Дипломная работа: Міжнародні фінансово-кредитні організації та їх аналіз
ОВр операційні витрати за послугами, пов’язаними з залученням ресурсів;
Нво загальні не операційні витрати центрів витрат і прибутків банку.
Загальн операційні витрати визначаються за формулою:
| (Р – Ро) w= (W – Wo) Q, |
де Р операційні витрати в звітному (поточному) періоді;
Ро операційні витрати у попередньому періоді;
(Р – Ро) зміна операційних витрат за період, що аналізуються;
W об’єм послуг у звітному (поточному) періоді;
Wо – об’єм послуг у попередньому періоді;
Q середня процентна (альтернативна) ставка за послугами звітного (поточного) періоду.
При проведенні аналізу стану процентної маржі банку за блоками послуг і операцій, використовуючи вище наведені формули, на основі моделі ОВА:
| ПМ = СД – СВ, |
де ПМ процентна маржа банку за блоками операцій та послуг;
СД сумарні операційні доходи (чи альтернативна процентна ставка для послуг по залученню ресурсів) у відсотках річних;
СВ сумарні операційні витрати у відсотках річних.
Розрахунки на основі моделі ОВА дозволяють зробити порівняльний аналіз показників операційно-вартісного аналізу і на його основі прийняти рішення про доцільність застосування конкретного методу підвищення ефективності проведення банком операцій і послуг й здійснити, зокрема, корегування процентних ставок за послугами і операціями банку; збільшення/зменшення об’ємів операцій і послуг, що пропонуються банком; зміну структури активних чи пасивних операцій, або окремо кожної з них, а також прийняти рішення про розвиток або згортання посередницьких операцій [36].
Однак управління фінансами в комерційному банку полягає не тільки у визначенні пріоритетних напрямів його діяльності, а й в управління ризиками, які займають визначальне місце в діяльності банку. Банк може отримати значні прибутки не збільшуючи обсягу стандартних послуг залучення депозитів та надання позик, а уміло розпоряджаючись наявними ресурсами та ефективно управляючи ризиками.
Банк зацікавлений у кваліфікованому управлінні ризиками, оскільки він позичає кошти своїх клієнтів. Правильна оцінка ризиків дає змогу банку підтримувати певні фінансові показники на такому рівні, який забезпечує збереження задовільного фінансового становища конкурентоспроможності при реалізації тих чи інших ризиків, які мають внутрішню природу. Банк, який прагне займати достойну конкурентну позицію на ринку банківських послуг, має створити таку систему управління ризиком, яка могла б дентифікувати, оцінювати ризик і ефективно управляти ним [62].
4. Банк міжнародних розрахунків
Найстарішою кредитною інституцією регіонального типу є Банк міжнародних розрахунків (БМР). Банк було засновано у ході реалізації плану Юнга після Першої світової війни 20 січня 1930 р. відповідно до міжурядових угод. Основна мета його створення полягала у врегулюванні проблем платежів Німеччини. Засновниками БМР стали група із шести центральних банків (Бельгії, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції та Японії) і група банків США на чолі з Банкірським домом Моргана. За згодою сторін Банк був розташований у Швейцарії, яка надала йому Установчу хартію, але його діяльність регулюєтьвя міжнародним правом. Нова міжнародна організація повинна була сприяти співробітництву центральних банків країн-учасниць і надавати додаткові можливості щодо здійснення міжнародних фінансових операцій (стаття 3 першого Статуту). БМР розпочав свою діяльність 17 травня 1930 р. у Базелі. До 1932 р. його учасниками стали ще 19 країн Європи.
Банк міжнародних розрахунків незмінне залишається центральною банківською установою на світовій арені. Він належить центральним банкам країн-членів, контролюється ними, надає чимало суто спеціалізованих послуг центральним банкам як членам БМР, так і іншим центральним банкам
Одна з основних цілей міжнародної діяльності Банку полягає в зміцненні міжнародно фінансової стабільності. Особливої актуальності така діяльність набуває в сучасних умовах інтеграції світових фінансових ринків. Це визначає місце і роль банку в системі міжнародних відносин: БМР є місцем зустрічі представників центральних банків; є банком центральних банків – зберігає їх депозити, як становлять значну частку світових валютних резервів, здійснює розрахунки між ними на кліринговій основі; є агентом або довіреною особою з різноманітних міжнародних фінансових домовленостей.
