Дипломная работа: Українсько-словацькі відносини: формування системи міждержавного співробітництва (1990-ті роки)
Система партнерського міждержавного співробітництва України і СР впродовж 1990-х років формувалися в усіх областях двосторонніх відносин. Водночас, співробітництво між Україною та СР у кожній із сфер – політичній, економічній, та культурно-духовній має свою внутрішню структуру із взаємопов`язаними елементами та рівнями. Основна увага в дипломній роботі була сконцентрована на висвітленні процесу становлення і розвитку співробітництва державних органів України та СР.
Проведений мною аналіз засвідчує, що в становленні і поступово налагоджувалися зв’язки між регіональними, місцевими органами державної влади самоврядування, територіальними, місцевими органами державної влади і самоврядування, територіальними спільнотами на міжрегіональному рівні.
Проблематичним для українсько-словацького співробітництва 1990-х років, однак був той факт, що взаємодія на рівні глав держав певний час не мала достатньо регулярного та інституційного характеру. Після візиту президента СР М. Ковача до Києва у 1993 р. сторони тривало не спромоглися підняти зустрічі на найвищому рівні до рангу офіційних. Впродовж другої половини 1990-років обидва президента зустрічалися і комунікували в основному на самітах глав держав Центральноєвропейсько ніціативи і на більш-менш регулярних зустрічах президентів країн Центрально Європи. Однак перший офіційний візит до Словаччини Президент України Л.Кучма наніс лише в 2001 р.
При цьому, слід зазначити, що діалог між українським президентом і його словацьким колегою – Р. Шустером досить продуктивний. Глава словацької держави постійно надає політичну підтримку Україні в її євроінтеграційних планах, розвитку зв`язків із загальноєвропейськими інституціями і трансатлантичними структурами. Офіційні та робочі і неформальні зустрічі двох президентів суттєво спряли прискоренню не тільки міждержавного співробітництва на рівні центральних органів влади двох держав, але й міжрегіональних, транскордонних зв`язків.
В цілому в українсько-словацьких міждержавних стосунках з дня проголошення незалежності обох держав не існувало спірних проблем і протиріч. З самого початку відносини між Україною та СР мали добросусідський, партнерський характер. Фактом є, що Україна першою з-поміж країн світу визнала незалежність СР. У 1993 р. були зроблені перші конкретні кроки до створення солідно міжнародно-правової основи двостороннього міждержавного українсько-словацьких відносин, насамперед підписано базовий договір про дружбу і співробітництво.
На деякий час в 1993-1994 рр. були помітними прохолодні стосунки між державами, це пояснюється зміною влади і вибраного нового курсу. У 1994-1995 рр. нова словацька влада на чолі з М. Мічіаром взяла курс на реалізацію ново східної політики, проголосивши водночас принцип нейтралітету і позаблоковост СР. Такий статус в середині 1990-х років фактично мала і Україна, котра добровільно відмовилася від статусу ядерної держави. Схожість позицій обох держав на міжнародній арені у той час створювала позитивне підґрунтя для розвитку двостороннього співробітництва. Але уже на київських переговорах проявився специфічний підхід словацького урядового керівництва до політично господарської співпраці з Україною. Зокрема, офіційна Братислава розглядала у зовнішньоекономічних зв`язках Україну лише як “передмістя для проникнення словацьких товаровиробників на більш об`ємний російський ринок. Загалом зовнішньоекономічна, і зовнішньополітична лінія СР все більше спрямовувалася на Російську Федерацію. За спробою словацької економічної експансії на російський ринок з середини потрібно бачити і прагнення СР зменшити надзвичайно великий для такої компактної економіки дефіцит у зовнішньоторговельному обігу з РФ щорічно не менше 1 млрд. дол. США внаслідок імпортної залежності Словаччини від поставки російських енергоносіїв. Але і за таких об`єктивних обставин економічна і політична орієнтація СР на РФ відсувала питання співробітництва з Україною на другий план.
