Дипломная работа: Дизайн-освіта майбутнього вчителя трудового навчання
Зокрема, Ф.Шіллер в "Листах про естетичне виховання." писав, що одна лише краса може придати індивіду суспільні якості, тільки смак вносить гармонію в його духовне життя, роблячи його цивілізованим, розумним і гуманним. Краса, по Шіллеру, як своєрідна "гра" здібностей, що веде до якогось "розширення", з одного боку, сприяє об'єднанню духовного з тілесним, сучасного з минулим і майбутнім, а з другого, свідчить про наявність ідеалу, за яким вивіряється дійсність, і який виступає в ролі внутрішнього імпульсу до "гри".
Твердження, що краса – "весела гра", в процесі якої людина" одержу безкорисливе задоволення від свобідного виявлення духовних і фізичних сил, хоч містить в собі елемент правди, ще не пояснює природи і сутності краси, естетичного взагалі, адже людина не виключно радісна, а естетичне не зводиться до сприйняття і переживання прекрасного. Саме задоволення як природне прагнення людини до комфорту, гармонії, балансу сил, заради чого вона здійснює часом величезну затрату сил і засобів в різних сферах суспільної практики, є лише тимчасовим станом організму в момент задоволення тієї чи іншої потреби (фізичної чи духовної), вкрай суб'єктивне і випадкове. Тому, на думку Гегеля, воно є "щось вторинне і те, що супроводжує справу, воно не є мірилом, за допомогою якого судять про річ".
Естетичне переживання, хоча і є суто індивідуальним актом, що здійснюється добровільно, без будь-якого примусу ззовні, є глибоко соціальним процесом, строго детермінованим певним суспільством як цілісною системою, положенням індивіда в суспільстві і умовами його буття, його вихованням, станом, настроєм тощо. Пригнічена, придавлена турботами або хворобами людина, навіть високоосвічена або заможна, не здатна сприймати і найпрекрасніші твори або видовиська.
Отже, ні "весела гра", ні "принцип любові", ні "егоїзм" не пояснюють суті прекрасного, естетичного взагалі, і воно не утворює само по собі особливого царства, оскільки є лише одним із проявів дійсного життя задовольняє цілком конкретні потреби цього життя. Навіть те, що ми називаємо "чистою красою" – прекрасне в природі, зауважує Кант, зв'язане з моральними задатками того, хто сприймає, його способом думати і уявленнями про добро, яке завжди присутнє в естетичній оцінці. Тому естетична насолода, на його думку, на відміну від приємного, яке супроводжує прагматичне, завжди несе в собі якість. Створюючи "емпірично прекрасне", тобто твори мистецтва, їх автори вносять "примусове", або як говорять, "якийсь механізм, без чого дух... був би позбавлений тіла і зовсім випарувався". Естетичне обумовлюється суспільним життям і відношенням людей в їх взаємодії між собою і з природою, життєдіяльністю людини в умовах, що постійно змінюється. Основна ж функція естетичного не в знятті несприятливості середовища шляхом внесення його в зовнішню дійсність як таку, а в упередженні дисонансів і усунення негативно ентропії в психіці людини, що викликана не стільки боротьбою з силами природи, скільки конфліктами між людьми, всією сукупністю міжособистісних відношень, а також в необхідності соціальної активізації людини і збільшенні її творчого потенціалу. Як специфічна грань практичної діяльності і особливий "зріз" духовного світу людини, естетичне є якимсь "органом" самозбереження людини і пояснення її життєздатності, що налаштовує роботу психічних механізмів до рівня цілісного функціонування в суспільстві за принципом зворотного зв'язку. Естетичне сприйняття є діалектичним процесом, обумовленим, з одного боку, наявністю в індивіда естетичної потреби, а з другого, – відповідним об'єктом, здатним в якості предмета потреби викликати певне специфічне переживання і оцінку. В процесі естетичного переживання відбувається вироблення особливого почуття активної симпатії, схильності, прихильності, що сприяє не тільки знешкодженню негативної ентропії, але й виробляється товариськість і гуманність, здатність органічно входити в життя суспільства, що має тенденцію постійно змінюватись. [4]
На сучасному етапі розвитку людства дизайн набуває все більшого значення. Формування гармонійного середовища, яке повністю задовольнить матеріальні і духовн потреби людини, стало основною його метою. Але ще з самого початку головним принципом була єдність зручності, краси та користі. Різноманітний світ речей став об'єктом діяльності дизайнерів.
