненні довгострокових експортних постачань і дозволя експортеру негайно одержувати кошти шляхом обліку векселів. Проте його недоліком є висока вартість, тому підприємству-експортеру варто проконсультуватись з банком (факторинговою компанією) ще до початку переговорів з іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість включити витрати щодо форфейтингової операції у вартість контракту.
Критерієм оптимальності розробленої та здійснюваної кредитної політики будь-якого типу за будь-якими формами наданого кредиту, а, відповідно, і середнього розміру дебіторської заборгованості щодо розрахунків із покупцями за реалізовану їм продукцію, виступає така умова:
ДЗо ----> ОПдр ОЗдз + ВЗдз, (1.43)
де: ДЗо – оптимальний розмір дебіторської заборгованості підприємства при нормальному його фінансовому стані;
ОПдр – додатковий операційний прибуток, що отримує підприємство від збільшення продажу продукц в кредит;
Одз – додаткові операційн витрати підприємства щодо обслуговування дебіторської заборгованості;
ВЗдз – розмір втрат засобів, інвестованих у дебіторську заборгованість через неплатоспроможність покупців.
Управління грошовими активами
Управління грошовими активами або залишком коштів, що постійно знаходяться в розпорядженн підприємства, складає невід’ємну частину функцій загального управління оборотними активами. Розмір залишку грошових активів, яким оперує підприємство в процесі господарської діяльності, визначає рівень його абсолютно платоспроможності, впливає на тривалість операційного циклу, а отже, і на розмір фінансових засобів, що інвестуються в оборотні активи, а також характеризує його інвестиційні можливості.
Формування підприємством грошових авуарів викликане рядом чинників, що закладені в основу відповідної класифікації залишків його коштів:
1) Операційний або трансакційний залишок грошових активів є основним у складі сукупних грошових активів підприємства. Він формується з метою забезпечення поточних платежів, пов’язаних з виробничо-комерційною діяльністю підприємства: із закупівлі сировини, матеріалів і напівфабрикатів, оплати праці; сплати податків; оплати послуг сторонніх організацій тощо.
2) Страховий або резервний залишок грошових активів - необхідність формування даного виду залишку зумовлена вимогами підтримки постійної платоспроможності підприємства щодо невідкладних фінансових зобов’язань.
На розмір даного виду залишку грошових активів значною мірою впливає доступність одержання підприємством короткострокових фінансових кредитів.
Інвестиційний (або спекулятивний) залишок грошових активів може формуватися тільки в тому випадку, якщо цілком задоволена потреба у формуванні грошових авуарів інших видів.
На сучасному етап економічного розвитку країни переважна більшість підприємств не має можливост формувати цей вид грошових активів.
3)Компенсаційний залишок грошових активів представляє собою щезни-жувальну суму грошових активів, що підприємство відповідно до умов угоди про банківське обслуговування повинно постійно берегти на своєму розрахунковому рахунку. Формування такого залишку грошових активів є однією з умов видачі підприємству бланкового (незабезпеченого) кредиту і надання йому широкого спектра банківських послуг.
Основною метою у процесі управління грошовими активами є забезпечення постійно платоспроможності підприємства. У цьому реалізується функція грошових активів як засобу платежу, що забезпечує досягнення цілей формування їх операційного, страхового й компенсаційного залишків. Пріоритетність цієї мети визначається тим, що ні великий розмір оборотних активів і власного капіталу, ні високий рівень рентабельності господарської діяльності не можуть застрахувати підприємство від порушення проти нього позову про банкрутство, якщо в передбачені терміни через недостачу грошових активів воно не може розрахуватися за своїми невідкладними фінансовими зобов’язаннями. Тому на практиці управління грошовими активами часто ототожнюється з управлінням платоспроможністю або управлінням ліквідністю.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
