Дипломная работа: Ринок як форма функціонування товарного господарства
Утворення самостійних національних економік після зруйнування СРСР спричинило помітне посилення монополізму. Створені в розрахунку на значно ширший ринок підприємства тепер діють на вужчому просторі. Прозорість кордонів відкрила дорогу на український ринок світовим монополіям. У результаті ринок України став наскрізь монополізованим, багато в чому гіршим за радянський ринок. Він не сприяє відродженню України. У конкретних умовах України монополізм можна подолати лише через державне регулювання ринкових відносин. Те саме слід сказати про приватну форму власності. Вона поки-що мало виявила свою ринкову ефективність. Нарада керівників і власників підприємств металургійного комплексу
Усе зазначене доводить: реформування постсоціалістичної власності не формує активних суб'єктів ринку. Принаймні помітних змін тут не відбулося.
Зважаючи на сучасні умови відродження України, треба взяти до уваги таке. Ринок здатний активізувати економіку, проте він може мобілізувати тільки наявні можливості. Незахідні суспільства можуть щось запозичити у Заходу. Та можливості такого шляху вкрай обмежені, тому й не дивно, що "ринковий світ" прироста тільки на 2-3% на рік. Сучасне відродження України має ґрунтуватися на нноваційній базі. Безрозгортання фундаментальних наукових досліджень, без планомірного погодження розвитку науки і економіки, економіки і суспільства тут не обійтись. Це може забезпечити всеохоплюючий план-прогноз. Він є нагальною потребою часу. Це мають усвідомити не тільки Національний інститут стратегічних досліджень та Інститут економічного прогнозування НАНУ, не тільки Прем'єр-міністр і Міністр економіки, а й усе суспільство.
Формування ринкової економіки в Україні треба розпочинати з відтворення ринкових нститутів, які існують лише в зародковому стані. Це повинно відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічн особливості, характерні для нашої країни.
Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин, її становлення по суті розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Великим було втручання держави в економіку.
Після 1917 р. протягом майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інститутів [3,75].
Однією з головних причин, що призвела до побудови такого суспільства, була панівна доктрина «безринкового соціалізму». Ця теорія сприяла проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не займає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв'язках.
У нас відсутній визначальний ринковий інститут—економічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме він гарантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належать державі, управляються її органами, що сприяє високому ступеню монополізму. Промислові підприємства, великі за обсягом виробництва, вузькоспеціалізовані. Останнє з суто технологічних причин не дає можливост швидко розукрупнити їх, а отже, і приватизувати. За цих умов формальна заміна державного власника на приватного не тільки нічого не змінить, а й сприятиме подальшому зменшенню обсягів виробництва продукції, зниженню її якості, усуненню тих початкових елементів конкуренції, які вже мали місце за державно власності. До того ж відбудеться швидкий занепад і руйнування гігантських підприємств, які є домінуючими у нашій економіці.
Відтворення нституту багатосуб'єктивних власників має відбуватися шляхом роздержавлення власності, її трансформації у різні форми — колективну, індивідуальну, державну. Це сприятиме утворенню багатьох форм господарювання та відтворенню конкурентного середовища.
Невіддільним нститутом ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише при наявності відповідних інших ринкових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробниками. У пас усіх цих передумов поки що немає в розвиненому вигляді.
Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до обов'язкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може бути правильним для нашої економіки, де поки що не створені відповідні ринков нститути.
Нерозуміння цього теоретичного положення владними структурами України, зняття обмежень на ціни в умовах монопольного характеру виробництва, розриву господарських зв'язків викликало бурхливе зростання цін, зниження купівельної спроможності карбованця відповідно нарощування грошової емісії для підтримування товарообороту.
В умовах перехідно економіки визначення купівельної спроможності грошей таким ціновим зіставленням не є раціональним. Гонитва грошей за цінами триватиме доти, доки ціни не будуть обмеженими і не стабілізується купівельна спроможність карбованця, не будуть створені умови для стимулювання товарного виробництва.
Ось чому в сучасних умовах нам, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.
Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інститути ринку не можуть функціонувати через відсутність ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринково економіки (немає досвіду роботи і кадрів).
Створення ринкової інфраструктури відбувається повільно, з великими відхиленнями. Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій ншій країні. І це зрозуміло: не так просто за короткий час перейти після стількох років життя в умовах командно-розподільчої економіки до системи координат, де діють закони ринку, немає такого втручання в економіку з боку держави. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.
Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєв зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринков перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.
Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньо свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.
Відомо, що вс країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку, мають різні ринкові моделі. Скажімо, ринок американський, канадський, німецький, японський тощо. На який з них може орієнтуватись Україна.
Канадський варіант приваблює своїми методами розв'язання соціальних питань, де велика частина витрат на медичне обслуговування, освіту здійснюється державою. В зв'язку з цим там більші податки. В США — навпаки, податки менші, але ц витрати несуть самі громадяни.
Виходячи з того, що ефективність ринкової економіки не залежить від частки приватної власності, можна зробити висновок: будувати економіку, в якій домінував би дрібний приватний сектор, Україні недоцільно, оскільки у нас переважає державна власність.
Специфікою економіки України є і те, що в ній переважного розвитку набули промисловість (особливо важка) і сільське господарство. Тут виробляється понад 80 відсотків суспільного продукту.
Допускаючи ноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці процеси, адже це може призвести до втрат в певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка перетвориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.
3.2 ІНВЕСТИЦІЙНИЙ РИНОК: ПОЛІТИЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ
Полеміка щодо доцільності та необхідності залучення іноземних інвестицій для економіки країни-реципієнта як у зарубіжній, так і вітчизняній науковій літератур ведеться досить давно.
Потреба у ноземних інвестиціях для України обумовлена надзвичайно низькою інвестиційною активністю власних товаровиробників через тривалу кризу та стагнацію виробництва; гострою необхідністю технічної і технологічної модернізац виробництва і всієї ринкової та соціальної інфраструктури на базі імпорту сучасних машин і устаткування; використання передового досвіту управління та організації підприємницької діяльності; потребами впровадження в усі сфери господарського життя нових методів управління, менеджменту та маркетингу як невід’ємних атрибутів ринкової системи; формуванням інноваційної модел економічного розвитку; потребою у запровадженні ноу-хау та нового виробництва; фінансування дефіциту поточного рахунку платіжного балансу та імпорту капітального обладнання для модернізації та реконструкції економіки України; поповнення внутрішніх заощаджень капіталу та забезпечення фінансування підприємств, галузей, секторів економіки тощо. При чому автор підкреслює, що у результаті залучення необхідної кількості іноземних інвестицій до національно економіки України переваги отримують не тільки інвестори (у вигляді прибутків), а й економіка нашої країни, а саме:
збільшуються обсяги виробничих потужностей та ресурсів, поширюються передові технології та управлінський досвід;
з’являються нов не тільки матеріальні і фінансові ресурси, а й мобілізуються і більш продуктивно використовуються вже наявні ресурси;
прямі інвестиц сприяють розвитку національної науково-дослідної бази; стимулюється конкуренція пов’язані з нею позитивні явища ( підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщує імпорт та застарілі вироби місцевого виробництва);
підвищується попит та ціни на національні (місцеві) фактори виробництва;
збільшуються надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств;
в умовах слабкого контролю за використанням державних позик інвестиційний ризик переноситься на ноземних інвесторів, які самостійно вирішують проблему самоокупності [9,5].
Але, звичайно, позитивний вплив іноземного інвестування на економіку України не може бути абсолютним, тому в економічній літературі виділяють певні негативні насліди цього процесу, найголовнішими серед яких є такі:
імпортован ресурси працюють для окупності та отримання прибутку, який потім репатріюється. Тому говорити про зростання виробничого потенціалу країни за рахунок іноземних нвестицій має сенс лише в тому плані, що ці інвестиції стимулюють розвиток приймаючої країни в цілому;
цілі іноземного нвестора можуть не збігатись з національними;
підприємства з ноземними інвестиціями як канали передачі технологій часто перетворюються на закриті, тобто слабко пов’язаними з іншими її частинами національної економіки;
іноземн нвестиції можуть справляти стримуючий вплив на національне підприємництво, поглинаючи фінансові накопичення у місцевій та національній валюті;
суттєві експорт надходження найбільш реальні у сировинній галузі, а у обробній промисловост ноземні інвестиції мають переважно імпортозаміщуючий характер;
нерегульований розвиток підприємств з іноземними інвестиціями може підсилити соціальне розшарування.