1.3 Функціональна роль творчого складу мислення у становленні особистості. Дизайн, як школа творчого мислення
Мистецтво приховує у собі величезні потенційні можливості для зцілення людей від морально-естетичного занепаду, духовного зубожіння. Людина завдяки сприйманню мистецтва та власній художній творчості розвиває почуття, що дає їй можливість не бути байдужою до чужого болю, переживань, драматичних подій тощо, допоможе вибратись з тенет примітивізму, духовної відсталості.
Педагогічна проблема полягає в тому, щоб поєднати творчі інтереси і потреби майбутніх учителів з закономірностями навчального процесу. При цьому в якості умови розвитку естетичних творчих здібностей та вмінь є правильна і своєчасна орієнтація студентів з питань основних напрямків і завдань навчання. У процесі формування естетичних творчих якостей та вмінь майбутніх учителів ми виділяємо два основних напрямки розвитку творчих здібностей . Перший напрямок має за мету розвиток індивідуальних здібностей шляхом набуття практичних умінь у процес навчальної творчої роботи на заняттях з художніх дисциплін. Другий напрямок пов'язаний з питаннями виховного характеру і зумовлює формування творчих якостей особистості, зокрема творчого складу мислення. [2]
За художньо-творчої діяльності особистості характерними є основні елементи творчого процесу, які полягають в ознайомленні з явищами навколишнього середовища, у їх творчому переосмисленні, кристалізації ідеї на рівн свідомості та її усвідомленому вираженні зовні. Творчий склад мислення особистості характеризують вміння художнього переосмислення дійсності та структурологічна послідовність протікання творчого процесу.
Навчити творчості можна лише за умови творчого складу мислення. Воно відігра вирішальну роль у переробці матеріалу дійсності в художній витвір. Творче мислення забезпечує здійснення творчого процесу на всіх його етапах створення, при цьому, твору мистецтва. Воно обумовлює розвиток, бо є творчістю думки, вираженням творчих ідей. Характеристиками творчого складу мислення асоціативне, логічне, образне мислення. Асоціативне мислення необхідне для "прориву" звичайних логічних операцій. Воно являє собою зв'язок між окремими уявленнями, при якому одне з них викликає інше.
Функціональна роль особистості у творчому процесі полягає у здатності мислити не так як інші, без встановлених рамок, відчуваючи широту простору. Саме у цьому й міститься виражальна сила будь-якого визначного художнього твору, не виключаючи при цьому важливості впливу емоційно-почуттєвої сфери. [5]
Роботу студентів супроводжують і впливають на неї різні позитивні і негативні емоційн стани: задоволення і незадоволення процесом і результатом праці, упевненість сумніви, прагнення до мети, бадьорий і пригнічений, радісний або сумний настрій, що по-різному може впливати на процес творчості. Емоційність художньо думки створює особливий духовний зміст твору.
Захоплен науково-технічною революцією, заглиблені у світ інформатики, ми взагалі інод вважаємо логічне мислення тим єдиним, вартим сучасної людини, а емоц (емоційно-асоціативне мислення) чимось атавістичним, на зразок апендикса, присвятивши усі сили розвитку в мисленні дітей логічного початку, часто перестаємо звертати увагу на розвиток їх почуттів. І в результаті отримуємо логіку безкрилу, нетворчу, а емоційне життя примітивним.
Тому ми вважаємо, що будь-який навчально-виховний процес має включати в себе можливості формування у особистості творчого складу мислення шляхом художньо творчості, що є необхідним у будь-якому професійному формуванні. Творче мислення не протиставляється логічному, а є його ж розвитком. Так, саме мистецтво дизайну певною мірою розвиває творчий склад мислення і є шляхом виховання; не стільки предмет, якому потрібно навчати, скільки метод навчання будь-якому всім предметам. [7]
В силу того, що дизайн сприяє формуванню в особистості такої якості, як творчий склад мислення, це зовсім не означає, що творчий процес є теоретизованим, побудованим на маніпулюванні поняттями і словесними формулюваннями, тобто "мудруванням у собі", Творчий процес є цілеспрямованою практичною діяльністю, що да результат завдяки творчому складу мислення, зараз, у тих конкретних життєвих обставинах, у наявних умовах, які перебувають у постійному русі й змінах.
