Дипломная работа: Кредитна політика комерційного банку
4. Поліпшення якості активів , кредитного портфеля та зниження ризику діяльності банків .
Незважаючи на зменшення частки проблемних кредитів у кредитному портфелі, вони, порівняно з попереднім роком, зростали вищими темпами. Значно вищими темпами збільшувалися такі неробоч активи як дебіторська заборгованість, прострочені та сумнівні до отримання доходи, основні засоби та нематеріальні активи, що негативно позначається на показниках ефективності діяльності банків.
5. Висока вартість наданих кредитів.
Хоча й триває тенденція до зниження процентних ставок за кредитами (в 2004 році вони зменшилися з 16.1 до 14.6%), вартість наданих кредитів залишається високою. Вирішення проблеми ускладнюється значним рівнем інфляції (у 2004 р оці — 12.3%) та значними ризиками в банківській діяльності, що обумовлено великою кількістю збиткових підприємств (35%), які мають значні обсяги простроченої дебіторсько та кредиторської заборгованості.
6. Зниження рівня доларизації та підвищення довіри до національної в люти.
Частка зобов'язань в іноземній валюті порівняно з початком 2004 року збільшилася із 40.0 до 43.4%, а частка кредитного портфеля в іноземній валюті — з 42.3 до 45.0%, що в умовах підвищеної волатильності валютних ринків обумовлює зростання валютних ризиків у діяльності банків.
Передбачається, що тенденція до зростання основних показників діяльності банків та посилення їх позитивного впливу на соціально-економічний розвиток України триватиме в 2005 р оці. Передумовою цього є загальне економічне зростання, стабільність національної грошової одиниці та помірна інфляція. Прогнозується, що в раз збереження вітчизняними банками високих темпів зростання Україна за показником відношення загальних активів до ВВП наблизиться до країн, що розвиваються (він становить понад 50%), відношення ж капіталу до ВВП підвищиться до 6.0-6.2%.
Знизити процентні ставки вдасться, якщо буде досягнуто рівноваги між попитом на кредити та їх пропозицією, дотримано низького рівня інфляції, стабільності гривні. На зниження процентних ставок впливатиме й політика банків щодо удосконалення системи управління ризиками, посилення конкуренції, зокрема у зв'язку з появою на вітчизняному ринку іноземних банків, які працюватимуть не лише з великими корпоративними клієнтами, а й з підприємствами малого та середнього бізнесу, населенням.
Для банків України в 2005 роц важливим завданням залишається забезпечення свого стабільного функціонування та розвитку, підвищення конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому фінансових ринках, посилення взаємодії банків із реальним сектором економіки.
Зараз необхiдно шукати шляхи удосконалення методичних та організаційно-практичних основ забезпечення кредитів.
З найдавніших часів кредитні операції супроводжувалися ризиком не повернення кредитів. Саме тому з розвитком кредитних відносин в умовах ринку ( за існуванням конкуренції, нестійкої кон’єктури і не передбачуваних політичних ситуацій), сформувалися різні системи запобіжних заходів аж до сучасних видів страхувань кредитних ризиків.
У взаємовідносинах кредитора і позичальника предметом спільного інтересу є кредит. Із ним пов’язані протилежні правило економічн ситуації : кредитор має право вимагати повернути йому борг, а боржник зобов’язаний віддати позику, як це записано кредитній угоді. Не дотримання цих домовленостей загрожує кредитору фінансовими збитками, які власне є об’єктом страхування з метою захисту його майнових інтересів. Таким чином, матеріальний прояв ризику кредитної операції полягає в тому, що борг не повертають, а юридично зводиться до невиконання зобов’язань. Тобто страхування кредитів відрізняється від інших видів страхування. Оскільки правовий аспект домінує, страхування кредитів визнано особливою формою страхового захисту – страхування від збитків на випадок не виконання вимог, тобто відповідальності позичальника.
Страхування – це система економічних відносин, що передбачає створення різного роду спеціальних фондів грошових коштів використання їх для повернення збитків [53, c.45]. При страхуванні беруть участь дві сторони:
- страховик організація, що створює страхові фонди і бере на себе зобов’язання повернути страхувальнику збитки чи страхову суму;
- страхувальник юридична чи фізична особа, яка страхує свою власність і укладає догові про це з страховиком.
Страхувальник сплачує страхові внески і має право одержати страхові відшкодування в зазначеному розмірі при виникненні страхового випадку. Одним із видів страхування є страхування кредитів. Суть його полягає в тому, що зменшується або усувається кредитний ризик який виражається у можливій несплат позичальником основного боргу і відсотків за ними і є однією з форм забезпечення кредиту. Страхувальник (як правило, цей банк застрахований) безпосередньо захищає власні інтереси, застосовуючи механізм страхування. Відносини сторін характеризуються такими ознаками:
1) страхувальник (банк):
- отриму страхове відшкодування збитків у випадку не виконання боржником своїх зобов’язань;
- бере на себе частину відповідальності ( близько 20% );
- зобов’язуються кредити, які страхуються , позичати під звичайні відсотки.