Членами БМР нині є 41 центральний банк країн Європи, Азії, Африки та США, ряд країн очікують рішення щодо включення їх до БМР. США представлені у Банку City Bank Corp, а не Федеральною Резервною Системою (ФРС). Однак остання тіено співпрацю з Банком: на щомісячних нарадах у Базелі (Базельський клуб) і загальних зборах засновників БМР завжди присутній член Ради керуючих ФРС. Пріоритет в управлінн діяльністю БМР належить країнам Західної Європи
За правовим статусом БМР є компанією з обмеженою відповідальністю, що ма випущений акціонерний капітал. Статутний акціонерний капітал банку міжнародних розрахунків становить 1500 млн золотих франків у вигляді 600 000 акцій з рівною номінальною вартістю (2500 золотих франків за акцію). Відповідно до статті 7 Статуту БМР, акції, що випущені (517 125 акцій), повністю оплачені з розрахунку 25% їх номінальної вартості (625 золотих франків за акцію). За станом на 31 березня 1997 р. оплачена частина акціонерного капіталу БМР становила 323,2 млн золотих франків.
На капітал Банку кожна країна-учасниця в межах свого пато-вого внеску може здійснити або пряму підписку на акції або продаж їх на відкритому валютному ринку. Перший шлях передбачає, що центральні банки самі підписуються на акції, а другий – що вони можуть організувати публічну підписку на акції у своїх країнах. Відповідно до другого підходу частина випуску акцій у Бельгії, Франц повний випуск у США належить приватним акціонерам. Частка цих держателів у капіталі Банку становить 14%, і близько 86% випущеного акціонерного капіталу зареєстровано на ім'я центральних банків. Усі акції мають рівні права на отримання щорічних дивідендів, разом з тим право голосу (присутності) належить виключно центральним банкам тієї країни, у якій відбувалась первісна підписка на національний випуск акцій
Адміністративна структура БМР має три органи: загальні збори акціонерів, рада директорів правління. Загальні збори скликаються щороку, як правило, у другий понеділок червня з представників центральних банків-акціонерів, голоси яких розподіляються пропорційно до кількості їх акцій.
До складу Ради директорів входять шість керуючих центральних банків. Крім того, кожний з них назначає ще одного члена, який представляє його країну. Сьогодні членами ради директорів є керуючі центральних банків Бельгії, Німеччини, Італії, Великобританії, Франції і голова Ради керуючих ФРС США. Положення Статуту передбачає вибір у Раду ще не більше дев'яти керуючих інших центральних банків-членів. Зараз вибраними членами є Канада, Нідерланди, Швейцарія, Швеція та Японія. Із числа членів Ради директорів обирається голова і призначається президент банку (з 1948 р. ці дві посади виконує одна особа). З 30 червня 1997 р. ці посади обіймає керуючий Національним банком Бельгії Альфонс Верплатсе.
Рада директорів призначає головного менеджера (нині ним є Ендрю Д. Крокетт) та інших членів правління, яке здійснює оперативну діяльність з керівництва банком БМР виконує цілий ряд функцій. Зокрема він:
здійсню широке коло банківських операцій з метою сприяння центральним банкам в управлінні їх валютними резервами, тобто БМР є банком центральних банків;
слугу форумом (організатором) міжнародного грошово-кредитного і валютного співробітництва, у рамках якрго періодично зустрічаються керівники центральних банків;
виступа нформаційно-дослідним центром з питань грошово-кредитних та валютно-фінансових відносин;
викону функції агента та довіреної особи з виконання міжнародних фінансових угод, у тому числі до 1994 р. у рамках ЄС
Як банк центральних банків БМР виконує важливу функцію координатора діяльності цих банків. Водночас не тільки центральні банки-акціонери, а й інші центральн банки (близько 120), а також різноманітні міжнародні фінансові установи використовують БМР як банк. Крім здійснення взаємних міжнародних розрахунків, він надає усілякі фінансові послуги щодо управління зовнішніми резервами центральних банків.