З огляду на ц позитивні та негативні наслідки іноземного інвестування, в економіці Україн певні особливі тенденції, які характеризують розвиток іноземного інвестування: перевага партнерів з країн, що розвиваються ( за кількістю інвестицій) партнерів з розвинутих країн (за обсягами); орієнтація підприємств з іноземними нвестиціями на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені, сферу послуг. Це свідчить про те, що головною метою іноземного інвестування є просто збут продукції без митних та протекціоністських обмежень; нерівномірність розподілу інвестицій за галузями і регіонами, їх зосередженість у промислових центрах України; значна частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальних обсягах інвестицій; слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування.
Отже, як ми бачимо, більшість тенденцій іноземного інвестування в Україні є негативними, а це свідчить про потребу негайного впровадження комплексу заходів з суттєвого покращення інвестиційного клімату України та з підвищення загального рівня розвитку національної економіки у цілому. І хоча іноземні інвестиції для України можуть бути не тільки позитивними, бо вони спричиняють певні негативн процеси, які можуть стримувати загальний розвиток національної економіки, функціонування економіки у перехідний період неможливий без залучення додаткових коштів, навіть незважаючи на негативні моменти. Тому активізація ноземного інвестування є дуже важливою для України, але можлива вона лише за умов пожвавлення економіки та виникнення позитивних тенденцій у відродженн виробництва. Адже досягнення в країні певної макроекономічної стабільності та зростання виробництва є передумова зовнішніх інвестицій, а не навпаки. Отже, на сьогоднішньому етапі розвитку економіки України найважливішим завданням впровадження активних заходів з подолання негативних тенденцій у розвитку національної економіки.
Незначні обсяги ноземних інвестицій в першу чергу обумовлені непривабливістю інвестиційного клімату України для інвесторів. Але причини цієї непривабливості іноземн нвестори та вітчизняні економісти трактують дещо по-різному. Так, у 2002 роц Адміністрація Президента України, Американська торгова палата, компанія Ернстенд Янг”, Бюро делегата німецької економіки, Європейська Бізнес-асоціація провели анкетне опитування 122 найбільших іноземних інвесторів відносно нвестиційного клімату в Україні. Основними перепонами на шляху іноземного нвестування вони вважають: бюрократизм та корупцію місцевих та центральних органів влади; відсутність податкової реформи та посилення податкового тиску; складні податкові процедури та проблеми з своєчасним поверненням ПДВ; складне незрозуміле ліцензування, сертифікаційні та митні процедури; відсутність застави землі і простих процедур викупа землі; недостатня прозовість процесу приватизації; відсутність незалежної судової влади [1,168].
На нашу ж думку, якщо об’єднати всі негаразди економіки України у певні групи, можна виокремити три основні причини, які гальмують активність іноземного інвестування. По-перше, це слабкий захист прав іноземного інвестора. На сьогоднішній день досить важко реалізувати захист як майнових прав, так і бізнес інтересів, справа тут не зовсім у корупції, а в нездатності судовою системою виконувати покладені на неї функції.
По-друге, дуже низькі інфраструктурні можливості: слабо розвинений фондовий та страховий ринки; слабкі інвестиційні та інноваційні компанії; фактично відсутн нвестиційні інструменти. Портфельний інвестор навряд знайде в Україні щось привабливе для себе. Так як він розраховує на збільшення вартості цінних паперів, чи на отримання дивідендів. А в Україні навіть великі підприємства не поспішають показувати свої прибутки і нараховувати дивіденди. Тому заробляти він може лише на різниці в ціні, а прогнозувати цю різницю в нашому нестійкому кліматі і при теперішньому стані фондового ринку навряд хто зможе.
По-третє, практично не можливо спрогнозувати розвиток економічної ситуації. Як наслідок прогнозувати бізнес і його результати також неможливо. В Україні – нестабільн умови бізнесу, але негативним є о не зміни нормативно-правових актів, а непередбаченість їх змін. Тому необхідно створити публічну, прозору політику законодавчої, виконавчої та судової влади. Це для інвестора найважливіше. А ми намагаємося замінити нормальний інвестиційний клімат пільгами, насправді ж пільги інвесторів цікавлять найменше. Бізнес повинен бути окупним без пільг будь-який інвестор орієнтується саме на це, а податкова пільга – це просто можливість більше заробляти.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
