Дипломная работа: Тривожність як соціально-педагогічне явище
Неуспішність в школі може бути причиною конфліктів. Напружені відносини між батьками і дітьми обумовлені не стільки конфліктом між поколіннями, скільки економічними умовами і технологічним прогресом, що змінилися, перед лицем яких батьки, як і діти, відчувають себе невпевненими неспокійними, і це породжує тривожність і нерішучість, а вони у свою чергу формують власний характер.
Разом з батьківською домівкою, школа – найважливіша нстанція соціалізації. Формування юнацтва як фаза вікового розвитку тісно пов'язане з виникненням системи загальної шкільної освіти. Шкільні конфлікти пов’язані в основному з успішністю, адаптацією, авторитетом і автономією. У зв'язку з вимогами, що пред'являються до успішності, виникають конфлікти, як з вчителями, так і з однолітками.
По відношенню до вчителів можуть виникнути протест, відмова займатися і добиватися успіхів. Така поведінка зустрічається і у здатних і у критично налаштованих підлітків. Чиє виражене прагнення до успіху стикається з несприятливими перспективами на майбутнє.
У відносинах з ровесниками можуть виникати конфлікти на грунті суперництва. Це впливає на психосоціальну адаптацію школярів збереження класу як єдиного суспільства.
Конфлікти в області автономії і авторитету обумовлен утрудненнями свободи шкільними правилами. Підлітки вимагають, обгрунтувати їх, відчувають над собою небажану опіку.
Тривожність – це суб'єктивний прояв неблагополуччя особистості. Підлітки молодші і старші мають свої відмінні особливості, і вони, звичайно, великі, але можна говорити і про типові, характерні риси цього періоду, по рівню і характеру психічного розвитку, підлітковий вік – типова епоха дитинства, яка має ряд стадій, що мають свої особливості, з одного боку, а з другого боку підліток – людина, що стоїть на порозі дорослого життя.
Основним новоутворенням підліткового віку самосвідомість, як результат розширення спілкування, відносин підлітка, що ускладнилися, з суспільством, з дорослими, з однолітками.
Образа дорослими відчуття власної гідності підлітка, сприймається їм дуже чутливо. Через незнання дорослими періодизації вікового розвитку, особистість підлітка розвиватиметься аномально, тобто «криза підліткового віку» протікатиме з ускладненнями. Для кризи ідентичност характерне переживання підлітком відчуття неповноцінності, депресивний стан сексуальні наміри. Кризу ідентичності, на думку Х. Решмідта, можна розглядати як реакцію на втрату статусу дитини, на невідповідність біологічних можливостей соціальним, на невпевненість в своїй компетенції, в своєму статусі, на різк біологічні зміни, що відбуваються в організмі дорослішаючої людини.
Невпевненість і страхи можуть досягати такого ступеня, що виникає боязнь втратити тілесну і душевну єдність, по цьому «часто підлітки створюють поведінкові ритуали» [36, с.44].
Таким чином, вивчення підліткового рівня на основ зміни одного з головних показників їх психічного стану – потреби в самостійності, самоутвердженні, дає можливість розглядати не просто молодших старших підлітків, але і розкрити складну динаміку їх розвитку.
Однією з найпоширеніших шкільних проблем, пов'язаних з тривогою, є проблема перевантаження. Перевтома веде до невдач, а досвід невдач, коли накопичується, породжу страх, невпевненість, емоційну нестабільність і — нові невдачі. Переважна більшість педагогічних, психологічних, медико-фізіологічних досліджень показує, що багато традиційних існуючих правил завантаження школярів, що неодноразово переглядалися, не тільки не стимулюють навчання, але і прямо руйнують психіку, знижують працездатність підлітків. Ось деякі з них:
1. Структура учбового року. Через шість тижнів неперервних занять рівень функціональних можливостей школярів різко знижується, рівень тривожності катастрофічно зростає, схильність до захворювань загострюється. Підлітки потребують 7—10-дений відпочинок.