Крім того, БМР приймає від центральних банків короткострокові вклади (до трьох місяців) в іноземній валюті або золоті. На кінець березня 1997 р. загальна сума депозитів у БМР становила близько 113,1 млрд дол. США, що становить близько 7% світових валютних запасів. Із цими коштами БМР виконує так операції:
– операц з валютою і цінними паперами (в основному короткострокові державні цінн папери);
– депозитно-позичков операції (надає центральним банкам забезпечені золотом або депозитами кредити, ноді надає неза-безпечені (резервні) кредити на надто короткі строки);
– приймання урядових вкладів за особливими угодами (БМР не дозволено надавати кредити урядам або відкривати їм поточні рахунки);
– інвестиційн послуги управління портфелем цінних паперів;
– операц з купівлі-продажу і зберігання золота;
– інш послуги на світових ринках як агента або кореспондента центральних банків (проміжне фінансування)
Як уже зазначалося, БМР – це своєрідний форум, що сприяє міжнародному співробітництву банків. Він регулярно організовує у себе зустрічі (Базельськ зустрічі) представників центральних банків країн-членів та інших центральних банків, співпрацює з Групою десяти. Головна мета цих зустрічей – досягнення високого ступеня взаєморозуміння з питань грошово-кредитного й економічного характеру, функціонування світової валютної системи тощо БМР створює можливост для роботи різноманітних комітетів (як постійних, так і спеціальних), що вивчають і обговорюють конкретні питання: проблеми міжнародної заборгованості; упровадження фінансових інновацій, удосконалення фінансових інструментів, структури фінансових ринків, банківського нагляду, забезпечення ефективност стабільності систем внутрішніх і міжнародних платежів і розрахунків тощо.
Під егідою БМР і за його підтримки працюють три комітети з розроблення та погодження нормативних банківських стандартів:
1) Базельський комітет з банківського нагляду – розробляє мінімальні принципи ефективного банківського нагляду;
2) Базельський комітет з систем платежів і розрахунків – здійснює нагляд за міжнародними розрахунками і розробляє нові механізми міжнародних розрахунків. Найбільш значущими є його рекомендації щодо розрахунків за фінансовими деривативами, урахування системних ризиків тощо;
3) Постійний комітет з євровалют – вивчає і надає рекомендації щодо удосконалення банківського регулювання ринку євровалют.
За роки свого існування БМР перетворився на провідний інформаційно-дослідницький центр з монетарних і фінансових проблем. Він збирає і публікує інформацію про стан на міжнародному ринку банківських і фінансових послуг. Дослідження банку мають прикладний характер. БМР готує міжбанківську базу даних, доступ до яко мають центральні банки. Вона містить інформацію про діяльність центральних банків на зовнішніх валютних ринках та про стан цих ринків
БМР своєю діяльністю сприяє виконанню міжнародних фінансових угод, надаючи з цією метою посередницькі і довірчі послуги. При цьому він діє як фіскальний агент або банк-депо-зитарій з міжнародних угод про позики. Так, БМР виконував роль агента приватної системи клірингових платежів і розрахунків в екю при Банківській асоціації екю (БАЕ). Нині він є агентом щодо клірингових платежів у вро. Крім того, Банк може виконувати інші різноманітні функції, наприклад агента з гарантування повернення боргу. Україна не є учасником БМР. Але Національний банк України розглядає можливості щодо організації співробітництва з БМР. Адже Банк міжнародних розрахунків є великою світовою організацією, яка сприяє міжнародному валютно-кредитному співробітництву, є банком центральних банків.
Висновки
Результати проведеного дослідження дозволяють зробити наступні, найбільш важливі висновки та рекомендації, як характеризуються науковою новизною і мають теоретико-методологічне та науково практичне значення:
1. Основні моделі інтеграції комерційних банків України у світовий фінансовий ринок: модель інтеграції українських банків у світовий фінансовий ринок як вихід комерційного банку на ринок промислово розвинутих країн; модель інтеграції у світовий фінансовий ринок, що базується на розвитку закордонної мережі філій; модель інтеграції українських банків у світовий фінансовий ринок за умов вступу до Всесвітньої торговельно організації; модель інтеграції банків у світовий фінансовий ринок, що базується на встановленні кореспондентських відносин з іноземними банками, отримання міжнародних рейтингів і аудиторських висновків провідних спеціалізованих компаній, взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями. Поєднання визначених моделей може бути однією з ланок оптимальної стратегії виходу комерційних банків України на світовий фінансовий ринок.