Художньо-творча діяльність значною мірою полягає не у простому копіюванні дійсності, а у художньому її переосмисленні шляхом інтенсивної творчої роботи мозку, від чого особистість отримує внутрішнє задоволення.
Розвиток творчого мислення студентів пов'язаний з питаннями активізації процесів мислення у ході практичної роботи над навчальними постановками, яка з часом повинна перейти у звичайну особисту потребу кожного. Така особистість, завдяки високосформованому творчому складу мислення, шляхом безпосереднього активного втручання у навколишній світ, створює невідомі до цього суспільне значимі матеріальн й духовні об'єкти відбувається процес справжньої духовної творчості. Творець переробляє художні образи з точки зору свого розуміння і через образотворч засоби втілює їх у витворі мистецтва, виражаючи внутрішнє їх багатство і зміст. "Я розкриваю в моделі найбільш значимі риси, – писав А.Матісс, – відшукую ті лінії її обличчя, які сповіщають, властиву кожній людині індивідуальність". А для цього потрібно вміти мислити творчо, постійно перебувати у цьому процесі. Систематична свідома й несвідома переробка творцем образів дійсності полягає у частковому відборі тих елементів, які надають належної виразності художньому образу. [2]
На нашу думку, творчий склад мислення має бути на належному рівні сформованост незалежно від професійної спрямованості особистості, а це означає, що кожна людина має хоча б на шкільному рівні оволодіти основами образотворчої грамоти. Крім того, розвинений творчий склад мислення у особистості є необхідним ще й з тієї причини, що художник залишає мистецький твір завжди незавершеним. Незавершення пробуджує активність людини, яка пізнає через мистецтво. Твір мистецтва є незавершеним тому, що сам процес пізнання складає одну з важливих властивостей мистецтва – перебувати постійно у русі, існувати у живому сприйманні того, хто пізнає. Жива участь того, хто пізнає, робить мистецтво, твір мистецтва постійно перемінним залежності від того, хто сприймає, і умов, у яких це сприймання відбувається .
Отже, у процесі художньої творчості здійснюється формування такої важливої якості, як творчий склад про що свідчать результати художньої творчості майбутніх учителів.
За останнє десятиліття поняття "дизайн" міцно ввійшло в наше життя. Поступово приходить розуміння того, що він здатний активно впливати на естетичне почуття і комфортність існування кожної людини, але його потенціал цим далеко не обмежується. Ще належним чином не оцінені можливості дизайну в народній освіті, у , розвитку інтелекту його засобами. Між тим, виконуючи водночас кілька можливих функцій: відображуючу, виховну, пізнавальну, комунікативну, гедоністичну, – він є школою творчого та ділового мислення. [4]
Новітн дослідження дають підґрунтя стверджувати, що викладання пропедевтики дизайну значно підвищує творчий потенціал особистості, що формується, розвиваючи не тільки абстрактне, комбінаторне, асоціативне, логічне мислення, але підвищуючи загальний коефіцієнт успішності.
Навчання засобами дизайну стрімко прискорює формування інтелекту, оскільки використову всі три типи власне мислительної діяльності: наочно-діловий, чуттєво-образний, поняттєво-логічний. Воно розвиває просторово-часове уявлення, формує моральну культуру та соціально-екологічний світогляд.
Дизайн синтезує духовне та матеріальне і виступає системою культурно-естетичних зв'язків. Побутові речі знаряддя праці несуть у собі дух і суть людсько культури. Отже, дизайн є репрезентований вид мистецтва, яки виконує роль сторичної трансляції. Як могутній засіб комунікації, він об'єднує людей у суспільні групи за законам стилю, напрямку, моди.
Дизайн говорить своєю мовою, звертаючись до всіх без винятку за допомогою гарного зручного одягу компактних та естетичних електроприладів; крісел, що стимулюють відпочинок та працю; комфортабельних засобів транспорту тощо. На всіх впливають візуальні комунікації дизайну: дорожні знаки, вивіски магазинів, піктограми рекламні плакати, також обкладинки, оформлення книг. Все це потрапляє в поле зору кожної людини, сприяючи вихованню смаку.
