Дипломная работа: Товарно-грошовий ринок в Україні
В процесі здійснення своєї діяльності підприємство зазнає впливу ряду внутрішніх та зовнішніх економічних загроз, які можуть призвести до негативних наслідків. Під впливом глобалізаційних світових тенденцій та світової фінансової кризи управлінц підприємства змушені диверсифікувати ринки збуту своєї продукції шляхом здійснення зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД).
Ще одним стимулюючим фактором виходу підприємств на зовнішні ринки є державна підтримка ЗЕД. Адже в даному випадку державні інтереси співпадають з інтересами власників підприємств. Держава зацікавлена в збільшенні експортних потоків, що дозволять покращити сальдо платіжного балансу та залучити в національну економіку ноземну валюту, яка потрібна їй для проведення ефективної власної монетарно політики [20].
Згідно статистичних даних в Україні з 2000-го року по 2005 рік спостерігалося позитивне торгівельне сальдо, проте, починаючи з 2006 року сальдо стає від’ємним і у 2008 роц досягло значення -13,5 млрд. дол.. США. Поряд з цим спостерігається чітка тенденція до збільшення експортних та імпортних потоків у вартісному вимірнику, але темпи зростання імпорту є більшими порівняно з темпами приросту експорту. Так експортні потоки збільшилися у чотири рази, а імпортні потоки – у шість разів (Рис.3) [21].
Рис.3. Торгов операції України в період з 2000 року по 2008 рік
Стійка динаміка експортно-імпортних операцій змінилася під впливом світової фінансової кризи, яка розпочалась у 2008 році, і не обійшла стороною й нашу країну.
Так, у січні-лютому 2009 року обсяг експорту зовнішньої торгівлі товарами України становив 5,2 млрд. дол. США і зменшився порівняно з відповідним періодом 2008 р. на 27%, а обсяг імпорту – 5 млрд. дол. і зменшився на 34 %. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 200 млн. дол. (за січень-лютий 2008 р. негативне 500 млн. дол.).
Падіння вартісних обсягів експорту відбувалось насамперед за рахунок фізичних обсягів через зниження зовнішнього попиту, що в тому числі мало наслідком різке падіння промислового виробництва. Падіння експортних поставок відбувалось за всіма товарними групами, крім продукції АПК.
Падіння обсягів мпорту було спричинено значним зниженням внутрішнього попиту, обмеженням кредитування, падінням обмінного курсу гривні [20].
Таким чином, якісний розвиток економіки може бути забезпечений, якщо суттєво підсилити свою роль у виробництві і використанні новітніх знань, що дозволить домінувати у світових процесах.
2.2 Особливості інтеграції України у світову економіку
Для ефективного включення в світовий економічний простір українським підприємствам необхідно виконувати певні умови. Перш за все, виробляти таку продукцію, яка буде конкурентоспроможною на зарубіжних ринках. Це може бути досягнуто, розробивши стратегію просування національної експортної продукції на світовому ринку [19].
Така стратегія повинна полягати не в простому нарощуванні обсягів експорту, а в сприянні створенню довгострокових конкурентних переваг та стабільному розширенні і якісному поліпшенню на основі цих переваг позицій країни на світовому ринку. Для цього необхідно мати чітку концепцію економічної політики, яка сприяла б розширенню експорту лише в поєднанні із загальними цілями макроекономічної політики [15].
Матеріальною основою стратегії просування продукції українських підприємств на зарубіжних ринках є експортний потенціал країни.
Загальновідомо, що Україна має великий експортний потенціал. Якщо площа країни становить 0,4% загальної світової суші і численність населення 0,8% загальносвітової кількості людей, то в Україні виробляється 5% світової мінеральної сировини та продуктів її переробки. Розвідані запаси корисних копалин України приблизно оцінюються в 7 трлн дол. У світовому виробництві марганцевої руди частка України становить 32%.
Українські підприємства експортують близько 30% глин та 18% каолінів, що видобуваються.
Крім того, Україна має конкурентоспроможні технології в аерокосмічній галузі, ракето- та суднобудуванні, виробництві нових матеріалів, біотехнології, регулюванні хімічних, біохімічних та біофізичних процесів. Великий потенціал мають також агропромисловий та енергетичний комплекси України. Але поряд з цим існує досить велике технологічне відставання в харчовій промисловості, ряді галузей машинобудування, виробництві інформаційно-обчислювальних систем тощо [16].
Досягнення цього можливе лише за умови проведення відповідної експорторозширюючої політики, коли поруч з розвитком традиційного експорту розвиватимуться й потенційні експортні галузі відповідно до тенденцій на світовому ринку. Цього можна досягти при сприянні у структурній політиці виробництву товарів високого ступеня переробки шляхом використання провідних технологій, які дозволять ефективніше використовувати наявні ресурси [3].