2. Для визначення оптимального переліку послуг, які можуть надаватися комерційними банками України на світовому фінансовому ринку слід використовувати операційно-вартісний аналіз, за допомогою якого можна: прийняти рішення про доцільність застосування конкретного методу підвищення ефективності проведення банком операцій і послуг й здійснити корегування процентних ставок за послугами операціями банку; визначити збільшення або зменшення об’ємів операцій послуг, що пропонуються банком; прийняти рішення про розвиток або згортання посередницьких операцій.
3. Система розробки стратегії в комерційних банках представляє собою багаторівневий механізм. На першому рівн знаходиться стратегічне планування, яке включає в себе постановку ключових цілей, задач і визначення основних підходів до їх рішення. Другий рівень – це тактичне планування, яке визначає задачі по реалізації стратегічних рішень. І на третьому рівні – фінансове планування проявляється як стратегії, задачі, що вироблені на попередніх етапах планування в конкретних вартісних показниках. Сутність стратегічного планування і управління банком полягає в наступних ключових моментах: складання прогнозу розвитку банку; розвиток окремих напрямів банківської діяльності; відповідності банківських операцій вимогам Національного банку України; розвиток ресурсного забезпечення, розподілу, перерозподілу ресурсів; реалізація принципів, планів і цілей банку; довгострокове планування, що спрямоване на забезпечення стабільної конкурентно переваги і подальшого розвитку напряму банківської діяльності; забезпечення умов для впровадження інновацій в масштабі всього банку; управління окремими підрозділами банку як інвестиційним портфелем, що складається з акцій окремих бізнесів – стратегічних бізнес-одиниць. Банк розглядає свої підрозділи як підприємства і вирішує, які з них розвивати, підтримувати, а які – обмежувати чи ліквідувати; точна оцінка майбутнього прибутку кожного підрозділу з врахуванням темпу росту ринку і положення на ньому банку; планування стратегічної діяльності кожного окремого підрозділу банку.
4. При виході на світовий фінансовий ринок комерційні банки мають розглянути ряд конкретних зовнішніх факторів, як відіграють суттєву роль у формуванні стратегії і подальшій діяльності банку на ньому. Серед них основну увагу слід приділити культурним, політичним, соціальним і економічним факторам. Фактором, що стримує входження України в глобальний конкурентний простір є нерозвиненість банківського сектору. Про це свідчить показник банківської платоспроможності, який залишається досить низьким порівняно з іншими країнами протягом останніх років.
5. Для ефективного виходу українських банків на світовий фінансових ринок необхідно вжити комплекс заходів нормативно-правового, економічного та інституціонального характеру. Напрями та економічні орієнтири удосконалення нормативно-правового забезпечення виходу українських банків на світовий фінансовий ринок повинні передбачати:
– гармонізацію українського законодавства з міжнародними нормами;
– забезпечення доступу до світового фінансового ринку шляхом скасування (оптимізації) обмежень на фінансов операції, які існують на сьогоднішній день, спрощення системи виходу банку на світовий ринок з боку національного законодавства та розширення спектру послуг, які можуть надаватися українськими банками;
– виконання положень Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, зокрема, створення ефективного механізму захисту внутрішнього ринку та вдосконалення системи стандартизац та сертифікації, захисту прав інтелектуальної власності.
6. Організаційно-інституціональн нструменти виходу банків на світовий фінансовий ринок передбачають використання перспективних форм та методів міжнародного співробітництва із закордонними країнами, банками, юридичними та фізичними особами. В економіко-організаційному плані цьому може сприяти створення філіалів, відділень, дочірніх банків, стратегічних альянсів, банківських холдингових компаній.