Щоб розібратися в цьому морі графічної інформації, що таким потоком линула на нас, необхідно мати сталі естетичні орієнтири. При тому, розуміти, що таке "добре", а що "погано", необхідно всім, не тільки дизайнерам графікам та художникам-конструкторам. Вихід один: залучення до світу символів та інструментальних засобів дизайну на всіх ступенях народної освіти: у вищих та середніх навчальних закладах, дитячих установах.
Треба сказати, що і дотепер більшість людей вважають дизайн чимось другорядним і, відповідно, йому відводиться в навчальних планах доволі скромне місце, а часом цього місця не знаходиться взагалі, наприклад, у педагогічних навчальних закладах. Це призводить до того, що нерідко вчитель (у тому числі й вчитель малювання) опиняється в скруті під час оформлення виставок та інтер'єрів навчальних кабінетів, а також, в першу чергу, при формуванні системних естетичних орієнтирів у дітей.
На жаль, розуміння того, що дизайн – це вимога часу та інструментарій для розв'язання багатьох проблем; народної освіти, приходить дуже повільно.
2. Інтеграція дизайну та мистецтва в розвиток художньо-естетичної культури школярів
2.1 Теоретичні засади довузівсько дизайнерської освіти. Зв’язок дизайну із шкільними дисциплінами
Важливим аспектом дизайнерської освіти є знайомство учнівської молоді з цим видом художньої діяльності. Саме в цьому віці активно формуються естетичні потреби, смаки, йде вибір майбутньої професії. Причому залучення школярів до знань про дизайн важливе як для майбутніх фахівців, так і споживачів продукту цього виду діяльності. Аналіз сучасної практики показує, що у державі відсутня налагоджена система профорієнтації попередньої довузівської підготовки майбутніх дизайнерів. Знайомство широкого загалу школярів з художньо-проектною діяльністю часто носить епізодичний, випадковий характер. У вітчизняній художній педагогіц недостатньо вивчені питання змісту, методів, форм роботи з популяризації знань про дизайн серед учнівської молоді. Мало випущено повноцінної методично літератури з даної проблеми на допомогу викладачу школи, студії, гуртка. Проблема повноцінного використання дизайну в художньому вихованні школярів та х профорієнтації не є зайвою. Зарубіжний досвід останніх десятиліть вказує на особливу увагу до цього виду мистецтва, а в окремих країнах (Великобританія, Японія) ця проблема піднесена в ранг державної політики. У 80-х роках окрем вітчизняні науковці активно піднімали це питання, відзначаючи, що саме дизайн спроможний ефективно вирішити задачу зближення школи з естетичною культурою сучасності, і що необхідні радикальні заходи по розширенню дизайнерської освіти на різних виховних та освітніх рівнях.
Міністерство освіти України у 1988 році прийняло рішення "Про подальший розвиток дизайнерської освіти етичного виховання школярів", на основі якого в ряд шкіл було введено експериментальне вивчення курсу "основи дизайну". На першому етапі було задіяно понад 30 шкіл, а в подальшому прогнозувалось збільшення їх кількості. Проте вивчення дизайну, на жаль, не було належним чином організовано і методично підготовлено. У зв’язку з цим вчителі стикалися з певними труднощами. За винятком позитивного досвіду окремих вчителів-ентузіастів особливих успіхів і поширення ця справа не мала. Аналіз сучасної практики вивчення мистецтва в школі дає підстави вважати, що знайомство учнів з дизайном носить в основному епізодичний характер і не відповідає вимогам, що поставлені Державною національною програмою "Освіта". Таким чином, на теперішньому етапі розвитку шкільництва, який характеризується гуманізацією всіх аспектів діяльності, проблема художнього виховання школярів засобами дизайну набула ще більшої актуальності. [1]
Існують різні шляхи залучення молоді до художньо-проектної діяльності. В систем художньої освіти наймасовішим є напрям ознайомлення з дизайном на уроках образотворчого мистецтва та трудового навчання. Інші ж напрямки: архітектурн студії, гуртки, спеціалізовані класи сьогодні в Україні є поодинокою практикою суттєво не впливають на загальну ситуацію. Відомості про цей вид мистецтва учні також можуть отримати із засобів масової інформації, науково-популярно літератури, уроків нехудожніх дисциплін та ін. Вирішення проблеми популяризац дизайнерських знань серед молоді ми вбачаємо у розробці та впровадженні у практику системи естетичного виховання школярів засобами цього виду мистецтва. [3]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