Серйозним кроком до кардинальної зміни українсько-словацької співпраці стали переговори урядових делегацій на початку 1996 р. на Штрбському Плесі (Висок Татри). У спільній заяві прем`єрів Є. Марчука та В. Мечіара вказувалося на потенційно великі можливості співробітництва між Україною та СР, особливо у економічній сфері. Але без врахування реальної ситуації в економіці обох країн главами урядів було поставлено завдання збільшити майже вдвічі обсяг взаємного товарообігу. Це завдання виявилося не реальним для виконання, тим більше в умовах глобальної економічної кризи 1997- 1998 рр. та колапсу російського фінансового ринку, який неминуче досить суттєво відбилося на економіці України та СР.
Таким чином, переорієнтація українсько-словацького міждержавного співробітництва з середини 1990-х років із політичних на економічні проблеми виявилася не зовсім результативною. Навіть з світогосподарських об`єктивних причин різка нтенсифікація двосторонніх економічних зв`язків була неможливою. При цьому, українська економіка знаходилася ще у стані глибокої системної кризи. А без стійких економічних інтересів сторони знаходили все менше і спільних зовнішньополітичних інтересів.
З приходом до влади у 1998 р. нового уряду на чолі з М. Дзюріндою проголосив курс на вступ СР до НАТО і ЄС. В листопаді 2002 р. на Паризькому саміт НАТО Словаччина була запрошена до вступу в альянс, а на Копенгагенському саміт (грудень 2002 р.) – до Європейського Союзу. Повноправним членом НАТО і ЄС Словацька Республіка стала вже в цьому році - 1 травня.
Тому зараз Словаччина має дещо інший статус на міжнародній арені, відмінний від України. Можливість самостійного розвитку міждержавних зв`язків із Україною певним чином Словаччині регламентуватиме Брюссель. Гальмуюче діятимуть ще й нші негативні чинники, зокрема, нові східні – шенгенські кордони ЄС.
Така зміна геополітичного тла і нові умови можуть ускладнити практичну реалізацію українсько-словацького партнерства. Та проаналізований нами досвід міждержавного співробітництва України і СР в 1990-ті роки засвідчує, що запобігти стагнації двосторонніх українсько-словацьких стосунків можна здійсненням провідних спільних кроків з розбудови міждержавного співробітництва на всіх сформованих за минуле десятиліття напрямках і рівнях співпраці.
Проведені в дипломній роботі аналізу процесу становлення і розвитку системи українсько-словацьких міждержавних відносин в 1990-ті роки дозволя зробити щодо цього наступі узагальнення, висновки і рекомендації:
Становлення і розвиток українсько-словацького міждержавного співробітництва впродовж 1990-х років мали системний характер: еволюція різних напрямів, форм і видів відносин між Україною та Словаччиною відбувалися під цілеспрямованим керівництвом держав і відповідних державних органів і в кінцевому результаті привела до формування цілісної системи двосторонніх добросусідських відносин та заклала основи стратегічного українсько-словацького партнерства у стосунках між двома незалежними державами.
Упродовж 1990-х років сформувалися системи ефективної взаємодії між основними державними інституціями України і СР – парламентами і урядами, главами держав і урядів, міністерствами і відомствами та іншими структурами державної влади і органами самоврядування.
Разом з тим, зв`язки головних суб`єктів – структурних елементів системи українсько-словацького міждержавного співробітництва мали в досліджуваний період різну інтенсивність і глибину.
Офіційні контакти глав держав першої половини 1990-х років обмежились тільки одним офіційним візитом президента СР М. Ковача в 1993 р. до України. Робочі зустрічі президентів двох країн стали більш-менш регулярними та інтенсивними лише наприкінці 1990-х років. У 1999 р. відбулося три зустрічі українського словацького резидентів – Л. Кучми і Р. Шустера (15 червня 1999 р.; 10-11 вересня 1999 р.; 30 листопада 1999 р.); 2000 р. – президенти мали дві зустріч переговори (19 квітня 2000 р.; 19 листопада 2000 р.). Ці інтенсивн постійні робочі контакти глав держав дозволили перейти до компромісних форм співпраці. З початку третього тисячоліття безпосередні контакти і переговори президентів України та СР здійснювалися переважно в ході офіційних візитів. 12-14 червня 2001 р. Л. Д. Кучма наніс перший офіційний візит до Словаччини, а 1-3 грудня 2002 р. Р. Шустер відвідав з офіційним візитом Україну. Таким чином, співробітництво глав держав зараз є ключовою ланкою політичного діалогу між Україною і Словаччиною.