7. Державна політика щодо виходу банків на світовий фінансовий ринок має бути спрямована на формування інформаційного забезпечення цього процесу і потребує: здійснення комплексу заходів, спрямованих на виявлення фактів недобросовісної конкуренції на внутрішньому ринку; проведення банками України за кордоном аналізу зовнішніх ринків з метою виявлення можливостей розширення присутності на них та запобігання введенню обмежувальних заходів з боку інших держав; формування інфраструктури інформаційного забезпечення шляхом створення мережі інформаційно-консультативних служб з метою надання послуг суб’єктам господарської діяльності.
8. Важливим напрямом валютної політики України повинно стати прогнозування курсів валют, а також докладання усіх зусиль для досягнення конвертованості національної валюти: гривні. На сьогоднішній день пряме втручання урядових структур у ринок іноземної валюти, відоме як валютний контроль, обмежує права власників валюти обмінювати її на нші, а отже є однією з перешкод на шляху до конвертованості національно валюти.
Список використано літератури
1. Глобалізація фінансових ринків / О.Г. Білорус, Ф.В. Костенко та ін. – К., 2006. – 75 с.
2. Глобальные трансформации и стратегии развития. Монография / Белорус О.Г., Лукяненко Д.Г. и др., (Перевод с укр. издания 1998 года) – К.: Орияне. – 2000. – 424 с.
3. Гончаренко О.М. Глобальні трансформації і стратегії розвитку. – К.: Інститут світової економіки міжнародних відносин, 2006. – 416 с.
4. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.: Наукова думка, 2005. – 460 с.
5. Гумен І. Складові банківських рейтингів: науково-практичний аспект // Вісник НБУ 2007 р. – №1 – С. 57–59.
6. Держкомстат України http://www.ukrstat.gov.ua
7. Ершов М.В. Валютно-финансовые механизмы в современном мире (кризисный опыт конца 90-х). – М.: ОАО НПО «Экономика», 2000
8. Жуков В. Комерційні банки та інвестиційна діяльність // Банківська справа. – 2005 р. 2 – С. 59–62.
9. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 490 с.
10. Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Львів: «Новий Світ – 2000», 2005, 568 с.
11. Ковалевич О. Фінанси і банки. Львів: Новий Світ – 2000», 2005, 621 с.
12. Кортюк В. Стратегія і тактика розвитку банківської системи // Вісник НБУ – 2000 р. 10 – С. 2. – 5
13. Костіна Н.І. Гроші та грошова політика. Київ: НІОС, 2001, 224 с.
14. Красавина Л.Н., Смирнов А.Л. Международный кредит: формы и условия. М.: ЮНИТИ. 2003. 327 с.
15. Кручок С.І., Алексійчук В.М., Ляшенко Ю.І. Гроші та кредит. Київ: ДІЯ, 2000, 132 с.
16. Кузнецов О. Вільгельм Ханкель: від Бреттон-Вудсу – до Маастрихту // Вісник НБУ. 2001. – №8. – С. 6–9.,
17. Лазепка В. Інвестиційні банки // Банківська справа. – 2006 р. – №6 – С. 47–49.
18. Левківський В.М. Новітні тенденції міжнародного руху капіталів // Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі XXI століття. – К., 2000. – 371 с.
19. Лукашевич В.М. Глобалистика. Львів: Новий світ-2000, 2004. – 227 с.
20. Лукінов І.І. Економічні трансформації (наприкінці ХХ сторіччя) // НАН України, Інститут економіки. – К. – 2003. – 455 с.
21. Луцишин З.О. Інтернаціоналізація потоків капіталу – основа фінансової глобалізації // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 30. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин – 2001. – С. 81–96.
22. Луцишин З.О. Специфіка світових фінансових криз в умовах глобалізації. – Вісник ТАНГ. 2002. – №8–1. – С. 152–163
23. Луцишин З.О. Трансформація світової фінансової системи в умовах глобалізації. Київ: Видавничий центр «ДрУк», 2002, 320 с.
24. Луцишин О.О. Фінансові ринки та управління фінансами. – Тернопіль: СМП «Астон». – 2000. – 108 с.
25. Майєр Дж.М., Раух Дж.Е., Філіпенко А. Основні проблеми економіки розвитку. Київ: Либідь, 2003, 688 с.