2) страховик (страхова компанія) :
- застосову санкції при порушенні страхувальником зобов’язань (аж до повної відмови виплати відшкодування при страховому випадку);
- пропону форму договору, як правило це , так зване, “загальне покриття” страховим захистом;
- залиша за собою право перевірки і самостійного прийняття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків;
- прийма право регресу до кредитоотримувача.
Другою формою страхування кредитів передбачено, що страхувальник – боржник захищає правом свого кредитора чи вірителя (котрий фактично становлять застраховану сторону). У випадку заставного (гарантійного) страхування боржник є страхувальником, а застрахованим, як правило виступа кредитор.
Кожна з форм безумовно має бути представлена конкретними видами страхування, зміст яких визначають умови надання кредитів. Але попри відмінності техніко-організаційного здійснення страхових операцій їх економічний сенс один : в усіх випадках кредитного страхування йдеться про захист кредиторів від імовірних втрат.
Страхування кредитів як новий тип захисту на українському ринку практикується порівняно недавно (від початку 90 років) у таких двох варіантах:
а) добровільне страхування ризику не погашення кредитів. (Прикметна, що страхувальником у цьому разі виступає банк, тобто навіч типове делькредерне страхування, коли банк, перекладаючи ризик на страховика, водночас страхувальником і застрахованим).
б) Добровільне страхування відповідальності позичальника за непогашення кредитів (страхувальником тут є боржник, який страхує кредит на користь свого кредитора).
Страховим випадком при страхуванні відповідальності за непогашення кредиту визнається неповернення кредитних коштів, що викликаний будь-якими причинами, в тому числі:
- банкротством позичальника;
- на виконання постачальником своїх зобов’язань по кредитному договору, якщо це викликано обставинами, за якими позичальник не несе відповідальності (форсмажорн обставини).
Узагальнюючи вище сказане, потрібно зробити висновок про те, що банкам необхідно на даному етапі налагоджувати стосунки із страховими компаніями. Банки мають великий вплив на становлення дійсно професійного страхового бізнесу в Україні, але для цього страховиків необхідно розглядати як найближчих партнерів банків в кредитній діяльності, а не як машину для друкування грошей з ціллю компенсації збитків понесених банком у зв’язку з видачею явно безповоротного кредиту.
Національний банк України накладає обов’язки по виконанню контролю за цільовим використанням наданих кредитів.
Саме не виконання цих функцій з боку банків стало в багатьох випадках причиною відмови страховиків сплачувати страховку за безповоротній кредит.
Банки і страховики повинні чітко розмежувати відповідальність кожної із сторін за перевірку, контроль та своєчасність прийняття рішень по недопущенню неповернення кредиту через непрофесійній чи навмисній дії позичальника. Така угода виключає можливість зговору між позичальником банком або позичальником і страховиком.
В умовах економічної кризи, коли відсутня стабільність договірних зв’язків і немає переконливості у надійності партнера, кредитор зацікавлений у одержанні додаткових гарантій виконання боржником своїх зобов’язань за договором. За цивільним кодексом України існують норми про відповідальність боржника за невиконання зобов’язань, за якими кредитор вправі вимагати відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду. Проте, щоб одержати відшкодування, він повинен пройти судовий розгляд, довести наявність і розмір заподіяних збитків. Одержати рішення суду, не завжди вдається привести їх у виконання : трапляється, що до цього часу підприємство – боржник ліквідується, а його майно продається. Тому кредитор, укладаючи договір, намагається, щоб боржники у забезпечення виконання своїх зобов’язань виділив певне майно , з вартості якого той одержав би задоволення своїх вимог у разі невиконання умов договору.
Міцності заставних відносин повинно сприяти розвинуте законодавство про заставу. Таке законодавство існує у всіх країнах з ринковою економікою. Пояснюється це тим, що застава виникла давно протягом її розвитку сформувалися оптимальні моделі поведінки учасників заставних відносин.
Поряд з необхідністю прийняття важливої форми забезпечення повернення кредиту потребує розвитку особового штрафу фахівців, які б здійснювали оцінку заставленого майна (рухомого нерухомого). Зараз ці передумови знаходяться в стадії зародку, тому в якост основної форми забезпечення повернення кредиту приймається застава майна позичальника, оскільки в разі невиконання зобов’язань боржника перед кредитором, єдиним виходом із ситуації є реалізація заставленого майна. (в якості основної форми забезпечення гарантії, що видають страхові товариства, банки та інші організації.)
Застосування інституту застави поширюється і навіть набуває оригінального змісту. І якщо раніше застава гарантувала відшкодування, то тепер цей механізм матиме ще й фіскальний характер (відтінок). Отже, можна сказати про те, що застава стає універсальним нструментом врегулювання майнових відносин.
Ще раз звертаємо увагу як на невідпрацьованість механізмів реалізації закону “Про заставу”, так наявність у самому цьому законі ряду юридичних коштів, які в силу малої практики не може вважати добре відпрацьованим навіть спеціалістами.
Договір застави майна, а тим більше державного, має особливості, які необхідно враховувати і те, що майно, яке закладено, завжди має власника.