На основі аналізу класифікації факторів, що впливають на конкурентоспроможність країни, визначено основні напрями формування стратегії українських підприємств на міжнародних ринках:
· наука і технологія - з одного боку, Україна має певні наукові й технічні розробки, а з іншого – досить велике відставання в деяких галузях, насамперед в харчовій;
· капіталовкладення - для подолання технологічного відставання необхідні відповідні капіталовкладення, які значною мірою, можуть бути досягнуті за рахунок іноземних інвестицій. Важливішими заходами є: кредити, позики та гранти міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо; прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, у тому числі спільних підприємств; портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів;
· інфраструктура та інформація - експортери мають низький рівень кваліфікації і інформованості щодо ситуації на міжнародних ринках. В результаті, дуже часто це призводить до невиправданого заниження цін і проведення демпінгових торговельних операцій на світовому ринку, що веде до відповідної реакції з боку інших держав і створює для наших експортерів імідж "нечесних конкурентів";
· фактор робочої сили – Україна має досить великий науково-технічний потенціал та велику кількість дешевої кваліфікованої робочої сили, але залишається проблема "відтоку умів", яка може бути успішно вирішена лише шляхом створення сприятливих умов для кваліфікованих кадрів [4].
Для забезпечення умов підвищення конкурентоспроможності необхідно розробити чітку державну стратегію досягнення конкурентоспроможності національної економіки України, яка відповідала б її ресурсотехнологічному рівню. У зв'язку з цим, слід переосмислити традиційні підходи щодо цілей та умов формування національної моделі відкритої економіки. Така модель може бути створена на основі врахування очевидних кореляційних взаємозв'язків внутрішньої та зовнішньої макроекономічної політики. Так, структурна перебудова позначається на параметрах конкурентної продукції, а розширення експорту є позитивним фактором її проведення. Вирішити цю проблему можна лише на основі системного підходу. Такий підхід може бути реалізований на основі послідовної структурної політики, яка орієнтована на реалізацію національних переваг, забезпечення економічної безпеки України, прискорення її інтеграції у світову економічну систему. Для цього необхідно створити сприятливі передумови для досягнення конкурентних переваг в усіх детермінантах „національного конкурентного ромбу”, визначити конкурентоспроможні галузі (підприємства), організувати процес раціонального використання коштів державного бюджету на поетапному перетворенні цих галузей у галузі, які мають реальні конкурентні переваги. Необхідні умови для підвищення конкурентоспроможності українських корпорацій можуть бути створені в результаті проведення більш чіткої фіскальної та грошово-кредитної політики, податкової політики та активної інвестиційної політики, яка гарантує досягнення макроекономічної стабілізації. Україна залишається непривабливою для прямих іноземних інвестицій. Дають взнаки традиційні фактори інвестиційної непривабливості - недостатні надійність і авторитетність законодавчої бази, порівняно низька рентабельність галузей і конкретних об'єктів інвестування, перепони адмінстративно-бюрократичного характеру тощо [2].
Серед внутрішніх умов досягнення міжнародної конкурентоспроможності українських підприємств не останню роль відіграє соціальний фактор. Для працівників вітчизняних підприємств, які виробляють конкурентоспроможну продукцію на експорт, повинні бути створені такі умови, за яких вони відчували б позитивний вплив на свій рівень життя результатів цієї діяльності [18].
Щодо зовнішніх умов міжнародної конкурентоспроможності продукції українських підприємств, то на їх формування можуть впливати як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники.
Об'єктивні чинники виникають під дією загальних закономірностей розвитку міжнародного ринку. Найважливішим з них є конкретна ситуація на ринку тієї чи іншої продукції. А тому нашим підприємцям необхідно вивчати цю ситуацію і в своїх діях пристосовуватися до неї.
Суб'єктивні чинники повністю залежать від дії вітчизняних підприємців на міжнародному ринку. Тут найважливішим чинником може бути позитивний імідж вітчизняного підприємства, надійність його як партнера і висока якість його продукції [4].
2.3 Позиції України у рамках Світової організації торгівлі
Одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, що розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньо торгівлі і створення передбачуваного прозорого середовища для залучення ноземних інвестицій є співробітництво України в рамках Світової організац торгівлі (СОТ).
Багатосторонню міжнародну торговельну систему, у центрі якої знаходиться СОТ, у широкому розумінні можна визначити як сукупність міжнародних правил, яких мають дотримуватися країни в торговельних відносинах між собою. Правила ці спрямовані на всебічне сприяння відкритій і ліберальній торгівлі. СОТ служить як форумом для переговорів, так і арбітром у врегулюванні торговельних суперечок між країнами-членами.
Основними принципами і правилами СОТ є:
· торгівля без дискримінації, тобто взаємне надання режиму найбільшого сприяння (РНС) у торгівлі і взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження;
· регулювання торгівлі переважно тарифними методами;
· відмова від використання кількісних і інших обмежень;
· транспарентність торговельної політики;
· врегулювання торговельних суперечок шляхом консультацій, переговорів і т.д.
Після вступу до СОТ країна отримує рівні з усіма членами організації права, що практично означає припинення її дискримінації на зовнішніх ринках [1].