26. Маслова С.О., Опалов О.А. Фінансовий ринок. Київ: Каравела, 2004, 344 с.
27. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л.Н. Красавиной. М.: Финансы и статистика, 2000. – 838 с.
28. Михайлов Д.М. Мировой финансовый рынок. Тенденции и инструменты. – М.: Экзамен, 2000. – 546 с.
29. Офіційний сайт НБУ http://www.bank.gov.ua
30. Петровська І.О., Клиновий Д.В. Фінанси (з елементами статистики фінансів). Київ: ЦУЛ, 2002, 300 с.
31. Распутна Л. Комерційні банки у сфері фінансових послуг України // Банківська справа. 2000 р. – №5. – С. 43–45
32. Рогач О.І., Філіпенко А.С., Шемет Т.С. Міжнародні фінанси. Київ: Либідь, 2003, 784 с.
33. Рязанова Н.С. Міжнародні фнанси. Київ: КНЕУ, 2001, 119 с.
34. Ряжнов О. Міжнародні фінансові потоки. Київ: Діло, 2007, 356 с.
35. Соколенко С.И. Глобальные рынки ХХI столетия. Перспективы Украины К.: Логос. – 2004. – 568 с.
36. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. – К.: Логос. – 2005. – 568 с.
37. Сорос Дж. Новая глобальная финансовая архитектура // Вопросы экономики. – 2000. – №12. С. 56–84.
38. Стукало Н.В. Особливості сучасного трактування термінів «фінанси» та «фінансова система» // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Л. Українки. Економічн науки, №1, 2006. – С. 132–138.
39. Стукало Н.В. Фінансова глобалізація: сучасні тенденції розвитку та висновки для України // Прометей: регіональний збірник наукових праць з економіки / Донецький економіко-гуманітарний інститут МОН України, Інститут економіко-правових досліджень НАН України. – Вип. 2 (17). – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2005. – С. 41–44.
40. Суторміна В.М. Фінанси зарубіжних корпорацій. Київ: КНЕУ, 2004, 566 с.
41. Суторміна В.М., Радзієвська В.М., Стеценко Б.С. Фінансовий ринок. Київ: КНЕУ, 2001, 100 с.
42. Федякина Л.Н. Мировая внешняя задолженность: теория и практика урегулирования. – М.: «Дело и Сервис». 2000. – 304 с.
43. Філіпенко А.С. Економічний розвиток. Європейський контекст. Київ: Знання України, 2001, 120 с.
44. Філіпенко А.С. Основи наукових досліджень. Київ: Академвидав, 2004, 208 с.
45. Філіпенко А.С. Цивілізаційні виміри економічного розвитку. Київ: «Знання України», 2002, 190 с.
46. Філіпенко А.С., Будкін В.С., Гальчинський А.С. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. Київ: Либідь, 2002, 470 с.
47. Філіпенко А.С., Будкін В.С., Дудченко М.А. та ін. Міжнародні інтеграційні процеси в сучасності. Київ: Знання України, 2004, 304 с.
48. Філіпенко А.С., Рогач О.І., Шнирков О.І., та ін. Світова економіка. Київ: Либідь, 2000, 582 с.
49. Ходаківська В.П., Данілов О.Д. Ринок фінансових послуг. Ірпінь: Академія ДПС України, 2001, 501 с.
50. Чистілін Д. Еволюційний розвиток світової економіки та інтеграції України // Економіст 1, 2007. – С. 80–87.
51. Шелудько В.М. Фінансовий ринок. Київ: Знання-Перс, 2002, 535 с.
52. Шенаев В.Н. Международный рынок ссудных капиталов. М.: Финансы и статистика. 2001. – 140 с.
53. Шишков Ю.В. Мировая финансовая система: необходимость реформ // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. – №11. – С. 3–8.
[1] Таблиця складена автором
[2] Відповідність у часовому просторі (розрізі)
[3] Центри прибутків– підрозділи комерційного банку, які безпосередньо здійснюють операції чи надають послуги, що приносять прибуток.
[4] Центри видатків – підрозділи комерційного банку, що здійснюють керування банком, опосередковане надання послуг, що не приносять прибутку.