Досить тісним уже з середини 1990-х років були прямі контакти між кабінетами міністрів України і СР та главами урядів. У 1995-1997 рр. започаткована принципово нова форма співпраці урядів – регулярні зустріч переговори міжурядових делегацій. Припинення регулярних зустрічей урядових делегацій після 1997 р. варто вважати серйозною втратою для обох сторін і вс системи українсько-словацького міждержавного співробітництва, слід зауважити, що така співпраця була унікальною формою міждержавного співробітництва України з країнами Центрально-Східної Європи. Тому вбачається доцільним відновлення такої плідної форми взаємодії урядів для обох сторін і всієї системи українсько-словацького міждержавного співробітництва.
Важливе місце у співпраці країн займають міністерства закордонних справ, які застосовують у своїй роботі методи регулярних консультацій, попереднього вияснення і узгодження позицій, організації візитів і переговорів глав та відповідальних працівників зовнішньополітичних відомств тощо. Проте у робот МСЗ України є помітні прорахунки, зокрема, це стосується відсутністю протид МЗС України планам СР - введення в 2000 р. для українських громадян “жорсткого візового режиму.
Особливо важливу, якщо і незамінну роль у формуванні системи координації міждержавного співробітництва України і СР з середини 1990-х років зіграла діяльність Міжурядової українсько-словацької комісії з питань торгово-економічного і науково-технічного співробітництва та Міжурядово українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури. Як засвідчує аналіз результатів їх роботи за попередній період – це один із найбільш ефективних механізмів реалізації конкретних завдань двостороннього міждержавного співробітництва.
Позитивом, однак, слід вважати створення українсько-словацько міжпарламентської групи, яка повинна взяти на себе роль ініціатора та координатора взаємодії законодавчих структур.
Чинники, які впливали на розвиток системи українсько-словацького міждержавного співробітництва в 1990-ті роки і будуть визначати його майбутню еволюцію варто розділити на декілька груп. Це – головна група: системні або визначальні системотворчі фактори. Вони мають внутрішньополітичний зовнішньополітичний характер. Зокрема, з-поміж зовнішніх чинників важливу системотворчу роль відіграють, з одного боку, як позитив, спільні для України СР національно-державні інтереси щодо зміцнення миру і міжнародної безпеки та практична їх участь у створенні нової системи колективної безпеки і стабільност в глобальному і європейському вимірі; посилення євроінтеграційих процесів розширення ЄС та НАТ на Схід, з чим пов`язаний і основний – проєвропейський курс української і словацької зовнішньої політики; подальше поглиблення регіонального і субрегіонального співробітництва; розвиток добросусідських, партнерських українсько-словацьких відносин. З іншого боку, ряд зовнішніх чинників гальмуюче діє на еволюцію двостороннього міждержавного співробітництва. Зокрема, дещо відмінне міжнародне і геополітичне становище України та СР, належність до різних інтеграційних об`єднань і структур. У цьому сенсі найсерйознішою якісною зміною є вступ Словаччини до ЄС і НАТО, за реал того, що Україна ще тривалий час знаходитиметься поза євроінтегаційними трансантлантичними структурами і залишатиметься членом СНД та інших міжнародних об`єднань на пострадянському просторі. Тому варто в українсько-словацькому міждержавному просторі формувати такі механізми співпраці, які б не вступали в протиріччя із виконанням Україною і Словаччиною договірних зобов`язань перед ншими державами-партнерами або їх об`єднаннями. Загалом, спільними погодженими діями обох сторін цілком можливо хоча б пом`якшити дію несприятливих зовнішніх впливів на українсько-словацьке співробітництво.
На жаль, приходиться констатувати, що як і в 1990-ті роки головним системним чинником гальмування українсько-словацьких відносин в найближчий час буде комплекс складних внутрішніх факторів. Найбільш серйозні з-поміж них суттєве відставання України від Словаччини у справі реформування економічно політичної системи, реального впровадження ринкових відносин та побудови демократії і громадянського суспільства, наближення його за цими характеристиками до цивілізованих європейських стандартів дещо вищий.