Банку треба бути уважними при кредитуванні позичальника, якщо в нього є вище стояча організація.
В цьому випадку позичальник повинен надати документ від вище стоячої організації, що підтверджує про те, що вона оповіщена про заставу держмайна.
Якщо у клієнта є майно, що знаходиться на чужому складі, - це не перешкода для висновку договору застави. Можна піти на ризик, якщо власник складу чесно виконує узяті на себе зобов’язання, але не хоче оформити договір збереження. У цьому випадку заставодавцю і власнику помешкання варто скласти документ, у якому зазначити : майно, що знаходиться на складі, належить заставодавцю, і всі розрахунки між ними урегульовані і що у випадку невиконання зобов’язань по кредитному договору це майно передається для реалізації банку. Ціль цього акта : у випадку зникнення заставодавця і переходу прав на закладене майно до банку, охороняти майно заставодавця від власника помешкання.
Ще однією проблемою є оформлення заставленого майна. У багатьох випадках заставлене майно оформляється спрощеним способом : скорочене найменування, кількість, ціна. Тому доцільно створити універсальну форму описування майна, що закладається на базі аналізу бухгалтерської документації для урахування основних фондів і готової продукції. Проте якщо по формальних розрахунках включити і такі реквізити, як завод виготовлювач, коди відправника, постачальника, виду операції і т.д., то утвориться громіздка форма, користуватися якою буде важко.
Тому потрібно використовувати тільки ті параметри, що окремо не настільки повно деталізують предмет застави, але в сукупності з іншими дозволяють його конкретизувати, що дуже важливо в конфліктній ситуації.
До таких параметрів можна віднести : нвентарний заводський номер, найменування майна, що закладається (тип, марка, дата випуску). Треба вказувати початкову вартість. Також можливо внести графи Примітка”, де вказувати кількість ремонтів, модернізації, консервації, ступеня зносу, морального зносу. Описування майна відбувається в додатку, що невід’ємною частиною договору застави[].
В процесі оцінки застави необхідно враховувати зміни норм діючого законодавства, специфіку забезпечення, можливість оперативної і без перешкод реалізації.
Вищенаведена практика показу невідповідність ситуації, в якій опиняється кредитор. Тобто, це положення складається в процесі звернення, стягнення і реалізації закладеного майна. В цьому випадку можна пропанувати наступне :
1. Максимальна сума кредиту не повинна перевищувати 10-15% вартості застави, хоч в літературі про банківський справі розмір кредиту не повинен бути більший 70-80% заставленого майна. Справа в тому, що після процедури реалізації майна сума виручки може бути недостатньою для задоволення усіх вимог заставодержателя. (відсотків, неустойки, відшкодування збитків, судових та інших видатків по стягненню).
2. В кредитному договорі передбачити передачу спорів на розгляд суду.
3.Не приймати заставне майно в забезпечення зобов’язання боржника.
Аналіз стану кредитних відносин банку з позичальниками в умовах становлення ринкової економіки України, спаду виробництва, подальшо нфляції та поглиблення кризи неплатежів свідчить, що в зв’язку з ростом кредитних ризиків однією з найактуальніших проблем являється забезпечення виконання зобов’язання позичальників по повернення кредитів.
Якщо проаналізувати кредитну діяльність, то можна виділити ряд основних помилок, які були допущенні під час надання кредитів:
- випадки надання кредитів без економічного обґрунтування та повного пакету документів, недостатньо вивчається платоспроможність позичальників та їх гарантів, формально оцінюється застава, що приймається в забезпечення кредитів.
Мають місце факти необґрунтованої пролонгації кредитів та затримки в прийнятті рішень щодо реалізації гарантійних зобов’язань по стягненню простроченої заборгованості.
В ряді випадків допускались груб порушення при видачі кредитів, практично не був забезпечений контроль за їх цільовим використанням і своєчасним поверненням банку, упущена договірно-правова робота по захисту інтересів банку.
Особливе занепокоєння виклика проблема достатності забезпечення своєчасного повернення кредитів в умовах введення в дію Закону України “Про оподаткування банку”. Як свідчать данні, нерідко приймається в заставу майно і пропозиції на нього. Не завжди проводиться страхування прийнятих в заставу цінностей від можливих втрат.
Прийняття застави нерухомості нерідко здійснюється без відповідного оформлення та експертної оцінки відсутност документів що засвідчують право власності. Допускається оформлення застави нерухомості без нотаріального засвідчення і реєстрації у встановленому порядку. В окремих випадках в забезпечення приймаються специфічні об’єкти застави (літаки, судна, спеціальне обладнання та ін.) без достатньо кваліфіковано оцінки їх вартості і перспектив реалізації в випадках неповернення кредиту.
Потрібно здійснювати контроль за станом прийнятого в заставу майна, бо нерідко він здійснюється формально: нерегулярно проводяться перевірки на місцях його наявності, умов зберігання та стану якості, не пред’являються вимоги заставодавцям про необхідність підтвердження наявності предмету застави і здійснення його своєчасно переоцінки.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