Процес приєднання України до системи ГАТТ/СОТ почався 30 листопада 1993 р., коли до Секретаріату ГАТТ було направлено офіційну заяву Уряду про намір країни приєднатися до ГАТТ. Робочу групу з питань розгляду заяви України створено 17 грудня 1993 р. Наступним кроком відповідно до процедури стало представлення на розгляд Робочої групи Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України.
Процес приєднання України до СОТ тривав більше 14 років .
5 лютого 2008 року на засіданні Генеральної Ради СОТ було підписано Протокол про вступ України до СОТ. Відповідно до типової процедури приєднання до СОТ після засідання Генеральної Ради Протокол про вступ України до СОТ з додатками ма бути ратифіковано Верховною Радою України.
10 квітня 2008 року Верховна Рада України прийняла Закон України “Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі”. Таке рішення підтримали 411 народних депутатів.
16 квітня МЗС офіційно нотою повідомив Генерального директора СОТ стосовно завершення внутрішньодержавних процедур набуття членства в СОТ. Таким чином, через 30 днів, 16 травня 2008 р. Україна набула членства у Світовій організац торгівлі. Світова організація торгівлі як організація практично не бере безпосередньо участі у переговорних процесах між країнами щодо взаємного доступу на ринки товарів і послуг. Такі рішення приймаються індивідуально і тільки між представниками зацікавлених сторін. Разом з тим правила СОТ є гнучкими і передбачають використання надання пільг, зокрема для країн, які тільки увійшли у СОТ. Саме від вміння проводити національну митну політику, вести переговори і відстоювати національні інтереси залежить те, на яких умовах вступають нові країни у Світову організацію торгівлі і як вони будуть проводити свою зовнішньоторговельну діяльність [3].
Серед заходів щодо захисту та підтримки національного товаровиробника, можливість застосування яких передбачена в межах угод СОТ, слід виділити такі:
· введення тимчасових обмежень імпорту з метою вирівнювання платіжного балансу;
· підвищення мпортного мита та застосування кількісних обмежень
імпорту;
· обмеження мпорту сільськогосподарської продукції;
· Угода про субсидії та компенсаційні заходи і Угода про застосування
антидемпінгових та компенсаційних заходів як ефективний
інструмент боротьби зі заниженням цін на імпортовані товари.
Розглянемо, як приклад, проведення політики захисту внутрішнього ринку вітчизняних виробників і споживачів на прикладі Польщі, а саме:
· у раз ввозу продукцію з країн, з якими немає угод про співробітництво або відсутн сертифікати походження продукції, встановлюється тарифна ставка, що становить від 20 до 100%, а на деяку продукцію сягає 395% (група 22.08 ТН ЗЕД – спирт етиловий);
· для країн, з якими укладені двосторонні угоди (до них належить і
Україна), діє пільгова тарифна ставка, що майже в 3 рази менша, ніж у першому випадку;
· для країн-членів СОТ, які також є членами ЄС, NAFTA, CEFTA, та країн, з якими укладені угоди про вільну торгівлю, встановлюються менші пільгові ставки, ніж для країн, що не входять до складу СОТ [4].
Таким чином, набуваючи членства в СОТ, а також CEFTA, Україна матиме ще більші пільги (за деякими позиціями товарів тарифна ставка становитиме 0%), що сприятиме економії коштів і призведе до підвищення обсягів випуску продукції та експорту.
Практика митного регулювання при входженні країн Центрально-Східно Європи до СОТ з огляду на необхідність трансформації тарифів та інших змін у торговельному режимі (що є умовою вступу кожної країни до СОТ) засвідчила, що внутрішні економічні умови поліпшуються для одних секторів економіки та погіршуються для інших.
Вступ до СОТ передбачає зниження тарифних і нетарифних обмежень для надходження імпортних товарів на внутрішній ринок, що посилить конкуренцію, яку чимало вітчизняних підприємств неспроможні будуть витримати. Однак, членство в СОТ не позбавляє країну певних інструментів захисту внутрішнього ринку (наприклад, фінансування дослідницької діяльності в сільському господарстві, забезпечення продовольчої безпеки тощо).
Протекціонізм та обмеження торгівлі в процесі входження у СОТ посилюють будуть посилюватися у найближчому майбутньому внаслідок тиску з боку секторів економіки, які не мають переваг на конкурентному міжнародному ринку (наприклад, сільське господарство). Членство в СОТ вимагатиме від України зниження тарифів на імпорт продуктів сільськогосподарського виробництва [3].
Зі вступом України до СОТ, митна політика держави повинна спрямовуватися як на лібералізацію зовнішньої торгівлі та легалізацію «тіньових» потоків мпорту, так і на захист національного товаровиробника. Зважаючи на те, що в межах Європейського Союзу передбачено тарифний захист для окремих секторів економіки, Україні необхідно ввести селективні тарифні обмеження для тих галузей, які можуть зазнати найбільших витрат у процесі лібералізації ринку. Передусім до таких галузей належать сільське господарство та автомобілебудування. Крім цього, оскільки Україна є транзитною державою, важливим аспектом торговельного режиму є прозорість і передбачуваність митно політики в транспортній галузі, тому до застосування митно-тарифного захисту у цій сфері слід підходити вкрай обережно [2].