2. Тривалість учбового тижня. Останні дні тижня — це дні не тільки малоефективного навчання, але найбільшого числа дисциплінарних порушень. Підлітки яким дають домашні завдання на понеділок, підвищено дратівливі, конфліктні, напружені. Принаймні один повний день відпочинку в тиждень — абсолютно необхідний засіб профілактики перевантаження.
3. Тривалість уроку. За даними гігієніста В.Н. Зубкової, в перші 30 хвилин уроку частота відволікань учнів складає 22%, між 30 і 35 хвилинами — 28%, а в останні 10 хвилин — 43%, тобто майже половина учнів не слухає вчителя. Результати інших дослідників підтверджують той факт, що робота в останні 10 хвилин уроку над новим материалом, не лише даремна, але і шкодить учням.
4. Іспити. Для переважно більшості школярів це не тільки період інтенсивної роботи але і психологічний стрес. Екзаменаційна ситуація з її помпезністю, участю батьків, попередніми співбесідами, неодмінним очікуванням своєї черги за дверима нерідко ста серйозною психотравмою. Лише день повного спокою після іспиту може «відновити форму» учня. На жаль графіки здачі іспитів і традиції їх організації часто суперечать елементарним психогігієнічним правилам [29, с.57] .
Звичайно, перевантаження в школ не причина тривоги, а несприятливий фон, на якому під впливом інших причин можуть пишним кольором розцвісти емоційні розлади.
Конфлікти в школі можуть приводити до потребуючих корекції поведінкових порушень, наприклад, до «школофобії», в основі якого часто лежить страх перед школою; боязнь знущань і образ може привести до прогулів. Разом з тим батьківська домівка яка повинна служити позитивним чинником, може бути причиною дезадаптації підлітка. Сюди входить ряд причин: обтяжені психічні умови (дисгармонія в сім'ї, часті сварки, конфлікти і т. д.), економічний стан батьків, освіта. Дезадаптація підлітка як причина, може мати як наслідок навіть покинуту школу. У таких підлітків виявляються особов порушення і відхилення соціальної поведінки. Їх початковим пунктом часто служать порушення формування особистості, схильність до пониженого настрою, занижена самооцінка, і, отже, невпевненість в собі, висока тривожність [47, с.69] .
Отже, переживання соціального стресу пов’язане з емоційним станом, на фоні якого розвиваються соціальні контакти, а для підлітків має неабияке значення думка однолітків; фрустрація потреби в досягненні успіху характеризується несприятливим психологічним фоном у класі, який не дозволяє учневі реалізувати потреби в успіху, досягненні високого результату; проблеми та страх у взаєминах із вчителями впливають на зниження успішності через негативний емоційний фон з ними (вчителів не цікавить думка учнів, авторитарний стиль діяльності, незнання психологічних особливостей дітей даного віку тощо).
Висновки до розділу 1
Основну симптоматику тривожності і страху почали розглядати ще старогрецькі мислител (Діоген), арабські філософи, мислителі європейського середньовіччя (Спіноза, Паскаль).
Позиц вчених у вивченні тривожності різні. Проте, в основному, тривожність розглядається як емоційний стан особистості, який надає негативну дію на психіку людини.
Тривога - це смутний, неприємний емоційний стан, що характеризується очікуванням несприятливого розвитку подій, наявністю поганих передчуттів, страху, напруги і хвилювання. Тривога відрізняється від страху тим, що стан тривоги зазвичай безпредметний, тоді як страх припускає наявність об'єкту, що його викликав, людини, події або ситуації.
Тривожність - це схильність людини до переживання стану тривоги. Частіше за все тривожність людини пов'язана з очікуванням соціальних наслідків її успіху або невдачі. Тривога і тривожність тісно пов'язані із стресом. З одного боку, емоції тривожного ряду є симптомами стресу. З другого боку, початковий рівень тривожності визначає індивідуальну чутливість до стресу.
Шкільне навчання неможливе без хвилювання, адже пізнання нового завжди викликає деяку тривожність.
Певний рівень тривожності – природна й обов’язкова характеристика активної діяльност особистості. У кожної людини є свій оптимальний рівень тривожності, тобто корисна тривожність.
І одна з головних задач соціального педагога направити корисну тривожність підлітків у вірне русло.