У цьому сенсі партнерське співробітництво між Україною та СР може зіграти позитивну роль навіть у демократизації українського суспільства. Для сучасно України представляє значний інтерес досвід Словаччини із динамічної зміни характеру внутрішньополітичних перетворень наприкінці 1990-х років та радикальної переорієнтації зовнішнього курсу словацької держави. Саме це дозволило СР в надзвичайно короткий період часу, з історичного погляду, наздогнати інші держави Вишеграду в процесі інтеграції до загальноєвропейських структур. Україні зовсім не завадило б використання позитивних моментів нтеграційного досвіду СР та словацької стратегії і практики прискорення наближення до ЄС і НАТО.
Конструктивна, погоджена і послідовна робота з подальшого зміцнення вдосконалення міждержавного співробітництва України і СР об`єктивно необхідна навіть в силу того, що ці держави географічно розташовані поряд. І, може, не настільки важливо, чи будуть їх стосунки формально йменуватись стратегічним партнерством. Але за суттю вони мають залишатися дійсно партнерськими на довготривалу перспективу – рівноправними, добросусідськими відносинами співробітництва двох незалежних європейських держав.
ЛІТЕРАТУРА
1. Арон Р. Мир і війна між націями. Пер. з фран. – К.:МП “Юніверс”, 2000. – 668 с.
2. Байцура А. Русини та українці? // Дукля. – 1997. - №6. - С.77-85.
3. Бача Ю. За і проти. Про умови розвитку культури українців Чехословаччини після 1945 року // Дукля. – 1990. - №2. – С.38-52.
4. Біттнер О. На перехрест вропнйських доріг (Словаччина) // Урядовий кур`єр. – 1998. – 18 липня.
5. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и её геостратегические империативы. – М.: Международные отношения, 1999. – 256 с.
6. Ванат І. Волинська акція. Обмін населенням між Чехословаччиною Радянським Союзом навесн 1945 року. – Пряшів: Союз русинів-українців СР, 2001. – 256 с.
7. Ванат І. Кілька штрихів до питання дослідження духовної культури українців Пряшівщини // Дукля. – 1997. - №6. – С.86-89.
8. Ванат І. До питання про так звану українізацію русинів Пряшівщини // Нове життя. – 1998. - №50-51 (додаток). – С.1-32.
9. Ваш С.Владимир Мечіар:”Ухожу от вас с Господом Богом…” // Зеркало неделі. – 1998. 3-9 октября. С-5.
10. Васильєва-Чикаленко Л.Д. Україна в міжнародних відносинах (1994-1996). – К.: Освіта, 1997. – 368 с.
11. Віднянський С.В. У країна та українське питання” в політиці Чехословаччини // Українська державність у хх столітті. Історико-політичний аналіз. – К.: Політична думка, 1996. – С.177-198.
12. Віднянський С.В. Українське питання в зовнішньополітичних концепціях Чехословаччини (1918-1989 рр.) // Український історичний журнал. – 1997. - №1. – С.43-61.
13. Віднянський С.В. Консолідація профспілкового руху в Чехословаччині. 1969-1975 рр. – К.: Наукова думка, 1979. 212 с.
14. Віднянський С.В., Брцький П. П. Україна як суб`єкт історії Європи у мунулому і в наші дні // Україна в вропейських міжнародних відносинах. Нак. зб. – К.: Інститут історії України НАН України, 1998. – С.88-106.
15. Віднянський С.В., Мартинов А.Ю. Україна в постмодерній системі міжнародних відносин // Науковий вісник Дипломатичної Академії України. – Випуск 5. Українська зовнішня політика та дипломатія: десять років незалежності. – К.: Дипломатична Академія України при міністерстві закордонних справ України, 2002. – С.221-229.
16. Віднянський С.В., Сюсько І.М. Русини-українці в Чехословаччині: процес національного самоусвідомлення // Український історичний журнал. – 1991. - №5. – С.86-95.
17. Вовканич І.І. Чехословаччина в 1945-1948 рр.: Нарис історії перехідного періоду. – Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2000. – 352 с.
18. Вовканич І.І., Гайдош М. Оптаційні процеси між Чехословаччиною і СРСР у перші післявоєнні роки // Науковий вісник. – Вип.2 – 1998.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