РОЗДІЛ 2 РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ПІДЛІТКАМИ
СХИЛЬНИМИ ДО ТРИВОЖНОСТІ
2.1. Зміст, форми і методи роботи соціального педагога з тривожними підлітками
На сьогоднішній день посада соціального педагога введена в багатьох школах. При цьому частіше за все цей фахівець виконує функції або вихователя, який займається дозвіллям школярів у позаурочний час або соціального працівника.
Проте реальна практика шкіл переконливо показує, що цей фахівець має свій специфічний об'єм професійної діяльності. Соціальний педагог це фахівець, який на основі одержаних в результаті діагностики даних педагогічно грамотно може розробити методику, методичні рекомендації для їх реалізації в педагогічній діяльності різних фахівців школи. Крім того, він сам повинен уміти педагогічно правильно побудувати виховну, соціально-педагогічну роботу з окремими учнями, різними групами школярів, їх батьками, вчителями.
Він може допомогти:
а) вчителю:
- розробити індивідуальну методику роботи з учнем по його навчанню і вихованню;
- організувати соціально-педагогічну роботу з класом;
- спланувати і надати допомогу в розробці методики реалізац взаємостосунків з окремими батьками;
- допомогти у вирішенні конфлікту між вчителем і учнем; вчителем, учнем і його батьками; вчителем і класом і ін.;
б) учню порадами (консультацією):
- у роботі по самовдосконаленню;
- як подолати (попередити в майбутньому) конфліктні ситуац (відносини) в класі, з вчителем, з батьками;
в) батькам консультацією, порадою, методичною допомогою: в налагоджуванні взаємостосунків з сином (дочкою);
- для коректування соціально-педагогічної роботи з своєю дитиною;
- у розвитку (узгодженні) відносин з вчителем на користь вдосконалення соціально-педагогічної роботи з дитиною [6, с.56].
Як показує досвід багатьох шкіл, в сучасних умовах соціально-педагогічна діяльність фахівця може бути представлена в широких межах. Даний факт диктує необхідність введення спеціалізацій в соціальній педагогіці.
Найхарактернішими спеціалізаціями соціального педагога можуть бути:
- організатор позаурочної роботи (класний вихователь);
- організатор дозвілля;
- педагог-психолог;
- соціолог;
- соціальний працівник;
- методист.
Будь-яка із спеціалізацій припускає, що соціальний педагог, крім загальнопрофесійної матиме і певну спеціальну підготовку для виконання конкретних соціально-педагогічних завдань. Підготовка соціальних педагогів різних спеціалізацій може здійснюватися як у вищих учбових закладах, так і в рамках додаткової професійної освіти [13, с.43].
Щодо соціально-педагогічної роботи з тривожними підлітками, нас буде більш цікавити спеціалізація соціального педагога – педагог-психолог. Дана спеціалізація соціальної педагогіки набуває все більше поширення. В її основ виконання одночасно функцій психолога і соціального педагога у роботі з учнями, що мають труднощі в навчанні, проблеми з вихованням, взаємостосунками з однолітками, вчителями. Основними об'єктами його роботи виступають:
- школяр (важковиховуваний, педагогічно запущений, проблемний, дезадаптований);
- класний колектив, окрема група школярів, які мають різні соціальн проблеми;
- вчитель, що має проблеми в роботі з учнем або учнями і їх батьками;
- вчительський колектив;
- батько, що має проблеми у взаємостосунках з своєю дитиною, з вчителем;
- батьківський колектив.
Як основні напрями соціально-педагогічної роботи соціального педагога можна виділити наступні:
- первинне виявлення відхилень в особистості школяра і їх впливи на його навчання і поведінку. При необхідності окремі школярі можуть бути направлені на діагностику до медичних або медико-психолого-соціальних установ для поглиблено діагностики;
- взаємодія з медичними і соціальними центрами по забезпеченню більш повної діагностики і організації коректувальної або виправної роботи з окремими школярами, які мають різні відхилення;
- направлена соціально-педагогічна робота з окремими школярами і групами;
- взаємодія з різними центрами по роботі з дітьми з відхиленнями в поведінці, для координації сумісних виховних зусиль;
- соціально-педагогічна допомога вчителю в роботі з учнем, класом;
- психолого-педагогічне консультування школярів, вчителів і батьків.
При цьому важливо підкреслити, що соціальний педагог не є власне професійним психологом, а тому його можливості дещо обмежені і в план діагностики, і в плані консультування, а тим більше корекції психологічних проблем [20, с.51].
Зміст соціальної роботи з тривожними підлітками визначається основними функціями професійної діяльності соціального педагога, до яких відносяться:
- діагностична: тобто постановка соціально-педагогічного діагнозу (тривожності), вивчення соціально-педагогічного фону, виявлення соціально-педагогічних процесів, що спричинили тривожність в учнів, т.д.;
- організаційна: організація соціально-педагогічно діяльності всіх суб'єктів освітніх процесів в сферах виховної (виправної, коректувальної) діяльності, дозвілля; здійснення взаємодії медичних, освітніх, культурних, спортивних, правових установ, суспільств і добродійних організацій в соціально-педагогічній діяльності;
- прогностико-проективна: участь в прогнозуванн проектуванні соціально-педагогічних процесів класного колективу, розвитку школи, конкретного мікросоціуму, окремих осіб як об'єктів соціально-педагогічної діяльності;
- управлінська: участь в управлінн соціально-педагогічними процесами в класних колективах, групах, школі в цілому;
- координаційна: організація взаємодії фахівців і служб школи з приводу оптимізації соціально-педагогічного простору і соціально-педагогічного ефекту освіти і виховання [20, с.54].
Якщо говорити про особливості роботи з тривожними підлітками, стає зрозуміло, що саме це поняття висвічує як головне проблему самого підлітка, його неоднозначну соціальну перспективу.
Така дитина потребує допомоги, направленої, з одного боку, на зміну складної життєвої або соціально небезпечної ситуації, в якій він опинився, а з іншого – на мінімізацію його соціальних, психологічних педагогічних проблем і труднощів з метою їх поетапного освоєння і подолання.
Саме такий комплексний соціально-педагогічний підхід в робот з цією категорією дітей і повинен бути встановлений в основу розробки соціально-педагогічних технологій роботи з ними. При цьому необхідно враховувати, що соціально-педагогічна робота з тривожними дітьми:
- виявлення підлітків цієї категорії в дитячому середовищ організація роботи з ними;
- безпосередня індивідуальна або групова робота з тривожними дітьми.
Соціально-педагогічна технологія індивідуально-групово профілактичної роботи з тривожними дітьми в загальноосвітній установі включа наступні напрями діяльності соціального педагога:
1. Формування і дослідження банку даних тривожних підлітків.
Соціальний педагог формує банк даних тривожних дітей, який доповнюється відомостями, одержаними самим соціальним педагогом з різноманітних джерел.
2. Розробка «портрета» тривожності підлітків в освітній установі.
Її мета – конкретизація загальних тенденцій розвитку тривожності серед учнів в даній установі.
Здійснюючи розробку «портрета» тривожності підлітків, соціальний педагог реалізує діагностичні технології і різноманітні методи дослідження соціальних ситуацій для її визначення.
3. Дослідження джерел інформації про тривожних учнів, в освітніх установах.
Дана функція – дуже важливий компонент роботи соціального педагога, пов'язаний з необхідністю ретельної, постійної експертизи як само нформації про підлітків, так і каналів, по яких ця інформація може поступати.
Соціальний педагог, здійснюючи свою роботу в рамках педагогічної етики, професійної конфіденційності і таємниці, повинен організувати інтенсивний обмін, збір інформації про проблемних дітей. Джерелами такої інформації можуть бути: вчителі, класний керівник, психолог, батьки.
4. Розробка схем організації контактів з дітьми і батьками.
Організація позитивних стійких контактів соціального педагога з потенційними клієнтами – підлітками і їх батьками – полягає:
- у встановленні довірчо-поважного тону відносин з тривожними учнями в умовах установи, адекватного відношення до їх проблем і можливих труднощів;
